Постанова

від 31.10.2018 по справі 214/8310/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 214/8310/15-ц

провадження № 61 -11081св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В.О.,Олійник А. С. (суддя-доповідач) , Ступак О. В., УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 листопада 2016 року у складі судді Попова В. В.та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровськоїобласті від 14 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Митрофанової Л. В., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про повернення сплаченої за послуги грошової суми, який неодноразово уточнював.

Позов обґрунтовано тим, що 22 травня 2013 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір про надання бухгалтерських та юридичних послуг, на виконання якого ним сплачено на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 10 800,00 грн.

Посилався на те, що вказаний договір укладено внаслідок обману, оскільки в договорі по-різному вказано ім`я його виконавця ОСОБА_4, яка не є адвокатом, відсутні її паспортні дані, а також на те, що зміст договору складають умови, які відповідно до статті 18 Закону України Про захист прав споживачів є несправедливими.

Оскільки відповідач не виконала зобов'язань за договором у частині подання до суду позовної заяви про визначення правильності суми заборгованості за аліментами, вона повинна повернути отримані за договором грошові кошти та сплатити штраф у розмірі 3% вартості роботи, а також спричинені збитки відповідно до вимог статті 230 ЦК України.

З урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог, позивач просив визнати недійсним укладений між ним та відповідачем договір про надання бухгалтерських та юридичних послуг від 22 травня 2013 року. Зобов'язати відповідача повернути йому грошові кошти у сумі 10 800,00 грн. Стягнути з відповідача на його користь штраф у розмірі 356 400,00 грн, збитки у розмірі 47 615,32 грн та понесені судові витрати.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 листопада 2016 року в позові відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність правових підстав для застосування наслідків недійсності правочину.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, а саме: квитанції, письмової розписки, які б свідчили про передачу ним відповідачу будь-яких грошових коштів. Суд не взяв до уваги показання свідка з боку позивача, оскільки показання позивача та свідка відрізняються між собою.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровськоїобласті від 14 лютого 2017 рокувідхилено апеляційну скаргу ОСОБА_3

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог та відсутність правових підстав для застосування наслідків недійсності правочину.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги та відхиляючи їх, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довів одночасної наявності у договорі ознак та умов, які б давали можливість кваліфікувати їх як несправедливі.

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року і передати справу на новий розгляд.

27 квітня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

20 липня ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду.

У лютому 2018 року вказану справу разом з матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147- VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неналежним чином дослідилидокази у справі, зокрема, не враховані пояснення свідків про передачу грошових коштів відповідачу, не перевірено договір, який має невідповідність в назві виконавця фізична - особа підприємець ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , яка не є фізичною особою - підприємцем, адже документів, що підтверджують даний факт, не існує, не перевірено повноваження на представництво відповідача за довіреністю, не отримано очікуваного результату щодо подання позовної заяви про перерахунок сум аліментів, що підтверджується актом виконаних робіт, наданого відповідачем.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 травня 2013 року між ОСОБА_3 та приватним підприємцем - фізичною особою ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4) укладено договір про надання бухгалтерських та юридичних послуг, предметом якого є надання бухгалтерських та юридичних послуг в обсязі, що визначено договором, зокрема, одноразових бухгалтерських послуг та юридичних консультацій, складання бухгалтерських розрахунків, запитів та представництво інтересів позивача в органах судової та виконавчої влади.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою звернення позивача до суду з позовом до відповідача стали обставини невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору при здійсненій позивачем попередній оплаті в повному обсязі за послуги, які повинна була надати йому відповідач.

20 квітня 2015 року позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення грошових коштів, сплачених за договором у розмірі 10 800,00 грн.

Підставою для звернення позивача з позовом про визнання договору про надання бухгалтерських та юридичних послуг від 22 травня 2013 року недійсним стало його укладення під впливом обману з боку відповідача, яка ввела його в оману щодо свого професійного рівня як адвоката та здатності надати кваліфіковану правову допомогу в обсязі та на умовах, обумовлених договором у питанні подання позовної заяви про визнання правильної суми заборгованості за аліментами, а також включення до змісту договору умов, які є несправедливими.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Змістом частини першої статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам ; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним ; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

За змістом статті 230 ЦК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем всупереч вимогам частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року, не надано жодного доказу на підтвердження наявності в діях відповідача умислу на введення в оману щодо професійного рівня адвоката та здатності надавати кваліфіковану правову допомогу.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилався на те, що укладений договір містить несправедливі умови.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 1.3. договору, всі послуги надаються виконавцем по мірі його фактичних знань та практики.

Переглядаючи справу та перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в договорі не передбачено його укладення з метою досягнення конкретного правового результату: подання позовної заяви про визнання правильної суми заборгованості за аліментами.

Тому є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що позивачем не отримано очікуваного результату щодо подання позовної заяви про перерахунок сум аліментів та не спростовують висновки судів.

Верховний Суд, ураховуючи предмет та підставу позову, не бере до уваги показання свідків про передачу грошових коштів відповідачу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про невідповідність в свідоцтві про реєстрацію приватного підприємця - фізичної особи прізвища виконавця ОСОБА_4 та у договорі про надання бухгалтерських та юридичних послуг прізвища - ОСОБА_4 , яка не є фізичною - особою підприємцем, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач змінила прізвище у порядку статті 35 СК України. При цьому зазначена обставина не має правового значення для вирішення справи, не впливає на обсяг та порядок здійснення договірних зобов'язань сторонами і не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті244 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За змістом статті 245 ЦК України визначено вимоги щодо форми довіреності.

Зміст довіреності визначено Главою 4 Посвідчення довіреностей, припинення та скасування довіреностей Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності у довіреності паспортних даних відповідача, якій суди не надали належну оцінку та не з'ясовано, чи має повірений повноваження на представництво інтересів довірителя не заслуговують на увагу, оскільки чинним законодавством не визначено, що у змісті довіреності обов'язково зазначаються паспортні дані представника.

Суд першої інстанції, дослідивши докази відповідно до вимог статті 212 ЦПК України 2004 року, виклав мотиви і висновки відмови в позові.

Суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача, пред'явлені до відповідача, є безпідставними, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про передачу грошових коштів відповідачу, а показання свідка на стороні позивача та пояснення самого відповідача, які він надавав суду двічі, відрізняються між собою.

Погодившись із такими висновками суду першої інстанції, апеляційний суд, спростовуючи доводи апеляційного скарги, зазначив, що вимоги позивача в частині визнання договору недійсним є безпідставними, оскільки ці вимоги були предметом судового розгляду й ухвалене у справі рішення містить висновок щодо всіх заявлених позивачем вимог.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що суди обґрунтовано відмовили в позові, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовими рішеннями.

Верховний Суд виходить з того, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки апеляційного суду про відсутність у договорі умови про досягнення конкретного результату.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги предмет та підстави позову та виходить з того, що у касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на невиконання умов договору - представляти його інтереси, проте в позові вказує на невиконання умов договору та визнання його недійсним.

Д оводи касаційної скарги не спростовують висновки судів про недоведеність у діях відповідача умислу на введення в оману позивача.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровсьої області від 14 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.А. Стрільчук

Судді: В.О. Кузнєцов

А. С. Олійник

О. В. Ступак

Г. І. Усик