Постанова

від 21.11.2018 по справі 734/2092/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 734/2092/15-ц

провадження № 61-27343св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вепрейчук Оксана Іванівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 травня 2017 року у складі судді Анохіна А. М. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Страшного М. М., Бечка Є. М., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

У пункті 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року ОСОБА_1, яка в ході розгляду справи змінила прізвище на ОСОБА_1, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вепрейчук О. І., про поділ майна подружжя (справа № 734/2092/15-ц).

Позовна заява мотивована тим, що з 24 липня 2003 року по 07 жовтня 2014 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Неповнолітніх дітей не мають.

За час шлюбу ними було придбано майно, яке вона вважає своєю особистою приватною власністю, оскільки воно було придбано виключно за її кошти.

Вказувала, що 06 квітня 2012 року ОСОБА_2 було укладено з публічним акціонерним товариством Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк ) кредитний договір, за яким він узяв кредит у сумі 200 000 грн. Проте зобов'язання за договором він не виконував, гроші використав не на потреби сім'ї.

Вказувала, що вона погашала заборгованість за вказаним кредитним договором за власні кошти.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати її особистою приватною власніцстю: будівлю кафетерію, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; земельну ділянку, площею 0,0415 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; нежитлову будівлю з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_3; земельну ділянку, площею 0,0681 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3; нежитлову будівлю магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; земельну ділянку, площею 0,0350 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4; комплекс нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5; земельну ділянку, площею 0,5051 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5; житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_6; земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6; житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_7 та земельну ділянку під ним; житловий будинок, який розташований у АДРЕСА_8 та земельну ділянку під ним; визнати її особистою приватною власністю квартиру АДРЕСА_1.

Також просила визнати за ОСОБА_2 особисті зобов'язання, як позичальника, за кредитним договором від 06 квітня 2012 року, укладеним між ним та стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 307 041,48 грн.

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вепрейчук О. І., про поділ майна подружжя та визнання недійсним договору дарування (справа № 734/2410/15-ц).

Позовна заява мотивована тим, що з 24 липня 2003 року по 07 жовтня 2014 року він перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1

Вважав, що все придбане ними за час шлюбу майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Вказував, що квартиру АДРЕСА_1 також було придбано спільно сторонами шляхом інвестування за час шлюбу - 09 вересня 2013 року. Проте 26 листопада 2014 року ОСОБА_1 незаконно, без його згоди, подарувала вказану квартиру своїй дочці - ОСОБА_4, що є підставою для визнання відповідного договору дарування недійсним.

Посилався на те, що ОСОБА_1 26 листопада 2014 року незаконно, без його згоди, розпорядилася їх спільним майном - квартирою АДРЕСА_1, уклавши договір дарування з ОСОБА_4

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд: визнати недійсним договір дарування квартири, укладений 26 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вепрейчук О. І. та зареєстрований у реєстрі за № 2387; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на ? частину: автомобіля Citroen Berlingo , 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1; автомобіля Volkswagen LT-46 , 1998 року випуску, номер кузова НОМЕР_2; квартири АДРЕСА_1 ; житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_8; житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_6; земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6; нежитлової будівлі з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_3; земельної ділянки для обслуговування магазину, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0681 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3; нежитлової будівлі магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; земельної ділянки для обслуговування магазину, кадастровий номер НОМЕР_4, площею 0,0350 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4; кафе-бару, площею 652,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_5, площею 0,0415 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; комплексу нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5; земельної ділянки для комерційного користування, кадастровий номер НОМЕР_6, площею 0,5051 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5.

Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 09 листопада 2015 року цивільні справи № 734/2092/15-ц та № 734/2410/15-ц об'єднано в одне провадження і присвоєно об'єднаній справі єдиний реєстраційний номер - № 734/2092/15-ц.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 травня 2017 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину:

- будівлі кафетерію, площею 652,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

- земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_5, площею 0,0415 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

- нежитлової будівлі з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_3;

- земельної ділянки для обслуговування магазину, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0681 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3;

- нежитлової будівлі магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4;

- земельної ділянки для обслуговування магазину, кадастровий номер НОМЕР_4, площею 0,0350 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4;

- комплексу нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5;

- земельної ділянки для комерційного користування, кадастровий номер НОМЕР_6, площею 0,5051 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5;

- житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_6;

- земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6;

- житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_7;

- 11/25 частки житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_8;

- автомобіля Citroen Berlingo , 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1;

- автомобіля Volkswagen LT-46 , 1998 року випуску, номер кузова НОМЕР_2.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину:

- будівлі кафетерію, площею 652,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

- земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_5, площею 0,0415 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

- нежитлової будівлі з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_3;

- земельної ділянки, площею 0,0681 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3;

- нежитлової будівлі магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4;

- земельної ділянки для обслуговування магазину, кадастровий номер НОМЕР_4, площею 0,0350 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4;

- комплексу нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5;

- земельної ділянки для комерційного користування, кадастровий номер НОМЕР_6, площею 0,5051 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5;

- житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_6;

- земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6;

- житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_7;

- 11/25 частки житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_8;

- автомобіля Citroen Berlingo , 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1;

- автомобіля Volkswagen LT-46 , 1998 року випуску, номер кузова НОМЕР_2.

Зобов'язання за кредитним договором від 06 квітня 2012 року № К4308399, укладеним між публічним акціонерним товариством Дельта Банк та ОСОБА_2, визнано спільними, а ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарними боржниками.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_7 відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору-дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вепрейчук О. І. від 26 листопада 2014 року, квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що все спірне майно, крім квартири АДРЕСА_1, є спільним сумісним майном подружжя сторін, оскільки воно було придбане за час шлюбу та за спільні кошти подружжя.

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 доведено те, що вказана квартира була придбана нею за особисті кошти, що були отримані від продажу іншої квартири, яку вона набула у власність до шлюбу з ОСОБА_2, тому цю квартиру слід визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 27 вересня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилено. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 травня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що районним судом обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, й ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення.

Апеляційний суд погодився з тим, що квартира АДРЕСА_1, є особистою приватною власністю ОСОБА_1, оскільки була придбана за кошти, які їй належали до шлюбу, що підтверджується наданими нею доказами, яким районний суд надав належної оцінки.

У жовтні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору-дарування від 26 листопада 2014 року квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, й поділу вказаного майна та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій було неповно з'ясовано обставини справи та досліджено надані докази, а саме умови договору інвестування від 28 жовтня 2005 року № 158-і, графік інвестування, договір про поворотну фінансову допомогу від 19 травня 2006 року № 91. Суди не дали належної правової оцінки тому, що у матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують виконання договору інвестування, натомість наявні первинні документи на виконання договору про поворотну фінансову допомогу.

Вказує, що суди не надали правової оцінки договору дарування квартири від 26 листопада 2014 року, а саме пункту 8, де зазначено, що Дарувальник у своїй заяві, що зберігається у справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вепрейчук О. І., стверджує, що на момент придбання права власності на квартиру вона у шлюбі не перебувала та ні з ким не проживала однією сім'єю . Вважає, що вказані дії ОСОБА_1 є шахрайськими, оскільки 25 вересня 2013 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

Посилається, що суди також не надали належної оцінки тому, що після розірвання шлюбу 26 листопада 2014 року ОСОБА_1, без згоди ОСОБА_2, подарувала спірну квартиру своїй дочці - ОСОБА_4

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в іншій частині учасниками процесу не оскаржуються, тому колегією суддів відповідно до статті 400 ЦПК України не перевіряються.

12 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому вказує, що нею було надано докази на підтвердження того, що вказана квартира була придбана за її особисті кошти та суди надали цим доказам належної оцінки й правильно задовольнили її позовні вимоги у цій частині.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 липня 2003 року по 07 жовтня 2014 року.

Квартира АДРЕСА_1, яка є предметом спору, була придбана ОСОБА_1 за час шлюбу з ОСОБА_2, проте за кошти, які належали їй особисто.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто .

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши та дослідивши усі фактичні обставини справи, оцінивши всі надані під час розгляду справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартиру АДРЕСА_1, є особистою приватною власністю ОСОБА_1

Суд врахував, що 28 жовтня 2005 року ОСОБА_1 уклала договір № 158-2 про інвестування коштів у будівництво вказаної квартири вартістю 211 470 грн. Згідно з квитанцією до прибуткового ордера від 19 травня 2006 року вона повністю сплатила вказану суму (том 1, а. с. 228). При цьому суд вірно взяв до уваги те, що 18 травня 2006 року, тобто за день до сплати вартості інвестованого житла , ОСОБА_1 продала належну їй на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_9 , яка належала їй до шлюбу, за 212 100 грн (том 2, а. с. 145).

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

За вказаних обставин, правильними є й висновки судів про відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування вказаної квартири від 26 листопада 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдарована), оскільки ОСОБА_1, як власник нерухомого майна, мала право за своєю волею, на власний розсуд розпорядитися належним їй майном.

Отже, ОСОБА_1 спростувала передбачену законом презумпцію спільності майна подружжя.

У статті 212 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду судами справи, визначено, щосуд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Частиною першою статті 57 ЦПК України 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України 2004 року).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 10 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги з посиланням на презумпцію спільності майна подружжя не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та не свідчать про незаконність ухвалених ними судових рішень, оскільки суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи, дослідили усі фактичні обставини справи й надали оцінку всім доказам у справі та, врахувавши норми матеріального права щодо презумпції спільного майна подружжя, дійшли обґрунтовано висновку, що спірна квартира була набута ОСОБА_1 за кошти, які належали їй особисто.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суди з дотримання вимог статей 212-215, 315 ЦПК України 2004 року повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи в оскаржуваній частині, вірно встановили правовідносини, що склалися й правильно задовольнили вимоги ОСОБА_1 та визнали її особистою приватною власністю квартиру АДРЕСА_1, оскільки така була придбана нею за особисті кошти, та відмовили у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору-дарування від 26 листопада 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 27 вересня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору-дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вепрейчук Оксаною Іванівною від 26 листопада 2014 року, квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, й поділу вказаного майна залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк