Постанова

від 27.11.2018 по справі 927/471/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2018 р. Справа№ 927/471/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Калатай Н.Ф.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Цибульський Р.М.

представники сторін не викликались

розглянувши апеляційну скаргу

Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 23.08.2018

у справі №927/471/18 (суддя Белов С.В.)

за позовом Менського районного центру зайнятості

до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного

фонду України

про стягнення 34 399, 87 грн.

ВСТАНОВИВ :

Менськиий районний центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - відповідач) про стягнення 34 399, 87 грн. матеріальної шкоди.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що через неправомірні дії (рішення) відповідача, які полягають у несвоєчасному призначенні, нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_2, що були встановлені в постанові Верховного Суду Украі від 13.02.2018 у справі №К/9901/1335/18, відбулось в порушення вимог ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" надання статусу безробітного та виплата допомоги по безробіттю ОСОБА_2 за період з 14.08.2015 по 30.05.2016. Відповідно до положень ст. 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" понесені позивачем збитки підлягають відшкодуванню відповідачем, як особою, яка має нести відповідальність за заподіяння збитків внаслідок несвоєчасного призначення (перерахунку) пенсії.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи, що відшкодовувати матеріальну шкоду відповідно до ст. 1173, 176 ЦК України повинна держава, а тому Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України є неналежний відповідач у даній справі. Крім того останньому не було відомо, що ОСОБА_2 перебував на обліку у позивача та отримував допомогу по безробіттю за період з 21.08.2015 по 16.05.2016. Позивач добровільно сплачував допомогу по безробіттю, у зв'язку з наданням ОСОБА_2 статусу безробітного.

Також позивачем не доведено всі складові для відшкодування шкоди, а саме неправомірність поведінки, вину завдавача шкоди, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.08.2018 у справі №927/471/18 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 34 399, 87 грн. матеріальної шкоди та 1 762, 00 грн. судового збору.

При цьому, місцевий господарський суд у своєму рішенні зазначив наступне:

- відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Згідно з п. 7 зазначеного Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. З огляду на викладене відповідач є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України;

- постановою Верховного Суду України від 13.02.2018 у справі №К/9901/1335/18 визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області у призначенні ОСОБА_2 пенсії за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII з 28 липня 2015 року. Згідно з частиною 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, обставини протиправної поведінки відповідача у даній справі, яка виявилась у безпідставній та незаконній відмові у призначенні громадянину ОСОБА_2 пенсії за вислугу років, є встановленими та не підлягають доведенню;

- внаслідок неправомірних дій відповідача громадянин ОСОБА_2 своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством, а позивач безпідставно здійснив йому виплату допомоги по безробіттю, як особі, яка не має будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями відповідача та понесеними позивачем збитками.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.08.2018 у справі №927/471/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, наголошуючи на тому, що:

- обов'язок відшкодовувати матеріальну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, покладений на державу, відтак Управління Пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області протиправно було визначено відповідачем у даній справі;

- з тексту наказу позивача не зрозуміло яку саме норму законодавства про зайнятість населення порушено відповідачем, оскільки ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено відповідальність роботодавців та застрахованої особи за порушення норм законодавства про працю;

- відшкодування шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто є деліктною відповідальністю, підставою якої є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: неправомірність поведінки особи; вину завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Позивачем такі факти не наводилися;

- заявлена до стягнення сума була сплачена позивачем добровільно, а саме виплачена як допомога по безробіттю (матеріальне забезпечення) у зв'язку з наданням ОСОБА_2 статусу безробітного, що свідчить про відсутність матеріальної шкоди, завданої відповідачем позивачу, та про відсутність підстав для стягнення шкоди у вигляді коштів, перерахованих ОСОБА_2, як допомоги по безробіттю. Саме останнім отримано подвійне грошове нарахування за спірний період. Отже, вказані кошти необхідно було стягувати з ОСОБА_2;

- судові витрати необхідно стягнути з Державного Бюджету України, оскільки у разі набрання чинності судовим рішенням відповідач не зможе фактично виконати вимогу резолютивної частини щодо стягнення судового збору тому що за бюджетною програмою у останнього відсутні бюджетні асигнування, а відповідно і кошти, які спрямовані на сплату судового збору.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2018 апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.08.2018 у справі №927/471/18, призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Надано право позивачу можливість подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку встановленого п. 3 резолютивної частини зазначеної ухвали. Також зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.08.2018 у справі №927/471/18.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" №454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Згідно п. 8 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

25.06.2018 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про юридичну особу - Північний апеляційний господарський суд, ідентифікаційний код 42262953.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Актом прийняття-передачі судових справ від 02.10.2018 справу №927/471/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Також актом прийняття-передачі додаткових документів до апеляційної скарги від 09.10.2018 передано до Північного апеляційного господарського суду відзив позивача на апеляційну скаргу №29.02/466 від 05.10.2018 у справі №927/471/18 (подану через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду 08.10.2018 вх. №09.1-13/16853/18).

Позивач заперечуючи проти апеляційної скарги у відзиві зазначив наступне:

- відповідач є органом державної влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 ЦК України, а отже і належним відповідачем у даній справі;

- позовні вимоги заявлені саме на підставі норм Цивільного кодексу України, а не на підставі ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття";

- виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог ЗУ Про зайнятість населення , і така виплата відповідно до ч. 1 ст. 43 ЗУ Про зайнятість населення , п. 7 ч. 1 ст. 31 ЗУ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття не здійснювалася б у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії ОСОБА_2, що свідчить про наявність шкоди у позивача та причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача та заподіяною шкодою;

- відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" зазначено, що суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2018 апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.08.2018 у справі №927/471/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2018 прийнято справу №911/471/18 до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Калатай Н.Ф., Мартюк А.І. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Станом на 26.11.2018 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у цьому випадку 176 200, 00 грн. (1 762, 00 грн.*100).

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1 Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762, 00 грн.*100=176 200, 00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді справи №911/471/18 колегією суддів враховано, що предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 176 200, 00 грн., тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядається без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 ГПК України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

14.08.2015 до Менського районного центру зайнятості як такий, що шукає роботу, звернувся громадянин ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, аркуш справи 10).

Наказом від 19.08.2015 №НТ150819 було прийнято рішення про надання ОСОБА_2 статусу безробітного з 14.08.2015 (том 1, аркуш справи 15).

За період перебування ОСОБА_2 на обліку в Менському районному центрі зайнятості з 14.08.2015 по 30.05.2016 останньому була виплачена допомога по безробіттю у сумі 34 399, 87грн (том 1, аркуш справи 19).

Постановою Верховного Суду України від 13.02.2018 у справі №К/9901/1335/18 визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області у призначенні ОСОБА_2 пенсії за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII з 28 липня 2015 року (том 1, аркуші справи 22-23).

07.05.2018 Менським районним центром зайнятості проведено перевірку по застрахованій особі ОСОБА_2 та складено акт №36, згідно якого за результатами звірки встановлено, що згідно листа №146/10 від 07.03.2018 від Чернігівського об'єднаного управління ПФУ Менського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій, де зазначено, що на виконання постанови Верховного Суду України від 13.02.2018 №К/9901/1335/18 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителю с. Куковичі, призначена пенсія за вислугу років як працівнику освіти згідно статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 29.07.2015. ОСОБА_2 перебував на обліку з 14.08.2015 по 30.05.2016, допомога по безробіттю за період перебування на обліку становить 34 399, 87грн і підлягає поверненню (том 1, аркуші справи 17-18).

08.05.2018 Менським районним центром зайнятості видано наказ №36 "Про повернення коштів Чернігівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України" виплачених, як допомога по безробіттю ОСОБА_2 у сумі 34 399, 87 грн. (том 1, аркуш справ 20).

Листом від 10.05.2018 центр зайнятості звернувся до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України з пропозицією добровільно повернути кошти у сумі 34399,87грн (том 1, аркуш справи 21).

Станом на день звернення з даним позовом до суду кошти Менському районному центру зайнятості не повернуті.

З 30.05.2016 припинено реєстрацію ОСОБА_2 у службі зайнятості, про що свідчить заява ОСОБА_2, адресована директору Менського РЦЗ (том 1, аркуш справи 16).

Менський районний центр зайнятості є юридичною особою, що діє на підставі Положення про Менський районний центр зайнятості, затвердженого наказом Чернігівського обласного центру зайнятості 15.03.2016 №35 (том 1, аркуші справи 24-26).

Відповідно до п. 6 Положення центр зайнятості виконує завдання і функції у сфері зайнятості населення, трудової міграції та соціального захисту від безробіття, а також функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування україни на випадок безробіття, визначені законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про зайнятість населення", до внесення відповідних змін до цих законів (пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2014 №90 "Деякі питання державного управління у сфері зайнятості населення").

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог позивача, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає як вимогам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Стаття 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у ст. 1166 ЦК України , відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідності до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України , яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма ст. 1173 ЦК України , на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 107 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України . Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду (аналогічний висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 у справі №916/336/17).

Суб'єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Згідно ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014 , Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

За п. 7 цього Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже, відповідач є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 ЦК України .

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, постановою Верховного Суду України від 13.02.2018 у справі №К/9901/1335/18 визнано протиправною відмову відповідача у призначенні ОСОБА_2 пенсії за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII. Зобов'язано відповідача призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII з 28 липня 2015 року.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини протиправної поведінки відповідача у даній справі, яка виявилась у безпідставній та незаконній відмові у призначенні громадянину ОСОБА_2 пенсії за вислугу років, є встановленими та не підлягають доведенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ЗУ "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії.

Положенням п. 2 ч. 1 ст. 44 ЗУ "Про зайнятість населення" визначено, що зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону .

Згідно з п. 7 ч. 1 статті 31 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення".

Відповідно до положень ч. 1 ст. 7, ст. 8 та п. 1 ч. 2 ст. 16 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України.

Виходячи з наведених вище положень ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" здійснені позивачем виплати допомоги по безробіттю за рахунок коштів Фонду особі, якій призначено пенсію, є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії громадянину ОСОБА_2

Суд першої інстанції правильно встановив, що внаслідок неправомірних дій відповідача громадянин ОСОБА_2 своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством, а позивач безпідставно здійснив йому виплату допомоги по безробіттю, як особі, яка не має будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями відповідача та понесеними позивачем збитками.

З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та відповідно до вимог наведеного законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком про те, що своїми неправомірним діями відповідач завдав матеріальну шкоду у розмірі отриманої громадянином ОСОБА_2 допомоги по безробіттю в загальній сумі 34 399, 87 грн.

Посилання відповідача на відсутність доказів, які б свідчили про наявність будь-яких правових зв'язків між позивачем та відповідачем, колегія суддів вважає помилковими, оскільки такий зв'язок не є необхідним елементом для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди з органу державної влади, необхідною є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, а саме: є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Відповідно до ст.1173 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів, тобто і при випадковому завданні.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду ухвалено з дотриманням вимог чинного законодавства та із з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В ст. ст. 76-79 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судові витрати необхідно стягнути з Державного Бюджету України, оскільки за бюджетною програмою у останнього відсутні бюджетні асигнування, а відповідно і кошти, які спрямовані на сплату судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" зазначено, що: "Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань". Також, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Сук проти України" зазначено, що "Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджету, оскільки державні органи не можуть посилатись на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань".

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 129, 269, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.08.2018 у справі №927/471/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.08.2018 у справі №927/471/18 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.08.2018 у справі №927/471/18, зупинену ухвалою Київського апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі №927/471/18 від 27.09.2018.

4. Матеріали справи №927/471/18 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Н.Ф. Калатай

А.І. Мартюк