Рішення
від 13.11.2018 по справі 910/21805/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2018Справа № 910/21805/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М. розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Львівської міської ради

до 1) Львівської обласної ради

2) Львівської обласної державної адміністрації

3) Приватного акціонерного товариства "АВІАС ПЛЮС"

4) Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА"

5) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО"

про визнання недійсним рішення, розпорядження, державного акту, договорів та витребування земельної ділянки

за участю представників:

від позивача: Бартош С.Б.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

від відповідача 3: Биструшкін В.Ю.

від відповідача 4: Красюк Н.І., Жила М.І.

від відповідача 5: Биструшкін В.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Львівська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації та Приватного акціонерного товариства "АВІАС ПЛЮС", в якій позивач просив:

- визнати недійсним рішення № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва" видане Львівською обласною радою 28.12.2000 року в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га;

- визнати недійсним розпорядження за № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові", видане головою Львівської обласної державної адміністрації 05.02.2001 в частині продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га на вул. Янева-Володимира Великого, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрований в реєстрі за № 33, укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" 08.02.2001;

- визнати недійсним державний акт на право власності на землю серія ЛВ № 028640, виданий 13.04.2001 Львівською обласною державною адміністрацією приватному акціонерному товариству "АВІАС ПЛЮС" на підставі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 05.02.2001 № 95 щодо земельної ділянки площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться на території м. Львова, вул. Янева-Володимира Великого, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 9 кн. 5-2;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 19.03.2015 Приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" з Публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА".

Позовні вимоги мотивовані тим, що прийняття Львівською обласною радою рішення від 28.12.2000 № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва" в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки, видання розпорядження в частині її продажу, укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, видачу державного акту на право власності на землю та подальше укладення договору оренди вчинене з порушенням норм закону, який діяв на момент прийняття оспорюваного рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в якості відповідача 4.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 в позові Львівської міської ради відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 07.06.2018 касаційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі №910/21805/16 скасовано повністю, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

10.07.2018 матеріали справи №910/21805/16 надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу передані судді Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2018 суддею Гулевець О.В. прийнято справу №910/21805/16 до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 06.08.2018.

02.08.2018 через відділ діловодства суду від Львівської обласної ради надійшов відзив на позов, в якому відповідач 1 проти позову заперечив, посилаючись на те, що правовою підставою для прийняття розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" було прийняте на виконання указів Президента України №608 від 12.07.1995 "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", №168 від 04.02.2000 "Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення". Також, у своєму відзиві на позов, відповідачем 1 заявлено про застосування строку позовної давності.

02.08.2018 через відділ діловодства суду позивач подав заяву про зміну предмету позову. У заяві про зміну предмету позову, Львівська міська рада просить суд:

- визнати недійсним рішення № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва", видане Львівською обласною радою 28.12.2000 року в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 22 квітня 2017 року №13015 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" з Публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА";

- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальність "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" на користь Львівської міської ради земельну ділянку площею 0.15 га, кадастровий номер 4610136900:07:005:0027, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться у м. Львові на перехресті вулиць Янева та Володимира Великого.

02.08.2018 позивачем подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій Львівська міська рада просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" вчиняти дії щодо розпорядження, відчуження та державної реєстрації переходу права приватної власності на земельну ділянку площею 0,15 га за адресою: м. Львів, вул. Янева - Володимира Великого, кадастровий номер 4610136900:07:005:0027.

02.08.2018 через відділ діловодства суду від Львівської обласної державної адміністрації надійшов відзив на позов,в якому відповідач 2 просив суд застосувати строк позовної давності до вимог Львівської міської ради та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 в задоволенні заяви Львівської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

06.08.2018 через відділ діловодства суду від ТОВ "АВІАС ПЛЮС" надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог з урахуванням постанови Верховного Суду від 07.06.2018, в яких відповідач 3 позовні вимоги Львівської міської ради вважає безпідставними, посилаючись на приписи ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також відповідач 3 заявлено про застосування строку позовної давності до вимог Львівської міської ради.

06.08.2018 через відділ діловодства суду від ТОВ "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог з урахуванням постанови Верховного Суду від 07.06.2018, в яких ТОВ "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" в обґрунтування своїх заперечень посилається на приписи ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

06.08.2018 судом відкладено підготовче засідання на 04.09.2018, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

03.09.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив Львівської обласної державної адміністрації, в якій позивач заперечив щодо обставин викладених у відзиві відповідача 2.

В підготовчому засіданні 04.09.2018 судом відкладено розгляд заяви про зміну предмету позову, продовжено строк підготовчого провадження у справі №910/21805/16 та відкладено підготовче засідання на 11.09.2018.

10.09.2018 через відділ діловодства суду позивач подав заяву про залучення співвідповідачів, в якій просить суд залучити до участі у справі Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" як відповідача 4 та Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" як відповідача 5.

В підготовчому засіданні 11.09.2018 представник позивача підтримав заяву про залучення співвідповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО". Також представник позивача просив суд не розглядати заяву про залучення співвідповідачів в частині залучення Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА", у зв'язку із чим, розгляд заяви у цій частині судом не здійснювався.

В підготовчому засіданні 11.09.2018 суд відклав розгляд заяви про зміну предмету позову та заяви про залучення до участі у справі співвідповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" та оголосив про відкладення підготовчого засідання на 27.09.2018, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

12.09.2018 через відділ діловодства суду від ПАТ "УКРНАФТА" надійшла заява про застосування строку позовної давності.

12.09.2018 через відділ діловодства суду від Львівської обласної державної адміністрації надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач 2 просить суд застосувати строк позовної давності до вимог Львівської міської ради.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 задоволено заяву позивача - Львівської міської ради про залучення співвідповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО", залучено до участі у справі № 910/21805/16 співвідповідача 5 - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" та прийнято до розгляду заяву позивача - Львівської міської ради про зміну предмету позову.

В судовому засіданні 27.09.2018 відкладено підготовче засідання на 16.10.2018, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

16.10.2018 через відділ діловодства суду від ТОВ "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" надійшов відзив на позов, в якому відповідача 5 проти позову заперечив, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності. Також, в обґрунтування своїх заперечень відповідач 5 посилається на положення ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В судовому засіданні 16.10.2018 відкладено підготовче засідання на 23.10.2018, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

23.10.2018 через відділ діловодства суду від Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА", надійшло клопотання про роз'єднання позовних вимог, в якому відповідач 4 просить суд роз'єднати та виділити в самостійне провадження вимоги Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2017 року №13015 та витребування у Товариства з обмеженою відповідальність "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" на користь Львівської міської ради земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 4610136900:07:005:0027, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться у м. Львові на перехресті вулиць Янева та Володимира Великого. Крім того, у своєму клопотанні відповідач 4 просить суд залучити Публічне акціонерне товариство "УКРНАФТА" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" у справу №910/21805/16 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача 3.

В судовому засіданні 23.10.2018 суд, розглянувши клопотання відповідача 4 про роз'єднання позовних вимог, судом відмовлено в його задоволенні, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 6 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги те, що нормою ч. 6 ст. 173 ГПК України передбачено право суду, а не обов'язок, роз'єднати позовні вимоги, суд відмовив у задоволенні відповідного клопотання відповідача 4.

В судовому засіданні 23.10.2018 судом закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/21805/16 до судового розгляду по суті на 13.11.2018. Відповідачу 1 та відповідачу 2 направлено ухвалу про повідомлення про судове засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2018 виправлено описку, допущену у вступній частині ухвали Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/21805/16.

Представник позивача в судовому засіданні 13.11.2018 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд задовольнити позов в редакції заяви про зміну предмету позову.

Представник відповідачів 3, 5 надав пояснення по суті заперечень на позов, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники відповідача 4 проти позовних вимог заперечили, просили суд відмовити в їх задоволенні.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судове засідання 13.11.2018 не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 23.10.2018, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення №0103048149026, №0103048149034.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В судовому засіданні 13.11.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.12.2000 Львівською обласною радою прийнято рішення №408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва", яким погоджено перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення під розміщення АЗС для продажу у власність згідно з додатком. Відповідно до п. 28 цього додатку до рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 №408 для продажу визначено земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована на вул. Янева - Володимира Великого у м. Львові.

Згідно з п. 2 рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 №408 Львівська обласна рада доручила Львівській обласній державній адміністрації здійснити прямий продаж вказаних у додатку земельних ділянок.

Львівською міською радою 25.01.2001 прийнято ухвалу №925 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для розміщення АЗС у м. Львові", якою визначено перелік вільних земельних ділянок несільськогосподарського призначення в м. Львові, що підлягають продажу для будівництва та обслуговування АЗС.

Згідно з п.9 додатку №2 до ухвали Львівської міської ради від 25.01.2001 №925 для продажу визначено, зокрема, земельну ділянку площею 0,15 га на вул. Янева - Володимира Великого у м. Львові.

Львівською міською радою відповідно до п.п. 8,9 ухвали від 25.01.2001 №925 зобов'язано Департамент економічної політики та ресурсів Львівської міської ради: провести продаж та укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок; нотаріально засвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок зареєструвати в Львівському міському управлінні земельних ресурсів, а Львівське міське управління земельних ресурсів зобов'язано: внести зміни в земельно-кадастрову документацію; зареєструвати договори купівлі-продажу земельних ділянок та видати державні акти на право власності на землю.

Головою Львівської обласної державної адміністрації 05.02.2001 видано розпорядження №95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові", яким передбачено продаж земельної ділянки площею 0,15 га, що розташована на вул. Янева - Володимира Великого у м. Львові.

Між Львівською обласною державною адміністрацією (як продавцем) та Закритим акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" (як покупцем) 08.02.2001р. укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га на вул. Янева - Володимира Великого у м. Львові, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрований в реєстрі за №33.

Відповідно до п. 13.4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.02.2001 реєстровий номер 33 договір після нотаріального посвідчення та реєстрації у Львівському обласному управлінні земельних ресурсів і документ про сплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта на право власності на землю.

13.04.2001 Львівською обласною державною адміністрацією на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 05.02.2001р. №95 Закритому акціонерному товариству "АВІАС ПЛЮС" видано державний акт на право власності на землю серія ЛВ №028640 щодо земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 4610136900:07:005:0027, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться у м.Львові на вул. Янева - Володимира Великого (надалі також - земельна ділянка), який зареєстровано Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №9 кн.5-2.

В процесі судового розгляду позову Львівської міської ради до Львівської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації та Приватного акціонерного товариства "АВІАС ПЛЮС" (що є правонаступником Закритого акціонерного товариства "АВІАС ПЛЮС"), Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" про визнання недійсним рішення, розпорядження, державного акту та договорів земельна ділянка 22.04.2017р. була відчужена Приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" шляхом передачі земельної ділянки як майнового внеску в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО", що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 130581635 від 12.07.2018р., наявною в матеріалах справи.

Як встановлено судом, 22.04.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" уклало договір оренди земельної ділянки №13015 з Публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА", згідно із яким Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" передало в оренду Публічному акціонерному товариству "УКРНАФТА" земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі № 910/21805/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

22.01.2018 постановою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Львівської міської ради залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі №910/21805/16 - без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2018 року касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі №910/21805/16 задоволено частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано повністю, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

З урахуванням заяви про зміни предмету позову, прийнятої судом, позивач вважає порушене право комунальної власності на земельну ділянку відповідачами у справі, звертається до суду за захистом порушеного права шляхом:

- визнання недійсним рішення № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва , видане Львівською обласною радою 28.12.2000р. в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га;

- визнання недійсним розпорядження за № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові", видане головою Львівської обласної державної адміністрації 05.02.2001р. в частині продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га на вул. Янева-Володимира Великого, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрованого в реєстрі за № 33, укладеного між Львівською обласною державною адміністрацією та Приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" 08.02.2001;

- визнання недійсним державного акту на право власності на землю серія ЛВ № 028640, виданого 13.04.2001р. Львівською обласною державною адміністрацією Приватному акціонерному товариству "АВІАС ПЛЮС" на підставі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 05.02.2001р. № 95 щодо земельної ділянки площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться на території м. Львова, вул. Янева-Володимира Великого, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 9 кн. 5-2;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №13015, укладеного 22 квітня 2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" з Публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА";

- витребування у Товариства з обмеженою відповідальність "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" на користь Львівської міської ради земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 4610136900:07:005:0027, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться у м. Львові на перехресті вулиць Янева та Володимира Великого.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно з ч.1 та ч.10 ст.59 Закон України Про місцеве самоврядування в Україні сільська, селищна, міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Водночас, відповідно до ст.1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Частинами 1, 2 статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду (ч. 1 ст.43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Відповідно до п.2 роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що рішення №408 від 28.12.2000 Львівської обласної ради "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва" (в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га), розпорядження Львівської обласної державної адміністрації № 95 від 05.02.2001 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" (в частині продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га) є незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки прийняті відповідачами 1 та 2 з перевищенням компетенції, а саме за відсутності права розпоряджатись земельними ділянками, розміщеними у місті Львові. Вказане, за твердженнями заявника, свідчить про відсутність у Львівської обласної державної адміністрації права продажу спірної земельної ділянки та безпідставність видання відповідачу 3 державного акта на право власності на земельну ділянку.

Статтею 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Згідно з частинами 1-3 статті 4 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" було визначено, що до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому законом.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону регулювання земельних відносин.

За приписами ч. 1-4 ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Місцева Рада народних депутатів розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цього питання (ч. 11 ст. 17 Земельного кодексу України).

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що законодавством питання регулювання земельних відносин були віднесені до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради, як представницьких органів територіальних громад, а отже, вирішення питання щодо передання земельної ділянки, розміщеної на території міста (за виключенням земель, що перебувають під об'єктами загальнодержавної власності), належало саме до компетенції відповідної місцевої ради.

Більше того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 07 червня 2018 року у даній справі №910/21805/16 дійшов висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин статті ст.31, 32 Закону України "Про власність" (який був чинним в момент виникнення спірних правовідносин) прямо передбачали розподіл державної власності в Україні на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність).

Так, в свою чергу, ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України, ідентична за змістом ч. 2 ст.32 Закону України "Про власність", прямо виокремлювала землі, що перебувають саме в загальнодержавній власності (поряд з землями в межах територій обласних, районних, міських, селищних та сільських Рад народних депутатів), в межах права державної власності на землю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Земельного кодексу України до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 63 Земельного кодексу України до земель міста належать усі землі в межах міста. Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних депутатів. Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планіровки та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста.

Як вказує Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 07 червня 2018 року у даній справі №910/21805/16 нормами Земельного кодексу України (на момент виникнення спірних правовідносин) взагалі не передбачалося право саме обласних рад передавати земельні ділянки саме у власність, а не користування; передавати в користування (а не у власність) земельні ділянки для будь-яких потреб саме у межах міста, що відносилося до компетенції міських Рад народних депутатів.

Згідно з ч. 5 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази факту передачі Львівською міською радою у спірний період повноважень щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок в межах міста Львова Львівській обласній раді чи Львівській обласній державній адміністрації, наведене свідчить, що у даному випадку, розпорядження шляхом продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га належало виключно Львівській міській раді, а не будь-якому іншому органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади.

Одночасно, суд також вважає безпідставними заперечення відповідача 1 щодо того, що рішенням №408 від 28.12.2000 Львівської обласної ради "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва" жодним чином не порушуються права позивача. При цьому, суд звертає увагу на наступне.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з визначених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У вказаному рішенні Конституційний суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити чи реалізувати своє право повністю або частково.

Суд зауважує, що рішенням №408 від 28.12.2000 Львівської обласної ради "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва" доручено Львівській обласній державній адміністрації здійснити прямий продаж земельних ділянок, в тому числі, земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га.

Тобто, у даному випадку відповідачем 1 порушено право Львівської міської ради на розпорядження земельними ділянками в межах населеного пункту.

Укладення оспорюваного правочину (договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.02.2001р. за реєстровим номером 33) з відповідачем 3 (ПрАТ "АВІАС ПЛЮС") з посиланням на розпорядження №95 від 05.02.2001 голови Львівської обласної державної адміністрації "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" жодним чином не спростовує фактичного втручання відповідача 1 (Львівської обласної ради) у компетенцію Львівської міської ради.

При цьому, суд враховує також висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 07 червня 2018 року у справі №910/21805/16, щодо необґрунтованості посилання відповідачів на наявність не скасованого та не визнаного недійсним рішення Львівської обласної ради від 14.03.2000 №284 "Про затвердження Положення про порядок продажу та передачі в оренду земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності на території Львівської області" та приймає рішення з їх урахуванням, оскільки вказане Положення має найнижчу юридичну силу в даному випадку порівняно з вищевказаними актами, і, в першу чергу, порівняно із Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року №561-XII, саме наведені норми якого, в свою чергу, підлягали першочерговому застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, суд вважає безпідставними доводи відповідачів щодо застосування положень указів Президента України від 12.07.1995 №608 "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" та від 04.02.2000 №168 "Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення" до спірних правовідносин, оскільки вони не надають визначення "відповідної" державної адміністрації, яка вправі розпоряджатися земельними ділянками. Повноваження такої державної адміністрації та форма власності земельних ділянок, якими вправі розпоряджатись державна адміністрація, визначаються іншим земельним нормативно-правовим актом, зокрема Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року №561-XII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), який відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Кодексу має силу закону, а отже вищу юридичну силу поряд з наведеними указами, які є підзаконними нормативно-правовими актами.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин даний закон регулював земельні правовідносини, а отже підлягав першочерговому застосуванню.

Суд зазначає, що у даному випадку указами Президента України не може бути обмежено чи змінено виключної компетенції міської ради щодо розпорядження земельними ділянками, яка була визначена Земельним кодексом України (у відповідній редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Одночасно, посилання відповідачів 1 та 2 на те, що оспорюване розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 05.02.2001 №95 прийнято з урахуванням приписів указів Президента України за № 608 від 12.07.1995 та за № 168 від 04.02.2000, також не спростовує висновків суду щодо виключної компетенції Львівської міської ради щодо передачі земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га у приватну власність.

Крім того, суд звертає увагу, що зазначеними указами Президента України установлено, що органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством України, забезпечують передачу земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності у власність юридичних осіб України і громадян України переважно шляхом продажу цих ділянок.

Тобто, наведеним нормативно-правовим актом передбачено можливість вчинення органами виконавчої влади дій щодо передання земельних ділянок у власність юридичних осіб саме в межах повноважень, визначених законодавством України.

Проте, як вказувалось вище, законодавством такого повноваження Львівської обласної державної адміністрації на момент видання вказаного розпорядження не передбачалось, а Львівською міською радою - не делегувалось.

З урахуванням наведеного вище, беручи до уваги висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 07 червня 2018 року у справі №910/21805/16, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача про незаконність спірних рішення № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва", прийнятого Львівською обласною радою 28.12.2000 в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га, та розпорядження за №95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові", виданого головою Львівської обласної державної адміністрації 05.02.2001р. в частині продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га, та недоведеність їх законності відповідачами у справі.

Оцінивши наявні у справі докази, суд також дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрованого в реєстрі за №33, укладеного між Львівською обласною державною адміністрацією та Приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" 08.02.2001. При цьому, суд виходив з наступного.

Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з ст. 224 Цивільного кодексу Української PCP від 18.07.1963 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно (ст.225 Цивільного кодексу Української PCP від 18.07.1963).

Частиною 1 ст. 48 Цивільного кодексу Української PCP від 18.07.1963 недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 114 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними.

Судом встановлено, що відповідач 2 (Львівська обласна державна адміністрація) в порушення норм цивільного та земельного законодавства самостійно та безпідставно розпорядився земельною ділянкою шляхом видання розпорядження №95 від 05.02.2001 та укладення на його підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2001р. за реєстровим номером 33. Оскільки земельна ділянка перебувала у комунальній власності, то у відповідача 2 не було повноважень розпоряджатися земельною ділянкою та укладати договір купівлі-продажу від 08.02.2001 за реєстровим номером 33.

Розпорядження земельною ділянкою на вул. Янева-Володимира Великого у м.Львові площею 0,15 га належало до виключної компетенції Львівської міської ради, такі повноваження позивач іншим органам чи особам не делегував, а отже, укладання договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки вправі була здійснювати лише Львівська міська рада.

Укладення договору купівлі-продажу від 08.02.2001 за реєстровим номером 33 на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації №95 від 05.02.2001 є таким, що порушує норми земельного законодавства, оскільки дане розпорядження прийняте відповідачем 2 з перевищенням компетенції, а саме за відсутності права розпоряджатись земельною ділянкою, розміщеною у місті Львові.

Більше того, згідно з п.2.2 договору купівлі-продажу від 08.02.2001 за реєстровим номером 33 за купівлю земельної ділянки відповідач 3 протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання договору купівлі-продажу зобов'язаний перерахувати суму у розмірі 129 160,00 (сто двадцять дев'ять тисяч сто шістдесят гривень 00 копійок) грн. наступним чином:

- 90% коштів на рахунок позивача;

- 10% коштів на розподільчий рахунок Львівського обласного управління земельних ресурсів.

Відповідно до п.5.6 договору купівлі-продажу від 08.02.2001 за реєстровим номером 33 лише після кінцевих розрахунків відповідач 2 зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів видати державний акт на право власності на землю.

Однак, умови даного договору із вищевказаним розподілом коштів, не відповідають положенням чинного на той час законодавства з огляду на наступне.

Як встановлено судом, Львівське обласне управління земельних ресурсів було місцевим державним органом, підпорядкованим Державному комітету України по земельних ресурсах, який згідно з п.1 Положення про Державний комітет Україна по земельних ресурсах, затвердженого указом Президента України від 14 серпня 2000 року №970/2000 (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) був центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовувалася і координувалася Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України. Таким чином, кошти у розмірі 10 % було спрямовано не у міський бюджет, а безпосередньо Львівському обласному управлінню земельних ресурсів, яке не належало до органів місцевого самоврядування.

Статтею 37 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) передбачено, що платежі за землю надходять до бюджетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки; частина коштів від плати за землю централізується у державному, республіканському і обласних бюджетах у порядку та розмірах, що встановлюються законодавством України.

Відповідно до ст.38 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) було передбачено, що кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, крім державної власності, в повному обсязі зараховуються до відповідних бюджетів сіл, селищ та міст. Таке ж положення міститься і у п. 7 ухвали Львівської міської ради №923 від 25 січня 2001 року "Про міський та районні бюджети м. Львова на 2001 рік", відповідно до якого кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, крім державної власності, в повному обсязі зараховуються до міського бюджету та спрямовуються на фінансування інвестиційних програм".

Пунктом 12 указу Президента України "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" №32/99 від 19 січня 1999 року (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 08.02.2001р. за реєстровим номером 33) чітко встановлено, що кошти, одержані від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній або комунальній власності, зараховуються відповідно до Державного бюджету України або на спеціальні бюджетні рахунки рад, на території яких знаходяться придбані земельні ділянки.

Таким чином, всі кошти за придбання земельної ділянки повинні були бути направлені в повному обсязі до відповідного бюджету міста Львова. Однак, цих вимог не було дотримано при укладенні договору купівлі - продажу від 08.02.2001" за реєстровим номером 33.

З огляду на відсутність у відповідача 2 (Львівської обласної державної адміністрації) права на продаж спірної земельної ділянки, враховуючи те, що Львівською міською радою у визначеному чинним законодавством порядку договір купівлі-продажу від 08.02.2001" за реєстровим номером 33 не укладався, умови цього договору суперечать вимогам чинного на момент його укладання цивільного та земельного законодавства, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 08.02.2001 за реєстровим номером 33, укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та Приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" суперечить вимогам чинних на момент його укладання законів, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії ЛВ № 028640, виданого 13.04.2001" Львівською обласною державною адміністрацією Приватному акціонерному товариству "АВІАС ПЛЮС" на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 05.02.2001. №95 щодо земельної ділянки площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться на території м. Львова, вул. Янева-Володимира Великого, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №9 кн. 5-2, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності на землю посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена Верховним Судом України у постанові від 22 травня 2013 року по справі № 6-33цс13 про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності та видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Верховний Суд України у постановах від 20 травня 2015р., 03 червня 2015р. та від 16 березня 2016р. по справах №6-216цс15, №6-205цс15, №6-412цс15, №6-1428цс15 дійшов висновку про те, що оскільки норми земельного законодавства встановлювали нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності, то позовні вимоги про визнання недійсним державного акта, виданого на підставі недійсного рішення органу місцевого самоврядування, підлягають задоволенню.

При прийнятті рішення суд, також враховує висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 07 червня 2018 року у справі №910/21805/16, про те, що державний акт на право власності на землю серії ЛВ № 028640, виданий 13.04.2001 Львівською обласною державною адміністрацією Приватному акціонерному товариству "АВІАС ПЛЮС", є похідним документом від розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 05.02.2001 № 95.

Таким чином, з огляду на висновки суду щодо незаконності та наявності підстав для визнання недійсним розпорядження №95 від 05.02.2001 голови Львівської обласної державної адміністрації "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові", державний акт на право власності на землю серії ЛВ №028640, виданий 13.04.2001 Львівською обласною державною адміністрацією Приватному акціонерному товариству "АВІАС ПЛЮС", також підлягає визнанню недійсним.

Суд також приходить до висновку, що всі інші документи щодо переоформлення прав на земельну ділянку, зміни її власників та користувачів є похідними документами від документів, на підставі яких земельна ділянка неправомірно вибула з комунальної власності міста Львова.

Враховуючи встановлені обставини справи, підтверджені доказами, беручи до уваги висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 07 червня 2018 року у справі №910/21805/16, суд приходить до висновку, що наступні перепродажі та переоформлення прав на земельну ділянку, передання її в користування (оренду) відповідачеві 4 є незаконними, що є підставою для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №13015, укладеного 22 квітня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" (відповідач 5) та Публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА" (відповідач 4).

Щодо позовної вимоги позивача про витребування у Товариства з обмеженою відповідальність "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" на користь Львівської міської ради земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 4610136900:07:005:0027, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться у м. Львові на перехресті вулиць Янева та Володимира Великого, суд виходить за наступного.

Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 названого Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статей 317, 324 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно з ч. 1 ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник. Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ( титулом ).

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто в особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача необхідно урахувати всі умови, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, а саме: 1) власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, повинно бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер і спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем немає договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.

Таким чином, статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло із володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011р. у справі № 3-103гс11).

У постанові від 10.10.2012р. у справі № 6-117цс12 Верховним судом України роз'яснено, що добросовісність набуття в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна від набувача, при цьому випадки такого витребування законодавством обмежуються, зокрема пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що витребування майна можливе в разі його вибуття з володіння власника не з його волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети на передачу майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником.

Верховний Суд України у постанові від 21.11.2012 у справі № 6-136цс12 зробив правовий висновок, відповідно до якого правове значення для вирішення спору про витребування майна з володіння добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України) має встановлення судом факту вибуття майна з володіння власника - позивача по справі, поза його волею, а не з володіння особи, яка відчужила спірне майно на користь добросовісного набувача. Частина перша статті 388 ЦК України передбачає необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна.

Як встановлено судом, Приватне акціонерне товариство "АВІАС ПЛЮС" передало в статутний капітал Товариству з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" земельну ділянку на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га на підставі акту прийому-передачі від 21.04.20017р..

Відповідно до відомостей з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №130581635 від 12.07.2018р. право власності на земельну ділянку на вул. Янева-Володимира Великого у м.Львові площею 0,15 га зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО".

Судом також було встановлено, що продаж спірної земельної ділянки на користь відповідача 3 здійснено з порушенням норм земельного законодавства, а саме без укладення Львівською міською радою договору купівлі-продажу земельної ділянки з відповідачем 3.

Земельною ділянкою, що є комунальною власністю, розпорядилась не Львівська міська рада, яка в порядку та спосіб, передбачений законом, вправі розпоряджатися земельним ділянками комунальної власності, а Львівська обласна державна адміністрація. Саме Львівською обласною державною адміністрацією, а не Львівською міською радою, з відповідачем 3 укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки від 08.02.2001 за реєстровим номером 33. Всупереч нормі ст. 19 Конституції України Львівська обласна державна адміністрація розпорядилась земельною ділянкою комунальної власності, чого не вправі була робити.

Отже, земельна ділянка на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га вибула з власності територіальної громади міста Львова поза волею особи, яка здійснює її розпорядження, що є підставою для витребування земельної ділянки у її набувача.

При цьому, судом також враховано, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод) та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

Виходячи із змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" від 24.06.2003 майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Водночас, у практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати щодо сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи вважається втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи вважається такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним до визначених цілей.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Поняття справедливої рівноваги передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між поставленою метою та засобами, які при цьому використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому, в питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу Європейський суд з прав людини визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції Європейського суду з права людини, загалом слід перевіряти доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами, в яких особи позбавлені права власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 6 листопада 2008 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом набула майно у власність. В оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 11.05.2016 по справі №6-2903цс15.

В даному випадку, обставини справи свідчать про те, що втручання у мирне володіння майном відбувається в інтересах суспільства, а саме територіальної громади міста Львова, яке зацікавлене в чіткому дотриманні органами державної влади та місцевого самоврядування своєї господарської компетенції та норм законодавства щодо порядку передачі земельних ділянок відповідних форм власності у власність юридичних осіб. Таке втручання, передбачене законом, та вчиняється з дотриманням справедливого балансу між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном. Це повернення всім жителям міста Львова того блага, яке вони незаконно втратили поза їх волею, що може буде здійснено лише шляхом витребування власником земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Аналогічних висновків щодо справедливого балансу у спорі стосовно майнових прав територіальної громади на землю викладено у постанові Вищого господарського суду України від 21.09.2016 у справі №913/678/15.

За таких обставин справи, приймаючи до уваги все вищенаведене, суд дійшов висновку, що земельна ділянка на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га, підлягає витребуванню у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" на користь Львівської міської ради.

Під час розгляду справи відповідачами було заявлено про застосування строків позовної давності.

При цьому, відповідачем 2 вказується, що про наявність факту відчуження земельної ділянки позивач знав з 25.01.2001, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08.02.2001р. був укладений саме позивачем та на виконання ухвали Львівської міської ради від 25.01.2001, а частину коштів за відчуження земельної ділянки було перераховано у міський бюджет міста Львова. На думку відповідача 5, у зв'язку з перерахуванням частини коштів за відчуження земельної ділянки у міський бюджет міста Львова 15.02.2001, з цього часу позивач дізнався про продаж земельної ділянки.

Заперечуючи проти пропуску строків позовної давності, позивачем наголошено, що продавцем за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 08.02.2001 за реєстровим номером 33 була Львівська обласна державна адміністрація, а не Львівська міська рада; Львівській міській раді, як колегіальному органу місцевого самоврядування, не було відомо про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.02.2001 за реєстровим номером 33 та здійснення розрахунків за ним; ухвалою сесії Львівської міської ради від 25.01.2001 за №925 Львівська міська рада не уповноважувала Львівську обласну державну адміністрацію на продаж земельної ділянки на вул. Янева - Володимира Великого у м. Львові чи іншим чином здійснення її розпорядження, в тому числі не уповноважувала її і на підписання договору купівлі - продажу земельної ділянки; про вибуття майна з власності територіальної громади міста Львова, підстави та реєстрацію майнових прав на земельну ділянку за відповідачем 3, Львівській міській раді стало відомо лише у листопаді 2015 року, а саме, після того, як було відкрито інформацію про власників та користувачів земельних ділянок через публічну кадастрову карту України, а щодо зміни власника земельної ділянки на відповідача 5 - при розгляді справи у суді в квітні 2017 року.

Оцінюючи доводи всіх учасників судового процесу за внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за позовними вимогами Львівської міської ради не сплив. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Пунктом 6 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016 по справі №6-2469цс16.

Разом з тим, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорі" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. В разі якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом встановлено, що з прийняттям оспорюваних рішення Львівської обласної ради, розпорядження Львівської обласної адміністрації, неправомірним укладенням договору купівлі-продажу земельної ділянки, та наступними переоформленнями прав на земельну ділянку порушено право комунальної власності на земельну ділянку позивача, відтак позивач правомірно звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Суд вважає переконливими та достовірними доводи позивача, що під час розгляду справи в суді першої інстанції йому у судовому засіданні стало відомо, що 22.04.2017 змінився власник земельної ділянки, а саме що Приватне акціонерне товариство "АВІАС ПЛЮС" передало спірну земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Львів, вул. Янева - Володимира Великого, як майновий внесок в статутний капітал Товариству з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО", яке є теперішнім набувачем вищевказаної земельної ділянки.

Більше того, відповідно до відомостей з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №130581635 від 12.07.2018, 22 квітня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" та Публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА" було укладено договір оренди землі, право оренди землі за яким було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.11.2017.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, витребування земельної ділянки у її набувача пред'явлені позивачем в межах строку позовної давності.

Щодо решти позовних вимог, то суд зазначає, що для правильного визначення перебігу строку позовної давності необхідно встановити момент обізнаності позивача про обставини порушення його прав.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" представницький орган місцевого самоврядування - це виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Виконавчими органами ради є органи, які відповідно до Конституції України та цього закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як було встановлено судом, згідно з ст. 12 Земельного кодексу України суб'єктом права комунальної власності на землю є відповідна рада та їй, як власнику, належить право розпорядження землею, передача земельних ділянок у власність або користування, надання в оренду.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Львівська міська рада є органом місцевого самоврядування, який закон наділяє повноваженнями, що входять до його виключної компетенції, і не можуть бути делеговані виконавчим органам міської ради, посадовим особам виконавчих органів.

Таким чином, регулювання земельних відносин вирішується виключно Львівською міською радою на пленарних засіданнях ради, а не її виконавчими органами чи посадовими особами цих органів.

Львівська міська рада є колегіальним органом, вона приймає нормативні та інші акти у формі рішень на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради в порядку, визначеному Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Аналогічну правову позицію наведено у постанові Вищого господарського суду України від 30.05.2011р. у справі №36/234.

Тобто, у даному випадку, встановлення моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав та законних інтересів пов'язується, насамперед, з тим коли про це дізналась Львівська міська рада, як колегіальний орган місцевого самоврядування.

Судом також прийнято до уваги, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Виконавчі органи Львівської міської ради (виконавчий комітет, департаменти), зареєстровані та є окремими і самостійними юридичними особами, діють в межах повноважень, передбачених законом, тому суд не бере до уваги твердження відповідача 2, що обізнаність позивача про порушення його права або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та іншим осіб, через його безпідставність та необґрунтованість.

Також суд відхиляє твердження відповідачів 2,3,5 про те, що позивач міг дізнатися про існування договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.02.2001 за реєстровим номером 33 у 2001 році, оскільки 90 % (дев'яносто відсотків) загальної вартості земельної ділянки було перераховано відповідачем 3 до міського бюджету міста Львова. При цьому, суд виходить з наступного.

За приписами п.7 ухвали Львівської міської ради №923 від 25 січня 2001 року "Про міський та районні бюджети м. Львова на 2001 рік" кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, крім державної власності, в повному обсязі зараховуються до міського бюджету та спрямовуються на фінансування інвестиційних програм.

При цьому, законодавством визначено, орган яким здійснюється контроль за надходженням коштів до відповідного бюджету.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про бюджетну систему України" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів разом з органами Міністерства фінансів України здійснюють контроль за станом надходження доходів відповідного бюджету, коштів позабюджетних фондів та правильністю використання підприємствами, установами і організаціями виділених їм з відповідного бюджету асигнувань, коштів позабюджетних фондів.

Відповідно до п. 4.11. Положення "Про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу земель у власність або права на оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові", затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 20.07.2000 № 736 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), кошти від продажу земельних ділянок у власність або права на оренду земельними ділянками розподіляються наступним чином: другий платіж - 90 відсотків, що перераховується на рахунок сум по дорученнях департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради, до повноважень якого не належить контроль у сфері земельних відносин. Департаменту після відрахувань обов'язкових платежів кошти скерувати до міського бюджету.

Львівській міській раді, як колегіальному представницькому органу місцевого самоврядування, в силу повноважень, визначених Конституцією та законами України, не могло бути відомо як про факт та порядок здійснення розрахунків за договором купівлі - продажу земельної ділянки від 08.02.2001 за реєстровим номером 33, так і про сам факт його укладення, оскільки Львівська міська рада не була стороною за цим договором.

Більше того, доказів того, що виконавчими органами Львівської міської ради було доведено до відома ради обставини щодо наявності оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки, проведення розрахунків за ним, державного акту на право власності на землю та набуття у власність відповідачем 3 земельної ділянки площею 0,15 га, розміщеної в м. Львові на вул. Янева - Володимира Великого, матеріали справи не містять.

Суд не бере до уваги припущення відповідача 2 про те, що позивач знав про існування договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.02.2001 за реєстровим номером 33, оскільки договір складений у 4-х примірниках, один з яких зберігається у Львівському міському управлінні земельних ресурсів, що є структурним підрозділом позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про управління (відділ) земельних ресурсів у місті (міст обласного та районного значення), затвердженого наказу Держземагентства України від 06.06.2007р. №24 (втратило чинність на підставі наказу Державного комітету України із земельних ресурсів №123 від 17.06.2008), управління (відділ) земельних ресурсів у місті (міст обласного та районного значення) є територіальним органом Держземагентства і підзвітне та підконтрольне Держземагентству і відповідно Республіканському комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, головному управлінню земельних ресурсів у області.

Таким чином, Львівське міське управління земельних ресурсів було територіальним органом Державного комітету України по земельних ресурсах, входило у сферу управління Львівського обласного головного управління земельних ресурсів та згідно із загальнодоступної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було припинене 20.08.2007.

Львівське міське управління земельних ресурсів не було органом місцевого самоврядування, не входило структурним підрозділом до Львівської міської ради.

Натомість, у Львівської міської ради існує виконавчий орган - управління земельних ресурсів департаменту містобудування (орган місцевого самоврядування), яке не має відношення до Львівського міського управління земельних ресурсів (органу державної влади).

Отже, доводи відповідача 2 про те, що у позивача зберігався примірник договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.02.2001 за реєстровим номером 33 спростовуються встановленими вище обставинами та належними доказами не підтверджені.

Судом встановлено, що Львівській міській раді, як колегіальному органу, до листопада 2015 року не було відомо про прийняття Львівською обласною радою рішення №408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва" від 28.12.2000 та головою Львівської обласної державної адміністрації розпорядження за № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" від 05.02.2001 в частині продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15, Львівською міською радою не приймалось рішення про згоду на відчуження відповідачем 2 земельної ділянки на вул. Янева - Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га відповідачу 3, вона не була стороною договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.02.2001, Львівською міською радою не видавався державний акт на право власності на землю серія ЛВ №028640 (що був виданий 13.04.2001р. відповідачем 2), і колегіальному та представницькому органу територіальної громади міста Львова - Львівській міській раді не було відомо про вибуття земельної ділянки з комунальної власності територіальної громади міста Львова у приватну власність.

Судом взято до уваги пояснення позивача про те, що про оспорювані рішення та розпорядження, договір купівлі-продажу та набуття у власність відповідачем 3 земельної ділянки площею 0,15 га, розміщеної на вул. Янева - Володимира Великого у м. Львові, Львівській міській раді стало відомо лише у 2015 році. При цьому, судом враховано наступне.

07.07.2011 було прийнято Закон України "Про державний земельний кадастр", згідно з ст.1 якого Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про державний земельний кадастр" орган державної реєстрації прав одночасно з державною реєстрацією речового права на земельну ділянку надає органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформацію, в тому числі, про: а) суб'єкта права власності на земельну ділянку: зокрема для юридичної особи (резидента та нерезидента): найменування юридичної особи; податковий номер.

Згідно з ст. 36 Закону України "Про державний земельний кадастр" на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок; ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об'єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів. Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

Законом України від 14.07.2015 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення прозорості у сфері відносин власності з метою запобігання корупції" ч.1 ст.36 Закону України "Про державний земельний кадастр" доповнено пунктом "ї" в наступній редакції: "ї) інші відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону".

Тобто, після набрання чинності 14.10.2015 змін до Закону України "Про державний земельний кадастр" на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, стали оприлюднюватись інші відомості про земельні ділянки, передбачені ст. 15 та ч.2 ст. 30 цього Закону, зокрема, щодо суб'єкта права власності на земельну ділянку.

Як встановлено судом, право власності Приватного акціонерного товариства "АВІАС ПЛЮС" на земельну ділянку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було оформлено (зареєстровано) 26.11.2015, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявними в матеріалах справи, та відповідно відображається у Державному земельному кадастрі.

Отже, за висновками суду, саме з вказаного моменту у позивача була можливість дізнатись про порушення його прав, внаслідок прийняття оспорюваних рішення та розпорядження, укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки та набуття у власність відповідачем 3 земельної ділянки площею 0,15 га, розміщеної на вул. Янева - Володимира Великого у м. Львові.

Таким чином, позивач за захистом свого порушеного права на земельну ділянку площею 0,15 га, розміщеної на вул. Янева - Володимира Великого у м. Львові звернувся до суду з дотриманням трирічного строку позовної давності.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та здійснивши їх оцінку, виходячи з вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Львівської міської ради до Львівської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації, Приватного акціонерного товариства "АВІАС ПЛЮС", Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" про визнання недійсними рішення, розпорядження, договору купівлі-продажу, державного акту на право власності на землю, договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.

У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7579,00 грн. та за подання касаційної скарги у розмірі 13780,00 грн. відповідно до вимог ст.129 ГПК України покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним рішення № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва", видане Львівською обласною радою 28.12.2000 року в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га.

Визнати недійсним розпорядження за № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові", видане головою Львівської обласної державної адміністрації 05.02.2001 в частині продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га на вул. Янева-Володимира Великого, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрований в реєстрі за № 33, укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та Приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" 08.02.2001.

Визнати недійсним державний акт на право власності на землю серія ЛВ № 028640, виданий 13.04.2001 Львівською обласною державною адміністрацією приватному акціонерному товариству "АВІАС ПЛЮС" на підставі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 05.02.2001 № 95 щодо земельної ділянки площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться на території м. Львова, вул. Янева-Володимира Великого, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 9 кн. 5-2.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 22 квітня 2017 року №13015 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" (89421, Закарпатська обл., Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця ШЕВЧЕНКА, будинок 8; ідентифікаційний код 40308524) з Публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА" (04053, м. Київ, ПРОВУЛОК НЕСТОРІВСЬКИЙ, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390).

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальність "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" (89421, Закарпатська обл., Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця ШЕВЧЕНКА, будинок 8; ідентифікаційний код 40308524) на користь Львівської міської ради (79008, Львівська область, місто Львів. Пл.Ринок, буд.1, ідентифікаційний код 04055896) земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 4610136900:07:005:0027, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться у м. Львові на перехресті вулиць Янева та Володимира Великого.

Стягнути з Львівської обласної ради (79008, Львівська область, місто Львів, вул.Винниченка, буд.18, ідентифікаційний код 22340506) на користь Львівської міської ради (79008, Львівська область, місто Львів. Пл.Ринок, буд.1, ідентифікаційний код 04055896) судовий збір в сумі 1378,00 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1515,80 грн., судовий забір за подання касаційної скарги у сумі 2756,00 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "АВІАС ПЛЮС" (49600, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЄВРОПЕЙСЬКА, будинок 30, офіс 70, ідентифікаційний код 25010005) на користь Львівської міської ради (79008, Львівська область, місто Львів. Пл.Ринок, буд.1, ідентифікаційний код 04055896) судовий збір в сумі 689,00 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1515,80 грн., судовий забір за подання касаційної скарги у сумі 2756,00 грн.

Стягнути з Львівської обласної державної адміністрації (79008, Львівська область, місто Львів, вул. Винниченка, буд.18, ідентифікаційний код 00022562) на користь Львівської міської ради (79008, Львівська область, місто Львів. Пл.Ринок, буд.1, ідентифікаційний код 04055896) судовий збір в сумі 3445,00 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 3789,50 грн., судовий забір за подання касаційної скарги у сумі 6890,00 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" (04053, м. Київ, ПРОВУЛОК НЕСТОРІВСЬКИЙ, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь Львівської міської ради (79008, Львівська область, місто Львів. Пл.Ринок, буд.1, ідентифікаційний код 04055896) судовий збір в сумі 881,00 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 757,90 грн., судовий забір за подання касаційної скарги у сумі 1378,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" (89421, Закарпатська обл., Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця ШЕВЧЕНКА, будинок 8; ідентифікаційний код 40308524) на користь Львівської міської ради (79008, Львівська область, місто Львів. Пл.Ринок, буд.1, ідентифікаційний код 04055896) судовий збір у сумі 2818,40 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного тексту рішення: 26.11.2018.

Суддя О.В. Гулевець


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	13.11.2018
Оприлюднено	27.11.2018
Номер документу	78114415
Судочинство	Господарське

Коробенко Г.П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 13.11.2018 по справі 910/21805/16ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —910/21805/16

Рішення
від 13.11.2018 по справі 910/21805/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА