Рішення

від 19.11.2018 по справі 910/8709/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.11.2018Справа № 910/8709/18

За позовом Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед

до Дочірнього підприємства Компанія Інтерсервіс

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1. ОСОБА_1

2. Товариство з обмеженою відповідальністю Даш-Бент Інвест

3. Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбент

про визнання недійсним договору

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: Безолюк В.С.

від відповідача: Забродський В.В.

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

від третьої особи 3:Прохорова С.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрита акціонерна компанія з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед звернулась до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства Компанія Інтерсервіс про визнання недійсним договору зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012р., укладеного між Дочірнім підприємством Компанія Інтерсервіс та Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір від 22.11.2012р. зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю суперечить приписам чинного на момент його укладання законодавства, оскільки частка учасника у статутному капіталі може бути відчужена лише за умови її повної сплати, тоді як у даному випадку, на момент укладання спірного правочину оплата за договором купівлі-продажу від 18.10.2012р. станом на 22.11.2012р. позивачем перерахована не була. Одночасно, обґрунтовуючи поданий позов заявник також посилався на те, що договір від 22.11.2012р. підписано представниками обох контрагентів з перевищенням наявних повноважень.

Ухвалою від 09.07.2018р. відкрито провадження по справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.08.2018р. Вказаною ухвалою також залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб 1 та 2, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю Даш-Бент Інвест .

Ухвалою від 03.08.2018р. залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбент .

02.08.2018р. до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед про призначення судової експертизи та витребування у Дочірнього підприємства Компанія Інтерсервіс оригіналу договору зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 22.11.2012р., укладеного між Дочірнім підприємством Компанія Інтерсервіс та Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед .

Одночасно, 02.08.2018р. представником позивача також було подано клопотання про витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сірай Валентини Іванівни дублікату договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012р., укладеного між Дочірнім підприємством Компанія Інтерсервіс та Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед , та витребування у слідчого ОВС другого слідчого відділу прокуратури м.Києва матеріали реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю Даш-Бент Інвест з документами, які подавались до державного реєстратора 05.05.2017р., та були вилучені у відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Подільської районної в місті Києві державної адміністрації на підставі протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 07.12.2017р.

03.08.2018р. представником відповідача було подано клопотання про витребування доказів, в якому вказаний учасник судового процесу просив звернутись із судовим дорученням до уповноваженого органу влади Республіки Кіпр через міністерство юстиції України із запитом про надання міжнародної правової допомоги, яка полягає у направленні запитів до уповноважених органів Республіки Кіпр про надання належним чином засвідчених копій документів, а саме: установчого договору Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед в редакції, чинній на 03.01.2018р.; документів, які підтверджують призначення та обсяг повноважень керівника Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед та/або іншої особи, яка має право на видачу від імені Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед довіреностей на представництво інтересів; документів, які підтверджують призначення Атінулла Неофіту керівником Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед ; документів, які підтверджують взаємозв'язок Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед із Компанією Ді. Ей Еккаутінг енд Секретаріал Лімітед .

У судовому засіданні 06.08.2018р. представником позивача клопотання про витребування доказів у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сірай Валентини Іванівни підтримано не було.

Судом було розглянуто та частково задоволено вищенаведені клопотання позивача та відповідача.

06.08.2018р. судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження по справі на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 03.09.2018р.

03.09.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 24.09.2018р.

24.09.2018р. підготовче засідання було відкладено на 05.10.2018р.

У судовому засіданні 05.10.2018р. судом було з х урахуванням наступного.

Статтею 1 Закону України Про судову експертизу визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України Про деякі питання призначення судових експертиз судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Однак, у даному випадку за висновками суду, для встановлення всіх обставин, які входять до предмету доказування у спорі, в матеріалах справи достатньо документів, а застосування спеціальних знань не є доцільним та необхідним.

За таких обставин, з огляду на вищевикладене, клопотання позивача про призначення судової експертизи було залишено судом без задоволення.

05.10.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.11.2018р.

05.11.2018р. розгляд спору по суті було відкладено судом на 12.11.2018р.

12.11.2018р. розгляд спору по суті було відкладено на 19.11.2018р.

Представником позивача у судовому засіданні 19.11.2018р. позовні вимоги було підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача у судовому засіданні 19.11.2018р. було надано усні пояснення по справі, згідно змісту яких проти задоволення позовних вимог заперечено.

Представником третьої особи 3 було надано усні пояснення по справі.

Представники третіх осіб 1 та 2 у судове засідання 19.11.2018р. не з'явились, проте, були належним чином повідомлені про дату і час розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку вказаних учасників судового процесу суд зазначає наступне.

У ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вказано, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

За висновками суду, неявка третіх осіб 1 та 2 не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 19.11.2018р.

В судовому засіданні 19.11.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи 3, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

18.10.2012р. між Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед (покупець) та Дочірнім підприємством Компанія Інтерсервіс (продавець) було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю, предметом якого відповідно до п.1 є частка та корпоративні права відповідно до вказаної частки продавця, що складає 35% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Даш-Бент Інвест , що дорівнює 875 000 грн., яка належить продавцеві у статутному капіталі товариства, що підтверджується статутом товариства, зареєстрованим в новій редакції 15.01.2012р. Державним реєстратором Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, номер запису 10711050007026118.

Згідно п.2 вказаного правочину продавець передає у власність покупцеві частку, а покупець приймає частку та зобов'язується сплатити повну договірну ціну частки в сумі, встановленій у п.5 цього договору.

У п.3 договору контрагентами визначено дані про товариство, частка у статутному капіталі якого є предметом продажу. Зокрема, погоджено, що зареєстрований статутний капітал товариства становить 2 500 000 грн. Статутний капітал товариства сформований повністю.

Відповідно до п.5 договору купівлі-продажу від 18.10.2012р. частка у статутному капіталі товариства продається продавцем на користь покупця за договірною ціною за частку в сумі 875 000 грн.

Пунктом 6 укладеного між сторонами правочину унормовано, що покупець сплачує продавцеві ціну за частку, вказано у п.5 договору, протягом двох років з дня укладання цього договору.

Як свідчать матеріали справи, 22.11.2012р. між Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед (покупець) та Дочірнім підприємством Компанія Інтерсервіс (продавець) було укладено договір зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

Зважаючи на умови даного договору щодо настання відповідних прав та обов'язків сторін за даним договором з урахуванням відкладальної умови (обставини), зазначеної в п.11 договору, предметом цього договору є частка та корпоративні права відповідно до вказаної частки продавця, що складає 35% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Даш-Бент Інвест , що дорівнює 875 000 грн., яка належить продавцеві у статутному капіталі товариства (п.1 договору від 22.11.2012р.).

Згідно п.2 договору від 22.11.2012р. з моменту настання відкладальної умови, зазначеної у п.11 даного договору, продавець передає у власність покупцеві частку (корпоративні права, що з неї випливають), а покупець приймає частку (корпоративні права, що з неї випливають) та зобов'язується сплатити повну договірну ціну частки в сумі, що встановлено п.5 цього договору.

У п.6 контрагентами досягнуто згоди, що договірна ціна складає суму, еквівалентну 1 долару США.

Покупець сплачує продавцеві ціну за частку, вказану в п.6 даного договору, протягом одного року з моменту настання відкладальної умови, зазначеної у п.11 даного договору (п.7 договору від 22.11.2012р.).

У п.11 вказаного договору зазначено, що відкладальною умовою (обставиною) щодо прав та обов'язків сторін за даним договором, настання яких пов'язується із такою відкладальною умовою (обставиною), є неоплата продавцем до 01.07.2016р. ціни за частку на умовах, в порядку та на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сірай В.І., укладеного між сторонами. В такому випадку, при настанні вказаної вище обставини, відповідні права та обов'язки сторін, передбачені цим договором, настають з 01.07.2016р. При цьому, в разі оплати частки за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сірай В.І., до вказаної вище дати, сторона 1 (покупець) передає свій екземпляр даного договору стороні 2 (продавцю) як підтвердження отримання оплати частки та відсутності претензій до сторони 2 щодо належного виконання нею своїх зобов'язань за вказаним вище договором купівлі-продажу частки та не настання, у зв'язку із цим відповідних прав та обов'язків сторін за даним договором.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним або розірвання даного договору за згодою сторін або за рішенням суду (п.13 договору від 22.11.2012р.).

Як вбачається з вказаного правочину останній підписано з боку Дочірнього підприємства Компанія Інтерсервіс директором Фасоль Оленою Олегівною, а з боку Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед - представником на підставі довіреності від 09.10.2012р. ОСОБА_1.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст..655 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору від 22.11.2012р. зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а отже, спірний правочин є укладеним.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Наразі, за твердженнями позивача договір від 22.11.2012р. зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю суперечить приписам чинного на момент його укладання законодавства, оскільки частка учасника у статутному капіталі може бути відчужена лише за умови її повної сплати, тоді як у даному випадку, на момент укладання спірного правочину оплата за договором купівлі-продажу від 18.10.2012р. станом на 22.11.2012р. позивачем перерахована не була. Одночасно, обґрунтовуючи поданий позов заявник також посилався на те, що договір від 22.11.2012р. підписано представниками обох контрагентів з перевищенням наявних повноважень.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що оспорюваний позивачем правочин відповідає вимогам чинного законодавства в частині продажу частки у статному капіталі, який сформовано повністю. До того, вказаним учасником судового процесу наголошено на тому, що правочин підписано повноважними представниками, а з боку Дочірнього підприємства Компанія Інтерсервіс спірний договір має наступне схвалення, що взагалі виключає можливість визнання останнього недійсним, з підстав визначених заявником. Одночасно, відповідачем заявлено про необхідність застосування строку позовної давності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. При цьому, суд виходить з наступного.

Як вказувалось вище, 22.11.2012р. між Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед (покупець) та Дочірнім підприємством Компанія Інтерсервіс (продавець) було укладено договір зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї додатків полягає, що позивач до матеріалів справи представлено копію договору, а оригінал останнього у Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед відсутній.

Наразі, суд звертає увагу на те, що частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1, 2 ст.91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч.4 ст.91 Господарського процесуального кодексу України).

Оригіналу спірного правочину всупереч неодноразових вимог суду учасниками судового процесу до матеріалів справи представлено не було.

Представником відповідача 03.09.2018р. було подано до матеріалів справи на виконання вимог суду засвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруйко А.Ю. 02.04.2018р. копію договору від 22.11.2012р. зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

З приводу означеної копії судом враховано, що згідно п.1 глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджено Наказом №296/5 від 22.02.2012р. Міністерства юстиції України, який зареєстровано 22 лютого 2012 р. за №282/20595, засвідчення вірності копій документів і витягів з них здійснюється нотаріусом за усним зверненням заінтересованої особи.

При підготовці до засвідчення вірності копій документів і виписок з них нотаріус зобов'язаний особисто звірити з оригіналом документа копію чи виписку з документа, вірність яких він засвідчує. Нотаріуси засвідчують вірність копій документів, виданих юридичними особами, за умови, що ці документи не суперечать закону, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом (п.п.2, 3.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Отже, виходячи з вищенаведеного, приймаючи до уваги, що згідно напису приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Загоруйко А.Ю. останнім було засвідчено копію договору з оригіналу документа, суд приймає до уваги представлену відповідачем засвідчену нотаріусом копію договору від 22.11.2012р. зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю в якості письмового доказу у справі.

Стосовно посилань позивача на те, що оспорюваний правочин не відповідає вимогам законодавства щодо можливості відчуження учасником лише частки у статному капіталі товариства, яка сплачена, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 1, 2, 3 ст.147 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину) унормовано, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено. Аналогічну норми наведено у ст.53 Закону України Про господарські товариства (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину).

Пунктом 7.4 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Даш-Бент Інвест визначено, що частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

Тобто, дійсно станом на момент укладання між позивачем та відповідачем оспорюваного правочину законодавством було визначено можливість продажу учасником належної йому частки у статутному капіталі господарського товариства лише за умови її повної сплати.

Проте, у даному випадку судом було встановлено, що у п.3 договору контрагентами визначено дані про товариство, частка у статутному капіталі якого є предметом продажу. Зокрема, погоджено, що зареєстрований статутний капітал товариства становить 2 500 000 грн. Статутний капітал товариства сформований повністю.

Відповідно до п.5 договору купівлі-продажу від 18.10.2012р. частка у статутному капіталі товариства продається продавцем на користь покупця за договірною ціною за частку в сумі 875 000 грн.

Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що позивач помилково ототожнює вчинення покупцем оплати за договором від 18.10.2012р. купівлі-продажу частки у статутному капіталі зі сплатою учасником своєї частки у порядку формування статутного капіталу.

У даному випадку, ті обставини, що грошові кошти в сумі 875 000 грн. в якості оплати за договором від 18.10.2012р. було сплачено лише 07.09.2016р., ніяким чином не вказують на те, що на момент укладання спірного правочину частка, яка є предметом продажу, не була сплачена учасником (продавцем), а статутний капітал третьої особи 2 не сформованим.

За таких обставин, суд вважає безпідставними та юридично не спроможними посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на те, що оплата за частку була внесена Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед лише у 2016р., а отже, фактично на момент укладання договору зворотної купівлі-продажу не була сплачена учасником, що мало наслідком заборону відчуження згідно ст. 147 Цивільного кодексу України та 53 Закону України Про господарські товариства (в редакціях, чинних на момент укладання спірного правочину).

Щодо посилань позивача на перевищення представниками Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед та Дочірнього підприємства Компанія Інтерсервіс повноважень при підписанні договору, суд зазначає наступне.

Як вказувалось судом вище, спірний договір підписано з боку Дочірнього підприємства Компанія Інтерсервіс директором Фасоль Оленою Олегівною, а з боку Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед - представником на підставі довіреності від 09.10.2012р. ОСОБА_1.

Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.3 ст.92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

У ст.58 Закону України Про господарські товариства , ст.145 Цивільного кодексу України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

За змістом положень ч.1 ст.62 Закону України Про господарські товариства , ч.2 ст.145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Згідно п.5.2 статуту Дочірнього підприємства Компанія Інтерсервіс (в редакції, що затверджена рішенням власника, яке оформлено протоколом №21 від 05.07.2012р.). органом управління компанії є директор.

Директор в межах своєї компетенції вирішує питання діяльності товариства, без доручення діє від її імені, представляє компанію у відносинах з державними органами, підприємствами, установами, кооперативами, громадськими та іншими організаціями й господарськими товариствами, а також з іноземними громадянами, призначає і звільняє працівників компанії, видає накази та розпорядження, обов'язкові для всіх працівників компанії.

Згідно п.5.4 статуту відповідача право підпису від імені компанії має директор.

Одночасно, пунктом 5.3.5 статуту Дочірнього підприємства Компанія Інтерсервіс унормовано, що директор після одержання попередньої згоди власника здійснює від імені компанії будь-які дії щодо укладання угод, договорів (контрактів) як на території України, так і за кордоном на суму, що перевищує еквівалент 50 000доларів США.

Судом було встановлено, що у п.6 договору від 22.11.2012р. контрагентами досягнуто згоди, що договірна ціна складає сума, еквівалентну 1 долару США.

Тобто, з наведеного полягає, що сума спірного правочину становить 1 долар США, а отже, не повноваження на укладання вказаного правочину директором відповідача від імені товариства не обмежуються п.5.3.5 статуту Дочірнього підприємства Компанія Інтерсервіс .

Слід зауважити, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний фінансово-правовий консалтинг про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Проте, суд звертає увагу на те, що повноважність директора Дочірнього підприємства Компанія Інтерсервіс на підписання спірного правочину під сумнів ставиться не юридичною особою інтереси якої останній представляв, а позивачем.

До того ж, слід звернути увагу, що відповідно ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з п.3.4 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наразі, відповідачем представлено до матеріалів справи рішення загальних зборів власників Дочірнього підприємства Компанія Інтерсервіс , яке оформлено протоколом від 17.07.2018р. Згідно змісту вказаного рішення власником було схвалено договір від 22.11.2012р., укладений між Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед та Дочірнім підприємством Компанія Інтерсервіс (продавець) договір зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

Отже, наведене вище у сукупності вказує на безпідставність посилань позивача в якості підстави для визнання договору зворотної-купівлі продажу недійсним на відсутність у директора відповідача повноважень на підписання вказаного правочину.

Виходячи з принципу повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи суд також дійшов висновку щодо юридичної неспроможності посилань позивача в якості обґрунтування позовних вимог на перевищення ОСОБА_1 під час підписання оспорюваного договору з боку Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед повноважень, наданих згідно довіреності від 09.10.2012р. При цьому, суд зазначає наступне.

Як свідчать наявні в матеріалах справи докази та підтверджується поясненнями позивача 09.10.2012р. Закритою акціонерною компанією з обмеженою ві Петровича, на підставі якої останнім і було підписано оспорюваний договір.

Наразі, суд зазначає, що порядок застосування на території однієї держави довіреностей, виданих і по свідчених установою або уповноваженою особою іншої держави, визначається Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, (Гаазька Конвен ція).

Учасниками вказаної конвенції є Кіпр та Україна. Остання приєдналась до Конвенції у відповідності до Закону України Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів .

Судом зазначалось, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих Конвенцій, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів

Статтею 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, унормовано, що остання поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, і що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами, у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Згідно ст..2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими аґентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

У ч.1 ст.3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, вказано, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Як свідчать матеріали справи, довіреність від 09.10.2012р., видана Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед містить апостиль.

Таким чином, суд приймає до уваги вказану вище довіреність в якості належного та допустимого у розмінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказу надання позивачем певних повноважень на вчинення дій від імені Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед , викладених у довіреності.

Наразі, зі змісту довіреності полягає, що остання набула чинності 09.10.2012р., а термін її дії закінчився 08.10.2013р.

Згідно змісту довіреності компанія призначає третю особу 1 бути дійсним та належним чином призначеним уповноваженим представником для здійснення будь-яких дій та, який матиме для цього усі повноваження, на свій власний розсуд і відповідальність, якщо це є необхідним і бажаним для компанії, у зв'язку з чим йому надається право та генеральна довіреність, яка включає,але не обмежується повноваженням, зокрема, представляти компанію у будь-яких урядах та/або місцевих державних органах, громадських організаціях, державних установах, приватних, громадських та/або державних компаніях, проводити переговори та укладати, вносити зміни, розривати і підписувати будь-які контракти та угоди з будь-якими вище зазначеними органами та особами.

Тобто, з аналізу довіреності, на підставі якої третьою особою 1 було підписано від імені позивача договір зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012р., полягає, що ОСОБА_1 мав повноваження на укладання будь-якого договору, в тому числі, з приватними компаніями та відповідно у даному випадку наданих повноважень не перевищив.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості посилань позивача в якості підстави для визнання договору зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012р. на перевищення повноважень особою, яка підписала вказаний правочин від імені Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Емселба Лімітед .

Таким чином, з огляду на все наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку стосовно того, що обставини, які покладено позивачем в якості підстав позовних вимог, є юридично неспроможними та такими, що спростовуються матеріалами справи, що вказує у даному випадку на відсутність підстав для визнання недійсним договору зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012р.

Заява відповідача про застосування строків позовної давності була залишена судом без задоволення, з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в позові.

З приводу посилань позивача у клопотанні про призначення судової експертизи на те, що оспорюваний правочин було підписано не 18.10.2012р., а в інший час, суд до уваги не приймає, оскільки такі обставини фактично не є підставою позовних вимог, а наведене клопотання не є заявою про зміну підстав позову у розумінні ст.46 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд звертає увагу учасників судового процесу на те, що суд при розгляду спору обмежений предметом та підставами позовних вимог.

Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 27.06.2018р. по справі №910/11255/16.

Слід також звернути увагу на те, що обставинами, які складають підставу позову, можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, а не норми права, на які посилається позивач. Означену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018р. по справі №910/14328/17.

При цьому, статтею 46 Господарського процесуального кодексу України визначено право позивача до початку розгляду справи по суті змінити, зокрема, підстави позовних вимог.

Проте, позивачем під час розгляду справи означеного права реалізовано не було, підстав позову не змінено, а отже, судом позов про визнання недійсним договору зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012р., розглядається з підстав, викладених позивачем у позовній заяві.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.розмір бюджетного призначення за кошторисом або очікувана варість предмета закупівлі езпеченням принтерЮ ДБЖло розміщено оголош

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.11.2018р.

Суддя Спичак О.М.