Рішення

від 24.11.2018 по справі 237/689/18

МАР`ЇНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 237/689/18

Провадження № 2/237/677/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.18 м. Курахове

Мар'їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді -Приходько В.А.,

при секретарі Шавкун Т.А.,

Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1;

представник позивача: ОСОБА_2;

відповідач: ОСОБА_3;

представник відповідача: ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні позов про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

20.02.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості у загальному розмірі 92910 грн. 35 коп., з яких 81000 грн. 00 коп. - за договорами позики, укладеними ним з останньою в усній формі, а також 11910 грн. 35 коп. - у вигляді процентів за використання коштів за вказаними договорами.

В обґрунтування позову позивач вказав, що 31.01.2014 між ним та відповідачем був фактично укладений договір позики, відповідно до якого він передав відповідачці 45000 грн. 00 коп., факт отримання яких підтверджується розпискою відповідача від 31.01.2014 року.

23.10.2015 року між позивачем та відповідачем фактично укладено ще один договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу 5000 грн. 00 коп., факт отримання яких підтверджується розпискою відповідача від 23.10.2015 року.

30.10.2015 року між позивачем та відповідачем фактично укладено ще один договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу 5000 грн. 00 коп., факт отримання яких підтверджується розпискою відповідача від 30.10.2015 року.

16.10.2016 року між позивачем та відповідачем знов укладено фактичний договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу 26000 грн. 00 коп., факт отримання яких підтверджується розпискою відповідача від 30.10.2015 року.

У зв'язку з невиконанням прийнятих на себе зобов'язань за вказаними договорами за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 81000 грн. 00 коп.

Неодноразові нагадування відповідачці про необхідність повернення грошей результату не дали, гроші відповідачка не повернула, пояснюючи це складним матеріальним становищем.

24.11.2017 року позивачем направлено на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів, яка була проігнорована відповідачем.

Одночасно позивач вказав, що відповідач повинна відшкодувати йому 11910 грн. 35 коп. у вигляді процентів за використання коштів за договорами позики від 31.01.2014 року, 23.10.2015 року, 30.10.2015 року та 16.10.2016, що встановлюються у розмірі на рівні облікової ставки Національного банку України.

Крім того, позивачем надано суду заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача проценти у загальному розмірі 42098 грн. 36 коп. за користування грошовими коштами: за розпискою про отримання коштів від 31.10.2014 року - у розмірі 31960 грн. 82 коп.; за розпискою від 23.10.2015 - у розмірі 2110 грн. 42 коп.; за розпискою від 30.10.2015 року - у розмірі 2063 грн 97 коп.; за розпискою від 16.10.2016 року - у розмірі 5963 грн. 15 коп. та витрати на оплату судового збору стягнути з відповідача.

Стислий виклад заперечень відповідача.

11.05.2018 представником відповідача ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 на підставі довіреності за №436 від 18.04.2018, надано суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позов про стягнення заборгованості не визнає, вважає вимоги позивача необгрунтованими, а провадження за позовом таким, що підлягає закриттю у зв'язку із наступним.

У ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі державного акту серії ІV-ДН за №147897 є земельна ділянка, якою багато років користується позивач і сплачував їй від реалізації сільхозпродукції кошти за оренду цієї землі. Наприкінці 2013 року - на початку 2014 року у її родині виникла термінова потреба у грошових коштах. Враховуючи наведене, відповідач звернулась до позивача із пропозицією надати їй грошові кошти у сумі 45000 грн в обмін на отримання позивачем права на всі кошти та сільгосппродукцію, які він отримає від вирощування та реалізації цієї продукції на належній їй земельній ділянці, та несплати позивачем орендної плати за використання цієї земельної ділянки протягом періоду, необхідного для повного відшкодування отриманих від позивача грошових коштів. ОСОБА_1 дав згоду на її пропозицію, а також вони спільно погодили суму грошових коштів, яка піде у щорічний залік повернення суми заборгованості - 25000 грн. 00 коп.

Факт прийняття ОСОБА_1 такої пропозиції позивачем підтверджується довіреністю від 03.02.2014 року, яку ОСОБА_5 видала ОСОБА_1 щодо розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Відповідно до цієї усної домовленості ОСОБА_1 користувався земельною ділянкою відповідача протягом 2014-2018 років та продовжує користуватись зараз, тобто за цей період ОСОБА_5 фактично повернула йому грошові кошти, надані у якості позики, за рахунок обумовленої між ними щорічної плати за користування земельною ділянкою, яка за 4 роки склала 100000 грн. 00 коп.

15.12.2017 відповідач скасувала довіреність, видану ОСОБА_1 на право розпорядження земельною ділянкою, у зв'язку із чим ОСОБА_1 вирішив звернутись до суду із позовною заявою.

Крім того, за зобов'язаннями від 31.01.2014 року щодо грошових коштів, які виникли між нею та позивачем, сплинув строк позовної давності, а за зобов'язаннями від 23.10.2015 року, 30.10.2015 року та 16.10.2016 року сплинув річний строк стягнення неустойки.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

22лютого 2018 року судом було постановлено ухвалу про відкриття провадження та розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено перше судове засідання на 10:00 годину 19 березня2018 року.

22 лютого 2018 року ухвалою суду задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та вжито заходів щодо забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії ОСОБА_5 до ухвалення рішення судом по даній справі, а саме заборонити укладати договори оренди земельної ділянки площею 9,53 га, розташованої на території Новоукраїнської сільської ради, кадастровий номер 1423385800:06:000:0379, яка належить відповідачу на праві приватної власності, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії ІV-ДН за №147897.

17.04.2018 року судом відповідно до ст. 271 ЦПК України за заявою позивача надано роз'яснення ухвали від. 22.02.2018 року про забезпечення позову.

31.05.2018 року ухвалою суду залишено без задоволення клопотання представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову, встановлених судом ухвалою від 22.02.2018.

11.07.2018 року постановою Апеляційного суду Донецької області апеляційну скаргу представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову відхилено, ухвалу Мар'їнського районного суду Донецької області від 31.05.2018 залишено без змін.

14.06.2018 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі ч.5 ст. 223 КПК України, оскільки останній не з'явився у судові засідання, призначені на 02.05.2018 року, 16.05.2018 року та 31.05.2018 року.

25.09.2018 судом у задоволені клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

25.09.2018 судом закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд на 05.11.2018 року на 14:00 годину.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до копії розписки від 31.01.2014 року, написаної відповідачем власноруч, ОСОБА_5 продає земельний пай та акт на право власності серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 за 100000 грн. 00 коп. Крім того, 31.01.2014 вона отримала передоплату за даною розпискою у розмірі 45000 грн. 00 коп.

Крім того, позивачем надано суду розписки про отримання грошових коштів від 23.10.2015 року та від 30.10.2015 року, які виконані на одному аркуші.

Згідно із розпискою від 23.10.2015 року позивач отримала від відповідача 5000 грн.

Відповідно до розписки від 30.10.2015 року відповідач отримала від позивача 5000 грн.

Згідно із розпискою від 16.10.2016 відповідач продає земельний пай та акт на право власності серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 за 100000 грн. 00 коп. Крім того, вона отримала передоплату за даною розпискою у розмірі 26000 грн. 00 коп.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 на підставі рішення Новоукраїнської сільської ради від 21.02.2001 року за №13 передано у приватну власність земельну ділянку площею 9,53 га, яка розташована на території Новоукраїнської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позивач в судовому засіданні суду пояснив, що з відповідачкою ОСОБА_5 дійсно давно був в дружніх стосунках, в 2014 році вона звернулась до нього з проханням позичити їй гроші в сумі 45000 грн., а точніше 31.01.2014р., він позичив їй, а вона написала розписку про те, що продає йому свою земельну ділянку. Оскільки здійснити купівлю продаж земельної ділянки в Україні не є можливим, то 03.02.2014 року відповідачка надала довіреність йому на користування землею, якою він дійсно користувався. Потім в 2015 році відповідачка двічі зверталась за грошима, та в 2016 році також отримала у позику 26000грн., а всього вона в нього позичила 81000грн. Але раптом в кінці 2017 року відповідачка відкликала свою довіреність, яку надавала з приводу користування своєю земельною ділянкою. Тоді виникло питання про гроші, які він їй надавав в позику в рахунок купівлі цієї землі, він направив їй письмову вимогу про повернення грошей, та не отримав відповіді, але від близьких родичів відповідачки він дізнався, що повертати гроші йому вона не збирається. Він вимушений був звернутися до суду з позовом про повернення суми боргу та процентів за користування його грошима. Наполягає на задоволенні його позовних вимог.

Відповідачка в судовому засіданні з позовом не погодилась і суду пояснила, що з позивачем давно знайомі, були добрі відносини і вона надала йому в користування свою земельну ділянку, вона надала йому на це довіреність, а він в свою чергу зобов язався сплачувати їй орендну плату за користування землею. В січні 2014 року вона дійсно брала гроші у позивача в сумі 45000 грн., а потім в 2015 році двічі по 5000грн. та в 2016 році 26000 грн. Всі ці гроші не позика і повертати їх вона не зобов язана, оскільки це плата позивача за користування її землею, він зобов язався сплачувати орендну плату за користування 25000грн. на рік і прокористувався землею 4 роки нічого їй не сплативши, тому наприкінці 2017 року вона відкликала свою довіреність. Позивач землю їй не повернув, так і продовжує її використовувати, засадив її рослинами і отримує врожай. В позові просить відмовити, оскільки нічого позивачу не винна, навпаки, це він їй ще винен за користування її землею.

Представник відповідачки ОСОБА_4 з позовом не погодився, вказав, що він незаконний та необґрунтований, а також наполягав на тому, що договір позики взагалі не укладався, а строк позовної давності на розпискою від 31.01.2014р. вже сплинув.

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних мотивів.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Із наданих суду розписок вбачається, що відповідачка ОСОБА_5 зобов язалась продати земельний пай ОСОБА_1 за сто тисяч гривень, тобто передати йому це майно у власність за гроші.

Цими ж розписками підтверджується отримання відповідачкою ОСОБА_5 грошей за вказаний земельний пай, що сама відповідачка не заперечувала.

Із змісту розписок вбачається, що відповідачка ОСОБА_5 отримала від позивача гроші в сумі 45000грн., 5000грн., 5000грн. та 26000 грн. і зазначила в розписці, що продає свій земельний пай та за нього отримує вказані кошти.

Факт одержання відповідачкою грошей від позивача позивач підтвердив наявними розписками, оригінали яких були досліджені в судовому засіданні.

В судовому засіданні встановлено із пояснень сторін, що купівля продажу земельного паю і не могла відбутися із-за введення мораторію на продаж землі, тому відповідачці було відомо, що земельний пай не може бути переданий позивачу і надала йому довіреність.

Із повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей (а.с. 50) вбачається, що довіреність надавалась для представлення інтересів з питань укладення договорів оренди земельної ділянки та отримання орендної плати за користування цієї земельної ділянки.

Як було встановлено в судовому засіданні, відповідачкою була надана довіреність ОСОБА_1 на користування її земельною ділянкою. Але передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки не відбулася за певних обставин.

В грудня 2017 року відповідачка відкликала вказану довіреність на ім я ОСОБА_1, на підставі якої він користувався земельною ділянкою, тобто своє зобов язання продати позивачу земельну ділянку не виконала. Але гроші ОСОБА_5 отримала в сумі 81000грн. від ОСОБА_1

Позивач вважає це позикою, оскільки гроші в сумі 81000грн. відповідачці передав, вона ж довіреність на користування ним її землею відкликала, а отримані гроші не повертає.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідачка в своїх запереченнях проти позову зазначала, що ОСОБА_1 користується її землею, орендну плату, обумовлену договором, не платить, земельну ділянку не повертає. Вказувала на те, що є якийсь договір оренди, який ОСОБА_1 не виконує. Проте жодних доказів на підтвердження своїх слів суду не надала, до правоохоронних органів з приводу захвату землі не зверталась, примірники договорів, на які посилалась, суду не надала.

Крім того, доводи відповідача щодо існування домовленості між нею та позивачем щодо заліку орендної плати за користування ОСОБА_1 належною ОСОБА_3 земельною ділянкою в рахунок наданих ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_5 за розписками від 31.01.2014 року, 23.10.2015 року, 30.10.2015 року та 16.10.2016 року є безпідставними, оскільки відповідачем не надано суду жодного належного доказу на підтвердження своїх доводів.

Посилання відповідачки та її представника на сплинення строку давності за розпискою від 31.01.2014р. суд вважає неспроможними, оскільки строк давності в даному випадку почався з моменту, коли позивач дізнався про порушення його прав, тобто з моменту відкликання відповідачкою довіреності на користування її земельним паєм, тобто з грудня 2017 року.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення 81000грн., отриманих відповідачкою за розписками.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищезазначені положення закону та у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позивач ОСОБА_1 вважав, що відповідачка ОСОБА_5 за користування його грошима винна йому проценти за договором позики в розмірі 42098,36 грн. та судові витрати.

Суд вважає необхідним відмовити в цій частині позову, оскільки розписки від 31.01.2014 року, 23.10.2015 року, 30.10.2015 року та 16.10.2016 року не містять домовленість сторін не тільки щодо розміру та порядку, а й взагалі щодо можливості одержання процентів від сум позики, суд вважає, що у частині стягнення з відповідача сум відсотків за користування коштами позивача слід відмовити.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги про стягнення суми 81000грн. доведеними, відповідачем належними доказами не спростованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення суми процентів за користування позовом, суд вважає позов в цій частині таким, що не ґрунтується на законі.

У зв язку з частковим задоволенням позову, судові витрати відповідно до ст.. 141 ЦПК України розподілити між сторонами, стягнувши з відповідачки на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 1162 грн.

Керуючись ст. ст. 261, 530, 1046, 1048 ЦК України, ст.ст. 263, 264, 265 ЦПК України,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики 81000(вісімдесят одну) тисячу гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1162 (одна тисяча сто шістдесят дві)грн. 40 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана в Донецький апеляційний суд через Марїнський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 24 листопада 2018 року.

Суддя В.А. Приходько

Дата документу 24.11.2018