Постанова

від 27.11.2018 по справі 127/916/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/916/18

Провадження № 22-ц/801/40/2018

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О.С.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2018 року місто Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Міхасішина І.В., Войтко Ю.Б.,

з участю секретаря судового засідання Топольської В.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2

апеляційну скаргу Державного підприємства Центр державного земельного кадастру

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2018 року, ухвалене суддею Вохміновою О.С., повний текст якого складено 24 липня 2018 року,

в справі №127/916/18

за позовом ОСОБА_3 (позивач)

до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру (відповідач),

про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, відшкодування моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_3 звернулася в міський суд з позовом до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову посилалася на те, що з 29.12.1982 року вона працювала у Державному підприємстві Державна картографічна фабрика у м. Вінниці на посаді бухгалтера І категорії бухгалтерії.

На підставі наказу Державного агентства земельних ресурсів України №5 від 09.01.2013 року ДП Державна картографічна фабрика реорганізовано шляхом приєднання до ДП Центр державного земельного кадастру та створення на його базі виробничої філії Вінницька картографічна фабрика . ДП Центр ДЗК є правонаступником всіх прав і обов'язків ДП Державна картографічна фабрика .

Відповідно з 17.06.2013 року вона переведена на посаду бухгалтера І категорії відділу бухгалтерського та податкового обліку у виробничу філію Вінницька картографічна фабрика ДП Центр державного земельного кадастру .

При переведенні утворилась заборгованість по заробітній платі в розмірі 3156,28 грн., з яких за травень 2013 року - 2047,81 грн, за червень 2013 року - 1108,47 грн. У 2015 році відповідач виплатив їй 800 грн. заборгованості по заробітній платі за травень 2013 року.

Наказом від 19.10.2015 року № 42-К, з 21.10.2015 року позивач звільнена з роботи за власним бажанням у зв'язку з невиконанням філією законодавства про працю (невиплата заробітної плати з січня по вересень 2015 року).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.06.2016 року, яке набуло законної сили 19.09.2016 року (справа №127/8959/16-ц) стягнуто з ДП Центр ДЗК на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 2356,28 грн. На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист і 05.12.2016 року державним виконавцем Солом'янського районного відділу ДВС м. Києва було відкрито виконавче провадження про стягнення заробітної плати.

Лише 01.12.2017 року відповідач провів розрахунок та сплатив борг по заробітній платі в розмірі 2356,28 грн. До цього існувала заборгованість відповідача з виплати заробітної плати в зазначеному розмірі. При цьому розмір середньоденної заробітної плати позивача перед датою звільнення за попередні два місяці складає 244,95 грн.

Оскільки кошти надійшли на її розрахунковий рахунок, відкритий у ПАТ КБ ПриватБанк 01.12.2017 року, вважала що відповідачем порушено її право на своєчасне отримання у день звільнення нарахованої заробітної плати, що встановлено статтею 116 КЗпП України, а відтак, відповідно до статті 117 цього Кодексу відповідач має сплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 21.10.2015 року по 01.12.2017 року в сумі 129823,50 грн., з урахуванням середньоденної заробітної плати у розмірі 244,95 грн.

Крім того, в зв`язку з невиплатою належної заробітної плати, порушенням трудового законодавства, вона зазнала моральних страждань. Залишившись без засобів до існування вона перебувала в пригніченому стані, зверталась до суду за захистом свого порушеного права, через органи ДВС добивалась примусового виконання рішення суду і стягнення заробітної плати. Оцінила завдану моральну шкоду на суму 25000 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП Центр державного земельного кадастру на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2015 року до 01.12.2017 року в сумі 129823,50 грн. у відшкодування моральної шкоди 2000 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 12000 грн., а також судовий збір в сумі 1354,61 грн.

Не погодившись із рішенням, відповідач - Державне підприємство Центр державного земельного кадастру подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що середньоденна заробітна плата, яка була визначена позивачем є значно завищеною, що в свою чергу призвело до завищення суми середнього заробітку за час затримки, що залишилось поза увагою суду першої інстанції. Суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вважає непропорційною сумі заборгованості із заробітної плати. Також вважає помилковим висновок суду щодо розміру стягнення на користь позивача витрат пов'язаних із наданням правничої допомоги та відшкодування моральної шкоди, яка на його думку не підтверджена відповідними доказами.

Крім того, на думку апелянта судом безпідставно не застосовано строк позовної давності, що був заявлений ним у справі. Вважає такий строк позивач пропустив, оскільки фактичний розрахунок з нею проведено ще 20.06.2017 року - в день закриття виконавчого провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат ОСОБА_4 заначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального і процесуального права, а тому просив залишити його без змін.

В судовому засіданні представник відповідача - Шерстюк Т.В. вимоги апеляційної скарги підтримала на умовах, викладених у ній, і просила задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 і її представник - адвокат ОСОБА_6 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просять залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися за засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено, а сторонами не заперечуються наступні обставини справи.

29 грудня 1982 року позивач ОСОБА_3 прийнята на роботу в Державному підприємстві Державна картографічна фабрика у м. Вінниці, що підтверджується записом у її трудовій книжці.

Відповідно до наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 09.01.2013 року №5 Державне підприємство Державна картографічна фабрика було реорганізоване шляхом приєднання до Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру та створено на його базі структурний відокремлений підрозділ - Виробничу філію Вінницька картографічна фабрика Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , на роботу до якого наказом від 17.06.2013 року було переведено позивачку на посаду бухгалтера І категорії відділу бухгалтерського по податкового обліку.

Відповідно до наказу №5 від 09.01.2013 року Центр ДЗК є правонаступником всіх прав і обов`язків ДП Державна картографічна фабрика .

При переведенні з ДП Державна картографічна фабрика у виробничу філію Вінницька картографічна фабрика ДП Центр державного земельного кадастру перед позивачкою утворилась заборгованість по заробітній платі в розмірі 3156,28 грн., з яких за травень 2013 року - 2047,81 грн, за червень 2013 року - 1108,47 грн. В 2015 році зазначену заборгованість погашено лише частково, на суму 800 грн.

Наказом директора ВФ Вінницька картографічна фабрика ДП Центр державного земельного кадастру від 19 жовтня 2015 року № 42-к позивач з 21 жовтня 2015 року була звільнена з роботи за власним бажанням у зв`язку з невиконанням філією законодавства про працю (невиплата заробітної плати з січня по вересень 2015 року).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.06.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду вінницької області від 19.09.2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з ДП Центр Державного земельного кадастру на її користь заборгованість по заробітній платі 2356,28 грн. (за травень, червень 2013 року, а. с. 177-178).

Постановою державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва від 05.12.2016 року відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаного судового рішення.

Зведене виконавче провадження закінчено 20.06.2017 року фактичним виконанням, про що державним виконавцем прийнято постанову.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції відповідач провів повний розрахунок з позивачем ОСОБА_3 по сплаті боргу по заробітній платі в сумі 2356,28 грн. лише 01 грудня 2017 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 05.12.2017 року, довідкою ПАТ КБ ПриватБанк у м. Вінниці 06.12.2017 року (а. с. 16) та оригіналом платіжного доручення від 30.11.2017 року №1648, наданим відповідачем (а. с. 176). Сума перерахованих коштів, а також призначення платежу в дослідженому судом платіжному дорученні від 01 грудня 2017 року однозначно свідчать про те, що саме в цей день було погашено заборгованість перед ОСОБА_3 по заробітній платі, згідно з судовим рішенням.

А тому посилання скаржника на пропущення позивачем строку позовної давності, перебіг якого на думку останнього починається з дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з фактичним розрахунком від 20.06.2017 року, є безпідставними.

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 20, 21 Постанови №13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100.

Положеннями Порядку - п. 2, 3 визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад тощо). Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Крім того, відповідно до п. п. 5, 8 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.

Доводи апеляційної скарги про те, що при здійсненні розрахунку значно завищена сума середньоденної заробітної плати позивача, що в свою чергу призвело до невірного обрахунку та завищення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку є безпідставними виходячи з наступного.

Період затримки розрахунку при звільненні за період з 22 жовтня 2015 року по 01 грудня 2017 року становить 530 робочих днів, при цьому розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці перед датою припинення трудових відносин, відповідно до довідки Вінницької філії Державна картографічна фабрика ДП Центр державного земельного кадастру від 16.11.2015 року №592, становила 244,95 грн.

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 129823,50 грн. (530 х 244,95 грн.)

Посилання відповідача на невідповідність довідки Вінницької філії Державна картографічна фабрика ДП Центр державного земельного кадастру від 16.11.2015 року №592 дійсним обставинам справи не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки відповідач не спростував дані, що містяться у вказаній довідці шляхом надання інших доказів щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці перед датою припинення трудових відносин.

Таким чином, встановивши, що заборгованість по виплаті заробітної плати позивача в день її звільнення 21 жовтня 2015 року виникла саме з вини роботодавця, а фактичний розрахунок відповідачем здійснено лише 01 грудня 2017 року, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, яким є день надходження на розрахунковий рахунок позивача коштів.

Доводи апеляційної скарги щодо непропорційності стягнутої суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні сумі заборгованості не заслуговують на увагу та є безпідставними з огляду на таке.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16.

Отже, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони (ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні (цих) сум.

При цьому, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

Натомість в даній справі спір щодо розміру заборгованості по заробітній платі було вирішено судом ще в 2016 році і протягом 530 відповідач не виконував дане рішення, що і призвело до нарахування значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237 1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237 1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішення позову в частині відшкодування моральної шкоди залежить від вирішення позовних вимог про відшкодування заробітної плати на користь звільненого працівника за час затримки розрахунку.

А тому, встановивши факт тривалого порушення трудових прав позивача у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні та невиплати заробітної плати в період роботи, суд першої інстанції врахувавши, що зазначені обставини призвели до позбавлення можливості реалізації життєвих планів, вимушених змін, тощо дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди, визначивши при цьому розмір відшкодування 2000 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції не звернув уваги на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу - п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України.

Оскільки вирішуючи спір по суті суд першої інстанції частково задовольнив вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди, то розмір судових витрат пов'язаних із розглядом справи має бути покладений на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пов'язані із наданням професійною правничою допомогою адвоката в сумі 9840 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права . Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Центр державного земельного кадастру задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2018 року змінити в частині розподілу інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Державного підприємства Центр державного земельного кадастру на користь ОСОБА_3 витрати, понесені нею на оплату професійної правничої допомоги адвоката в сумі 9840 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Стадник І.М.

Судді Міхасішин І.В.

Войтко Ю.Б.