Рішення
від 20.11.2018 по справі 915/856/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

===================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року Справа № 915/856/16

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участю секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» , 02092, вул. Алма-Атинська, 37, м. Київ, в особі ОСОБА_1 філії приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» , 54028, вул. Новозаводська, 4-А, а/с 177, м. Миколаїв,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Транссклад ОМ» , 57113, вул. Промислова, 7, смт. Ольшанське, Миколаївська область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство інфраструктури України , 01135, Київ, проспект Перемоги, 14,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: мале приватне підприємство «Іній» , 57113, АДРЕСА_1,

про витребування із чужого незаконного володіння залізничних колій №№ 12, 13 (за технічним паспортом №№ 52, 53),

за участю представників учасників справи:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 188 від 27.03.18;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерства інфраструктури України: не з'явився;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - малого приватного підприємства «Іній» : не з'явився;

встановив:

04.08.2016 Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» в особі ОСОБА_1 філії Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (далі - ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі ОСОБА_1 філії) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю «Транссклад ОМ» (далі -ТОВ «Транссклад ОМ» ), третя особа Мале приватне підприємство «Іній» про витребування із незаконного володіння ТОВ «Транссклад ОМ» залізничних колій №№12,13 (за технічним паспортом №№52,53) на користь законного власника - Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» .

Позовні вимоги обгрунтовано посиланням на ст. ст. 386-388 Цивільного кодексу України та вмотивовано тим, що вищезазначене спірне майно є власністю ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» , яке передано товариству державою в особі Міністерства транспорту України за актом передачі нерухомого майна у власність, який є додатком до наказу Мінтрансу України від 30.10.2001р. №746. Спірне майно вибуло з володіння позивача без його волі за рішенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 28.12.1995р. №138, яке визнано недійсним у судовому порядку.

В процесі розгляду справи позивачем було надано суду письмові пояснення у справі: вих. №1444/18 від 14.09.2016, вих. №1637/18 від 12.10.2016, вих. №1709/18 від 24.10.2016, вих. №1791/18 від 08.11.2016, вих. №1810/18 від 11.11.2016, вих. №1850/18 від 16.11.2016, в яких позивач просить суд: 1) задовольнити позов у повному обсязі - витребувати із незаконного володіння ТОВ Транссклад ОМ залізничні колії №№12, 13 (за технічним паспортом №№52, 53) на користь законного власника ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ в особі ОСОБА_1 філії ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ , 2) відмовити у задоволенні клопотань ТОВ Транссклад ОМ про застосування строку позовної давності.

В обґрунтування своїх вимог та заперечень проти доводів відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, позивач посилається, серед іншого, на: п.1 Указу Президента України Про корпоратизацію підприємств від 15.06.1993 №210/93, Декрет Кабінету Міністрів України від 15.19.1992 Про управління майном, що є у загальнодержавній власності , п.5 ст. 116 Конституції України (в редакції, яка діяла на момент корпоратизації), ст. ст. 81, 321, 328, 329 ЦК України, ст. ст. 85, 167-172 Господарського кодексу України, ст. 20 Закону України Про власність , ст. 12 Закону України Про господарські товариства , п.2.1 Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом ФДМУ від 22.07.1998 №1450, що були чинні на момент корпоратизації.

Вимоги позивача ґрунтуються на таких твердженнях:

Ольшанське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту утворено відповідно до рішення виконкому Миколаївської обласної ради депутатів трудящих №401 від 13.07.1976 року на базі транспортних цехів та участків ОСОБА_1 цементного заводу, управління виробничо-технологічної комплектації Миколаївводбуд , гідролізно-дріжджового заводу, районного об'єднання Сільгосптехніка (т.2, а.с. 14), завод залізобетонних виробів був створений у складі треста Миколаївводбуд наказом Міністерства меліорації та водного господарства УРСР №602 від 22.12.1977 року та наказу Будівельно-монтажного тресту Миколаївводбуд №16 від 06.01.1978 лише у 1978 році.

На виконання ОСОБА_3 Міністрів Української РСР від 12.09.1977 №477 Про створення підприємств промислового залізничного транспорту та рішення виконкому Миколаївської обласної ради депутатів трудящих від 13.07.1976 №401 Об организации Николаевского и Ольшанского межотраслевых предприятий промышленного железнодорожного транспорта (мовою оригіналу) був складений акт від 27.10.1977, за яким начальник УПТК тресту Миколаївводбуд передав, а начальник ОСОБА_1 ППЗТ прийняв основні фонди, у тому числі рухомий склад, завантажувально-розвантажувальні механізми, службово-технічне обладнання та під'їзні шляхи (додаток №1 до акту). ОСОБА_4 з відомістю передачі основних засобів, на баланс ОСОБА_1 ППЗТ передані під'їзні колії №12 та №13. Інших під'їзних колій на території УПТК тресту Миколаївводбуд не було. ОСОБА_4 вищезазначеного ОСОБА_4 залізничні колії №№12,13 поставлені на баланс ОСОБА_1 ППЗТ, що підтверджено інвентарною карткою обліку основних засобів ОСОБА_1 ППЗТ.

У травні 1978 року, згідно ст. 82 діючого на той момент Устава железных дорог союза ССР науково-дослідницьким інститутом Державтотрансніїпроект було складено Технический паспорт. План путевого развития и продольные профили путей Ольшанского ППЖТ , на якому зображено фактичне місцезнаходження зазначених колій та їх приналежність. В подальшому, згідно вимог Правил технічної експлуатації залізничних доріг Технічний паспорт колій перероблявся у 1991, 2001, 2009 роках.

ОСОБА_4 п.4 вказівки Міністерства шляхів сполучення від 17.12.1987 №Г-6346у Про об'єднання ОСОБА_1 та Миколаївського ППЗТ обидва підприємства шляхом злиття реорганізовано в Ольшанське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту.

Наказом Міністерства транспорту України від 25.01.1994 №33 у відповідності зі спільною угодою між Міністерством транспорту та ФДМУ було створено Українське об'єднання державних міжгалузевих підприємств промислового залізничного транспорту Укрпромзалізтранс , до складу якого входило Ольшанське МППЗТ. В числі переданого майна були і колії №№12, 13.

22.02.2000 між ОСОБА_1 МППЗТ та МПП Іній , яке на підставі біржового договору купівлі-продажу домоволодіння №233 від 12.09.2000 придбало частину майнового комплексу ВАТ БВКФ Миколаївводбуд , що знаходилось на тій же території, де раніше було УПТК і ОСОБА_1 ЗЗБВ, було укладено договір №37 на транспортно-експедиційне обслуговування. У п. 2.1. даного договору відображено, що МПП Іній на своєму балансі залізничних колій не має.

На підставі наказу Міністерства транспорту України №35 від 25.01.2001 реорганізовано шляхом приєднання до Київ-Дніпровського державного міжгалузевого підприємства залізничного транспорту на правах відособлених структурних одиниць, до яких входило Ольшанське ДМППЗТ. Перетворене Київ-Дніпровське ДМППЗТ було віднесено до сфери управління Міністерства транспорту України та включено до складу об'єднання Укрпромзалізтранс Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 30.10.2001 №746 державне підприємство Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту перетворено у відкрите акціонерне товариство в порядку, передбаченому Указом Президента України від 15.06.1993 №210/93 Про корпоратизацію підприємств та Положенням про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою КМУ від 05.07.1993 №508.

Засновником, єдиним акціонером та вищим органом управління позивача є держава в особі Міністерства інфраструктури України, якій належить 100% акцій позивача.

У 2001 році згідно з ОСОБА_4 передачі нерухомого майна від 30.10.2001, додаток до наказу Міністерства транспорту України №746, майно державного підприємства було передано засновником до статутного фонду позивача. У числі інших об'єктів, ОСОБА_1 філії передані у власність і колії №№12, 13 (позиція №159).

Відповідно до п. 2.1 Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 1450 від 22.07.1998 (з урахуванням змін, внесених наказом Фонду державного майна України від 18.01.2001 № 66 Про внесення змін та доповнень до наказу ФДМУ від 22.07.98 № 1450), невід'ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства (про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство) в процесі приватизації є акт передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства. Форма та зміст акту передачі нерухомого майна у власність ВАТ Київ - Дніпровське МППЗТ повністю відповідає вимогам даного Порядку.

Таким чином, на думку позивача, правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється реєстрація права власності на нерухоме майно, передане державою до статутного фонду акціонерного товариства в процесі корпоратизації, є рішення засновника про створення державної (національної) акціонерної компанії, державної (національної) холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації (п.12 Додатка №1 до п. 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002).

Щодо повноважень Міністерства транспорту при корпоратизації Київ-Дніпровського МППЗТ у 2001 році позивач зазначає, що відповідно до п. 5 ст. 116 Конституції України (в редакції, яка діяла на момент корпоратизації) Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону. ОСОБА_4 з чинним на той час Декретом Кабінету Міністрів України Про управління майном, що є у загальнодержавній власності Кабінет Міністрів України вирішив, зокрема, покласти на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної ОСОБА_3 України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України. Міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади відповідно до покладених на них повноважень, зокрема, здійснюють контроль за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна. У 2001 році діяло Положення про Міністерство транспорту України, затверджене Указом Президента України від 11.05.2000 №978/2000, згідно з п.4 пп.9 якого Міністерство транспорту України відповідно до покладених на нього завдань здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління міністерства.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, на залізничні колії.

Відповідно до п. п. 1.4, 5.1, 4.2, 4.7 Статуту ВАТ Київ-Дніпровське МППЗТ , засновником товариства є держава в особі Міністерства інфраструктури України відповідно до Указу Президента України від 03.12.2010 №1085/1010 Про оптимізацію системи органів виконавчої влади , що є правонаступником Міністерства транспорту та зв'язку України, яке відповідно до Указу Президента України від 16.07.2004 №811/2004 Про утворення Міністерства транспорту та зв'язку України є правонаступником Міністерства транспорту України; засновником та єдиним акціонером товариства є держава в особі Міністерства інфраструктури України, частка якого у статутному фонді ВАТ Київ-Дніпровське МППЗТ , складає 100%; управління товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України Про управління об'єктами державної власності ; товариство є власником майна переданого йому засновником/акціонерами.

ОСОБА_4 Закону України Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації позивача включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації як майновий комплекс підприємств залізничного транспорту з його інфраструктурою на території України;

Частиною 9 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" господарські організації, створені на базі об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, до виключення їх з переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не можуть вчиняти дії стосовно майна, переданого до їх статутного фонду.

Посилаючись на пп.12 п.4, п.13 Примірного положення про державного секретаря міністерства, затвердженого Указом Президента України від 14 липня 2001 року №529/2001, пп. 14 п.8 Положення про Міністерство транспорту України, затвердженого Указом Президента України від 11 травня 2000 року № 678 (з урахуванням змін, внесених Указом Президента 26 листопада 2001 року №1144/2001), на думку позивача, Державний секретар мав право затверджувати наказ №746 Міністерства транспорту України від 30.10.2001 та ОСОБА_4 передачі нерухомого майна у власність ВАТ Київ - Дніпровське МППЗТ згідно законодавства, яке діяло на той час.

На думку позивача, належними доказами наявності у особи права власності на залізничну під'їзну колію, зокрема, є: акт введення в експлуатацію та встановлення залізницею Порядку обслуговування залізничної під'їзної колії; масштабний план; технічний паспорт; поздовжній та поперечний профілі залізничних колій; креслення штучних споруд.

Під'їзні залізничні колії позивача, зокрема, розташовані не тільки на земельних ділянках, які оформлені за ним, але й на земельних ділянках інших підприємств. Деякі колії мають протяжність в декілька десятків кілометрів і пролягають поза межами населених пунктів, тобто розташовані на земельних ділянках без визначення адреси. Відповідно єдиними документами, які свідчать про належність таких колій позивачу є ОСОБА_4 приймання-передачі майна до статутного фонду та технічні паспорти на ці колії.

За своєю природою залізничні колії не належать до самостійних об'єктів цивільних правовідносин, права на які підлягають державній реєстрації

Під час корпоратизації у 2001 році майно передавалось до статутного фонду позивача за юридичною адресою розташування юридичної особи та її філій.

Акти прийому-передачі спірного майна у власність ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ 2001 року та ОСОБА_1 ППЗТ попередніх років, затверджені державою в особі Міністерства транспорту України разом з відповідними наказами є правовстановлюючими документами товариства на майно, не скасовувались, не визнавались недійсними в частині передачі товариству від держави майна та є чинними на даний час.

В обгрунтування зазначених обставин позивач посилається на норми ст. 9 Закону України Про транспорт , ст. ст. 64, 67 Статуту залізниць України, затвердженого постановою КМУ від 06.04.1998 №457, п.п. 1.4., 1.5. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, Закону України Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації та постанови Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015 Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави .

Рішенням РВ ФДМУ по Миколаївській області №138 від 28.12.1995 було вирішено приватизувати ДП Будівельно-виробничу фірму Миколаївводбуд , створивши ВАТ Миколаївводбуд , з передачею у його статутний фонд майна вартістю 128422300 тис. крб. Серед переліку нерухомого майна (без дати та номеру), що передається у власність ВАТ БВКФ Миколаївводбуд під №3 був вказаний склад заповнювачів . Зміни до даного Переліку були зроблені РВ ФДМУ по Миколаївській області 24.09.2008 на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 19.08.2008 у справі №17/528/08 про визнання права власності МПП Іній на спірні залізничні колії, яке в подальшому було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 16.04.2009, МПП Іній було відмовлено у визнанні права власності на залізничні колії №№12, 13. У справі №17/528/08 судами було встановлено, що спірні колії №№12, 13 з 1977 року знаходились на балансі ОСОБА_1 ППЗТ, з його відання не вибували та ДП Будівельно-виробничій фірмі Миколаївводбуд ніколи не передавались.

Крім того, позивач зазначає, що постановою Вищого господарського суду України від 13.05.2011 у справі №16/5/09 визнано недійсним рішення РВ ФДМУ по Миколаївській області №138 від 28.12.1995 про приватизацію ДП Будівельно-виробничої фірми Миколаївводбуд в частині передачі до статутного фонду ВАТ Миколаївводбуд залізничних під'їзних шляхів, вказаних у додатку до листа РВ ФДМ України по Миколаївській області від 24.09.2008 №14-11-0453 №3.3 та було встановлено, що ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ є власником спірного майна на законних підставах.

Стосовно клопотання відповідача від 29.08.2016 за вих. №108 про застосування строку позовної давності позивачем зазначено таке.

03.10.2012 Ольшанська філія ПрАТ Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту дійсно зверталась до прокуратури Миколаївського району Миколаївської області з заявою №1643/18, копію якої додає відповідач, з метою проведення перевірки, але перевірку прокуратурою проведено не було та письмову відповідь на дану заяву не отримано. До заяви №1643/18 додавалось свідоцтво про право власності на нерухоме майно ТОВ Транссклад ОМ від 18.04.2012, в якому не містилось жодного посилання на залізничні колії. Крім того, позивач зазначає, що бути впевненим у достовірності даного свідоцтва на той час було неможливо, що і стало приводом для звернення до прокуратури з метою перевірки факту.

Таким чином, на думку позивача, у нього не було законних підстав для звернення до суду з приводу оскарження вищезазначених документів.

31.01.2014 представникам ОСОБА_1 філії ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ вперше стало відомо про те, що залізничні колії №№12,13, які знаходяться на балансі позивача, перепродані директором МПП Іній новому власнику - гр. ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу №419 від 13.03.2012, отже, на думку позивача, ним дотримано встановлений законодавством строк для подання даної позовної заяви.

11.11.2016 позивачем подано до господарського суду клопотання про поновлення строку позовної давності (т. 3, а.с.29).

16.11.2016 позивачем подано до господарського суду пояснення у справі за вих. №1849/18 від 16.11.2016 до клопотання про поновлення строку позовної давності від 11.11.2016 (т.3, а.с.51-53).

Позивач зазначає, що починаючи з 2008 року ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ ведеться судовий розгляд справ, що стосуються неправомірності заволодіння МПП Іній залізничними коліями №№12, 13, що є власністю ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ . 02.07.2010 ВАТ Київ-Дніпровське МППЗТ в особі ОСОБА_1 філії подано адміністративний позов про визнання незаконним та скасування рішення виконкому ОСОБА_1 селищної ради від 22.01.2008 №4 в частині права власності на залізничні колії №№12,13. ОСОБА_3 Миколаївського районного суду Миколаївської області від 31.10.2012 у справі №14/17/1726/12, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 та постанови Вищого адміністративного суду України від 06.11.2013, рішення виконкому ОСОБА_1 селищної ради від 22.01.2008 №4 в частині права власності на залізничні колії №№12,13 визнано незаконним та скасовано. ОСОБА_3 Вищого адміністративного суду України № К/800/27482/14 від 17.09.2015 у справі №1417/1726/12 касаційну скаргу ТОВ Транссклад ОМ залишено без задоволення, а постанову Миколаївського районного суду Миколаївської області від 31.10.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 - без змін. Під час розгляду в судах зазначеної справи, директором МПП Іній було вчинено ряд дій щодо оформлення права власності на 80/100 часток нежитлового об'єкту нерухомого майна та на підставі рішення виконкому ОСОБА_1 селищної ради №68 від 20.07.2011 оформлено свідоцтво про право власності від 27.12.2011 та включено до опису майна спірні залізничні колії №№52, 53, про наявність якого позивачу не було відомо. В подальшому керівником МПП Іній майно перепродано ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу 18/100 часток нежитлового об'єкту нерухомого майна №419 від 13.03.2012, до складу якого увійшли під'їзні залізничні колії №№12, 13 (за тех. паспортом №№52, 52). На підставі рішення ОСОБА_1 селищної ради №33 від 02.04.2012 за заявою ОСОБА_5 було оформлено свідоцтво про право власності ТОВ Транссклад ОМ від 18.04.2012.

Позивач також зазначає, що 03.10.2012 Ольшанська філія ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ звернулась до прокуратури Миколаївського району Миколаївської області з заявою №1643/18 з метою проведення перевірки. До заяви було додано копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно ТОВ Транссклад ОМ від 18.04.2012, але в ньому не містилось жодного посилання на залізничні колії. Зазначена копія було отримана у сторонньої особи та позивач не був впевнений у її достовірності. Відповіді від прокуратури не було отримано, про що, на думку позивача, свідчать заяви до прокуратури за вих. №998/18 від 18.06.2013 та №1982/11 від 28.09.2013. Тобто, позивач не мав належних документів для звернення з позовною заявою до ТОВ Транссклад ОМ про витребування майна.

Про наявність рішень виконкому ОСОБА_1 селищної ради №68 від 20.07.2011 та №33 від 02.04.2012, як зазначає позивач, йому стало відомо випадково при вирішенні питання щодо скасування рішення виконкому ОСОБА_1 селищної ради №4 від 22.01.2008.

26.09.2014 позивачем було подано позов про визнання незаконним та скасування рішення виконкому ОСОБА_1 селищної ради №68 від 20.07.2011 та №33 від 02.04.2012 в частині оформлення права власності на залізничні колії №№12, 13 за ТОВ Транссклад ОМ . Ухвалою від 09.06.2016 у справі 480/2319/14-а було відмовлено у відкритті касаційного провадження.

17.12.2014 позивачем було подано позов до ТОВ Транссклад ОМ (справа №480/3017/14-ц) про визнання недійсним договору купівлі-продажу №419 від 13.03.2012 в частині оформлення права власності на залізничні колії №№52,53, але позов залишено без задоволення.

Таким чином, позивач зазначає, що ним весь час вживались всі можливі заходи до захисту свого порушеного права та просить суд визнати причини пропуску строку давності поважними та поновити цей строк у відповідності до положень ст. 267 ЦК України (т.3, а.с.51-53).

Відповідач позовні вимоги не визнав, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, застосувати строк позовної давності.

Заперечення відповідача викладено у відзивах за вих. №107 від 29.08.2016, за вих. №131 від 13.10.2016, у додаткових запереченнях від 14.09.2016, додаткових відзивах від 02.11.2016 (вх. №18355/16), від 08.11.2016, від 11.11.2016, №108 від 10.10.2017, від 20.09.2018.

Свої заперечення відповідач обгрунтовує посиланням на норми ст. ст. 9, 41, п.5 ст. 116 Конституції України, ст. ст. 3, 16, 179, 182, 188, 316, 317, 319, 321, 326, 328, 331, 345, 387, 388 Цивільного кодексу України, норми Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності , Положення про передачу об'єктів державної та комунальної власності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 21.09.1998 №1482, ст. ст. 2, 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Закон України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Указ Президента України Про корпоратизацію підприємств від 15.06.1993 №210/93, п. 4.2 Статуту ОСОБА_1 міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту, затвердженого 17.03.1994, згідно якого майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання, п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 4.2 Статуту ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ .

Заперечення відповідача ґрунтуються на таких твердженнях:

- надані позивачем на підтвердження права власності на спірне майно: копія наказу Міністерства транспорту України №746 від 30.10.2201 Про перетворення Київ-Дніпровського міжгалузевого підприємства промислового транспорту залізничного транспорту у відкрите акціонерне товариство та додатки до нього, акт передачі нерухомого майна у власність ВАТ Київ-Дніпровське МППЗТ не є належними доказами;

- ВАТ Київ-Дніпровське МППЗТ було включено до переліку підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Мінтрансзв'язку, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України Про затвердження переліку підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Мінтрансзв'язку №684-р від 28.09.2004, що, на думку відповідача, свідчить про те, що єдиним органом, якому належали повноваження управління об'єктом державної власності об'єднання Укрпромзалізтранс , до складу якого входили Ольшанське та Київ-Дніпровське МППЗТ, був Кабінет Міністрів України (т.2, а.с. 153-155);

- у п. 4.2 Статуту ОСОБА_1 міжгалузевого підприємства промислового залізничного спорту, затвердженого першим заступником Міністра транспорту України 17.03.1994 року закріплено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний капітал Державного підприємства Київ-Дніпровське МППЗТ формувався шляхом приєднання до нього цілісних майнових комплексів державних підприємств, що реорганізовувались згідно наказу Міністра транспорту України №35 від 25.01.2001 року, у тому числі цілісного майнового комплексу Державного підприємства Ольшанське ДММППЗТ. Публічне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське МППЗТ" створено шляхом перетворення державного підприємств "Київ-Дніпровське МППЗТ", товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків останнього. Пунктом 4.2 Статуту ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ визначено, що управління товариством здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України Про управління об'єктами державної власності . Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. ОСОБА_4 з п. 1.3 Статуту ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" товариство є правонаступником прав і обов'язків державного підприємства Київ-Дніпровське МППЗТ . Відповідно до положень Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999, Київ-Дніпровське МППЗТ не підлягає приватизації. Нерухоме майно об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження (ч. 9 ст. 11 Закону "Про управління об'єктами державної власності");

- рішення про зміну режиму майна Кабінетом Міністрів України не приймалось, отже матеріалами справи не підтверджено зміну форми власності з державної на приватну, а наданий позивачем акт передавання державного майна у власність не підтверджує, а навпаки - порушує інтереси держави так як акт, прийнятий у незаконний спосіб, не може вважатись належним доказом (т.2, а.с.210-212);

- технічний паспорт і план колійного розвитку від 1978 року, договір №37 від 22.02.2000 на поставку та прибирання вагонів, акт обстеження колій від 01.12.1997, на які посилається позивач, відповідач вважає неналежними доказами, відповідно до приписів ст. 34 ГПК України та зауважує наступне:

- позивачем не надано суду будь-яких доказів введення в експлуатацію спірного нерухомого майна чи його будування, а також жодних правовстановлюючих документів, які б засвідчували виникнення у нього права власності на спірний об'єкт нерухомості;

- технічні паспорти, договори на поставку вагонів і акти обстеження не є тими обставинами, з якими закон пов'язує виникнення права власності;

- на час звернення до суду з позовними вимогами про захист порушеного права та витребування залізничних колій, право власності за позивачем не визнано та не зареєстровано;

- позивачем не доведено жодними доказами, що колії, які передавались МППЗТ у 1977 році на час звернення з позовом знаходяться у фактичному володінні або користуванні саме відповідача. Сам факт оформлення правовстановлюючого документу відповідачем на колії №52 та №53, на думку відповідача, не свідчить про фактичне володіння або користування останнім саме тим майном, на яке претендує позивач;

- одночасне посилання позивача на норми ст. ст. 387 та 388 ЦК України, на думку відповідача, свідчить про те, що позивач взагалі не визначився з правовою природою своїх вимог;

- позивач не навів доказів здійснення відповідачем будь-яких дій, що вказують на його умисне заволодіння державною власністю;

- у постанові від 14.03.2007 у справі №21-8во07, на підставі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Верховний Суд України застосував рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця (т.1, а.с.198-203);

-18.04.2012 Миколаївським ММБТІ на підставі рішення виконкому ОСОБА_1 селищної ради від 02.04.2012 №33 видано ТОВ Транссклад ОМ свідоцтво на право власності на нерухоме майно серія САЕ №386783, серед якого значаться і залізничні колії №52 - 579 м та №53 - 409 м. Нерухоме майно, зазначене у свідоцтві на право власності пройшло державну реєстрацію згідно з вимогами чинного законодавства, про що свідчить витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 21.02.2013 серія СЕК №137451. Свідоцтво на право власності ніким не скасовано та не визнано недійсним, тобто ТОВ Транссклад ОМ є законним власником належного йому майна, зокрема, залізничних колій №52 та №53;

- форма і зміст акту передачі нерухомого майна від 30.10.2001 не відповідає вимогам п. 2.1, 5.1, 6.1 наказу ФДМУ від 22.07.1998 №1450 про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно: не зазначена адреса місцезнаходження жодного об'єкту переліку; відсутній перелік документів, визначений п.5.1; акт та перелік нерухомого майна підписуються Головою ФДМУ, його заступниками, начальниками регіональних відділень ФДМУ. Зазначені документи не пройшли державну реєстрацію, підписані державним секретарем, що на думку відповідача, суперечить наказу Міністерства транспорту України від 10.09.2001 №595, оскільки не містить погодження Міністра відповідно до п. в) ч. 1 наказу;

- спірні залізничні колії №№12, 13 входили до складу майна ВАТ БВКФ Миколаївводбуд , яке було включено до активів останнього на момент приватизації спірного майна та передано державою до Статутного фонду ВАТ БВКФ Миколаїввводбуд . В подальшому, після приватизації, ВАТ БВКФ Миколаїввводбуд передало за договором купівлі-продажу №233 від 12.09.2000, а МПП Іній придбало частину майнового комплексу ВАТ БВКФ Миколаїввводбуд , до складу якого входили залізничні колії №№12, 13. Таке відчуження відбулося у 2000 році та досі ніким не оспорене. Договір купівлі-продажу №223 від 12.09.2000 визнано дійсним у судовому порядку. Надалі МПП Іній відчужило спірне майно ОСОБА_5, яка в свою чергу внесла його до статутного фонду ТОВ Транссклад ОМ ;

- документи, що підтверджують право власності на спірне майно та належать кожному з власників цього майна, не скасовані, не визнані недійсними у встановленому порядку;

- позивачем не вказано ні індивідуальні характеристики майна, ні адресу, за якою воно знаходиться, а враховуючи, що у акті передачі нерухомого майна у власність ВАТ Київ-Дніпровське МППЗТ зазначені й інші колії за номерами 12 та 13 (позиції №№129, 132), на думку відповідача, неможливо ідентифікувати, які саме колії підлягають витребуванню;

- скасування рішення ФДМУ про приватизацію спірного майна не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності на майно. Рішення ФДМУ про приватизацію ВАТ Миколаївводбуд завершило свою дію з видачею наказу ФДМУ №28-п від 19.01.1998 про завершення приватизації. На підставі цього наказу і переліку нерухомого майна за ВАТ Миколаївводбуд було зареєстровано право власності на майновий комплекс (цілий об'єкт) і видане реєстраційне посвідчення. Ці документи до цього часу ніким не оспорені і є чинними. Свідоцтва про право власності і їх реєстрація за наступними власниками є досі чинними і ніким не оспорені.

Клопотання відповідача про застосування строку позовної давності обгрунтовано посиланням на норми ст. ст. 257, 261, 267 Цивільного кодексу України та мотивовано тим, що позивачу, про порушення свого права, було відомо ще у жовтні 2012 року, про що свідчить на факт звернення позивача 03.10.2012 до прокуратури Миколаївського району Миколаївської області, який позивачем визнано. На думку відповідача, неотримання позивачем відповіді з прокуратури не перешкоджало позивачеві звернутися з позовом про захист свого права у встановлений ч. 1 ст. 261 ЦК України строк. Відповідач також зазначає, що у наданому до прокуратури зверненні додатком є свідоцтво про право власності на нерухоме майно ТОВ Транссклад ОМ від 18.04.2012 де вказана підстава його видачі - рішення виконкому ОСОБА_1 селищної ради №33 від 02.04.2012. До того ж, як зазначає відповідач, позивачем оскаржувалось рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради №4 від 22.01.2008 та представники позивача мали можливість витребувати для ознайомлення повний текст рішення №33 від 02.04.2012 (т.2, а.с. 23-25).

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - МПП Іній проти позовних вимог заперечує, просить суд у задоволенні позову відмовити.

Заперечення обґрунтовано посиланням на те, що право власності МПП Іній на цілісний майновий комплекс в смт. Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області, в тому числі залізничні колії №№ 12, 13, підтверджується свідоцтвом про право власності за №793 від 25.05.2001 на підставі договору купівлі-продажу від 12.09.2000 №223, який згодом рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.12.2007 у справі №8/827/07 було визнано дійсним. На момент укладення договорів про перехід права власності під'їзні залізничні колії №52 та №52 входили до складу майнового комплексу з самостійною адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, смт. Ольшанське, вул. Промислова, 7.

МПП Іній у своїх запереченнях також зазначає, що майно, яке було придбано МПП Іній за вищезгаданим договором у ВАТ Миколаївводбуд було цілісним майновим комплексом, що підтверджується свідоцтвом про право власності ВАТ ВКПБ Миколаївводбуд №793 від 25.07.2000 на це майно, яке було видане на підставі наказу РВ ФДМУ по Миколаївській області №28-п від 19.01.1998 Про завершення приватизації ВАТ ВКПБ Миколаївводбуд і переліку нерухомого майна, де серед іншого п.3 значився Склад заповнювачів , до якого входило: покриття, будівля - 2 шт., залізничні під'їзні шляхи.

На думку МПП Іній те, що спірні під'їзні колії невід'ємні від складу заповнювачів підтверджується:

- проектною документацією по організації будівництва-реконструкції ОСОБА_1 заводу ЗБВ тресту Миколаївводбуд в смт. Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області, яку виконано Українським південним державним проектно-дослідницьким інститутом Укрглавводпроект Міністерства меліорації і водного господарства УРСР в 1990 році за №89211, де у п.3 Основні рішення проекту організації будівництва : Постачання будівництва щебенем, піском, цементом передбачається з відповідних складів заповнювачів ОСОБА_1 заводу ЗБВ, які за своїм типом є прирейковими і мають у своєму складі дві залізничні колії (№12 і №13) протяжність 781 і 407 метрів, знаходяться на балансі заводу ;

- наказом №23 від 17.03.1994 Про введення в експлуатацію , яким ОСОБА_1 завод ЗБВ ВКПБ Миколаївводбуд призначає комісію з введення в експлуатацію після капітального ремонту складу заповнювачів на території свого майнового комплексу;

- актом про прийом в експлуатацію спорудження виробничого і допоміжного призначення, що входить до складу об'єкту від 01.04.1994, в п.8 якого зазначені під'їзні залізничні шляхи №12, №13, що свідчить про те, що залізничні шляхи ППЗТ не передавалися взагалі.

Із викладеного, як зазначає третя особа - МПП Іній видно, що використання і утримання під'їзних залізничних колій складу заповнювачів іншими особами неможливо внаслідок знаходження їх на території підприємства, що охороняється, і з огляду на те, що їх призначення полягає у забезпеченні виробничої діяльності саме цього підприємства.

У запереченнях МПП Іній також просить суд звернути увагу на таке:

- спірні під'їзні залізничні колії були розташовані на землі МПП Іній , яка виділена для розміщення виробничих будівель ОСОБА_1 заводу ЗБВ фірми Миколаївводбуд площею 5,2 га, з урахуванням під'їзних залізничних колій №52 та №52 згідно з планом землекористування до Державного акту від 13.12.1995, який виданий на підставі рішення 5-ї сесії 22-го скликання Миколаївської обласної ради депутатів трудящих від 05.09.1995 №6. План землекористування погоджений з відділом архітектури і містобудування Миколаївської обласної ради від 03.08.1994;

- після придбання МПП Іній цілісного майнового комплексу ОСОБА_1 заводу ЗБВ фірми Миколаїввдбуд відповідно до норм Земельного кодексу України переоформило право на користування цією земельною ділянкою шляхом укладення договору оренди землі від 05.06.2007, про що в держреєстрі зроблений запис від 23.07.2007 за №040701800695 і присвоєний кадастровий номер 4824255000:01:000:0001. Додатковою угодою від 13.07.2012 вищезгаданий договір оренди землі продовжено строком до 05.06.2017;

- ППЗТ здійснювало лише обслуговування під'їзних залізничних шляхів, подання і прибирання вагонів і отримувало від МПП Іній плату за ці послуги. На підтвердження зазначених обставин, МПП Іній посилається на акти виконаних робіт по огляду під'їзних колій та платіжні доручення по оплаті робіт, які підписані директором МППЗТ і скріплені печаткою;

- позивачем не доведено факту передачі позивачу саме колій складу заповнювачів, які від УПТК були передані заводу ЗБВ, а після приватизації - продано МПП Іній (т.2, а.с.75-76). На підтвердження своїх заперечень третя особа посилається на наказ №79 від 14.10.1977 БМТ Миколаївводбуд О передаче основных средств , наказ №16 від 06.01.1978 та інвентарний список основных средств (а.с.83 т.2) п.21. - склад наполнителей прирельсовый с подъезными путями №12 и №13 ;

- договір транспортно-експедиційного обслуговування між МППЗТ та МПП Іній було укладено до придбання третьою особою спірного майна, тому і на балансі ММП Іній зазначеного майна не мало бути;

- на сьогодні не існує жодного рішення суду, правовстановлюючого документа, який би підтверджував, що саме колії складу заповнювачів №52 та №52, які придбав МПП Іній у ВАТ Миколаївводбуд , є загальнодержавною власністю і не підлягають приватизації. Рішенням у справі №16/5/09-нр господарським судом були скасовані зміни до переліку нерухомого майна, зазначені у листі РВ ФДМУ по Миколаївській області, але ні свідоцтво, видане на підставі переліку, ні наказ, яким затверджено цей перелік, ні державну реєстрацію цих документів ніким не оскаржено;

- позивач навмисно приховує свідоцтво на право власності на нерухоме майно №САС 228801 від 03.09.2008, видане ОСОБА_1 селищною радою, оскільки з зазначеного документу випливає: по-перше, що власником майна є держава і майно знаходиться в господарському віданні ВАТ Київ-Дніпровське МППЗТ ; по-друге, що держава не є власником залізничних колій №52 та №53. Як зазначає МПП Іній , свідоцтво на право власності на нерухоме майно №САС 228801 від 03.09.2008 та Статут ВАТ Київ-Дніпровське МППЗТ були предметом дослідження у Господарському суді Миколаївської області у справі №915/341/13-г за позовом МПП Іній ;

- твердження позивача про те, що він дізнався про порушення свого права 31.01.2014 в будівлі селищної ради, не відповідають дійсності. На думку третьої особи, про те, що спірне майно належить ТОВ Транссклад ОМ позивачу стало відомо ще у жовтні 2012 року, про що ним було заявлено в прокуратуру Миколаївського району (т.1, а.с.117-183).

Третя особа на стороні позивача в цілому підтримує твердження позивача. (т.6, а.с.100-104)

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так, рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.11.2016 у справі №915/856/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

ОСОБА_3 Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.207, задоволено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссклад ОМ» , рішення господарського суду Миколаївської області від 18.11.2016р. у справі №915/856/16 скасовано, в задоволені позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_3 Вищого господарського суду України від 04.07.2017 касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" задоволено частково, рішення господарського суду Миколаївської області від 18.11.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 зі справи № 915/856/16 скасовано.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.03.2018, у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_3 Верховного Суду від 27.06.2018 скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.03.2018 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2017, з подальшим переданням справи до Господарського суду Миколаївської області на новий розгляд.

Касаційною інстанцією зазначено, що при новому розгляді справи, суди мають встановити (1) власника та особу, уповноважену розпоряджатися спірним нерухомим майном, на момент підписання акту від 27.10.1977р., складеного на виконання ОСОБА_3 Міністрів Української РСР №477 від 12.09.1977р., згідно якого залізничні колії №№12, 13, які знаходились на балансі УПТК тресту „Миколаївводбуд", поставлені на баланс ОСОБА_1 ППЗТ, (2) зробити висновок щодо правомірності підписання таких актів та, у випадку встановлення їх дійсності, дослідити юридичні наслідки, які вони породжують, (3) з'ясувати наявність чи відсутність повноважень у Міністерства транспорту України у прийнятті наказу №746 від 30.10.2001р., яким Київ-Дніпровське державне міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту перетворене у ВАТ "Київ - Дніпровське МППЗТ" та яким передано нерухоме майно, серед іншого колії №№12, 13, у його власність, (4) з'ясувати наявність чи відсутність повноважень Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області у передачі до статутного фонду створеного ВАТ «Миколаївводбуд» спірного нерухомого майна відповідно до його рішення №138 від 28.12.1995р. згідно змін до переліку нерухомого майна від 24.09.2008р, (5) враховуючи зроблені висновки щодо правового статусу спірного майна дослідити питання правомірності його подальшого перепродажу.

ОСОБА_4 протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи №915/856/16 головуючим у справі визначено суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 30.08.2018 справу №915/856/16 прийнято до свого провадження суддею Ржепецьким В.О.

Судом постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 24.09.2018, рекомендовано позивачу за три дні до дати судового засідання подати до господарського суду письмові докази на підтвердження: наявності права власності та особи, уповноваженої розпоряджатися спірним нерухомим майном, на момент підписання акту від 27.10.1977, складеного на виконання ОСОБА_3 Міністрів Української РСР №477 від 12.09.1977, згідно якого залізничні колії №№12, 13, які знаходились на балансі УПТК тресту „Миколаївводбуд", поставлені на баланс ОСОБА_1 ППЗТ; обставин правомірності підписання актів; обставин наявності або відсутності повноважень у Міністерства транспорту України у прийнятті наказу №746 від 30.10.2001, яким Київ-Дніпровське державне міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту перетворене у ВАТ "Київ - Дніпровське МППЗТ" та яким передано нерухоме майно, серед іншого колії №№12, 13, у його власність; обставин наявності чи відсутності повноважень Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області щодо передачі до статутного фонду створеного ВАТ «Миколаївводбуд» спірного нерухомого майна відповідно до його рішення №138 від 28.12.1995 згідно змін до переліку нерухомого майна від 24.09.2008.

Ухвалою суду від 24.09.2018 закрито підготовче провадження у справі № 915/856/16, справу призначено до судового розгляду по суті на 22 жовтня 2018 року о 10.00 год., з повідомленням учасників справи про дату, час та місце судового засідання.

Заявою від 24.09.2018 відповідач - ТОВ «Транссклад ОМ» просить суд розглядати справу без участі представника відповідача у зв'язку з захворюванням адвоката, до вирішення питання щодо захисту.

26.09.2018 ТОВ «Транссклад ОМ» звернулося до господарського суду із заявою від 26.09.2018 про застосування строку позовної давності з підстав, зазначених у клопотанні №108 від 29.08.2016 у справі №915/856/16.

Ухвалою від 28.09.2018 судом встановлено відповідачу - ТОВ «Транссклад ОМ» 5-денний строк з дня отримання даної ухвали для надання суду доказів надіслання заяви від 26.09.2018 позивачу та третім особам.

19.10.2018 від відповідача ТОВ «Транссклад ОМ» надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів надіслання учасникам справи копії заяви відповідача від 26.09.2018 про застосування строків позовної давності.

17.10.2018 представником позивача подано суду заяву про розгляд справи без участі представника ОСОБА_1 філії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» .

19.10.2018 на адресу суду надійшло клопотання МПП «Іній» за вих. №119 від 19.10.2018 про розгляд справи за відсутності третьої особи МПП «Іній» .

Третя особа - Міністерство інфраструктури України правом участі в судовому засіданні 22.10.2018 не скористалось, судом не визнавалась обов'язковою явка в судове засідання повноваженого представника третьої особи.

В судовому засіданні 22.10.2018 судом було оголошено перерву до 15.30 год. 22 жовтня 2018 року для дослідження доказів.

За підсумками судового засідання 22.10.2018 судом постановлено перейти до судових дебатів та оголосити перерву в судовому засіданні до 10 год. 30 хв. 20 листопада 2018 року для надання учасникам справи можливості підготуватись до судових дебатів, про що повідомити учасників справи.

Ухвалою суду від 23.10.2018 учасники справи повідомлені про перерву у судовому засіданні з розгляду справи №915/856/16 по суті до 10 год. 30 хв. 20 листопада 2018 року.

Усі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

В судове засідання 20.11.2018 з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд позов задовольнити.

Решта учасників справи правом участі у судовому засіданні не скористались.

Відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов'язок, якщо інше не визначено законом.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 20.11.2018, не визнавалась судом обов'язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути справу, суду не повідомлялося.

У судовому засіданні 20.11.2018 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОСОБА_4 приписів ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В ч. 1 ст. 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Розглядаючи цю справу, суд відзначає наявність значної кількості письмових пояснень сторін та третіх осіб, поданих на протязі тривалого часу розгляду справи, які містять їхні аргументи з тих чи інших питань.

Суд зазначає, що його обов'язок, встановлений, зокрема ст. 236 ГПК України, при ухваленні рішення повно і всебічно з'ясовувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та надавати оцінку всім аргументам учасників справи, не має сприйматися як безумовний.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Разом з тим, у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) зазначено: Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

В п. 23. Рішення у справі "Проніна проти України" (Заява N 63566/00) зазначено: Суд нагадує, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

В п. 19 рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (номер заяви 18390/91) ЄСПЛ зазначає: When a court gives a decision on the merits it must therefore rule on all the submissions adduced by the parties, otherwise the judgment will be flawed for failure to give an adequate statement of the grounds (incongruencia omisiva). However, according to the case-law, the court is not under a duty to deal expressly in its judgment with each of the submissions made by the parties where its decision to allow one of the claims entails by implication the rejection of the submission in question.

В другому реченні цього пункту рішення Європейським судом з прав людини стверджено, що при винесенні рішення по суті справи, суд повинен вирішувати всі подання, подані сторонами, інакше рішення буде недосконалим. Однак, згідно з прецедентною практикою, суд не зобов'язаний прямо вирішувати кожне твердження сторони, якщо його рішення про прийняття іншого твердження тягне за собою визнання необґрунтованим цього твердження.

Таким чином, враховуючи предмет спору, суд відзначає, що обставинами, які підлягають встановленню та оцінці судом в цій справі є обставини, пов'язані з тим, хто є власником спірного майна, коли майно вибуло з його володіння та за яких підстав, хто є набувачем спірного майна та чи є правові підстави застосування положень Закону про витребування майна з чужого володіння, внаслідок чого розгляду та відповіді в цьому рішенні підлягатимуть аргументи сторін, які мають безпосереднє відношення до наведених обставин.

Окремо підлягають встановленню та оцінці обставини, пов'язані зі строком позовної давності.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України, під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальну позовну давність встановлено тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач звернувся з цим позовом до господарського суду Миколаївської області 04.08.2016.

Як зазначається відповідачем у відповідних заявах про застосування строків позовної давності (т.1, а.с. 110, т.6, а.с. 170), позивачем при цьому було пропущено строк позовної давності, який мав обчислюватись принаймні з жовтня 2012.

На думку відповідача, саме в цей час позивач довідався про порушення свого права, оскільки саме з цих підстав 03.10.2012 подавав відповідну заяву до прокуратури Миколаївського району Миколаївської області.

Натомість, позивач зазначає, що про порушення свого права вперше дізнався 31.01.2014, коли на тридцять шостій сесії шостого скликання ОСОБА_1 селищної ради Миколаївського району Миколаївської області було розглянуто постанову у адміністративній справі №1417/1762/12 Миколаївського районного суду Миколаївської області від 31.10.2012 щодо визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради №4 від 22.01.2008 в частині прийняття рішення про видачу свідоцтва про право власності на залізничні колії №12, 13. А станом на жовтень 2012 року позивач ще не мав достатніх підстав для звернення до суду.

На підтвердження такої думки позивач посилається на те, що про відчуження колій дізнався від іншої юридичної особи - ПАТ ЮГцемент , не мав документального підтвердження цих обставин, отримати документи, які б давали можливість захистити відповідне право в суді, не вдалося йому також і в результаті перевірки, здійсненої прокуратурою, зі змісту свідоцтва, доданого до заяви, поданої ним на розгляд органів прокуратури, не вбачається, що до складу майна, право власності на яке оформлено, входять також під'їзні колії №12 та №13.

В подальшому позивачем подано клопотання про поновлення строку позовної давності та пояснення, в яких він просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності. (т. 3, а.с. 29, 51-53)

ОСОБА_4 ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, враховуючи наведену вище заяву позивача, суд має встановити, чи були поважними причини пропуску ним строку позовної давності.

Оцінюючи твердження сторін та обставини справи в цій частині, господарський суд насамперед виходить з того, що позовна давність тісно пов'язана із поняттям правової визначеності (legal certainty), який витікає з принципу верховенства права, проголошеного в Преамбулі Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, у своїх рішеннях наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Як зазначається Європейським судом з прав людини в п. 46 рішення у справі Устименко проти України (Заява № 32053/13), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х).

На думку відповідача та третьої особи про те, що відповідач довідався або міг довідатись про порушення свого права в жовтні 2012 року свідчить той факт, що ним з цього приводу здійснено звернення до прокуратури.

Таким чином, істотним в цьому контексті є, чи пов'язувати момент, визначений ч. 1 ст. 261 ЦК України, з моментом отримання особою, право якої порушено офіційної інформації щодо об'єкту порушеного права, чи з моменту коли вона довідалася про це у будь-якій формі.

Господарський суд погоджується з тим, що станом на момент звернення позивача до прокуратури - 03.10.2010 року, як витікає з тексту відповідної заяви (т.1 а.с.112-115) йому було відомо принаймні про існування свідоцтва про право власності від 18.04.2012, оскільки його копію додано до вказаної заяви.

Як стверджується позивачем (т. 2, а.с. 92), свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18.04.2012, яке було підставою для звернення до прокуратури не містило конкретних відомостей про предмет спору в даній справі - спірні колії.

Господарський суд визнає прийнятними ці твердження, оскільки вони відповідають матеріалам справи (т.1, а.с. 86).

Очевидно, що це передбачало необхідність вчинення позивачем тих чи інших додаткових дій, необхідних для встановлення безпосереднього об'єкту неправомірних дій відповідача.

Звертає на себе увагу той факт, що позивач, дізнавшись 21.09.2012 року про існування свідоцтва про право власності від 18.04.2012, терміново здійснив дії, спрямовані на отримання додаткової інформації про ці обставини, зокрема, звернувся до прокурора Миколаївського району із заявою від 03.10.2012 про проведення перевірки.

На думку суду, ці обставини можна визнати такими, що виправдовують певну затримку в реалізації позивачем свого права на звернення до суду.

При цьому ані строк цієї затримки ані поведінка позивача, яка знайшла своє відображення в поданих ним доказах, не свідчать про відверто недбале ставлення останнього до свого права.

В цьому контексті суд вважає за необхідне звернутись до практики Європейського суду з прав людини.

Розглядаючи справу Боґдель проти Литви (за заявою №41248/06), в якій в аспекті порушення ст. 6 ЄСПЛ заявники, зокрема, вказували на те, що Верховний Суд Литви сформував практику, згідно з якою, якщо справа стосувалася держави, то позовна давність починалася із дня, коли відповідний орган здобув достатні докази, для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено , Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь держави.

Суд не бачить підстав, на підставі яких, в цій справі, дії позивача, спрямовані на отримання достатніх доказів , необхідних для доведення порушення його права, слід було б визнати такими, що порушують право на справедливий суд.

На користь цього свідчать також обставини, пов'язані з численним спробами позивача відновити своє право у інший спосіб, ніж той, який ним було обрано при поданні цього позову.

Так, у справі №16/5/09-НР за позовом Миколаївського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, ВАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" ОСОБА_1 філії ВАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" до РВ ФДМУ, третя особа - Мале приватне підприємство „Іній» , постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 визнано недійсним рішення РВ ФДМУ від 28.12.1995 №138 у частині передачі майна ВАТ "Миколаївводбуд", зазначеного у змінах до переліку нерухомого майна (які є додатком до листа РВ ФДМУ від 27.09.2008 №14-11-0453), переданого у власність ВАТ "Миколаївводбуд", під №3.3 залізничні під'їзні шляхи. ОСОБА_3 Вищого господарського суду від 13.05.2011 вказану постанову апеляційної інстанції залишено без змін.

ОСОБА_3 Миколаївського районного суду від 31.10.2012 в адміністративній справі №1417/1726/12 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі ОСОБА_1 філії до виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради Миколаївського району Миколаївської області визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради від 22.01.2008 №4.

ОСОБА_3 Миколаївського районного суду від 31.10.2012 залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.09.2015.

При цьому, суд зазначає, що доведення неправомірності використання ТОВ «Транссклад ОМ» спірних залізничних колій, що входить до предмету доказування при розгляді віндикаційного позову, пов'язано з встановленням факту неправомірності рішення РВ ФДМУ по Миколаївській області №138 від 28.12.1995 в частині передачі ВАТ „Миколаївводбуд» майна, зазначеного у змінах до переліку нерухомого майна (який є додатком до листа РВ ФДМУ від 27.09.2008 №14-11-0453 під №3.3 - залізничні під'їзні шляхи) (судові справи №16/5/09 та №16/5/09-НР) та рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради №4 від 22.01.2008 (судова справа №1417/1726/12).

Судовий розгляд справи №16/5/09 (з урахуванням передання справи на новий розгляд та перегляд її за нововиявленими обставинами) тривав з січня 2009 року по квітень 2013 року, а судовий розгляд справи №1417/1726/12 - з вересня 2012 року по вересень 2015 року.

Загалом, поновлення строку позовної давності, з урахуванням змісту норми права, яка міститься в ст.267 ЦК України, не можна вважати чимось винятковим, оскільки законодавцем можливість такого поновлення пов'язано тільки з поважністю його пропуску без необхідності врахування будь-яких інших додаткових умов.

Не може застосування ст.267 ЦК України вважатись невиправданим також, якщо обставини конкретної справи не свідчать про те, що таке поновлення спрямовано на свавільне втручання у право або порушення принципів, про які йшлося вище.

Як зазначається Європейським судом з прав людини в п.п. 46 рішення у справі Устименко проти України (Заява № 32053/13), якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).

На думку суду, в цій справі, поновлення строку позовної давності, про яке клопоче позивач, не тягне за собою порушення принципу правової визначеності, оскільки дії позивача щодо отримання доказів та звернення до судів, свідчать про добросовісність ставлення до свого права на звернення до суду, термін прострочення піддається поясненню, враховуючи поведінку позивача, і не є занадто тривалим, щоб припустити, що у відповідача та інших зацікавлених сторін настав ризик знищення або пошкодження необхідних для доведення в суді свого права доказів.

Отже суд, враховуючи все доведене вище в сукупності, вважає за необхідне поновити позивачеві строк позовної давності.

Таким чином, у відповідності до положень ст.267 ЦК України, порушене право підлягає захисту.

З поданих сторонами доказів судом встановлено такі обставини, що стосуються предмету спору в цій справі.

Ольшанське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту утворено відповідно до рішення виконкому Миколаївської обласної ради депутатів трудящих №401 від 13.07.1976 року на базі транспортних цехів та участків ОСОБА_1 цементного заводу, управління виробничо-технологічної комплектації треста Миколаївводбуд , гідролізно-дріжджового заводу, районного об'єднання Сільгосптехніка , яке підпорядковане республіканському об'єднанню Укрпромтранс (т.2, а.с. 14).

ОСОБА_3 Міністрів Української РСР від 12.09.1977 №477 Про створення підприємств промислового залізничного транспорту постановлено, міністерствам і відомствам УРСР, які передають транспортні цехи новоствореним підприємствам промислового залізничного транспорту, здійснити необхідні заходи по механізації вантажно-розвантажувальних робіт та приведення в належний стан під'їзних залізничних колій (т.2, а.с.16-17).

Відповідно до наказу Міністерства меліорації та водного господарства УРСР №602 від 22.12.1977 Про створення у складі треста Миколаїводбуд завода залізобетонних виробів було вирішено створити у 1-ому кварталі 1978 року завод залізобетонних та бетонних виробів треста Миколаївводбуд з місцем розташування у селищі Ольшанка Миколаївської області (т.2, а.с.18).

Відповідно до архівної копії наказу Будівельно-монтажного тресту Миколаївводбуд №579 від 12.10.1977 Про передачу під'їзних залізничних шляхів , у відповідності до постанови ОСОБА_3 Міністрів Української РСР про створення у 1977 році у складі Міністерства автомобільного транспорту УРСР нових підприємств промислового залізничного транспорту та на виконання наказу Міністерства меліорації та водного господарства УРСР від 30.09.1977 №492, з метою подальшого поліпшення транспортного обслуговування підприємств та організацій області, підвищення рівня механізації вантажно-розвантажувальних робіт, УПТК треста Миколаївводбуд передано під'їзні шляхи ОСОБА_1 бази УПТК підприємству промислового залізничного транспорту Міністерства автомобільного транспорту УРСР (т.2, а.с.95-96).

ОСОБА_4 з відомістю передачі основних засобів, на баланс ОСОБА_1 ППЗТ передані під'їзні залізничні шляхи, балансовою вартістю 30980 руб. (т.2, а.с.141).

У травні 1978 року, згідно ст. 82 чинного на той час Устава железных дорог союза ССР науково-дослідницьким та проектним інститутом Державтотрансніїпроект було складено План і профили путевого развития и Ольшанского ППЖТ , на якому зображено фактичне місцезнаходження зазначених колій та їх приналежність. Так, на самій схемі та у таблиці Ведомость путей позначено залізничні шляхи №12 та №13 довжиною 417 м та 750 м відповідно, ділянка або підприємство обслуговування - УПТК, на чиїм балансі знаходиться - ППЗТ (т. 2, а.с.143).

В подальшому, згідно вимог Правил технічної експлуатації залізничних доріг Технічний паспорт колій перероблявся у 1991, 2001, 2009 роках.

01.01.1988 між ОСОБА_1 МППЗТ та ОСОБА_1 заводом залізобетонних виробів тресту „Миколаївводбуд", яке було створено на базі УПТК тресту "Миколаївводбуд" та на тій самій території, укладено договір № 2 на транспортно-експедиційне обслуговування з терміном дії до 01.01.1993, якому передувало обстеження залізничного господарства заводу. При цьому у рядку 3 акту обстеження і пункті 3 договору відображено, що дане підприємство на своєму балансі не має залізничних колій. ОСОБА_1 заводу залізобетонних виробів тресту „Миколаївводбуд" від 26.01.1993 № 6, за згодою обох сторін, договір № 2 пролонговано до 01.01.1996 без будь-яких змін стосовно прав власності на колії № 12 і № 13.

Сукупність наведених обставин об'єктивно свідчить про те, що в процесі створення підприємств промислового залізничного транспорту СРСР в 1977 році Ольшанське ППЗТ набуло залізничні колії, які є предметом даного спору.

Заперечення відповідача та третьої особи щодо того, що позивачеві не було передано цих залізничних колій, ґрунтуючись на доказах, складення яких передувало ОСОБА_4 від 27.10.1977, за яким начальник УПТК тресту Миколаївводбуд передав, а начальник ОСОБА_1 ППЗТ прийняв основні фонди, в тому числі, на витягу з протоколу №17 від 14.10.1977 засідання комісії по передачі основних засобів УПТК треста Миколаївводбуд , внаслідок наведеного не можуть вважатись переконливими.

Суд відзначає, що станом на цей момент відносини права власності на території України регулювались Законом України Про власність (в редакції від 04.06.1993).

Відповідно до ст. ст. 31, 34 цього закону, до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної ОСОБА_3 України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Статтею 33 встановлено, що управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна ОСОБА_3 України і місцеві ОСОБА_3 народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Таким чином, є очевидним, що спірні колії належали до державної форми власності, а отже управління цим майном здійснювалось у відповідності до положень ст. 33 Закону України Про власність .

Не заперечуючи цього факту, відповідач вважає, що спірні колії належали ДП Будівельно-виробничій фірмі Миколаївводбуд .

Господарський суд не погоджується з цим твердженням.

При цьому, суд враховує наведені вище обставини, пов'язані із переданням колій №№12, 13 в 1977 році, а також вважає за необхідне дати оцінку обставинам, які витікають з приватизації ДП Будівельно-виробничу фірму Миколаївводбуд .

Рішенням РВ ФДМУ по Миколаївській області №138 від 28.12.1995 було вирішено приватизувати ДП Будівельно-виробничу фірму Миколаївводбуд , створивши ВАТ Будівельно-виробнича фірма Миколаївводбуд , з передачею у його статутний фонд майна вартістю 128422300 тис. крб. (т.2, а.с.193).

Серед переліку нерухомого майна (без дати та номеру), що передається у власність ВАТ БВКФ Миколаївводбуд під №3 був вказаний склад заповнювачів .

У змінах від 24.09.2008р. до даного Переліку, виданого РВ ФДМУ по Миколаївській області та який є Додатком до листа РВ ФДМУ по Миколаївській області №14-11-0453, зазначено, що „пункт 3 Переліку нерухомого майна, переданого у власність ВАТ „Миколаївводбуд" (Структурний підрозділ - ОСОБА_1 завод залізобетонних виробів), читати у наступній редакції: „склад заповнювачів (інв.№ 28), в т.ч. покриття (п.3.1) (інв. № 28/1), будівлі - 2 шт.(п.3.2) (інв.№ 28/2), залізничні під'їзні шляхи (п.3.3) (інв. № 28/3)".

Суд відзначає, що вищезазначені зміни до Переліку, були внесені Регіональним відділенням ФДМУ по Миколаївській області тільки 24.09.2008 р., тобто вже після ліквідації ВАТ „Миколаївводбуд" (у 2006 році), та під час намагань МПП „Іній» оформити свідоцтво на право власності на ці колії, та, крім того, коли вони входили до складу майна ВАТ „Київ - Дніпровське МППЗТ" в особі ОСОБА_1 філії, про що буде зазначено далі.

Зміни до Переліку були зроблені РВ ФДМУ по Миколаївській області на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 19.08.2008 у справі №17/528/08, яке в подальшому було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 16.04.2009 та не набрало законної сили. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2009 у справі №17/528/08-НР у позові МПП "Іній" до Виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради про визнання права власності на під'їзні залізничні колії № 12 та № 13 відмовлено повністю і ОСОБА_3 Одеського апеляційного господарського суду від 15.09.2009 дане рішення залишено без змін, а апеляційна скарга МПП "Іній" - без задоволення.

ОСОБА_4 Додатку 2 Закону України №847-XIV від 07.07.1999 Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації позивача включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані.

Отже, Регіональним відділенням ФДМУ по Миколаївській області вищезазначені зміни до Переліку були внесені всупереч вимогам Закону України Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації від 07.07.1999 року та Закону України Про управління об'єктами державної власності від 21.09.2006 року, оскільки ВАТ Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту відноситься до підприємств, які не підлягають приватизації.

ОСОБА_3 Одеського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 у справі №16/5/09-НР за позовом Миколаївського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України ВАТ „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» ОСОБА_1 філії ВАТ „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, третя особа: МПП „Іній» , було визнано недійсним рішення РВ ФДМУ по Миколаївській області №138 від 28.12.1995 в частині передачі майна ВАТ „Миколаївводбуд» , зазначеного у змінах до переліку нерухомого майна (який є додатком до листа РВ ФДМУ від 27.09.2008 №14-11-0453), переданого у власність ВАТ „Миколаївводбуд» під №3.3 - залізничні під'їзні шляхи.

ОСОБА_3 Вищого господарського суду від 13.05.2011 у справі №16/5/09-НР постанову апеляційної інстанції від 08.02.2011 було залишено без змін. Судовими рішеннями встановлено, що спірні колії з 1977 року знаходились на балансі ОСОБА_1 ППЗТ, з його відання не вибували та ДП «Будівельно-виробничій фірмі «Миколаївводбуд» не передавались.

Таким чином, посилання відповідача та третьої особи на ці обставини, як на такі, що спростовують належність спірних колій позивачеві, судом визнаються необґрунтованими.

На підставі наказу Міністерства транспорту України №35 від 25.01.2001 Про реорганізацію державних міжгалузевих підприємств промислового залізничного транспорту Ольшанське ДМППЗТ реорганізовано шляхом приєднання до Київ-Дніпровського державного міжгалузевого підприємства залізничного транспорту на праві відособленої структурної одиниці.

Перетворене Київ-Дніпровське ДМППЗТ віднесено до сфери управління Міністерства транспорту України та включено до складу об'єднання Укрпромзалізтранс Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Київ-Дніпровське ДМППЗТ визнано правонаступником майнових прав та обов'язків реорганізованих державних підприємств (т.2, а.с.51).

У п. 4.2 Статуту ОСОБА_1 міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту, затвердженого першим заступником Міністра транспорту України 17.03.1994 року, встановлено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний капітал Державного підприємства Київ-Дніпровське МППЗТ формувався шляхом приєднання до нього цілісних майнових комплексів державних підприємств, що реорганізовувались згідно наказу Міністра транспорту України №35 від 25.01.2001 року, у тому числі цілісного майнового комплексу Державного підприємства Ольшанське ДММППЗТ. Публічне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське МППЗТ" створено шляхом перетворення державного підприємств Київ-Дніпровське МППЗТ , товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків останнього. Пунктом 4.2 Статуту ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ визначено, що управління товариством здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України Про управління об'єктами державної власності .

В подальшому Київ-Дніпровське ДМППЗТ було перетворено на відкрите акціонерне товариство в процесі корпоратизації.

Корпоратизація підприємств в Україні здійснювалась згідно Указу Президента України Про корпоратизацію підприємств від 15.06.1993 №210/93 та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 №508.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України Про корпоратизацію підприємств від 15.06.1993 №210/93, корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у відкриті акціонерні товариства.

Пунктом другим цього Указу постановлено, що засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації.

На підставі наказу Міністерства транспорту України №746 від 30.10.2001 (п.1) Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту було перетворене у відкрите акціонерне товариство „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ") (т.1, а.с.18).

Пунктами 2, 3 зазначеного наказу затверджено статут ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ" та акт передачі нерухомого майна до статутного фонду ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ".

ОСОБА_4 з ОСОБА_4 передачі нерухомого майна у власність ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ" від 30.10.2001, який є додатком до наказу Міністерства транспорту України №746 від 30.10.2001, у числі інших об'єктів, ОСОБА_1 філії передані у власність колії №№12, 13 (позиція №159 ОСОБА_4) (т.1, а.с.19-21).

Відповідно п. 3 наказу Мінтрансу від 30.10.2001 №745 було затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Київ-Дніпровського МППЗТ. (т.2, а.с.224)

Відповідач, наполягаючи на тому, що позивач не є власником спірного майна, стверджує, що наведені вище документи Міністерства транспорту України є незаконними, в тому числі, у зв'язку з тим, що вони не відповідають положенням Закону та їх видано неповноважним органом і підписано неповноважною особою.

Господарський суд надає цим обставинам таку оцінку.

Відповідно до п.п. 1, 2 Указу Президента України Про корпоратизацію підприємств , засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації.

Положенням про порядок корпоратизації підприємств, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. N 508, встановлено, що засновник у тижневий термін розглядає і затверджує акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу підприємства, що підлягає корпоратизації, і в десятиденний термін приймає рішення про створення відкритого акціонерного товариства та затверджує його статут. У разі виявлення невідповідності зазначених документів вимогам цього Положення, інших актів чинного законодавства засновник вносить до них необхідні зміни і доповнення. З моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків корпоратизованого підприємства (п.п. 11, 12).

Як витікає з матеріалів справи, наказ Міністерства транспорту України №746 від 30.10.2001 та акт передачі нерухомого майна у власність ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ" від 30.10.2001, який є додатком до наказу, підписано державним секретарем Міністерства транспорту України.

Відповідно до п. 1 Примірного положення про державного секретаря міністерства, затвердженого Указом Президента України від 14 липня 2001 року N 529/2001(в редакції, яка діяла станом на день підписання Наказу №746 від 30.10.2001) , державний секретар міністерства (далі - державний секретар) є посадовою особою, на яку покладається забезпечення діяльності міністра та організації роботи з виконання завдань міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний міністрові.

Основними завданнями державного секретаря, у відповідності до п. 3 цього Положення, є: організація забезпечення виконання завдань, що належать до сфери діяльності міністерства; забезпечення діяльності міністра як керівника міністерства та члена Кабінету Міністрів України; здійснення поточної роботи, пов'язаної з виконанням покладених на міністерство завдань; забезпечення стабільності і наступності у роботі міністерства.

Відповідно до п. 4 положення (в редакції, яка діяла станом на день підписання Наказу №746 від 30.10.2001), державний секретар відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує роботу апарату міністерства; за погодженням з міністром приймає рішення щодо утворення, реорганізації і ліквідації територіальних органів міністерства, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства, затверджує їх положення (статути), призначає на посади та звільняє з посад у встановленому законодавством порядку їх керівників; виконує інші функції, пов'язані із забезпеченням діяльності міністерства.

На думку суду, зміст Примірного положення про державного секретаря міністерства, зокрема текст пункту першого та третього, якими визначено завдання цієї посадової особи, не дає підстав для обмежувального тлумачення обсягу повноважень, делегованих секретарю. А пп. 12 п. 4 прямо делегує йому повноваження приймати рішення щодо утворення, реорганізації і ліквідації підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства, затверджувати їх положення (статути), призначати на посади та звільняти з посад у встановленому законодавством порядку їх керівників.

В будь-якому випадку, незважаючи на недостатню ясність Закону в частині повноважень Секретаря, сам державний орган не діяв поза межами своїх повноважень, наказ ніколи не було скасовано, судом не було визнано, що Міністерство транспорту діяло ultra vires. (доктрина ultra vires в розумінні, зокрема, п. 54 рішення Європейського суду з прав людини від 22 листопада 2007 року у справі "Україна-Тюмень" проти України" (Заява№22603/02)).

Отже, підстав вважати наведений Наказ та Акт незаконними немає.

Стосовно твердження відповідача про те, що вони не відповідають положенням Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності , Положення Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженого ОСОБА_3 Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 № 1482, суд зазначає, що ці нормативно-правові акти не регулюють правовідносин, які є предметом розгляду, що витікає з наведених нижче текстів їхніх положень.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності , цей Закон регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. Дія цього Закону поширюється на об'єкти права державної та комунальної власності, у тому числі передані в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду.

Відповідно до п. 1 Положення Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності, це Положення визначає порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об'єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування (далі - самоврядні організації), до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій.

Стосовно спору сторін щодо повноважень Міністерства транспорту передавати майно ВАТ Київ-Дніпровське МППЗТ , в т.ч. спірні колії, та загалом суперечностей щодо правового статусу акту передачі нерухомого майна у власність ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ" від 30.10.2001, який є додатком до наказу Міністерства транспорту України №746 від 30.10.2001, у господарського суду відсутні сумніви в тому, що міністерство, здійснюючи управління державним майном, діяло в межах повноважень, наданих йому Законом.

Так, відповідно до п. 5 ст. 116 Конституції України (в редакції, яка діяла на момент корпоратизації) Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

ОСОБА_4 з чинним на той час Декретом Кабінету Міністрів України Про управління майном, що є у загальнодержавній власності (в редакції від 15 грудня 1992 року N 8-92) Кабінет Міністрів України вирішив, зокрема, покласти на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної ОСОБА_3 України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України. Міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади відповідно до покладених на них повноважень, зокрема, приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності (надалі - підприємства); затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень).

У 2001 році діяло Положення про Міністерство транспорту України, затверджене Указом Президента України від 11.05.2000 №978/2000, згідно з п.4 пп.9 якого Міністерство транспорту України відповідно до покладених на нього завдань здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління міністерства.

В наведеному акті від 30.10.2001 здійснено пряме застереження, що майно, яке в ньому перелічено передається у власність.

Враховуючи положення Преамбули Указу Президента України Про корпоратизацію підприємств , в якій визначено, що метою корпоратизації є реформування управління державним сектором економіки, підвищення відповідальність державних підприємств за результати економічної діяльності та підготовка їх до приватизації, передання Міністерством транспорту України утвореним в процесі корпоратизації товариствам майна не виглядає таким, що протирічить поставленій зазначеним Указом меті.

Не протирічить ОСОБА_4 від 30.10.2001 і положенням ст. 12 Закону України Про господарські товариства , відповідно до якої, зокрема, товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Крім того, відповідно до п. 2.1 Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998 №1450 (з наступними змінами та доповненнями, внесеними згідно з наказами ФДМУ №403 від 29.02.2000 та №66 від 18.01.2001), невід'ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства (про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство) в процесі приватизації є акт передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства (додаток №1).

Форма та зміст акту передачі нерухомого майна у власність ВАТ Київ - Дніпровське МППЗТ повністю відповідає вимогам даного Порядку.

Загалом, положення Цивільного кодексу УРСР, чинного на момент передання майна, передбачали достатньо широке коло підстав виникнення прав та обов'язків.

Так, відповідно до ст. 4 цього кодексу, права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Отже, відсутні будь-які підстави припускати, що акт передачі нерухомого майна у власність ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ" від 30.10.2001, який є додатком до наказу Міністерства транспорту України №746 від 30.10.2001, не засвідчує дійсного набуття позивачем права власності на колії №№12, 13.

Отже, засновником, єдиним акціонером та вищим органом управління позивача є держава в особі Міністерства інфраструктури України, якій належить 100% акцій позивача.

ОСОБА_4 прикінцевих положень Закону України Про акціонерні товариства в редакції від 02.03.2011 було зобов'язано змінити найменування акціонерних товариств з відкритого акціонерного товариства на публічне або приватне акціонерне товариство або закритого акціонерного товариства на публічне або приватне акціонерне товариство.

22.04.2011 року з метою приведення у відповідність до вищезазначеного закону ВАТ Київ - Дніпровське МППЗТ було перейменовано на ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ та зареєстровано нову редакцію Статуту (т.2, а.с.160-164).

Відповідно до п. 1.2 Статуту ВАТ Київ - Дніпровське МППЗТ (надалі - Статут), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 22.04.2011 року №65, Приватне акціонерне товариство Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту" є новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту", заснованого відповідно наказу Міністерства транспорту України №746 від 30.10.2001, шляхом перетворення державного підприємства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту" у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України Про корпоратизацію підприємств від 15.06.1993 року №210/93.

Відповідно до п. 1.3 Статуту, товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків державного підприємства Київ-Дніпровське МППЗТ та його філій.

Відповідно до п.1.4 Статуту, засновником товариства є держава в особі Міністерства інфраструктури України відповідно до Указу Президента України від 03.12.2010 №1085/1010 Про оптимізацію системи органів виконавчої влади , що є правонаступником Міністерства транспорту та зв'язку України, яке відповідно до Указу Президента України від 16.07.2004 №811/2004 Про утворення Міністерства транспорту та зв'язку України є правонаступником Міністерства транспорту України.

ОСОБА_4 п. 4.2 Статуту, управління товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України Про управління об'єктами державної власності .

Відповідно до п. 5.1 Статуту, засновником та єдиним акціонером товариства є держава в особі Міністерства інфраструктури України.

Частка у статутному фонді ВАТ Київ-Дніпровське МППЗТ , яка належить державі в особі Міністерства інфраструктури України, складає 100%, що підтверджується інформаційною довідкою ПАТ Національний депозитарій України за вих. №9479 від 30.01.2012.

Отже, позивач є власником спірних колій, а відтак має право на судовий захист у вигляді витребування цього майна з чужого володіння.

Відповідно до ч.1 ст.11, ч.1 ст.15 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

ОСОБА_4 із ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

ОСОБА_4 із ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

ОСОБА_4 із ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Про вибуття залізничних колій №№12, 13 з власності позивача поза його волею та, загалом, про наявність підстав для застосування до правовідносин між сторонами положень ст.388 ЦК України, свідчить сукупність таких обставин.

Наказом №34-п від 12.09.2000 ВАТ БВКФ Миколаївводбуд Про реалізацію рухомого майна, що знаходиться на балансі ДП Ольшанський завод ЗБВ , на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 11.08.2000 у зв'язку з нерентабельністю, вирішено реалізувати рухоме майно ДП Ольшанський завод ЗБВ малому приватному підприємству Іній у відповідності з експертним висновком ТОВ Центр-Приват-Эксперт від 01.09.2000 (т.2, а.с.177).

12.09.2000 між ОСОБА_1 заводом ЗБВ ВАТ «Миколаївводбуд» (Продавець) та МПП «Іній» (Покупець) укладено договір №223, за яким у власність МПП «Іній» , зокрема, передано залізничні колії №12 та №13 довжиною 781 м та 407 м до стрілочного переводу №19, як складові частини складу заповнювачів (т.1, а.с.158-159).

МПП «Іній» оформлено Свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс в смт. Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області на підставі договору купівлі-продажу від 12.09.2000 №223.

22.01.2008 виконавчим комітетом ОСОБА_1 селищної ради прийняте рішення №4, яким МПП «Іній» видано свідоцтво про право власності на нежитловий об'єкт, що розташований в смт.Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області, вул.Промислова, 7, зокрема, №№52, 53 - залізничні колії (№ 12, 13). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.02.2008, виданого на підставі зазначеного рішення, у МПП «Іній» в приватній власності знаходився нежитловий об'єкт, який складається з основних будівель: літ.А загальною площею 16, 4 кв.м., літ.Б загальною площею 382, 2 кв.м., літ.В загальною площею 868,5 кв.м., літ.Д загальною площею 142,8 кв.м., літ.Л загальною площею 576,3 кв.м., літ.М загальною площею 79,0 кв.м., літ.Н загальною площею 632,3 кв.м., літ.О загальною площею 122,7 кв.м., літ.Р загальною площею 259,8 кв.м., літ.Ц загальною площею 50,3 кв.м., літ.Щ загальною площею 122,2 кв.м.; службових будівель та споруд. Зазначене свідоцтво видано замість договору купівлі-продажу від 12.09.2000 № 223.

04.03.2008 між МПП «Іній» (Продавець) та гр.ОСОБА_6 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу 20/100 часток нежитлового об'єкту розташованого за адресою: вул. Промислова, 7, смт. Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області, право власності на який виникло у продавця на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.02.2008, виданого на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради №4 від 22.01.2008 (т.1, а.с.24-25).

20.07.2011 виконавчим комітетом ОСОБА_1 селищної ради прийняте рішення №68 «Про оформлення права власності на нежитловий об'єкт нерухомого майна» , яким вирішено оформити нове свідоцтво про право власності МПП «Іній» , на нежитлові об'єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: смт. Ольшанське, вул. Промислова, 7 Миколаївського району, у зв'язку з виділенням долі в одне ціле після відчуження частини об'єкту згідно договору купівлі-продажу від 04.03.2008, зокрема, на залізничні колії №52 та №53 (т.1, а.с.23).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.08.2011, виданого на підставі зазначеного рішення, у МПП «Іній» в приватній власності знаходився нежитловий об'єкт, який складається з основних будівель: літ.А, літ.Б-5, літ.Д, літ.Л, літ.М, літ.О, літ.Р, літ.Ц. літ.Ч 1 , літ.Щ, службових будівель та споруд.

13.03.2012 між МПП «Іній» (Продавець) та гр.ОСОБА_5 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу 18/100 часток нежитлового об'єкту, розташованого за адресою смт. Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області, вул. Промислова, 7, право власності на який виникло у продавця на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.09.2011, виданого на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради №68 від 20.07.2011 (т.1, а.с.27-28).

ОСОБА_3 Миколаївського районного суду від 31.10.2012р. (залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.09.2015р.) у адміністративній справі №1417/1726/12 визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради №4 від 22.01.2008.

14.03.2012 ОСОБА_5, як засновником, прийнято рішення №1 про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссклад ОМ» .

ОСОБА_4 приймання-передачі негрошового внеску від 14.03.2012 до статутного фонду ТОВ «Транссклад ОМ» серед іншого внесено залізничні колії №52 та № 53 довжиною 579 м та 409 м відповідно (т.1, а.с.102).

02.04.2012р. виконавчим комітетом ОСОБА_1 селищної ради прийняте рішення №33 «Про оформлення права власності» , яким оформлено право власності ТОВ «Транссклад ОМ» на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: смт.Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області, вул. Промислова, 7Б, до складу якого входять залізничні колії №52 та №53 (т.1, а.с.26).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.04.2012, виданого на підставі рішення №33 від 02.04.2012р., у ТОВ «Транссклад ОМ» в приватній власності знаходився нежитловий об'єкт, розташований за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, смт. Ольшанське, вул. Промислова, 7Б, який складається з основної адміністративної будівлі літ.Р-1, службових будівель та споруд (т.1, а.с.86).

Відповідно до ОСОБА_2 з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №638638 від 21.02.2013р., ТОВ «Транссклад ОМ» належить нежитловий об'єкт розташований за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, смт. Ольшанське, вул. Промислова, 7Б, який складається з основної адміністративної будівлі літ.Р-1, службових будівель та споруд. У «Відомостях про складові частини об'єкта нерухомого майна» зазначені №52, залізнична дорога, 579м. та №53, 409м. залізнична дорога.

Для вирішення віндикаційного позову істотне значення має добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця, яка характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірності його придбання. ОСОБА_4 ст.145 ЦК України, від недобросовісного набувача майно може бути витребуване власником в усіх випадках, тобто і тоді, коли воно вибуло з володіння власника за його волею, та незалежно від оплатності (безоплатності) придбання такого майна.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. За чинним законодавством (ч. 3 ст. 145 ЦК України), якщо майно набуто безоплатно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати майно в усіх випадках. Це правило стосується як недобросовісних, так і добросовісних набувачів.

Від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише у разі, коли майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. Отже, у разі вибуття майна з володіння власника за вищезазначених обставин, законодавець надає переваги у захисті власнику, а не добросовісному набувачеві.

Ст.388 ЦК України розкриває зміст поняття «добросовісний набувач» . Набувач вважається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Відповідно, недобросовісним набувач (ст.390) визнається, якщо він знав чи міг знати, що особа, в якої він набув річ, не мала права її відчужувати, тобто якщо він знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння. Незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

При цьому, обов'язок доказування того, що відповідач є добросовісним або недобросовісним набувачем, тобто чи був він або міг бути обізнаним про незаконність володіння майном, покладений на позивача.

Суд вважає, що позивачем не доведено того факту, що відповідач за даним позовом є недобросовісним, оскільки беззаперечних доказів того, що засновник ТОВ «Транссклад ОМ» гр.ОСОБА_5 при внесенні до статутного фонду відповідача спірного майна знала чи повинна була знати про неправомірність свого володіння цим майном, позивачем суду не надано.

Таким чином, спірне майно вибуло з власності позивача поза його волею і добросовісно набуте відповідачем, отже, суд констатує наявність всіх обставин, з якими положення ст. 388 ЦК України, пов'язують необхідність витребування майна від добросовісного набувача на користь його дійсного власника.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, господарський суд виходить з того, що відповідач, як добросовісний набувач майна має всі підстави вважати порушеним право на мирне володіння майном, закріплене в статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція).

Отже, дане судове рішення має бути вмотивовано також з точки зору застосування цієї норми.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року й з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , а також ст. 11 ГПК України, застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ), положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Витребування спірних залізничних колій з володіння відповідача відповідає критерію законності, оскільки саме такий спосіб захисту права власника визначено ст. 388 ЦК України.

Положення Закону в цій частині цілком відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб'єктів звернення в правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Очевидно, що правовідносини, пов'язані з вибуттям майна із державної власності або власності державного підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави (постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави від 04.03.2015 №83), становлять суспільний , публічний інтерес.

Відповідно до практики ЄСПЛ, правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (зокрема, п. 54 рішення у справі Трегубенко проти України (заява N 61333/00)).

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Встановлені судом під час розгляду цієї справи обставини й факти, з огляду на зміст суспільного , публічного інтересу у вимогах позивача, не дають підстав для висновку про порушення принципу пропорційності .

ОСОБА_4 з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства ), одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

З огляду на зазначене, суд відзначає, що враховуючи принцип диспозитивності, який є однією з основних засад національного господарського судочинства і закріплений, зокрема, в ст.ст. 2, 14 ГПК України, він не може самостійно порушити питання компенсації.

Також, суд не може на свій розсуд застосувати норми Конвенції в цій частині в порядку, який не був би прямо визначений законом на момент винесення рішення.

Однак, відповідач, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків у встановленому законом порядку, зокрема, за загальними правилами глави 82 ЦК України, а також на підставі ч.ч. 3 ст. 390 ЦК України, відповідно до якої, добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Таким чином, суд задовольняє позов, судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссклад ОМ» (57113, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, смт. Ольшанське, вул. Промислова, 7, код ЄДРПОУ 37969525) під'їздні залізничні колії №№12,13 (за технічним паспортом БТІ №№52, 53), розташовані за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, смт.Ольшанське на користь Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 37, код ЄДРПОУ 04737111) в особі ОСОБА_1 філії Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (54028, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 4-А, а/с 177, код ЄДРПОУ25956299).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссклад ОМ» (57113, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, смт. Ольшанське, вул. Промислова, 7, код ЄДРПОУ 37969525) на користь Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 37, код ЄДРПОУ 04737111) в особі ОСОБА_1 філії Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (54028, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 4-А, а/с 177, код ЄДРПОУ25956299) 1378,0 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено та підписано 29.11.2018.

Суддя В.О.Ржепецький


Суд	Господарський суд Миколаївської області
Дата ухвалення рішення	20.11.2018
Оприлюднено	29.11.2018
Номер документу	78181598
Судочинство	Господарське

Головей В.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 20.11.2018 по справі 915/856/16ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —915/856/16

Рішення
від 20.11.2018 по справі 915/856/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ