Рішення

від 29.11.2018 по справі 1540/4196/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1540/4196/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гунько О.В.,

представників позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю), ОСОБА_2 (за довіреністю), ОСОБА_3 (за довіреністю),

представника відповідача - ОСОБА_4 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Винфорт до Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.05.2018 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Винфорт (надалі по тексту - позивач або ТОВ Винфорт ) звернулося до суду з позовом до Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (надалі по тексту - відповідач або Одеське управління Офісу ВПП ДФС), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.05.2018 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач в цілому зазначив, що на підставі висновків акту від 24.04.2018 року № 30/28-10-49-14/30704028 Про результати документальної виїзної позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ Винфорт (код ЄДРПОУ 30704028) щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та інших обов'язкових платежів по взаємовідносинам з ТОВ Рігмонт Інвест (код ЄДРПОУ 40740007) за період: січень 2017 , відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 17.05.2018 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 411 286,00 грн. (за податковими зобов'язаннями - 1 929 029 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 482 257 грн.), № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 348 963,00 грн. (за податковими зобов'язаннями - 279 170 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 69 793 грн.). Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у зв'язку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою судді від 20 серпня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 13 вересня 2018 року о 10:00 годині.

03 вересня 2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву (вхід № 25656/18), згідно якого, відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись в цілому на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.

У підготовчому засіданні 13.09.2018 року представником позивача подано відповідь на відзив, який залучено судом до матеріалів справи.

17 вересня 2018 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення (вхід. № 27206/18) та 19 вересня 2018 року - додаткові пояснення (вхід. № 27442/18).

28 вересня 2018 року представником позивача через канцелярію суду подано додаткові пояснення (вхід. № 28803/18).

Ухвалою суду від 12 жовтня 2018 року продовжено підготовче провадження по справі на 30 днів.

07 листопада 2018 року від представника відповідача до суду надійшли додаткові пояснення (вхід. № 33634/18).

Ухвалою суду від 27 листопада 2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 листопада 2018 року на 15:00 годину.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові та у відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов, запереченнях та додаткових поясненнях.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що в період з 11.04.2018 року по 24.04.2018 року, на підставі направлень, виданих Одеським управлінням Офісу ВПП ДФС від 11.04.2018 року № 94 та № 95, згідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 77, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу ОВПП ДФС від 10.04.2018 року № 652, посадовими особами відповідача проведено документальну виїзну позапланову перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ Винфорт щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та інших обов'язкових платежів по взаємовідносинам з ТОВ Рігмонт Інвест за період січень 2017 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 24.04.2018 року № 30/28-10-49-14/30704028 Про результати документальної виїзної позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ Винфорт (код ЄДРПОУ 30704028) щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та інших обов'язкових платежів по взаємовідносинам з ТОВ Рігмонт Інвест (код ЄДРПОУ 40740007) за період: січень 2017 , відповідно до висновку якого перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 а. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, в результаті чого ТОВ Винфорт занижено податок на прибуток у І кварталі 2017 року на загальну суму 1 929 029 грн.; п.п. 44.1 ст. 44, п.п. а п. 198.1, 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, ТОВ Винфорт занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 279 170 грн. у січні 2017 року (а.с. 16-30 том 1).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 17.05.2018 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 411 286,00 грн. (за податковими зобов'язаннями - 1 929 029 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 482 257 грн.), № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 348 963,00 грн. (за податковими зобов'язаннями - 279 170 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 69 793 грн.) (а.с. 12-14 том 1).

Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ Винфорт оскаржило їх у судовому порядку, вимагаючи їх скасування.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.

Як вбачається з акту, суть зазначених у ньому порушень, на думку перевіряючих, полягає у неправомірному формуванні ТОВ Винфорт показників витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі господарських операцій з контрагентом - постачальником ТОВ Рінгмонт Інвест (код ЄДРПОУ 40740007) відповідно до договору поставки № 2212 від 22.12.2016 року.

Такі висновки контролюючого органу мотивовані наступним: у видаткових накладних, оформлених на здійснення операцій з поставки продукції у січні 2017 року, не зазначено ПІБ та посада особи, відповідної за здійснення операції та правильності її оформлення (дефектність оформлення); до перевірки не надані товарно-транспортні накладні; на думку перевіряючих був встановлений обрив ланцюга постачання СГД; до уваги фахівців контролюючого органу був взятий факт наявності кримінального провадження № 42014100000000375 від 05.05.2014 року з ознаками злочинів передбачених ст.ст. 191, 364, 212, 205, 209 КК України, в якому фігурує ТОВ Рінгмонт Інвест .

Суд з даними висновками не погоджується, виходячи з наступного.

Як встановлено в ході перевірки та під час судового розгляду справи, на підтвердження правомірності формування витрат та податкового кредиту за договором поставки між ТОВ Винфорт та ТОВ Рінгмонт Інвест до перевірки було надано наступні документи: копію рахунку №1 від 28.01.2017 року на оплату за товар; копію видаткових накладних від 28.01.2017 року № РН - 000001, № РН-000002; копію акту прийому-передачі №1 від 28.01.2017 року, місце складання акту - м. Херсон; копію посвідчення якості, підписаного директором ТОВ Рінгмонт Інвест .

До перевірки позивачем також були надані: копія договору поставки №2212 від 22.12.2016 року; копія Специфікації №1 від 22.12.2016 року до договору поставки; копія акту звірки взаєморозрахунків між ТОВ Рінгмонт Інвест та ТОВ Винфорт за період з 01.12.2016 року по 29.03.2017 року; платіжні доручення на оплату товару за договором поставки; виписки банку за період грудень 2016 року - березень 2017 року; вантажні митні декларації.

Згідно з п. 3.1 Договору №2212 від 22.12.2016 року, укладеному між ТОВ Рінгмонт Інвест (за Договором - Постачальник) та ТОВ Винфорт (за Договором - Покупець), поставка Товару за Договором здійснюється на умовах та в пункті, що вказані у відповідній Специфікації, що є невідвЂ�ємною частиною цього Договору (надалі по тексту - пункт поставки Товару).

Відповідно до Специфікації №1 від 22.12.2016 року поставка продукції здійснювалась на умовах ЕХW (передача товару на складі постачальника) відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів ІНКОТЕРМС (2010 року), а продукція була передана Постачальником Покупцю за адресою ПрАТ Дніпровський термінал , за адресою: м. Херсон, вул. Перекопська, 169.

Таким чином суд погоджується з доводами позивача, що відсутність товарно-транспортних накладних у даному випадку обумовлюється відсутністю будь-яких перевезень при постачанні продукції за договором і не може свідчити про відсутність здійснення реальних господарських операцій з контрагентом.

У відзиві відповідач зазначає, що крім того, слід зауважити, що у ТОВ Рінгмонт Інвест відсутні задекларовані фонди та відсутні в ІДФ дані щодо можливих найманих працівників - перевізників.

Суд не приймає до уваги дані твердження відповідача, оскільки у даному випадку перевезення не здійснювалися, відповідно, працівники - перевізники не залучались.

Щодо відсутності задекларованих ТОВ Рінгмонт Інвест основних фондів, слід зазначити, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 10.09.2014 року по справі № 2а-1307/12/2670.

Відносно встановлених відповідачем порушень оформлення первинних документів (дефектності оформлення видаткових накладних), суд звертає увагу на те, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

В даному випадку, суд зазначає, що контролюючим органом не був взятий до уваги складений належним чином акт прийому-передачі №1 від 28.01.2017 року, зміст якого відповідає кількісним та фінансовим показникам у видаткових накладних від 28.01.2017 року № РН - 000001, № РН-000002.

Наданий до перевірки акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ Рінгмонт Інвест та ТОВ Винфорт за період з 01.12.2016 року по 29.03.2017 року містить інформацію про здійснені на користь ТОВ Рінгмонт Інвест платежі - оплату придбаної за договором продукції, тобто свідчить про фактичний рух належних ТОВ Винфорт активів, наслідком якого є зменшення суми його грошових коштів при здійсненні оплати за придбаний товар.

Факт оплати придбаного за договором товару також підтверджується наявними платіжними дорученнями та виписками банку за відповідний період, відносно чого у судовому засіданні представник відповідача не заперечував.

При цьому суд вважає необхідним зазначити, що в описовій частині акту перевірки наведена неповна і некоректна інформація стосовно постачальника продукції - ТОВ Рінгмонт Інвест .

Зокрема, в акті зазначається, що основним видом діяльності ТОВ Рінгмонт Інвест є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

Проте, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, крім вищенаведеного виду діяльності підприємства наявні ще пвЂ�ять видів діяльності, в т.ч. Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (код КВЕД 46.21.)

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з Реєстру платників податку на додану вартість, доступ до якого наданий на офіційному сайті Державної фіскальної служби України, станом на момент укладення договору та виписки податкових накладних за звітний період січень 2017 року на підставі цього договору, ТОВ Рінгмонт Інвест було зареєстроване як юридична особа та платник податку на додану вартість.

Щодо наявності кримінального провадження № 42014100000000375 від 05.05.2014 року на матеріали якого посилається контролюючий орган в акті перевірки та під час судового розгляду справи, зокрема, ухвали Печерського районного суду м. Києва щодо надання слідчому доступу до документів, які містять охоронювану законом таємницю та розпорядження на вилучення оригіналів документів (а.с. 174-182 том 1), суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи відносно інших контрагентів ТОВ Рінгмонт Інвест та здійснення розслідування в рамках цієї кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених ТОВ Рінгмонт Інвест та його контрагентами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, а оскільки такі вироки у кримінальній справі відсутні, то відповідно і неможливо стверджувати, що фактично господарські правовідносини не відбулись.

Отже, інформація слідства в межах вищевказаного кримінального провадження не може вважатися остаточно встановленою і не може бути підставою для будь-яких висновків, з урахуванням того, що ТОВ Рінгмонт Інвест взагалі не є стороною у цьому кримінальному провадженні.

Посилання контролюючого органу на аналіз інформації з Єдиного реєстру податкових накладних, яким нібито встановлено обрив ланцюга постачання продукції на попередніх контрагентах, суд вважає не належним доказом, який не може спростовувати фактичне виконання господарських операцій.

Так, зокрема, Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17 зазначає: Колегія суддів не бере до уваги і посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію, надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону .

Суд також зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки, порушують закріплений ст.61 Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Якщо контрагент ТОВ Винфорт не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ, податку на прибуток до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ та віднесення витрат по взаємовідносинам з таким контрагентом до складу витрат у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та своїх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі № 21-500во08.

Однак в даному випадку, висновки про непідтвердженність реальності здійснення операцій зроблені на підставі податкової інформації щодо контрагента ТОВ Винфорт .

В листі Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року Вищий адміністративний суд України зазначив, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за № К-24491/10 за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

В ухвалі Вищого адміністративного суду від 01.03.2016 року у справі № К/800/1616/15, зазначено, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

На недопустимість покладення тягаря негативних наслідків від встановлення протиправності дій контрагента платника податків неодноразово вказав Європейський суд з прав людини, зокрема 9 січня 2007 року у рішенні Інтерсплав проти України , а також Верховний Суд України, зокрема у постанові № 21-1578 від 13.01.2009 року.

У рішеннях Вищого адміністративного суду України від 18 та 19 липня 2016 року в справах № К/800/1991/16 та № К/800/6127/13 зазначено: У рішенні суду у справі Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків податку на додану вартість на податковий кредит, бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо (повинно бути відомо) про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку не дотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

Також перевіркою встановлено і знайшло своє відображення в акті, що у лютому 2017 року продукцію, яку ТОВ Винфорт придбало у ТОВ Рінгмонт Інвест , було реалізовано на експорт компанії Folton Trade limited за договором комісії. Слід зазначити, що загальна кількість придбаної та подальше реалізованої на експорт продукції складає 3200,00 тон, з яких: 2877,00 тон продукції придбано у ТОВ Рінгмонт Інвест , 323,00 тон продукції придбано у ПП Дніпроагрокомплект .

Суд звертає увагу, що зміст акту перевірки містить протиріччя, а саме, з одного боку фахівці контролюючого органу наполягають на тому, що ТОВ Рінгмонт Інвест не придбавав спірну продукцію, а з іншого боку зазначають в акті перевірки інформацію про покупку ТОВ Рінгмонт Інвест спірної продукції згідно з належним чином зареєстрованими у Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними.

Що стосується доводів контролюючого органу про те, що за експортними операціями було реалізовано продукцію, яку ТОВ Винфорт безоплатно отримало з джерела невідомого походження, суд зазначає наступне.

Підпунктом 134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, встановлено, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Таким чином факт реалізації ТОВ Винфорт спірної продукції в експортних операціях з визнанням доходу підтверджує факт придбання цієї продукції з визнанням витрат.

Підставою для визнання таких витрат є наявні у ТОВ Винфорт документи на отримання продукції від ТОВ Рінгмонт Інвест та ПП Дніпроагрокомплект .

Факт подальшої реалізації ТОВ Винфорт спірної продукції в експортних операціях контролюючим органом не оспорюється та підтверджується письмовими доказами: договором комісії № 1512-ВФ від 15.12.2016 р., актом прийому передачі №1 від 28.01.2017 р., актом прийому передачі №2 від 30.01.2017 р., специфікацією № 1 до договору № 1512-ВФ від 15.12.2016 р., зовнішньоекономічним контрактом № 1601 від 16.01.2017 р., звітами комісіонера, митною декларацією.

Відповідно до ч.2 п.4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Суд зазначає, що припущення фахівців контролюючого органу про наявність джерела невідомого походження у якого ТОВ Винфорт безоплатно і без документального оформлення отримало аналогічну продукцію у такий же кількості є безпідставним та не підтвердженим жодним доказом.

В акті перевірки відсутні будь-які факти і докази існування такого джерела (назва субвЂ�єкта господарювання, код ЄДРПОУ, його адреса, тощо) та докази фактичних або документальних взаємовідносин ТОВ Винфорт з цим субвЂ�єктом.

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби зазначив, що для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість встановленню та перевірці, зокрема підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

При цьому, в листі Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. Вищий адміністративний суд України зазначив, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем в акті перевірки не наведено факти, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме TOB Винфорт , як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності свого контрагента (контрагента контрагента).

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Така правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 10.09.2014 року по справі № 2а-13207/12/2670.

При цьому суд зазначає, що при вирішення податкових спорів, суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договорів роботи (послуги) контрагентами позивачу не надано.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. TOB Винфорт не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Окрім того, слід відзначити, що відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Відсутність товарно-транспортних накладних не може бути підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей (послуг).

Аналогічна за своїм змістом позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.06.2012 року по справі № К/ 9991/25932/11. В іншій своїй ухвалі від 26.06.2012 року по справі №К-27230/10 Вищий адміністративний суд України вказує на те, що товарно-транспортна накладна не відноситься до тих первинних документів, що підтверджують придбання товарно-матеріальних цінностей.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування висновків в акті перевірки податковим органом не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

Податковим органом не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій TOB Винфорт з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Отже, з огляду на зазначені обставини, а також приймаючи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з абз.1 п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, згідно вимог Податкового кодексу України платник податків не має права включати до складу податкового кредиту суми податку не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.99 року № 996-ХІУна даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення).

Відповідно до п. п. 2.1., 2.2 п. 2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, обов'язковою умовою для визнання та врахування витрат при обчисленні об'єкта оподаткування є здійснення цих витрат в межах провадження господарської діяльності та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом встановлено, що позивач сформував податковий кредит з урахуванням положень ст.198 Податкового кодексу України, який містить заборону включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними.

Оскільки TOB Винфорт надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення платником податків законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суд приходить до висновку, що TOB Винфорт правомірно сформовано податковий кредит та витрати на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з ТОВ РігмонтІнвест .

Крім того, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.2010р. у справі №21-573во10 та від 31.01.2011р. у справі №21-47а10, Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо і контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне" відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Вказані обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Таку ж думку висловив і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 02.09.2010р. по справі №07/5012а (та ін.), та, в свою чергу, зазначив, що право платника податку на додану вартість на податковий кредит не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У частині 2 статті 234 ЦК України прямо вказано, що фіктивний правочин визнається недійсним саме судом.

У Листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 р. № 7319, вказано, що особливу увагу слід звернути на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства, тобто в законі, а не у акті перевірки податкової інспекції, визначаються підстави для визнання будь-якого правочину нікчемним. В іншому випадку правочин недійсним повинен визнаватися у судовому порядку.

Статтею 228 Цивільного Кодексу передбачено умови нікчемності правочину. Зокрема, цією статтею встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Судом встановлено, що укладений договір між TOB Винфорт та ТОВ РігмонтІнвест у повній мірі відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України щодо його змісту, жодне положення договору не суперечить інтересам держави та суспільства, не порушує будь-чиїх прав.

Вищевикладені обставини підтверджують той факт, що TOB Винфорт не було допущено порушення вимог п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 а. 134.1 ст. 134, п.п. а п. 198.1, 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України під час формування податкового кредиту та витрат за рахунок господарських відносин з ТОВ РігмонтІнвест .

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що висновки контролюючого органу стосовно заниження позивачем податку на прибуток у І кварталі 2017 року на загальну суму 1 929 029 грн. та заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у січні 2017 року на загальну суму 279 170 грн. є документально не підтвердженими та необґрунтованими, у зв'язку з чим донарахування за податковими повідомленнями-рішеннями є безпідставними, а самі податкові повідомлення-рішення від 17.05.2018 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України суд вказує, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до І Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

За змістом п. 49 вказаного рішення збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки на умовах, передбачених законом.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати розподілити за правилами ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю Винфорт до Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.05.2018 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 17.05.2018 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 40980109) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Винфорт (код ЄДРПОУ 30704028) суму сплаченого судового збору в розмірі 41 403 грн. 74 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

При цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу УІІ Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Повне рішення суду складено та підписано суддею 29 листопада 2018 року.

Суддя С.О. Cтефанов

.