Постанова

від 06.11.2018 по справі 756/8127/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 листопада 2018 року місто Київ

справа № 756/8127/16-ц

апеляційне провадження № 22-ц/824/879/2018

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Головачова Я.В.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

секретаря Коцюрби Л.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Шумейко О.І. від 8 лютого 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Прайм-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов'язків,

в с т а н о в и в :

У червні 2016 року ПАТ "Прайм-Банк" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 10 лютого 2003 року по 3 червня 2016 року ОСОБА_1 працював в ПАТ "Прайм-Банк" на посаді начальника управління справами. 8 вересня 2009 року з відповідачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність за передані йому підзвітні цінності. В ході інвентаризації майна позивача, оформленої протоколом № 1 від 2 червня 2016 року, було встановлено факт нестачі транспортних засобів, залишковою вартістю 413 901 грн. 75 коп.

Ураховуючи викладене, ПАТ "Прайм-Банк" просило суд, на підставі ст. ст. 134, 135-1 КЗпП України, стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 413 901 грн. 75 коп.

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 8 лютого 2017 року позов ПАТ "Прайм-Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Прайм-Банк" матеріальну шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обов'язків, у розмірі 413 901 грн. 75 коп., а також сплачений судовий збір у розмірі 6 208 грн. 53 коп.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 3 липня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник зазначає, що позивачем не надано доказів його вини у виникненні нестачі транспортних засобів; посада на якій він працював не передбачала можливості укладення з

ним договору про повну матеріальну відповідальність; позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений ч. 3 ст. 233 КЗпП України.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ "Прайм-Банк" зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Факт нестачі ввірених ОСОБА_1 транспортних засобів є встановленим в ході інвентаризації, а оскільки між сторонами був укладений договір про повну матеріальну відповідальність за передані йому підзвітні цінності, матеріальна шкода має бути стягнута саме з відповідача.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.

Представник ПАТ "Прайм-Банк" - Маяков Д.Р. заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу № 7-вк від 10 лютого 2003 року прийнято на посаду начальника управління справами ЗАТ "Прайм-Банк" (в подальшому назву змінено на ПАТ "Прайм-Банк").

8 вересня 2009 року між ПАТ "Прайм-Банк" та ОСОБА_1 укладено договір про повну матеріальну відповідальність за передані йому підзвітні цінності, за умовами якого ОСОБА_1 прийняв на себе повну матеріальну відповідальність, як за всі передані йому в установленому порядку під звіт ПАТ "Прайм-Банк" товарно-матеріальні цінності інвентарною карткою, так і за всі ті, що будуть надходити йому під звіт протягом всього терміну дії договору.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Брайко С.А. № 18-вк від 25 травня 2016 року ОСОБА_1 звільнено від 3 червня 2016 року з посади начальника управління справами ПАТ "Прайм-Банк" за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України.

За результатами інвентаризації, оформленої протоколом № 1 від 2 червня 2016 року, робочою інвентаризаційною комісією ПАТ "Прайм-Банк" для інвентаризації основних засобів, малоцінних необоротних матеріальних активів встановлено нестачу транспортних засобів: автомобіль-тягач вантажний Premaum; бурова установка ЗИЛ 131, кузов № НОМЕР_1; причіп Samro, кузов № НОМЕР_2; автомобіль легковий ВАЗ м. 21214, кузов № НОМЕР_3; автомобіль ГАЗ 66, кузов № НОМЕР_11; причіп бортовий, 3142D; автомобіль ВАЗ 211540-110-42, седан, кузов № НОМЕР_4; автопідйомник ЗИЛ 131 АГП, кузов № НОМЕР_5; автомобіль ЗИЛ 131, кузов № НОМЕР_6; автопідйомник ГАЗ 3309, кузов № НОМЕР_7; автомобіль ЗИЛ 131, кузов № НОМЕР_8; автомобіль КАМАЗ 43101, бортовий кузов № НОМЕР_9; причіп платформа Samro 2EC16, кузов НОМЕР_12; причіп платформа ИАПЗ 738, кузов VINНОМЕР_13; автомобіль ВАЗ. Залишкова балансова вартість зазначених транспортних засобів згідно даних бухгалтерського обліку становить 413 901 грн. 75 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ "Прайм-Банк", суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено договір про повну матеріальну відповідальність і установивши, що матеріальна шкода була заподіяна з вини відповідача, він несе повну матеріальну відповідальність у розмірі шкоди, заподіяної з його вини підприємству.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Загальні правила щодо матеріальної відповідальності працівників визначаються главою ІХ КЗпП України. Зазначена норма матеріального права визначає як підстави й умови

покладення матеріальної відповідальності на працівників, так і розмір такої матеріальної відповідальності.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Тобто підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні працівником покладених на нього трудових обов'язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов'язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

При покладені матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і в порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (ч. 2 ст. 130 КЗпП України).

Таким чином, обов'язковими умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Як роз'яснено у п. п. 3, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації їх працівниками" (з наступними змінами) суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст. ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Розглядаючи справу по суті, суд має вирішити питання про подання сторонами або про витребування доказів про винне порушення працівником обов'язків за трудовим договором і наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила, час її виявлення, пояснень працівника, актів і доповідних записок службових осіб, матеріалів службових перевірок, вироку суду чи постанови органу розслідування, наказу за результатами перевірки даного випадку, висновків компетентних органів або експертизи про допущені порушення і причини шкоди, документів про коло трудових обов'язків працівника; інших доказів, які мають значення для визначення виду матеріальної відповідальності і розміру сум, що підлягають стягненню, договору про повну індивідуальну чи колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, довіреності чи іншого разового документа на одержання працівником під звіт матеріальних цінностей, даних про заподіяння працівником шкоди у нетверезому стані, розрахунків розподілу шкоди між членами бригади, довідок про тарифну ставку працівника при бригадній матеріальній відповідальності або його заробіток за два календарні місяці, які передували заявленню вимог про відшкодування шкоди, в інших випадках, про склад його сім'ї, наявність у працівника цінного майна (будинку, автомобіля

тощо), підсобного господарства, інших доходів; дані про умови праці і зберігання матеріальних цінностей, доповідні записки працівника з цих питань.

При цьому ст. 138 КЗпП України встановлено, що обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на посаді начальника управління справами ПАТ "Прайм-Банк" і з яким в подальшому було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Відповідно до п. 1 зазначеного договору ОСОБА_1 прийняв на себе повну матеріальну відповідальність, як за всі передані йому в установленому порядку під звіт ПАТ "Прайм-Банк" товарно-матеріальні цінності інвентарною карткою, так і за всі ті, що будуть надходити йому під звіт протягом всього терміну дії договору.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом ПАТ "Прайм-Банк" не подано жодних доказів в обґрунтування того, якими неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача було спричинено шкоду, в чому полягає його вина і чи входило до його посадових обов'язків облік, зберігання отриманого під звіт майна (транспортні засоби), який причинно-наслідковий зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю відповідача і шкодою, яка настала.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, чим допустив неповне з'ясування обставин справи, не з'ясував наявність підстав та умов матеріальної відповідальності відповідача, обмежившись лише наявністю укладеного між сторонами договору про повну матеріальну відповідальність та протоколом проведеної інвентаризації в ході якої було встановлено нестачу транспортних засобів.

Крім того, у відповідності до п. 1 ст. 134 КЗпП України обов'язковою умовою за якої працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації є наявність укладеного між ними договору про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Як роз'яснено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації їх працівниками" (з наступними змінами) розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсування), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей (ст. 135-1 КЗпП України).

Разом з тим, посада начальника управління справами, яку займав позивач, не внесена до Переліку посад і робіт, які заміщуються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання,

обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питань, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок № 447/24 від 28 грудня 1977 року, а отже договір про повну матеріальну відповідальність юридичної сили не має і не може бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі.

Крім того, положенням ч. 3. ст. 233 КЗпП України визначено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПАТ "Прайм-Банк" зазначає, що в ході інвентаризації, оформленої протоколом № 1 від 17 лютого 2015 року, робочою інвентаризаційною комісією ПАТ "Прайм-Банк" для інвентаризації основних засобів, малоцінних необоротних матеріальних активів встановлено нестачу транспортних засобів в кількості 15 одиниць, про які йдеться в аналогічному протоколі від 2 червня 2016 року.

Таким чином, позивачу стало відомо про заподіяння шкоди установі 17 лютого 2015 року, а з позовною заявою ПАТ "Прайм-Банк" звернулося лише 22 червня 2016 року, тобто з пропуском строку, встановленого ч. 3 ст. 233 КЗпП України. При цьому питання про поновлення такого строку позивачем не ставилось.

Разом з тим, оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ "Прайм-Банк" у зв'язку з його недоведеністю, позовна давність не застосовується.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом ухвалено рішення про задоволення позову через неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ "Прайм-Банк".

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Отже, з ПАТ "Прайм-Банк" на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 9 312 грн. 80 коп.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 8 лютого 2017 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Прайм-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов'язків відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Прайм-Банк" (юридична адреса: м. Київ., вул. Богданівська, 24, код ЄДРПОУ 26051650) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІН НОМЕР_10, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 9 312 грн. 80 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо

до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2018 року.

Головуючий Я.В. Головачов

Судді: І.М. Вербова

О.В.Шахова