Рішення

від 21.11.2018 по справі 904/8549/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2018м. ДніпроСправа № 904/8549/17

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, м. Новомосковськ, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, м. Дніпро

до відповідачів:

1. Мар'янівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, с. Мар'янівська, Новомосковський район, Дніпропетровська область

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор", м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні 1-го відповідача - Відділу освіти Новомосковської районної державної адміністрації, м. Новомосковськ Дніпропетровської області

про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку

у присутності представників:

від прокуратури Дніпропетровської області: ОСОБА_1, довіреність №08-66вих-18 від 02.02.2018, прокурор відділу;

від позивача: ОСОБА_2, довіреність №0-4-0.62-13/62-18 від 13.02.2018, головний спеціаліст;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи: ОСОБА_3, довіреність №1461 від 09.10.2018, юрист

СУТЬ СПОРУ:

22.09.2017 Новомосковська місцева прокуратура Дніпропетровської області (далі - заявник) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - позивач) з позовною заявою до Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів (далі - 1-й відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" (далі - 2-й відповідач), у якому виклала вимоги про:

- визнання недійсним договору про спільну діяльність від 04.10.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" та Мар'янівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів та додаткових угод до вказаного договору від 10.04.2017 та від 22.12.2015;

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 60 га, яку воно займає на підставі договору від 04.10.2011.

Рішенням суду від 06.12.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2018, позов задоволено.

З метою примусового виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду 07.03.2018 на користь стягувача судом було видано відповідні накази від 02.03.2018.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11.07.2018 судові акти попередніх інстанцій скасовано та справу №904/8549/17 передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2018 матеріали справи № 904/8549/17 передано на розгляд судді Воронько В.Д..

Ухвалою від 06.08.2018 суд на підставі п.п. 9 п. 1 Розділу Перехідних Положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017, яка набула чинності 15.12.2017, прийняв справу №904/8549/17 до свого провадження за правилами загального позовного провадження , передбаченими цим Кодексом, з призначенням до розгляду у підготовчому засіданні на 27.08.2018.

27.08.2018 від прокуратури Дніпропетровської області надійшли наступні клопотання:

- клопотання про залучення до участі у справі відділу освіти Новомосковської районної державної адміністрації в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, яке обґрунтоване тим, що Мар'янівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів не зареєстрована в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, не має свого власного розрахункового рахунку у Державній казначейській службі України, тому головним розпорядником бюджетних коштів Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів є відділ освіти Новомосковської районної державної адміністрації, який здійснює всі розрахунки Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів із суб'єктам господарювання, в тому числі і з Товариством з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор";

- клопотання про забезпечення доказів шляхом витребування у відповідачів - Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - відділу освіти Новомосковської районної державної адміністрації належним чином завірених копій та для огляду у судовому засіданні оригіналів наступних документів: державного акта на право постійного користування земельною ділянкою №097060; договору про спільну діяльність від 04.10.2011; додаткової угоди від 10.04.2014 до договору про спільну діяльність від 04.10.2011; додаткової угоди від 22.12.2015 до договору про спільну діяльність від 04.10.2011. Вказане клопотання мотивоване тим, що оригінали вищезазначених документів у прокурора та позивача - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відсутні, оскільки ні прокурор, ні Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не є особами, яким надано земельну ділянку у постійне користування, та сторонами договору.

Вказані клопотання судом розглянуто та задоволено. Ухвалою від 27.08.2018 судом залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні 1-го відповідача - Відділ освіти Новомосковської районної державної адміністрації, а також витребувано у відповідачів і третьої особи докази (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою №097060, договір про спільну діяльність від 04.10.2011, додаткова угода від 10.04.2014 до договору про спільну діяльність від 04.10.2011, додаткова угода від 22.12.2015 до договору про спільну діяльність від 04.10.2011), які за клопотанням прокуратури Дніпропетровської області підлягають забезпеченню.

27.08.2018 1-й відповідач подав до суду відзив, у якому проти позову заперечив, посилаючись на невідповідність позовної заяви вимогам, викладеним у статтях 162, 164, 172 ГПК України, та відсутність у позовній заяві підстав і обґрунтування законодавчої необхідності звернення до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Крім того, 1-й відповідач у відзиві висловив незгоду з усіма обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у зв'язку з чим просить суд позовну заяву Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області залишити без розгляду.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 183 ГПК у підготовчому засіданні, призначеному на 27.08.2018, оголошено перерву до 25.09.2018.

11.09.2018 від Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до суду надійшла відповідь на відзив 1-го відповідача на позовну заяву, в якій позивач вказує на необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених 1-м відповідачем у відзиві, та наполягає на невідповідності договору №1 про спільну діяльність від 04.10.2011 актам цивільного законодавства. Тож, з огляду на наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області просить суд задовольнити позовні вимоги Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області.

24.09.2018 від Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області надійшов супровідний лист №01-87-2435вих18 від 21.09.2018, яким до суду направлено належним чином засвідчені копії документів (додатків) до позовної заяви Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку згідно з наведеним у цьому листі переліком.

У судове засідання, призначене на 25.09.2018, 2-й відповідач не з'явився, але 24.09.2018 подав до суду відзив, яким проти позову заперечив. Заперечення 2-го відповідача проти позову обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка із володіння школи не вибувала та не передавалась у самостійне користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор", що, на думку 2-го відповідача, свідчить про безпідставність доводів прокуратури щодо невідповідності договору №1 про спільну діяльність від 04.10.2011 приписам ст.ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України. Також 2-й відповідач у відзиві зазначив, що копія оскаржуваного договору, яка міститься в матеріалах справи, є неналежним доказом, оскільки сторонами у справі не надавались прокуратурі оригінал чи належним чином засвідчена копія оскаржуваного договору, та повідомив про неможливість виконання вимог ухвали суду від 27.08.2018 щодо надання оригіналів договору про спільну діяльність від 04.10.2011 та додаткових угод від 10.04.2014 і від 22.12.2015 до договору цього договору з огляду на їх відсутність. Враховуючи наведене, 2-й відповідач просить винести рішення про відмову у позові, розгляд справи проводити без участі представника підприємства та поновити йому строк на подання відзиву на позовну заяву, оскільки останній пропущений з поважних причин, а саме несвоєчасного отримання поштового відправлення підприємством.

Прокуратура Дніпропетровської області, не погодившись із доводами 1-го відповідача, викладеними у відзиві на позов, 25.09.2018 подала до суду відповідь на відзив на позов Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, у якій наполягає на задоволенні позову керівника Новомосковської місцевої прокуратури у повному обсязі.

Крім того, Прокуратурою Дніпропетровської області 25.09.2018 подано клопотання про письмове опитування учасників справи як свідків (в порядку ст. 90 ГПК України). У вказаному клопотанні прокурор на підставі ст. 90 ГПК України, з метою більш повного з'ясування обставин справи, просить поставити 1-му відповідачу наступні питання:

1. Як Мар'янівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, як постійний землекористувач, здійснює права та виконує обов'язки, передбачені статтями 95,96 Земельного кодексу України?

2. Чи передбачено навчальною програмою та навчальним планом закладу проведення саме навчально-виробничої практики учнів? Якщо передбачено, то підтвердити це відповідним документом.

3. Чи відповідає організація навчально-виробничої практики учнів закладу на навчально-дослідній земельній ділянці вимогам законодавства, зокрема, Положенню про учнівські навчально-дослідні земельні ділянки, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України №68 від 30.01.2015р., зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 27.03.2015 за №337/26782?

4. Чи узгоджено з ТОВ "Орільський об'єднаний елеватор" порядок допуску учнів школи на виробничі ділянки товариства?

5. Чи призначено від закладу та ТОВ осіб, відповідальних за техніку безпеки під час проходження навчально-виробничої практики?

6. Скільки коштів отримано Мар'янівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів та відділо освіти Новомосковської районної державної адміністрації від ТОВ "Орільський об'єднаний елеватор" на виконання договору про спільну діяльність від 04.11.2011 упродовж 2011-2017 років?

7. На які потреби закладу витрачено отримані кошти?

Від 1-го відповідача 25.09.2018 до суду надійшла заява, в якій Мар'янівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів повідомляє про неможливість надання на вимогу суду договору №31-1 про спільну діяльність від 04.10.2011, укладеного між школою та ТОВ "Орільський об'єднаний елеватор", з додатковими угодами від 10.04.2014 та від 22.12.2015 до цього договору з огляду на їх відсутність. У заяві 1-м відповідачем вказано, що заклад намагається віднайти відсутні оригінали та встановити їх місцезнаходження для виконання ухвали суду та встановлення тотожності ксерокопій договору і додатків з матеріалів справи - дійсним оригіналам та додаткам вищевказаного договору про спільну діяльність.

Також, 1-м відповідачем 25.09.2018 до суду подано заяву про надання копій державного акту на право користування землею серії Б №097060 та ухвали Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №822/1169/17.

Третя особа участі свого повноважного представника у засіданні суду 25.09.2018 не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила, вимог суду, викладених в ухвалі від 27.08.2018, не виконала.

Ухвалою суду від 25.09.2018 строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів та оголошено у підготовчому засіданні перерву до 10.10.2018 з метою надання учасникам справи часу для встановлення місцезнаходження витребуваних судом документів, відсутність яких унеможливлює виконання завдань підготовчого провадження у справі та перехід до її розгляду по суті.

10.10.2018 прокурор та позивач подали до справи свої відповіді на відзив 2-го відповідача, у яких не погодилися з доводами останнього та наполягали на задоволенні позовних вимог.

1-й відповідач 10.10.2018 подав до суду заперечення, в яких висловлює сумніви щодо належності та допустимості документів, поданих прокуратурою до позову, засвідчення яких є неправомірне через відсутність оригіналів цих доказів. Разом з тим, 1-й відповідач зазначає про правомірність ним використання земельної ділянки та просить суд позов залишити без розгляду.

На підставі ч. 5 ст. 183 ГПК України у судовому засіданні 10.10.2018 оголошено перерву до 23.10.2018; відхилено клопотання прокуратури про письмове опитування 1-го відповідача у порядку ст. 90 ГПК України на підставі пропуску строку для його заявлення, зазначеного у ч. 1 вказаної статті Кодексу.

У призначеному на 23.10.2018 судовому засіданні представник 3-ї особи подав суду для огляду оригінал додаткової угоди №2 до договору №31-1 від 04.10.2011 та зазначив про відсутність оригіналу останнього.

Ухвалою від 23.10.2018 суд, встановивши недоцільність проведення подальшого підготовчого засідання, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в засідання на 19.11.2018.

19.11.2018 1-й відповідач подав до суду заяву, якою повідомив, що не отримував, так само як і інші учасники судового засідання, направлених Новомосковською місцевою прокуратурою Дніпропетровської області до суду належним чином засвідчених копій документів (додатків) до позовної заяви прокуратури за супровідним листом №01-87-2435вих18 від 21.09.2018. Тож, 1-й відповідач, посилаючись на відсутність оригіналу договору №31-1 про спільну діяльність від 04.10.2011 року з додатковими угодами до нього, що унеможливлює встановлення відповідності наявних у матеріалах справи копій цих документів їх оригіналам, та з урахуванням ст.ст. 77, 80, 91 ГПК України, просить у задоволенні позову Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області відмовити повністю.

Представник 2-го відповідача у судове засідання, призначене на 19.11.2018, не з'явився.

У судовому засіданні 19.11.2018 оголошено перерву до 21.11.2018.

Відповідачі участі своїх представників у судовому засіданні 21.11.2018 не забезпечили, але представник 1-го відповідача під час оголошення перерви 19.11.2018 повідомив про неможливість його прибуття в судове засідання 21.11.2018 та просив розглядати без його участі.

Положеннями ч. 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з пунктом першим частини третьої вказаної статті, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на наведені норми ГПК України та клопотання відповідачів щодо здіснення розгляду справи без участі їх представників, суд дійшов висновку про можливість завершення розгляду справи по суті за відсутності представників відповідачів за наявними у справі матеріалами.

Тож, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Верховний Суд, скасовуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у даній справі, зазначив наступне:

"Відповідно до статті 32 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення Прокурора до суду з даним позовом, до 15.12.2017) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду (стаття 36 ГПК України).

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Всупереч зазначеним вимогам законодавства, місцевий господарський суд прийняв рішення за відсутності в матеріалах справи саме належним чином засвідчених письмових доказів, якими обґрунтовує свій позов Прокурор.

Обґрунтування суду апеляційної інстанції щодо прийняття до справи таких документів в тому вигляді, в якому їх надано Прокурором, колегія суддів не може прийняти, оскільки такі документи не є допустимими доказами. Так, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судами вирішено спір за належними, проте недопустимими доказами у справі, наданими Прокурором в обґрунтування позовних вимог, а саме: державний акт на право користування землею №097060 від 1991 року, договір про спільну діяльність № 31-1 від 04.10.2011, з додатковими угодами до нього №1 від 10.04.2014, №2 від 22.12.2015, лист Позивача від 20.06.2017 та інші документи (а.с. 21-41, т.с. 1).

Невстановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи на підставі допустимих доказів унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції правильності застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права.

Також суди не з'ясували, чи рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Відділу освіти Новомосковської районної державної адміністрації з точки зору наявності (чи відсутності) у нього прав та обов'язків за спірним договором (додатковими угодами).

Отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору".

Враховуючи висновки та зауваження, викладені у постанові Верховного Суду від 11.08.2018 у справі №904/8549/17, суд, оцінюючи надані Новомосковською місцевою прокуратурою Дніпропетровської області докази у підтвердження заявлених нею позовних вимог, виходить з наступного.

Частиною третьої статті 3 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, новий розгляд даної справи здійснюється відповідно до Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017, яка набула чинності 15.12.2017 (з подальшими змінами та доповненнями).

За приписами частин 1, 2 статті 2 цього Кодексу завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною третьою даної статті ГПК України визначено основні засади (принципи) господарського судочинства, серед яких: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; обов'язковість судового рішення.

Визначений статтею 13 ГПК України принцип змагальності сторін передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (положення аналогічного змісту викладено у ч. 1 ст. 74 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, у відповідності до пунктів 1, 4, 5 частини третьої даної статті Кодексу: керує ходом судового процесу; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Перелік процесуальних обов'язків учасників справи встановлений частиною другою статті 42 ГПК України, відповідно до якої учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

В силу принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у ст. 14 ГПК України, збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому засобами доказування в господарському процесі, відповідно до ч. 2 ст. 73 ГПК України, є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків, які повинні відповідати вимогам у тому числі належності та допустимості, які визначені у ст.ст. 76, 77 цього Кодексу.

Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 ГПК України).

Згідно із частиною четвертою статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Матеріали справи свідчать, що під час первинного розгляду даної справи - ані апеляційному, ані касаційному судам - відповідачами, які є сторонами спірного договору та удаваність якого вони заперечують, не було представлено оригіналу цього договору та додатків до нього. В основу як доводів апеляційної і касаційної скарг 1-го відповідача, так і в основу заперечень, викладених у відзивах на позов під час нового розгляду справи, відповідачами покладено саме питання неналежності та недопустимості доказів, долучених до позовної заяви Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, пов'язані з незасвідченням прокурором копій договору про спільну діяльність від 04.10.2011 та додаткових угод до нього від 10.04.2014 і від 22.12.2015, а також неможливістю встановлення відповідності цих копій оригіналам відповідних відсутніх документів.

Слід зазначити, що саме відповідачі, як сторони спірного договору, відповідно до визначеного чинним законодавством порядку ведення бухгалтерського та податкового обліків і фінансової звітності повинні забезпечувати збереження тексту угоди, на умовах якої вони здійснюють визначені даною угодою господарські операції та відображають їх у відповідних обліках. Відсутність належним чином оформленого первинного документа, яким у даному випадку виступає спірний договір, виключає наявність підстав для відображення відповідачами у бухгалтерському (фінансовому) та податковому обліках змісту та наслідків операцій за цим договором, що ставить під сумнів реальність настання наслідків цієї фінансово-господарської діяльності та виконання зобов'язань за укладеним відповідачами договором.

При цьому, сам факт укладення договору про спільну діяльність №31-1 від 04.10.2011 та додаткових угод до нього від 10.04.2014 і від 22.12.2015 відповідачами підтверджено та не надано ними будь-яких заперечень з приводу того, що дані угоди укладено на інших умовах, ніж ті, що зафіксовані у доданих до позовної заяви копіях цих документів.

Таким чином, відповідачі своїми діями по ненаданню суду оригіналів текстів оспорюваного правочину та додаткових угод до нього мають на меті свідомий вплив на результати вирішення спору.

З огляду на викладене суд, маючи обґрунтовані сумніви у добросовісному здійсненні відповідачами у справі їхніх процесуальних обов'язків щодо доказів, ухвалою від 27.08.2018 витребував у відповідачів і третьої особи договір про спільну діяльність від 04.10.2011, додаткову угоду від 10.04.2014 до договору про спільну діяльність від 04.10.2011, додаткову угоду від 22.12.2015 до договору про спільну діяльність від 04.10.2011, а також виключно у 1-го відповідача - державний акт на право постійного користування земельною ділянкою №097060.

Відповідачі не надали витребуваних судом документів (спірного договору та додаткових угод до нього), посилаючись на їх відсутність, без повідомлення будь-яких причин їх відсутності.

Третя особа, яка не є стороною спірного договору, але є підписантом додаткових угод до нього поряд зі сторонами договору, надала суду лише додаткову угоду до спірного договору за №2 від 22.12.2015 (належним чином засвідчену копію - до матеріалів справи, оригінал - для огляду в судовому засіданні) так само без пояснення причин відсутності інших витребуваних документів. Подані Новомосковською місцевою прокуратурою копії додаткової угоди №2 від 22.12.2015 до договору про спільну діяльність від 04.10.2011 повністю відповідають її оригіналу та копії, які надані третьою особою.

У поданій до суду 19.11.2018 заяві 1-й відповідач, на стороні якого бере участь у справі відділ освіти Новомосковської державної адміністрації, наголосив із посиланням на вимоги ч. 9 ст. 80 ГПК України про неможливість взяття судом до уваги поданої третьою особою додаткової угоди з огляду на ненадання нею підтвердження направлення цього доказу іншим учасникам справи.

Заперечення 1-го відповідача в цій частині не береться судом до уваги, оскільки ч. 9 ст. 80 ГПК України не вимагає надання підтвердження про направлення копії поданого суду доказу тим учасникам справи, у яких є такий доказ. З огляду на те, що відповідачі є сторонами поданої до суду додаткової угоди, у суду відсутні підстави вважати відповідачів необізнаними зі змістом поданого доказу.

Вищенаведені дії відповідачів, пов'язані з невиконанням законних вимог суду та нехтуванням принципу обов'язковості судових рішень, мають ознаки приховування доказів та, як наслідок, створюють перепони у своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленні всіх обставин справи. Тобто ці дії є порушенням встановлених законом процесуальних обов'язків учасників справи, яке перешкоджає суду у здійсненні ним правосуддя.

Частиною дев'ятою статті 81 ГПК України передбачено, що у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

24.09.2018 на виконання вимог ухвали суду від 27.08.2018 від Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області за супровідним листом від 21.09.2018 №01-87-2435вих18 до суду надійшли засвідчені відповідно до вимог п. 5.27 Національного стандарту України "ДСТУ 4163-2003", затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003, копії державного акту на право постійного користування земельною ділянкою №097060, договору про спільну діяльність від 04.10.2011, додаткової угоди від 10.04.2014 до договору про спільну діяльність від 04.10.2011, додаткової угоди від 22.12.2015 до договору про спільну діяльність від 04.10.2011, які ідентичні поданим до суду разом із позовною заявою незасвідченим копіям вказаних документів.

Виконання прокурором вимог суду щодо належного засвідчення раніше наданих незасвідченими копій документів не є поданням нових доказів у розумінні ст. 80 ГПК України. Тому суд не бере до уваги тверджень 1-го відповідача, що прокурором не виконано вимог в частині надання підтвердження надсилання копій договору про спільну діяльність від 04.10.2011, додаткової угоди від 10.04.2014 та додаткової угоди від 22.12.2015 до даного договору іншим учасникам справи, зокрема відповідачам, які є сторонами цих угод.

Разом з тим, у матеріалах справи містяться докази направлення на адресу третьої особи копії позовної заяви та доданих до неї документів (т. 3, а.с. 26-29), оскільки відділ освіти Новомосковської районної державної адміністрації набув статусу учасника справи лише у процесі її нового розгляду господарським судом.

Прокуратурою Дніпропетровської області у відзиві на позов від 09.10.2018 (вх. №43824/18 від 10.10.2018) пояснено, що надані прокурором до суду копії спірного договору та додаткових угод до нього отримані Новомосковською місцевою прокуратурою Дніпропетровської області під час вивчення стану додержання вимог законодавства при використанні земель закладів освіти та інтернатних установ на виконання завдання прокуратури Дніпропетровської області №08-374вих-16/214ОКВ від 12.08.2016, інформаційного листа Генеральної прокуратури України №05/1-803вих-479окв-16 від 25.11.2016 щодо захисту в суді інтересів держави, порушених під час надання у власність та користування земель сільськогосподарського призначення. Прокуратурою Дніпропетровської області зазначено, що перед зверненням до суду прокурором опрацьовувалась отримана з різних джерел інформація з вищевказаних питань, в тому числі з органів управління освітою.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Разом з тим, Законом України "Про прокуратуру" не визначено способів, форм та методів виявлення порушень закону, які є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в суді, а також джерел отримання інформації та документів, необхідних для здійснення представництва.

Відповідачами не доведено того, що подані прокурором копії документів отримані в порушення порядку, встановленого Законом України "Про прокуратуру", або не від суб'єкта, якому на законних підставах належить відповідна інформація. Також відповідачами не надано суду і будь-яких доказів, які б ставили під сумнів відповідність наданих прокурором копій спірного договору з додатковими угодами до нього їх оригіналам.

Враховуючи вищенаведене та з огляду на ухилення відповідачами від подання витребуваних судом документів, суд, на виконання завдань господарського судочинства з метою ефективного захисту порушених прав і законних інтересів держави, розглядає дану справу за наявними в ній доказами, які визнає належними та допустимими.

За наявними у матеріалах справи доказами судом встановлено, що 04.10.2011 між Мар'янівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів (1-й відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" (2-й відповідач) був укладений договір про спільну діяльність №31-1 (далі - договір) строком дії до 31.12.2015, який додатковою угодою №2 від 22.12.2015 був продовжений до 31.12.2023. Також до договору була укладена додаткова угода №1 від 10.04.2014, якою внесені зміни в частині реквізитів оплати.

За умовами договору сторони зобов'язались спільно діяти в галузі сільськогосподарського виробництва з метою розвитку обох підприємств та отримання прибутку. Для цього школа (1-й відповідач) зобов'язалась надати в обробіток земельну ділянку загальною площею 60 га, з яких 50 га пашні та 10 га саду (багаторічних насаджень), якою школа користується відповідно до акту на право постійного користування, а елеватор (2-й відповідач) - проводити комплексні роботи по обробітку землі власними засобами (розділ 1 договору).

Згідно з п. 2.2 договору школа (1-й відповідач) зобов'язана не втручатись у господарську діяльність та виконання умов цього договору.

Відповідно до п .2.4 договору елеватор (2-й відповідач) зобов'язався використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та її цільового призначення; додержуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що за виконаний комплекс робіт 2-й відповідач здійснює 1-му відповідачу плату в грошовій формі, залишаючи в своєму розпорядження весь вирощений об'єм сільськогосподарської продукції. Розмір оплати визначається за домовленістю сторін, але не може бути меншим від розміру орендної плати, встановленого чинним законодавством з урахуванням індексів інфляції на день розрахунків та змінами в законодавстві, згідно нормативно-грошової оцінки землі. Повний розрахунок по договору здійснюється до 31 грудня поточного року (п. 3.2 договору).

Позовні вимоги керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до відповідачів про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 04.10.2011 та додаткових угод до нього обґрунтовані тим, що при укладенні цього договору сторонами було порушено приписи статей 31, 92, 93, 96 Земельного кодексу України, статей 1130-1132 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), наслідком чого стало незаконне використання ТОВ "Орільський об'єднаний елеватор" земельної ділянки навчального закладу. Тому прокурор просить визнати вищезазначений договір про спільну діяльність та додаткові угоди до нього недійсними на підставі частин 1, 2, 5 статей 203, 215 ЦК України та зобов'язати 2-го відповідача звільнити займану ним земельну державної форми власності загальною площею 60 га.

В обґрунтування підстав для здійснення представництва інтересів держави заявник зазначає, що уповноважений орган у сфері земельних відносин - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області протягом тривалого часу не здійснює захист інтересів держави та реалізацію наданих законом повноважень щодо визнання недійсним договору про спільну діяльність, який укладено з порушенням вимог чинного законодавства, що призводить до порушення майнових інтересів держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

З огляду на заперечення відповідачів щодо підстав для представництва прокурором у даній справі інтересів держави в суді слід зазначити наступне.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Наведені Новомосковською місцевою прокуратурою Дніпропетровської області у позовній заяві обставини свідчать про наявність підстав для реалізації прокурором представницьких повноважень, передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.

При цьому, Законом України "Про прокуратуру" не визначено ані форми, в якій прокурор має зробити відповідне повідомлення, ані за який саме термін необхідно повідомити відповідного суб'єкта владних повноважень, в інтересах якого прокурор має намір звернутися до суду.

У матеріалах справи міститься копія повідомлення Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області від 20.09.2017 за №01-91-2632вих.17, адресованого Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про підготовку для подання до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Однак дане повідомлення не містить інформації про його отримання Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області. У судовому засіданні, яке відбулось 10.10.2018, представник позивача підтвердив факт отримання листа прокуратури про представництво його інтересів, що зафіксовано у протоколі судового засідання від 10.10.2018. Матеріали справи свідчать, що позивач підтримує заявлений в його інтересах позов у повному обсязі та просить суд задовольнити вимоги прокурора.

Заперечення 1-го відповідача в частині невідповідності реєстраційних номерів вихідної кореспонденції повідомлення Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області від 20.09.2017 за №01-91-2632вих.17 та поданої до суду позовної заяви прокурора від 20.09.2017 за №01-91-2630вих.17 визначеній законом послідовності дій, якої має дотримуватись прокурор при виконанні функції представництва, не приймаються судом до уваги, оскільки черговість реєстрації вихідної кореспонденції не відображає черговості її подання адресатам. Так, позовна заява Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області від 20.09.2017 була подана до суду 22.09.2017. В той же час 1-м відповідачем не підтверджено його доводів, що подання прокурором позовної заяви до суду передувало повідомленню Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про представництво його інтересів в суді.

Таким чином, факту порушення Новомосковською місцевою прокуратурою Дніпропетровської області визначеного Закону України "Про прокуратуру" порядку здійснення функції представництва в суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення суду не доведено.

Тож, дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 626, 627 ЦК України).

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського договору).

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Як передбачено ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК України, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Згідно зі статтею 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 ЦК України передбачено, що умовами договору про спільну діяльність, який укладається у письмовій формі, визначається координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статут виділеного для спільної діяльності майна, їх участь у результатах спільних дій (в тому числі в розподіленні прибутку, отриманого в результаті такої діяльності та інше).

Разом з тим, аналіз статті 1130 ЦК України та положень укладеного відповідачами договору №31-1 від 04.10.2011 дає суду підстави для висновку, що оспорюваний договір не може вважатись договором про спільну діяльність з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту пунктів 1.3, 1.6 Статуту 1-го відповідача, Мар'янівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Новомосковської районної ради Дніпропетровської області є юридичною особою, що належить до комунальної власності районної ради.

Відповідно до п. 1.2, 4.1 Статуту 1-го відповідача, засновником навчального закладу є Новомосковська районна рада; управління навчальним закладом здійснюється відділом освіти Новомосковської районної державної адміністрації.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" (який діяв на момент укладення спірного договору) навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 63 цього Закону передбачено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що Мар'янівській середній школі (правонаступником якої є 1-й відповідач) на підставі державного акту на право користування землею серії Б №097060, виданого виконавчим комітетом Новомосковської районної (міської) Ради депутатів трудящих, належить право безстрокового та безоплатного користування земельною ділянкою площею 60,0 га в межах згідно з планом користування для навчально-дослідного господарства.

Статтею 92 Земельного Кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, а також врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб'єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; заклади освіти незалежно від форми власності.

Відповідно у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.

Таким чином, наділений правом постійного користування земельною ділянкою 1-й відповідач фактично передав земельну ділянку 2-му відповідачу, не маючи права розпоряджатися нею.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З тексту оспорюваного договору вбачається, що жодної спільної господарської мети сторони не мали, окрім здійснення 2-м відповідачем господарської діяльності з сільськогосподарського товаровиробництва на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні 1-го відповідача. Можливість спільних дій відповідачів з метою, визначеною предметом цього договору, виключається у зв'язку з тим, що Мар'янівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів є неприбутковою установою, що унеможливлює досягнення сторонами договору розвитку їх підприємств та отримання прибутку. За умовами спірного договору лише 2-й відповідач отримує вигоду у вигляді виробленої сільгосппродукції (розділ 1, пункт 3.1 договору), натомість набуття 1-м відповідачем будь-яких прав на вироблену сільгосппродукцію не передбачено - лише отримання від 2-го відповідача фіксованої грошової суми (п. 3.1 договору).

Надані 1-м відповідачем на підтвердження факту спільного використання земельної ділянки з 2-м відповідачем докази, а саме: графіки проведення навчально-виробничої практики на 2016-2017, 2014-2015, 2012-2013 навчальні роки; графіки проведення навчальних екскурсій на 2013-2014 навчальний рік, витяги з класних журналів, переліки наказів з загальної (основної) діяльності закладу за 2017, 2016, 2015, 2014, 2013, 2012, 2011 роки, накази про проведення навчальної практики для учнів на кожен навчальний рік не відображають інформації щодо спільного використання земельної ділянки відповідачами, а стосуються лише навчального плану школи.

Тож, уклавши спірний договір, 1-й відповідач надав передбачені статтею 92 ЗК України права володіння та користування земельною ділянкою 2-му відповідачу, яким за умовами цього договору має здійснюватись обробіток землі та збір врожаю. А 1-й відповідач, у свою чергу, як свідчить п. 3.1 даного договору, отримує від 2-го відповідача грошовий платіж в розмірі, який не може бути меншим від розміру орендної плати, встановленого чинним законодавством з урахуванням індексів інфляції на день розрахунків та змінами в законодавстві, згідно нормативно-грошової оцінки землі.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

На підставі аналізу наведеного у ст. 13 Закону України "Про оренду землі" визначення договору оренди землі та умов спірного договору вбачається, що за змістом договору №31-1 від 04.10.2011 між сторонами фактично склалися правовідносини з оренди землі, оскільки при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція. З огляду на наведене, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Таким чином, з умов оспорюваного договору вбачається, що 1-й відповідач фактично передав 2-му відповідачу на платній основі земельну ділянку, що перебуває у постійному в його постійному користуванні, а тому положення даного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною другою статті 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Отже, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки. Оскільки, спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення та знаходиться за межами населеного пункту (т.1, а.с. 24), укладення спірного договору призводить до порушення майнових інтересів держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності, що виявилося у вибутті з користування земельної ділянки без згоди власника та з порушенням встановленої законом процедури.

Крім того, за змістом приписів ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

З огляду на умови спірного договору, земельна ділянка фактично використовується 2-м відповідачем для ведення сільгоспвиробництва з метою отримання прибутку, в той час як ця земельна ділянка надана 1-му відповідачу для навчально-дослідного господарства.

Таким чином, умовами спірного договору порушено цільове призначення земельної ділянки, що суперечить положенням пункту "а " частини першої статті 96 Земельного кодексу України.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що оспорюваний договір, укладений відповідачами, не відповідає приписам ст.ст. 92, 95, 96, 124 Земельного кодексу України та не спрямований на настання обумовлених ним наслідків відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

При цьому, відсутність підписаного між сторонами акту приймання-передачі земельної ділянки не спростовує того, що оспорюваний договір за змістом фактичних відносин може вважатися договором оренди земельної ділянки, а неналежне оформлення в даному випадку відносин оренди й є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, земельна ділянка державної форми власності площею 60 га, займана 2-м відповідачем на підставі договору №31-1 від 04.10.2011, підлягає звільненню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом визнання недійсним договору №31-1 про спільну діяльність від 04.10.2011, укладеного між 1-м і 2-м відповідачами та зобов'язання останнього звільнити займану ним на підставі цього договору земельну ділянку.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Прокурором у позові заявлено дві вимоги немайнового характеру, тому судовий збір складає 3200,00 грн. Враховуючи викладене та беручи до уваги, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на 1-го та 2-го відповідачів по 50 % судового збору на кожного, що дорівнює сумі 1600,00 грн, зі стягнення на користь платника.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір №31-1 про спільну діяльність від 04.10.2011, укладений між Мар'янівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Новомосковської районної ради Дніпропетровської області (51261, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Мар'янівка, вул. Шкільна, буд. 1; ідентифікаційний код 25003063) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" (01030, м. Київ, пров. Георгіївський, буд. 2, кім. 12; ідентифікаційний код 30921733) , та додаткові угоди до вказаного договору №1 від 10.04.2014 і №2 від 22.12.2015.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" (01030, м. Київ, пров. Георгіївський, буд. 2, кім. 12; ідентифікаційний код 30921733) звільнити земельну ділянку державної форми власності загальною площею 60 га, займану ним на підставі договору №31-1 про спільну діяльність від 04.10.2011.

4. Стягнути з Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Новомосковської районної ради Дніпропетровської області (51261, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Мар'янівка, вул. Шкільна, буд. 1; ідентифікаційний код 25003063) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38; р/р 35217020000291 в Державній казначейській службі України в м. Київ, МФО 820172, ідентифікаційний код 02909938; код класифікації видатків бюджету 2800) 1600,00 грн витрат по сплаті судового збору , видати прокурору наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" (01030, м. Київ, пров. Георгіївський, буд. 2, кім. 12; ідентифікаційний код 30921733) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38; р/р 35217020000291 в Державній казначейській службі України в м. Київ, МФО 820172, ідентифікаційний код 02909938; код класифікації видатків бюджету 2800) 1600,00 грн витрат по сплаті судового збору , видати прокурору наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 29.11.2018.

Суддя В.Д. Воронько