Рішення

від 07.11.2018 по справі 826/9175/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2018 року № 826/9175/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Пащенка К.С., суддів: Чудак О.М., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Громадської організації "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" доДержавної архітектурно-будівельної інспекції України треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет споруТовариство з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція", Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, Державне агентство водних ресурсів України, Комунальне підприємство "Плесо", Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про представники учасників справи: у судовому засіданні також брали участь:скасування дозволу на будівництво позивача - ОСОБА_2; відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4; третіх осіб 1 та 2: ОСОБА_5, ОСОБА_6; третіх осіб 5 та 9 - ОСОБА_7; третьої особи-6 - ОСОБА_8; третьої особи-8 - ОСОБА_9; третіх осіб 3, 4, 7 - не з'явилися; журналісти: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, (в судовому засіданні 07.11.2018, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

В С Т А Н О В И В:

Громадська організація "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" (адреса: 01032, м. Київ, вул. Льва Толстого, 33, офіс 75, ідентифікаційний код - 41738578) (надалі альтернативно - позивач або ГО "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" або Організація) подала на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позовну заяву № 2/д від 07.06.2018 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код - 37471912) (далі - відповідач або ДАБІ України або Держархбудінспекція), у якій просить суд:

скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт "Комплексна забудова території об'єктами житлового призначення АДРЕСА_7. 2 черга будівництва. Коригування" № ІУ 113181171313 від 27.04.2018, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України ТОВ "Контактбудсервіс" та ТОВ "Будеволюція" (у описовій та мотивувальній частинах рішення скорочено - Дозвіл або Спірний дозвіл або Дозвіл № ІУ 113181171313 або Оскаржуваний дозвіл).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2018 (суддя Арсірій Р.О.) позовну заяву Громадської організації ЕКОПАРК ОСОКОРКИ залишено без руху.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2018 заяву голови Громадської організації "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" - ОСОБА_15 про забезпечення адміністративного позову повернуто заявнику без розгляду.

Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ від 09.07.2018 № 1257, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 826/9175/18 між суддями.

03.07.2018 через канцелярію до суду від Громадської організації "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" надійшло клопотання про залучення доказів на виконання вимог ухвали суду від 18.06.2018 Про залишення позову без руху .

06.07.2018 ГО "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" було подано заяву № 3/д-зп1 від 05.07.2018 Про забезпечення позову .

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2018, справу № 826/9175/18 передано на розгляд судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2018 відмовлено у задоволенні заяви № 3/д-зп1 від 05.07.2018 "Про забезпечення позову" Громадської організації "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду в підготовче засідання на 16.08.2018; судом, у порядку ч. 2 ст. 49 КАС України, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" (адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 8/10, код ЄДРПОУ 32962703) (в рішенні - третя особа-1 або ТОВ "Контактбудсервіс") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" (адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 315/2, код ЄДРПОУ 34284328) (по рішенню - третя особа-2 або ТОВ "Будеволюція") в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

25.07.2018 ГО "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" подано заяву № 3/д-зп1 від 25.07.2018 Про забезпечення позову .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2018 відмовлено у задоволенні заяви № 3/д-зп1 від 25.07.2018 Про забезпечення позову Громадської організації ЕКОПАРК ОСОКОРКИ .

В судовому засіданні 16.08.2018 судом оголошено перерву до 27.09.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2018 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (адреса: 01044, м. Київ, бульв. Шевченка, 3, ідентифікаційний код - 02231933) (за рішенням - третя особа-3 або Департамент культури), Державну службу з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України (адреса: 01601, м. Київ, вул. І. Франка, 19, ідентифікаційний код - 26296015) (скорочено - третя особа-4), Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код - 00022527) (в подальшому - третя особа-5), Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (адреса: 04080, м. Київ, вул. Турівська, 28, ідентифікаційний код - 37472104) (нижче - третя особа-6), Державне агентство водних ресурсів України (адреса: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 8, ідентифікаційний код - 37472104) (далі - третя особа-7) та Комунальне підприємство "Плесо" (адреса: 04119, м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, будинок 15, корпус А, офіс 3, ідентифікаційний код - 23505151) (надалі - третя особа-8).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2018 витребувано у Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" належним чином завірені копії проектної документації на будівництво, включаючи пояснювальну записку, основні креслення, проект організації будівництва, буд. генплан, ОВНС, звіт за результатами експертизи проекту будівництва, наказ (розпорядження) замовника про затвердження проектної документації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2018 витребувано у Київської міської державної адміністрації (адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код - 00022527) належним чином завірені копії науково-проектної документації, на підставі якої розпорядженням Київської міської державної адміністрації "Про внесення змін до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.2018 № 920" від 25.12.2007 № 1714 затверджена схема меж зон охоронюваного ландшафту від 25.12.2007 та схема меж зон охоронюваного ландшафту від 25.12.2007.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у складі колегії суддів по суті на 17.10.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2018 судом задоволено клопотання представника Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про залучення до участі у справі Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (по тексту рішення - третя особа-9).

17.10.2018 в судовому засіданні оголошено перерву на 26.10.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2018 судом, втретє, витребувано у Київської міської державної адміністрації належним чином завірені копії науково-проектної документації, на підставі якої розпорядженням Київської міської державної адміністрації "Про внесення змін до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.2018 № 920" від 25.12.2007 № 1714 затверджена схема меж зон охоронюваного ландшафту від 25.12.2007.

У судовому засіданні 26.10.2018 судом оголошено перерву до 02.11.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2018 витребувано, вчетверте, у Київської міської державної адміністрації належним чином завірені копії науково-проектної документації, на підставі якої розпорядженням Київської міської державної адміністрації "Про внесення змін до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.2018 № 920" від 25.12.2007 № 1714 затверджена схема меж зон охоронюваного ландшафту від 25.12.2007 або письмові пояснення щодо відсутності зазначеної документації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2018 залишено без розгляду клопотання № зп/1 від 25.10.2018 "Про призначення судово-будівельної експертизи" адвоката Громадської організації "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" - ОСОБА_2

02.11.2018 в судовому засіданні оголошено перерву до 07.11.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2018 відмовлено у задоволенні клопотання № зп/1 від 25.10.2018 "Про зупинення провадження у справі" адвоката Громадської організації "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" - ОСОБА_2

Представник позивача у судовому засіданні 07.11.2018 підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов.

Мотивуючи позовні вимоги позивач наголошує, що відповідно до п. 2.1. Статуту Громадської організації ЕКОПАРК ОСОКОРКИ (за текстом установчий документ - Статут), основною метою її діяльності є: створення та забезпечення функціонування ландшафтного природного парку "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" на південь від вул. Колекторна в Дарницькому районі м. Києва; захист прав мешканців міста Києва на безпечну екологію; сприяння захисту водно-болотних угідь міста Києва та Київської області; участь в органах влади з питань контролю за екологією та безпекою довкілля; участь у створенні органів контролю за діяльністю органів влади; участь в громадських радах при органах державної влади та місцевого самоврядування.

Згідно п. 2.2 Статуту Організації, завданнями та напрямками діяльності останньої є, зокрема, сприяння охороні й збереженню культурної спадщини, історико - культурного середовища, пам'яток історії та культури.

Позивач зазначає, що головною метою створення і реєстрації ГО ЕКОПАРК ОСОКОРКИ , є виконання петиції Ландшафтний природний парк замість забудови південних Осокорків № 713 (нижче - Петиція або Петиція № 713), автором якої став один із засновників Організації, зокрема ОСОБА_17, та яка отримала необхідну підтримку територіальної громади та зібрала 11 155 підписів громадян. У Петиції визначено: ціль, мета, наукове обґрунтування, місце знаходження та межі території запланованого ландшафтного екопарку, а також висунуто вимоги про: 1) внесення змін до Генплану міста Києва із обмеженням багатоповерхової забудови масиву Осокорки-Позняки-Харківський до вул. Колекторна; 2) облаштування ландшафтного парку на південь від вул. Колекторна до каналу від Бортничівської станції аерації (який би включав в себе мережу озер Небреж, Тягле, Мартишів, Святаш боліт та каналів, якими ці озера і болота між собою сполучаються); 3) розвиток інфраструктури для еко-туризму, активного водного відпочинку (каяки, каное, SUP), розвиток мережі доріжок для бігу та вело-доріжок, тощо; 4) облаштування орнітологічних станцій на території створеного ландшафтного парку для спостереження за болотними птахами (т. зв. birdwatching) для екологічного навчання школярів та студентів, залучення туристів по напрямку birdwatching, який здатен генерувати колосальні прибутки для міста. Станом на 07.06.2018 Петиція № 713 перебуває на виконанні, серед чого і план заходів, що підписаний 17.05.2018 мером міста Києва - Кличком В.В., спрямований на реалізацію порушеного в ній питання.

Так, під час заходів по виконанню Петиції було встановлено, що земельна ділянка площею 176,06 га, яка охоплюється повністю запланованим ландшафтним парком знаходиться на праві оренди у Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" до 2020 року. Зокрема, установлено, що рішенням Київської міської ради Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Контактбудсервіс земельних ділянок для забудови об'єктами житлового і соціально-побутового призначення у АДРЕСА_6 від 14.07.2005 № 774/3349 передані в оренду строком на 15 років земельні ділянки загальною площею 176,06 га для забудови об'єктами житлового і соціально-побутового призначення у житловому масиві АДРЕСА_6, строк договору оренди закінчується в 2020. Також укладено: 1) договір оренди земельної ділянки від 05.09.2005, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 08.09.2005 за № 63-6-00282; об'єктом оренди якого є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - АДРЕСА_1; розмір - 90,6379 га; кадастровий номер - НОМЕР_1; 2) договір оренди земельної ділянки від 05.09.2005, що зареєстрований 08.09.2005 за № 63-6-00286; об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - АДРЕСА_2; розмір - 26,7006 га; кадастровий номер - НОМЕР_2; 3) договір оренди земельної ділянки від 05.09.2005, який зареєстрований 08.09.2005 за № 63-6-00285; об'єктом оренди якого є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - АДРЕСА_3; розмір - 21,8966 га; кадастровий номер - НОМЕР_3; 4) договір оренди земельної ділянки від 05.09.2005, зареєстрований 08.09.2005 за № 63-6-00284; об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - АДРЕСА_4; розмір - 15,4479 га; кадастровий номер - НОМЕР_4; 5) договір оренди земельної ділянки від 05.09.2005, що зареєстрований 08.09.2005 за № 63-6-00283; об'єктом оренди якого є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - АДРЕСА_5; розмір - 21,3596 га; кадастровий номер - НОМЕР_5.

Як вказує позивач, з метою забезпечення виконання статутних цілей Організації, ГО ЕКОПАРК ОСОКОРКИ зроблено ряд інформаційних запитів щодо отримання інформації, та на запит від 15.05.2018, у листі № 10/26-22/1805/17 від Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві, позивачем отримано інформацію про те, що Державною архітектурно - будівельною інспекцією України замовнику будівництва - ТОВ Контактбудсервіс , ТОВ Будеволюція надано Дозвіл.

Позивач стверджує, що протиправність видачі відповідачем Дозволу третім особам 1 та 2 полягає в тому, що наявними були підстави для відмови у видачі Дозволу згідно пп. 1-4 ч. 4 ст. 37 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

В обґрунтування вказаної підстави позову Організацією відмічено, що третьою особою-1 до заяви від 24.04.2018 про надання дозволу на виконання будівельних робіт додано копію договору, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 08.09.2005 за № 63-6-00282. Однак, ДАБІ України не враховано, що земельна ділянка з кадастровим номером 8 000 000 000:96:001:0008, на якій ТОВ Контактбудсервіс запланувало будівництво знаходиться на території зони охоронюваного ландшафту, а проектна документація і вимоги щодо отримання дозволу на виконання будівельних робіт повинні узгоджуватись з приписами Закону України Про охорону культурної спадщини . Так, відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 Про уточнення меж історико - культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії культури в м. Києві (в редакції розпорядження КМДА № 1714 від 25.12.2007) територія Осокорки є зоною охоронюваного ландшафту (підпункт 3.4.6 додатка 1). Згідно вказаного підпункту: Зоною охоронюваного ландшафту є ріка Дніпро з островами і прибережною смугою намиву в районі Оболоні і смугою лівого берегу до Московського мосту, затока р. Деснянки, південно - західні межі Русанівських садів, Микільської слобідки, Русанівська набержна, Березняківська набережна, затока Берківщина, с. Осокорки, оз. Підвірки, колективні сади, південні межі міста . На запит Організації Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 07.03.2018 за № 060-1866 надав копію схеми меж зон охоронюваного ландшафту, що є додатком до розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1714 від 25.12.2007, відповідно до якої земельні ділянки на південь від вул. Колекторної в Дарницькому районі м. Києва та безпосередньо навколо озер Небреж, Тягле, Мартишів є зоною охоронюваного ландшафту. У відповідності до листа 25.05.2018 за № 001-1656 третьої особи-5, підписаного міським головою - Кличком В.В., зоною охоронюваного ландшафту є всі земельні ділянки, що передані третій особі-1 на підставі рішення Київради від 14.07.2005 № 774/3349, в тому числі і розташована в АДРЕСА_1 земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 90,6379. За п. 6 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2012 № 979 Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 Про уточнення меж історико - культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії культури в м. Києві у межах охоронних зон, зон регулювання забудови та зон охоронюваного природного ландшафту відповідно до законодавства забороняється проведення земляних, будівельних робіт без дозволу управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища. Пунктом 13 відміченого розпорядження, в зонах охоронюваного природного ландшафту не дозволяється будь - яке будівництво, що негативно впливає на характер ландшафту. Передбачається збереження, регулювання рослинності, заходи щодо зміцнення берегових територій, схилів ярів, знесення дисгармонуючих будинків і споруд, що спотворюють історичний ландшафт. Проектування та будівництво нових житлових районів, промислових та інших об'єктів обмежується.

Нормативно обґрунтовуючи відповідні обставини з посиланням на ст.ст. 1, 5 Закону України Про охорону культурної спадщини та заначивши змістовні положення роз'яснення Про надання дозволів на виконання будівельних робіт на об'єктах культурної спадщини ДАБІ України (розміщене у відкритому доступі інтернет за посиланням https://dabi.gov.ua/dabi-roz-yasnyuye/), позивач стверджує, що внаслідок незаконної видачі ТОВ Контактбудсервіс та ТОВ Будеволюція Дозволу було порушено як законне право позивача на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, гарантоване ст. 54 Конституції України, так і унеможливлюється виконання Організацією статутних цілей, а тому скасування незаконного Дозволу відновить порушене право ГО ЕКОПАРК ОСОКОРКИ та дозволить виконати цілі, передбачені пунктом 2.1 Статуту.

Також позивачем відмічено, що при видачі Оскаржуваного дозволу відповідач не врахував, що проектна документація, на підставі якої видано Дозвіл, суперечить чинному Генеральному плану міста Києва до 2020 року. Зокрема, відповідно до Генерального плану міста Києва до 2020 року (а саме: графічні матеріали п. 10. Озеленені та рекреаційні зони ), затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, який офіційно оприлюднено та розміщено на сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), територія між озерами Небреж, Тягле, Мартишів - це територія великої паркової зони загального користування. За переконанням позивача, з цих підстав будь - яка дозвільна містобудівна документація повинна узгоджуватись з вимогами чинного генерального плану міста.

Позивач, з посиланням на ч. 1 ст. 3, п.п. 2, 10 ч. 3 ст. 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля , наголошує, що до заяви про надання дозволу на будівництво на виконання ч. 3 ст. 37 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності повинно бути надано результати оцінки впливу на довкілля, що не зроблено заявниками та не враховано відповідачем при видачі Оскаржуваного дозволу. Позивач акцентує, що третя особа-1 не виконала вимог Закону України Про оцінку впливу на довкілля в цілому. ТОВ Контактбудсервіс порушило ст.ст. 4, 6, 7 Закону України Про оцінку впливу на довкілля , а тому у відповідності до ч. 2 ст. 16 Закону України Про оцінку впливу на довкілля діяльність підприємств тимчасово забороняється (зупиняється) у разі порушення законодавства у сфері оцінки виливу на довкілля, зокрема у разі недотримання під час провадження господарської діяльності, експлуатації об'єктів, інших втручань у природне середовище і ландшафти, у тому числі з видобуванням корисних копалин, використанням техногенних родовищ корисних копалин, екологічних умов, передбачених у висновку з оцінки впливу на довкілля, рішенні про провадження планованої діяльності та проектах будівництва, розширення, перепрофілювання, ліквідації (демонтажу) об'єктів, інших втручань у природне середовище і ландшафти, у тому числі з видобуванням корисних копалин, використанням техногенних родовищ корисних копалин, а також змін у цій діяльності або подовження строків її провадження, - до моменту забезпечення виконання таких екологічних умов.

Окрім цього, позивач зауважує, що при видачі Дозволу відповідач не врахував, що відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 04.04.2018 у справі № 910/2902/18 суд ухвалив відкрити провадження у справі № 910/2902/18 про банкрутство ТОВ "Контактбудсервіс". Відповідною ухвалою призначено арбітражного керуючого Давидюка Р.М. розпорядником майна третьої особи-1, а тому, з огляду на видачу Дозволу третім особам 1 і 2, а також приймаючи до уваги положення укладеного між ними договору про передачу функцій замовника від 30.09.2016, ОСОБА_21 після 04.04.2018 не мав права підписувати і подавати від імені ТОВ Контактбудсервіс будь - які заяви дозвільного чи розпорядчого характеру без погодження з розпорядником майна арбітражним керуючим Давидюком P.M.

Вказані обставини стали підставами поданого на розгляд судом позову, предметом якого є вимога про скасування Дозволу.

Представники відповідача просили суд відмовити у задоволенні позову через його необґрунтованість та безпідставність.

У наданому до суду відзиві на позовну заяву ДАБІ України зауважила, що на підставі поданих замовниками будівництва - ТОВ Контактбудсервіс та ТОВ Будеволюція документів Держархбудінспекція видала Дозвіл. Згідно позиції відповідача, підстави для анулювання Дозволу ІУ 113181171313 відсутні. ДАБІ України акцентує увагу, що у позивача відсутні будь-які доводи щодо порушення Держархбудінспекцією його прав та інтересів при видачі Дозволу. Окрім того, ДАБІ України зазначає, що видаючи містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки щодо визначеного об'єкту будівництва від 16.07.2014 № 151/14/12/009-14 Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято рішення про відповідність будівництва об'єкта вимогам містобудівної документації.

Третя особа-1 у наданих 16.08.2018 поясненнях відмітила, що позивач не довів наявність обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог, а тому ТОВ "Контактбудсервіс" просить суд в задоволенні позовної заяви відмовити. Зауважує, що заперечує той факт, що видання розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.12.2007 № 1714, яким була затверджена Схема меж Зон охоронюваного ландшафту, встановлює будь-які обмеження у використанні орендованих земельних ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 щодо будівництва на яких видано оскаржуваний позивачем дозвіл на виконання будівельних робіт. В підтвердження викладеного, третьою особою-1 подано копію витягу з Державного земельного кадастру, який підтверджує, що будь-які обмеження у використанні орендованої земельної ділянки № НОМЕР_1, щодо будівництва на якій видано дозвіл, є відсутніми. ТОВ "Контактбудсервіс" вказує, що зони охоронюваного ландшафту не були визначені у встановленому ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини порядку, оскільки: науково-проектна документація щодо визначення меж зон охорони пам'яток у Київської міської державної адміністрації є відсутньою і не затверджувалась; межі зон охоронюваного ландшафту визначені Схемою, а не науково-проектною документацією, як цього вимагає ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , тобто неналежним документом. Відтак вважає, що у зв'язку з цим виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не вчинялись будь-які дії, направлені на внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо обмежень у використанні земельних ділянок. Таким чином, до моменту затвердження документації із землеустрою та внесення на її підставі відомостей щодо обмежень до Державного земельного кадастру, меж охоронних зон щодо яких прийнято розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.12.2007 № 1714 не існує, оскільки відповідно до підпункту д частини 1 статті 47 Закону України Про землеустрій визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, здійснюється саме на підставі проектів землеустрою щодо організації і встановлення відповідних меж. Відсутність обмежень щодо забудови орендованих земельних ділянок, встановлених з метою охорони пам'яток культурної спадщини, також підтверджується змістом виданих замовнику будівництва (ТОВ Контактбудсервіс ) містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, що містять комплекс планувальних та архітектурних вимог до забудови земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1. Третя особа-1 підкреслює, що містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки видані ТОВ Контактбудсервіс 16.07.2014, тобто вже після видання розпорядження КМДА від 25.12.2007 № 1714, на яке позивач посилається як на підставу для наявності обмежень щодо використання орендарем земельної ділянки. Вказана обставина, як переконана третя особа-1, є додатковим підтвердженням, що земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 не містить охоронних зон пам'яток культурної спадщини, тому відповідач правомірно видав оскаржуваний дозвіл на виконання будівельних робіт не порушуючи жодних норм Закону України Охорону культурної спадщини . Окрім цього, ТОВ Контактбудсервіс зазначає, що в якості другого аргументу незаконності видачі відповідачем оскаржуваного дозволу на виконання будівельних робіт позивач наводить твердження, що дозвіл передбачає будівництво на території, яка відповідно до Генерального плану міста Києва до 2020 року є великою парковою зоною загального користування, з приводу чого третя особа-1 стверджує, що позивачем не надано жодних доказів невідповідності проектної документації, на підставі якої видано дозвіл на виконання будівельних робіт, Генеральному плану міста Києва до 2020 року, і, поряд з цим, повідомляє про відсутність будь-якої невідповідності проектної документації, на підставі якої видано оскаржуваний позивачем дозвіл, генеральному плану міста Києва до 2020 року. Також третя особа-1 відзначає, що ТОВ Контактбудсервіс не повинно було додавати до заяви про надання дозволу результати оцінки впливу на довкілля, проведеної відповідно до Закону України Про оцінку впливу на довкілля , оскільки спірний дозвіл не передбачає виконання робіт з: намиву територій на землях водного фонду; інфраструктурних проектів: облаштування індустріальних парків; інфраструктурних проектів: будівництво житлових кварталів (комплексів багатоквартирних житлових будинків) та торговельних чи розважальних комплексів поза межами населених пунктів на площі 1,5 гектара і більше або в межах населених пунктів, якщо не передбачено їх підключення до централізованого водопостачання та/або водовідведення; будівництво кінотеатрів з більш як 6 екранами; будівництво (облаштування) автостоянок на площі не менш як 1 гектар і більш як на 100 паркомісць. За твердженнями третьої особи-1, оскільки підписання від імені ТОВ Контактбудсервіс заяви про надання дозволу на виконання будівельних робіт та інших пов'язаних з цим документів не є відчуженням або розпорядженням майном боржника (ТОВ Контактбудсервіс ) в розумінні ч. 8 ст. 22 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , або іншими діями, які перелічені у вказаній нормі, вчинення яких потребує погодження розпорядника майна, підписант документів на надання дозволу від імені ТОВ Контактбудсервіс не повинен був одержувати згоду розпорядника майна ТОВ Контактбудсервіс на їх підписання.

У наданих 19.09.2018 через канцелярію поясненнях третя особа-5 звернула увагу суду, що видача дозволів на виконання будівельних робіт всіх об'єктів, що за класом наслідків належать до об'єктів із значними наслідками (СС3) є виключною компетенцією ДАБІ України, а в силу ч. 6 ст. 31 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності проектна документація на будівництво об'єктів не потребує погодження державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними особами, утвореними такими органами.

Комунальне підприємство "Плесо" у своїх поясненнях від 30.10.2018 зауважило, що в обов'язки останнього входить тільки утримання територій в належному санітарному стані, а предмет позовної заяви не має відношення до дій або бездіяльності працівників підприємства, а відноситься тільки до взаємовідносин між ДАБІ України та ТОВ Контактбудсервіс .

Третя особа-9 у наданих до суду письмових поясненнях відмічає, що земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 розташовуються в зоні охоронюваного ландшафту згідно з рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток (в редакції розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 із змінами внесеними розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25.12.2007 № 1714).

Треті особи 2-4, 6, 7 письмових пояснень до суду на надали.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки (п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України).

Суд відмічає, що представники третіх осіб 3, 4, 7 в судові засідання 02.11.2018 та 07.11.2018 не з'явилися. Про час та місце розгляду справи треті особи 3, 4, 7 були повідомлені належним чином.

Таким чином з урахуванням повторної неявки представників третіх осіб 3, 4, 7 в судове засідання, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності вказаних учасників справи, що, відповідно, не перешкоджає розгляду справи по суті згідно ч.ч. 1, 3 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Рішенням Київської міської ради від 14.07.2005 № 774/3349 затверджено проект відведення земельних ділянок ТОВ Контактбудсервіс для забудови об'єктами житлового і соціально-побутового призначення у АДРЕСА_6.

Відповідно до п. 2 вказаного рішення за умови виконання пункту 3, у довгострокову оренду на 15 років (на період будівництва) передано ТОВ Контактбудсервіс земельні ділянки загальною площею 176,06 га для забудови об'єктами житлового і соціально-побутового призначення у АДРЕСА_6, з них:

- ділянку № 1 загальною площею 90,62 га, в тому числі: 74,24 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови, 16,38 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування;

- ділянку № 2 загальною площею 26,74 га, в тому числі: 26,61 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови, 0,13 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування;

- ділянку № 3 загальною площею 21,92 га, в тому числі: 10,68 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови, 11,24 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування;

- ділянку № 4 загальною площею 15,43 га, в тому числі: 12,11 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови, 3,32 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування;

- ділянку № 5 загальною площею 21,35 га, в тому числі: 19,31 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови, 2,04 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

На виконання рішення № 774/3349, 05.09.2005 між третьою особою-1, як орендарем, та Київською міською радою, як орендодавцем, укладено наступні правочини:

договір оренди земельної ділянки площею 90,6379 га у АДРЕСА_7, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 08.09.2005 за № 63-6-00282 у книзі записів державної реєстрації; кадастровий номер ділянки - НОМЕР_1;

договір оренди земельної ділянки площею 26,7006 га у АДРЕСА_2, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 08.09.2005 за № 63-6-00286 у книзі записів державної реєстрації;

договір оренди земельної ділянки площею 21,8966 га у АДРЕСА_3, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 08.09.2005 за № 63-6-00285 у книзі записів державної реєстрації;

договір оренди земельної ділянки площею 15,4479 га у АДРЕСА_4, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 08.09.2005 за № 63-6-00284 у книзі записів державної реєстрації;

договір оренди земельної ділянки площею 21,3596 га у АДРЕСА_5, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 08.09.2005 за № 63-6-00283 у книзі записів державної реєстрації.

За ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом установлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 у справі № 910/1977/14 за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договорів оренди, судом вирішено у задоволенні позовних вимог заступника прокурора міста Києва відмовити повністю.

Зі змісту вказаного рішення, серед іншого, випливає, що: На виконання вимог ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України та п. 14 рішення Київської міської ради Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві від 15.07.2004 № 457/1867 (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення № 774/3349) проект відведення спірних земельних ділянок був погоджений з усіма органами, а саме:

з землекористувачем (згода Київського міського голови на розроблення проекту відведення земельної ділянки ТОВ Контактбудсервіс від 17 травня 2005 року № Д-1145; Дарницької районної в м. Києві ради № 669 від 19.05.2005);

з органом по земельних ресурсах (позитивні висновки Київського міського головного управління земельних ресурсів від 04.07.2005 № 09-02-4/1807 про погодження проекту відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Контактбудсервіс земельних ділянок для комплексної забудови з об'єктами житлового і соціального призначення у АДРЕСА_6 та Головного управління земельних ресурсів);

з природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами (позитивні висновки Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві від 30.06.2005 № 06-6-25/2673, Управління охорони навколишнього природного середовища № 071/04-4-19/2328 від 23.05.2005, Київської міської санепідемстанції від 20.05.2005 № 3418, Головного державного санітарного лікаря м. Києві від 19.05.2005 № 990);

з органами архітектури та охорони культурної спадщини (позитивні висновки Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 05.07.2005 № 19-5345, Головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини від 19.05.2005 № 001-09/2730).

Проект відведення земельних ділянок для комплексної забудови з об'єктами житлового і соціального призначення у АДРЕСА_6 отримав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 04 липня 2005 року № 829-05, який затверджений 04.07.2005 Державним комітетом України по земельних ресурсах, що спростовує доводи прокурора про відсутність такої експертизи. Вищевикладене свідчить, що відповідачем-2 при зверненні до відповідача-1 з заявою про отримання в орендне користування спірних земельних ділянок було дотримано вимоги чинного на той час законодавства .

Таким чином, встановленими, згідно вказаного рішення, є обставини, зокрема, отримання проектом відведення земельних ділянок для комплексної забудови з об'єктами житлового і соціального призначення у АДРЕСА_6 позитивного висновку державної землевпорядної експертизи.

Отже, в силу ч. 4 ст. 78 КАС України, не доказуються при розгляді справи № 826/9175/18, у якій бере участь особа, зокрема, третя особа-1, обставини дотримання ТОВ Контактбудсервіс вимог чинного законодавства щодо погодження з усіма органами проекту відведення земельних ділянок, отриманих за відповідними договорами (належним чином засвідчена технічна документація зі складання договорів міститься в матеріалах справи).

Раніше, 17.05.2002 Київською міською державною адміністрацією прийнято розпорядження № 979 Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 № 920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.12.2007 № 1714 до розпорядження № 979 внесено зміни.

Рішенням Київської міської ради від 27.11.2009 № 695/2764 затверджено детальний план території району Осокорки у Дарницькому районі м. Києва.

30.09.2016, між ТОВ "Контактбудсервіс", як Землекористувачем, та ТОВ "Будеволюція", як Товариством, укладено договір про передачу функцій замовника будівництва, згідно п. 2.1. якого його предметом є взаємовідносини сторін щодо організації проектування, будівництва, введення в експлуатацію об'єкта будівництва на земельних ділянках (згідно договорів) та передачі у власність юридичним та фізичним особам об'єктів інвестування. В порядку та на умовах, визначених цим договором, Землекористувач передає, а Товариство приймає функції (права та обов'язки) замовника організації будівництва об'єктів.

Матеріали справи свідчать про розроблення та затвердження проектної документації на будівництво по об'єкту Комплексна забудова території об'єктами житлового призначення АДРЕСА_7. 2 черга будівництва. Коригування (належним чином засвідчені копії документів та оригінал проекту, разом з містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки кадастровий номер - НОМЕР_1 містяться у справі).

За ч.ч. 1, 2 ст. 37 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Для отримання дозволу подається заява, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою); 3) проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку; 4) копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту; 5) копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд; 6) інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати; 7) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля" (ч. 3 ст. 37).

Виходячи з наведених частини ст. 37 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , за обставин подання особою заяви про отримання дозволу на виконання будівельних робіт та необхідного комплекту документів, такій особі органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви видається дозвіл.

Матеріали справи свідчать, що наприкінці квітня 2018 року представниками ТОВ "Контактбудсервіс" і ТОВ "Будеволюція", а саме: ОСОБА_21 та ОСОБА_23 відповідно, подано до ДАБІ України заяву від 24.04.2018, в якій викладено вимогу про видачу дозволу на виконання будівельних робіт Комплексна забудова території об'єктами житлового призначення АДРЕСА_7. 2 черга будівництва. Коригування . До заяви додано копії документів, перелік яких визначено в п.п. 1-6 ч. 3 ст. 37 Закону.

ДАБІ України, в період десяти робочих днів з дня реєстрації заяви ТОВ "Контактбудсервіс" і ТОВ "Будеволюція", було розглянуто заяву та 27.04.2018 видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" дозвіл на виконання будівельних робіт "Комплексна забудова території об'єктами житлового призначення АДРЕСА_7. 2 черга будівництва. Коригування" № ІУ 113181171313.

Поряд з цим, 18.11.2015 на офіційному веб-сайті Київської міської ради опубліковано електронну петицію Ландшафтний природний парк замість забудови південних Осокорків , автором якої став ОСОБА_17

Пізніше, 02.11.2017, згідно протоколу № 1 установчих зборів засновників ГО ЕКОПАРК ОСОКОРКИ , утворено громадську організацію ЕКОПАРК ОСОКОРКИ , основною метою (цілями) якої визначено створення та забезпечення функціонування ландшафтного природного парку "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" на південь від вул. Колекторна в Дарницькому районі м. Києва; захист прав мешканців міста Києва на безпечну екологію; сприяння захисту водно-болотних угідь міста Києва та Київської області; участь в органах влади з питань контролю за екологією та безпекою довкілля; участь у створенні органів контролю за діяльністю органів влади; участь в громадських радах при органах державної влади та місцевого самоврядування. Установчими зборами засновників Організації, якими були: ОСОБА_17, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, також затверджено статут ГО ЕКОПАРК ОСОКОРКИ .

З інформації, розміщеної на сайті Київської міської ради за посиланням https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=713 убачається, що на Організацію, згідно затвердженого Київським міським головою - Кличком В.В. планом заходів, спрямованого на реалізацію порушеного в електронній петиції від 09.02.2016 питання, покладено виконання заходу, який пов'язаний з підготовкою концепції розвитку території щодо організації заказника природи місцевого значення, очікуваний результат по якому є публічна презентація концепції розвитку території Екопарк Осокорки .

Як видно з вступної частини долученої позивачем до матеріалів справи концепції розвитку території екопарку Осокорки , активістами екопарку Осокорки сформульовано мету, основні принципи, на яких має базуватися розробка, реалізація і діяльність майбутнього екопарку, а також його форма і структура. У вказаній частині концепції також викладена позиція про те, що активісти екопарку наполягатимуть про врахування їх бачення парку під час розробки детального проектування такого парку фахівцями.

Матеріали справи свідчать, що у направленому до Київської міської державної адміністрації листі № 1 від 17.07.2018 позивач просив підтримку по створенню ландшафтного заказника місцевого значення Озеро Тягле .

В той же час, у своєму листі б/н від 20.08.2018 до третьої особи-6, Організація просила створити ландшафтний заказник місцевого значення Осокорківські луки . При цьому, у вказаному листі позивачем наголошено про: розташування об'єкту на території Дарницького району м. Києва; приблизну площу об'єкту 148 га; ненадання земель у власність чи користування, або скасування документів на право власності.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України Про регулювання містобудівної діяльності (в рішенні - Закон), Законом України Про громадські об'єднання , та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Суд наголошує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

У пункті 8 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

За пунктом дев'ятнадцятим частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених вище норм свідчить, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод або законних інтересів особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

З урахуванням приписів п.п. 8, 19 ч. 1 ст. 4, ст. 5 КАС України, а також виходячи з системного аналізу Закону України Про регулювання містобудівної діяльності щодо ознак дозволу на виконання будівельних робіт, суд зауважує, що Оскаржуваний дозвіл є правовим актом ненормативного характеру, тобто актом індивідуальної дії і стосується права конкретних осіб, зокрема, третіх осіб 1 та 2, тобто виключно визначених у ньому суб'єктів, і встановлює не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, направлені до відповідних осіб, розраховані на одноразове застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У своїх рішеннях від 23.06.1997 (відкрите у вільному доступі за посиланням http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-97), від 22.04.2008 № 9-рп/2008 Конституційний Суд України, в питанні не нормативності актів, підкреслює, що: "За своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".

Правова позиція щодо оскарження індивідуальних актів викладена і Вищим адміністративним судом України у Інформаційному листі від 01.06.2010 № 781/11/13-10 Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ , згідно якої: Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування. Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами. З'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. Крім того, при вирішенні справи судами не з'ясовано, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені спірною постановою. Отже, із зазначеним позовом звернулися не ті особи, яким належить право вимоги. Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено .

В силу ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд принагідно відмічає, що правові висновки в частині правових питань: права оскарження індивідуального акта лише особою, якої він стосується , порушення реальних прав , оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень , права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом відображено Верховним Судом України в постанові від 24 лютого 2015 року (справа № 21-34а15), Великою Палатою Верховного Суду в постановах: від 14 березня 2018 року (справи №№: 9901/22/17, 9901/153/2851), від 21 червня 2018 року (справа № 9001/463/18).

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно з частиною 1 статті 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

У відповідності до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

04.11.1950 підписано Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, яка набрала чинності для України 11.09.1997 (по тексту - Конвенція).

Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді "Про верховенство права", що затверджена Венеціанською комісією на 86 пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011), зазначила, що однією зі складових верховенства права є правова визначеність, яка вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають (пункти 41, 46).

Також, у рішенні Конституційного Суду України в від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) неодноразово висловлював свою позицію, у відповідності до якої принцип верховенства права вимагає дотримання вимог "якості" закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи. Зокрема, на думку суду, вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права, тлумачитися у спосіб, сумісний з верховенством права і найбільш сприятливий для особи (рішення у справах "Полторацький проти України" (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29.04.2003, заява №38812/97, §155, "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), від 09.01.2013, заява №21722/11, §170, "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine) від 14.10.2010, заяви №23759/03 та №37943/06, §57).

При цьому, під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" і "передбачуваності". "Закон" повинен бути належним чином доступним: громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку. Крім того, норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку. Громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія (рішення у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), рішення від 23.06.1995, заява №18139/91, §37).

З огляду на наведене, варто акцентувати, що суб'єкт, який звертається до суду за захистом, повинен обґрунтувати порушення своїх прав, і таке порушення має бути, по-перше, реальним, а по-друге, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Щодо питання порушення прав та інтересів позивача, внаслідок видачі третім особам 1 та 2 Дозволу, в розрізі Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , суд вказує таке.

Закон України Про регулювання містобудівної діяльності встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Виходячи зі змісту преамбули Закону, слід відмітити, що встановлюючи правові та організаційні основи містобудівної діяльності, вказаний нормативно-правовий акт спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням: а) державних, б) громадських та в) приватних інтересів.

Частиною першою статті 2 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначається зміст поняття планування і забудови території - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає: 1) прогнозування розвитку територій; 2) забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій; 3) обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням; 4) взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; 5) визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об'єктів; 6) встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності; 7) розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; 8) реконструкцію існуючої забудови та територій; 9) збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об'єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень; 10) створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури; 10 1 ) створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; 11) проведення моніторингу забудови; 12) ведення містобудівного кадастру; 13) здійснення контролю у сфері містобудування.

Враховуючи положення статті 2 Закону, варто вказати, що діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб з планування і забудови території тісно пов'язана з об'єктами та суб'єктами містобудування.

Так, за ст. 4 Закону, об'єктами містобудування на державному та регіональному рівнях є планувальна організація території, система розселення, система взаємопов'язаного комплексного розміщення основних об'єктів промисловості, транспорту, інженерної та соціальної інфраструктури, функціональне зонування території України, її частин (груп областей), території Автономної Республіки Крим, областей, адміністративних районів. Об'єктами містобудування на місцевому рівні є планувальна організація території населеного пункту, його частини (групи земельних ділянок) зі спільною планувальною структурою, об'ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою, комплексом об'єктів будівництва, що визначаються відповідно до: у населених пунктах - меж населених пунктів, їх функціональних зон (сельбищної, промислової тощо), житлових районів, мікрорайонів (кварталів), приміських зон відповідно до містобудівної документації на місцевому рівні; за межами населених пунктів - меж приміських зон, а також функціональних зон відповідно до містобудівної документації на регіональному рівні. Об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури. Суб'єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Положення пункту четвертого частини першої статті 1 Закону надають визначення терміну замовника - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Таким чином, зважаючи на положення ст.ст. 1, 2, 4 Закону, відноситься до суб'єктів містобудування юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву. Така особа вважається замовником будівництва.

Поряд з цим, у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 37 Закону, право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

За таких обставин, лише з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт замовнику та генеральному підряднику чи підряднику надається право на виконання будівельних робіт на об'єктах будівництва, зокрема, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з значними (СС3) наслідками.

Варто наразі відмітити, що надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт є однією із складових змісту управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю, який, включаючи наведене, здійснюється, в силу ч. 1 ст. 7 Закону, також шляхом: 1) планування територій на державному, регіональному та місцевому рівнях; 2) моніторингу стану розроблення та реалізації містобудівної документації на всіх рівнях; 3) визначення державних інтересів для їх врахування під час розроблення містобудівної документації; 4) проведення ліцензування і професійної атестації; 5) розроблення і затвердження будівельних норм, державних стандартів і правил, запровадження одночасної дії міжнародних кодів та стандартів; 6) контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування (далі - вихідні дані), проектної документації; 8) здійснення державного архітектурно-будівельного контролю щодо об'єктів, розташованих в межах та за межами населених пунктів, на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, зазначених у пункті 7 частини першої цієї статті.

За ст. 8 Закону, планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

З огляду на зазначені складові змісту управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю, з урахуванням особливостей питання організації планування та забудови територій, а також враховуючи момент виникнення права у суб'єкта містобудування на виконання будівельних робіт на об'єктах будівництва, слідує висновок, що замовнику, який є користувачем земельної ділянки, після отримання дозволу на виконання будівельних робіт надається право здійснювати забудову земельної ділянки в установленому законодавством порядку.

Отже, з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт замовник, реалізуючи свої права забудови земельної ділянки, є безпосереднім суб'єктом у сфері містобудування, на якого розповсюджується зміст управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду, що здійснюється уповноваженими органами містобудування та архітектури. Відповідно, набуваючи права суб'єкта містобудування, замовник зобов'язаний дотримуватися Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , оскільки такий Закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням приватного інтересу, який, у наведеному випадку, зачіпає як права, так і приватні інтереси вже конкретного суб'єкта під час здійснення ним будівництва об'єктів.

Поряд з наведеними висновками щодо приватного інтересу суб'єктів містобудування, Закон, встановлюючи правові та організаційні основи містобудівної діяльності, також спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням громадських інтересів.

Так, реалізація громадськістю своїх інтересів, а відповідно, і прав, відбувається, виходячи з нормативних приписів розділу ІІІ Закону, шляхом прийняття участі у громадських слуханнях та надання пропозицій, які, між іншим, мають бути обґрунтовані в межах відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, будівельних норм, державних стандартів і правил та надаватися у строки, визначені для проведення процедури громадських слухань, в питаннях, наприклад, проектів містобудівної документації (ст. 21 Закону) або ж звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності (ст. 41 Закону).

Зважаючи на відмічені Законом нормативні особливості в розмежуванні громадських та приватних інтересів у сфері містобудівної діяльності, в аспекті між питанням отримання замовником дозволу на виконання будівельних робіт, який надає йому право здійснювати будівельні роботи на об'єктах будівництва, і питанням участі громадськості у сфері містобудівної діяльності, слід наголосити, що правила отримання замовником відповідного дозволу застосовуються в юридичній площині правовідносин, які складаються виключно між органом державного архітектурно-будівельного контролю та суб'єктом містобудування, і, в той же час, такі правила не застосовуються до осіб, на яких здійснюється тільки опосередкований вплив у сфері містобудівної діяльності в рамках отриманого певним суб'єктом індивідуально виданого йому дозволу на право здійснювати будівельні роботи на об'єктах будівництва, які (особи), в той же час, не обмежені, як приклад, у зверненні до органів державного архітектурно-будівельного контролю про порушення суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, реалізуючи таким чином захист своїх прав та інтересів у спосіб, чітко визначений Законом.

Наразі, з урахуванням наведеного висновку, суд відзначає, що Законом України Про громадські об'єднання визначаються правові та організаційні засади реалізації права на свободу об'єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об'єднань.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про громадські об'єднання , громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу.

Громадські об'єднання утворюються і діють на принципі, зокрема, рівності перед законом, під яким розуміється те, що громадські об'єднання є рівними у своїх правах та обов'язках відповідно до закону з урахуванням організаційно-правової форми, виду та/або статусу такого об'єднання (ст. 3 Закону України Про громадські об'єднання ).

Статут громадського об'єднання має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності (п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України Про громадські об'єднання ).

Для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право: 1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі); 2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами; 3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації; 4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об'єднання та важливих питань державного і суспільного життя; 5) проводити мирні зібрання; 6) здійснювати інші права, не заборонені законом (ч. 1 ст. 21 Закону України Про громадські об'єднання ).

З вказаних правових конструкцій випливає, що громадською організацією може бути добровільне об'єднання фізичних осіб для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних та інших інтересів, яке здійснює свою діяльність відповідно до своєї мети (цілей), визначених статутом громадського об'єднання, і є рівними у своїх правах та обов'язках відповідно до закону з урахуванням організаційно-правової форми, виду та/або статусу такого об'єднання.

Поряд з іншими визначеними в п. 2.4. Статуту правами, одними із прав Організації є право звернення у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що поряд з передбаченими як в Законі, так і в Статуті правами Організації, Закон України Про громадські об'єднання окремо визначає засади взаємодії громадських об'єднань з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування.

Так, за ч. 2 ст. 22 Закону України Про громадські об'єднання , втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у діяльність громадських об'єднань, так само як і втручання громадських об'єднань у діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об'єднання до процесу формування і реалізації державної політики, вирішення питань місцевого значення, зокрема, шляхом проведення консультацій з громадськими об'єднаннями стосовно важливих питань державного і суспільного життя, розроблення відповідних проектів нормативно-правових актів, утворення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів при органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, в роботі яких беруть участь представники громадських об'єднань (ч. 3 ст. 22 Закону України Про громадські об'єднання ).

З вказаних положень ст. 22 Закону України Про громадські об'єднання слідує про неможливість втручання громадських об'єднань у діяльність органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. В той же час, органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об'єднання до вирішення питань місцевого значення.

Враховуючи наведене в статті 22 Закону України Про громадські об'єднання правило, судом акцентується про можливість залучення громадських об'єднань до вирішення питань місцевого значення, зокрема, шляхом проведення консультацій з громадськими об'єднаннями стосовно важливих питань державного і суспільного життя, утворення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів при органах місцевого самоврядування, в роботі яких беруть участь представники громадських об'єднань.

Варто відмітити, що відповідні положення Закону знаходять своє відображення в положеннях Статуту Організації, зокрема, якими передбачено право позивача брати участь у порядку, визначеному законодавством, у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування для проведення консультацій з громадськими об'єднаннями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери діяльності Організації.

Поряд з цим, у випадку не залучення громадських об'єднань до вирішення питань місцевого значення, останні не обмежені в інших правах, не заборонених законом, в тому числі, як акцентувалося вище, звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

У рамках зауваженого щодо здійснення громадськими об'єднаннями інших прав, не заборонених законом, суд відмічає, що за п. 6 ч. 3 ст. 41 Закону, посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час проведення перевірки, підставою якої може бути звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, мають право залучати до проведення перевірок представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, експертних та громадських організацій (за погодженням з їх керівниками), чим взаємодіяти в установленому порядку з громадськими об'єднаннями. Відповідні положення щодо взаємодії між органом держархбудконтролю та громадськими об'єднаннями знаходить своє відображення також в п. 6 Примірного положення про органи державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання діяльності органів державного архітектурно-будівельного контролю від 19 серпня 2015 року № 671.

Наведене, приймаючи до уваги встановлені Законом права звернення юридичних осіб до органу державного архітектурно-будівельного контролю про порушення суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, а також про прийняття представниками громадських організацій участі під час проведення перевірок (за погодженням з їх керівництвом), свідчить про визначення Законом певних прав громадської організації, що не вважається втручанням такого громадського об'єднання у діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

З огляду на наведені матеріальні норми нормативно-правових актів, в ракурсі питання подання позивачем на розгляд судом позову, в якому чітко визначений його предмет, застосовуючи у конкретному випадку до спірних правовідносин норми Закону, який визначає певні особливості у сфері містобудівної діяльності, зважаючи, що з часу отримання Дозволу треті особи 1 та 2, будучи при цьому користувачами земельних ділянок, реалізуючи свої права забудови є безпосередніми учасниками у сфері містобудування, враховуючи, що отримання останніми Спірного дозволу, який за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії і стосується лише їх прав, встановлює конкретні приписи, направлені до таких осіб та розрахований на одноразове застосування, приймаючи до уваги, що правила отримання третіми особами 1 і 2 Дозволу застосовуються в юридичній площині правовідносин, які складалися виключно між ними та відповідачем, а відтак такий Дозвіл, виходячи як із змісту Закону, так і Статуту позивача, не стосується реальних прав та інтересів Організації, з урахуванням того, що позивач не наділений управлінською компетенцією у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду, приймаючи до уваги, що останньому Законом надано інші права, які можуть бути використані ГО "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" в світлі захисту своїх прав чи інтересів, суд приходить до висновку, що невмотивованими є доводи позивача щодо порушення його прав відповідачем внаслідок видачі Дозволу третім особам 1 та 2.

В частині нормативного обґрунтування підстав позову в контексті взаємозв'язку між питаннями реальної статутної діяльності позивача по створенню і забезпеченню функціонування ландшафтного природного парку "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" та обставинами видачі відповідачем Дозволу, суд зазначає наступне.

Згідно п. 2.1. Статуту Організації, основною метою її діяльності є: створення та забезпечення функціонування ландшафтного природного парку "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" на південь від вул. Колекторна в Дарницькому районі м. Києва; захист прав мешканців міста Києва на безпечну екологію; сприяння захисту водно-болотних угідь міста Києва та Київської області; участь в органах влади з питань контролю за екологією та безпекою довкілля; участь у створенні органів контролю за діяльністю органів влади; участь в громадських радах при органах державної влади та місцевого самоврядування.

За п. 2.2 Статуту Організації, завданнями та напрямками діяльності останньої є, зокрема: всебічне сприяння збереженню природних об'єктів; дослідження й експериментальні розробки у сфері природничих і технічних наук; діяльність із захисту та нагляду за користування природними ресурсами; сприяння використанню природних ресурсів на науковій основі; організація громадського контролю за дотриманням екологічного законодавства під час використання природних ресурсів; сприяння охороні й збереженню культурної спадщини, історико - культурного середовища, пам'яток історії та культури; за погодженням з органами місцевого самоврядування та органами державної виконавчої влади сприяти роботі по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища.

Відповідно до своєї статутної мети та напрямів діяльності предметом діяльності Організації є: використання будь-яких ресурсів організації, власних та залучених, для практичної реалізації всіх передбачених чинним законодавством можливостей участі громадськості в державному управлінні та контролі діяльності органів публічної влади (громадські слухання, участь у розгляді нормативно-правових актів, референдуми, адміністративно-судові позови, скарги, тощо); співробітництво з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та іншими організаціями, підприємствами, установами (п. 2.3. Статуту).

Для здійснення цілей та завдань Організація має право: одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своєї мети і завдань; вносити пропозиції до органів державної влади та управління; розповсюджувати необхідну інформацію, пропагувати свої ідеї та цілі; звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами; брати участь у порядку, визначеному законодавством, у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування для проведення консультацій з громадськими об'єднаннями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери діяльності Організації (п. 2.4. Статуту).

З матеріалів справи видно про опублікування 18.11.2015 на офіційному веб-сайті Київської міської ради електронної петиції Ландшафтний природний парк замість забудови південних Осокорків , автором якої є ОСОБА_17

Положенням про порядок подання та розгляду електронних петицій, затв. Рішенням Київської міської ради від 8 жовтня 2015 року № 103/2006, визначається порядок подання та розгляду електронної петиції, адресованої Київській міській раді, на підтримку якої зібрано не менш як 10000 підписів громадян упродовж не більше трьох місяців з дня її оприлюднення.

Відповідно до п. 1.2. Положення про порядок подання та розгляду електронних петицій, електронна петиція - це особлива форма колективного звернення громадян до Київської міської ради, яке здійснюється через веб-сайт petition.kievcity.gov.ua, або веб-сайт громадського об'єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції і отримало від Київської міської ради програмне забезпечення, необхідне для збору підписів на підтримку електронної петиції, щодо будь-якого питання, яке відноситься до компетенції Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та їх структурних підрозділів у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Петиція, безпосереднім автором якої став один із засновників Організації, зокрема ОСОБА_17, після процесу модерації знайшла підтримку 11155 підписантів, у зв'язку із чим уповноваженою особою секретаріату Київської міської ради на офіційному веб-сайті Київської міської ради була оприлюднена інформація про початок розгляду електронної петиції.

У Петиції № 713 викладено звернення про те, що: Генеральним планом міста Києва передбачено розширення меж міста за рахунок варварської забудови болотистих територій давніх заливних лугів на південь від житлового масиву Осокорки в бік Бортничів (в бік аварійної станції аерації). На місці цілої екосистеми озер та боліт планується зведення багатоповерхових житлових кварталів, які повинні помістити ще понад 100 000 осіб, що неминуче призведе до транспортного колапсу на Південному мосту. Окрім цього на місці озер і боліт планується закладення та промзони із хімічним виробництвом. В той же час місто не зважає на потребу сотень тисяч киян, які вже проживають в межах цього і так перенаселеного масиву. Замість того щоб закласти на цій території ландшафтний природний парк, де зможуть насолоджуватися повною тишею сотні тисяч мешканців прилеглих масивів, місто планує зведення дешевих панельних багатоповерхівок, які будуть розташовані впритул до аварійної станції аерації, яка переробляє каналізацію з усього Києва і звідки запах поширюється на всі прилеглі території на кілометри. Чим особливо цікава дана територія? - уся ця територія є відносно дикою, "неушкодженою" містом. Це реальне дике болото і дуже красиві озера, до яких просто рукою подати… від найближчих будинків не більше 400 м. Це ареали гніздування і проживання дуже багатьох диких птахів, серед яких є чимало рідкісних. В усьому світі зараз дуже популярний так званий "Birdwaching" або просто "birding". Це коли люди їдуть за тисячі кілометрів щоб подивитися в бінокль на якусь маленьку очеретянку (пташка така). І Київ в Європі є свого роду унікальним місцем, тут збереглися десятки видів рідкісних птахів, які живуть просто посеред міста, якихось 10-15 хв. від готелю і ви на місці спостереження (принаймі так пишуть іноземці, любителі цієї справи, хто був в Києві (http://pernatidruzi.org.ua/art.php?id=153). Внесок бирд-вочінгу в 2011 році в економіку США оцінюється в понад 106 000 000 000$ Сто шість мільярдів доларів! Це майже в чотири рази більше ніж бюджет України! Прямі витрати бирд-вочерів (в одних тільки США) на обладнання і подорожі склали понад 40 млрд. дол. Було створено понад 666000 робочих місць. Джерело: http://www.fws.gov/southeast/economicImpact/pdf/2011-BirdingReport--FINAL.pdf. А що Київ? будучи в центрі Європи, маючи унікальну природу, унікальну Рідкісну орнітофауну, яка гніздиться за 400 м. від житлових масивів... Київ хоче цю природу знищити, забудувати, закатати в асфальт і залити бетоном! Що вимагаємо? 1) Внесення змін до Генплану міста Києва із обмеженням багатоповерхової забудови масиву Осокорки-Позняки-Харківський до вул. Колекторна. 2) Облаштування ландшафтного парку на південь від вул. Колекторна до каналу від Бортничівської станції аерації (який би включав в себе мережу озер Небреж, Тягле, Мартишів, Святаш боліт та каналів, якими ці озера і болота між собою сполучаються). 3) Розвиток інфраструктури для еко-туризму, активного водного відпочинку (каяки, каное, SUP), розвиток мережі доріжок для бігу та вело-доріжок, тощо. 4) Облаштування орнітологічних станцій на території створеного ландшафтного парку для спостереження за болотними птахами (т. зв. birdwatching) для екологічного навчання школярів та студентів, залучення туристів по напрямку birdwatching, який здатен генерувати колосальні прибутки для міста .

Зважаючи на правову природу та викладений зміст Петиції, ОСОБА_17, за обставин підтримки Петиції № 713 11155 підписантами, реалізовано передбачене право на звернення до органу місцевого самоврядування в конкретних питаннях, які відносяться до компетенції Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та їх структурних підрозділів у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Порядок реалізації електронної петиції, встановлений р. VI Положення про порядок подання та розгляду електронних петицій, згідно якого Київський міський голова у разі прийняття рішення щодо підтримки електронної петиції своїм дорученням може визначати посадову особу (першого заступника, заступника або керівника апарату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)) відповідальну за опрацювання порушених в електронній петиції питань. Відповідальна посадова особа за опрацювання порушених в електронній петиції питань має право здійснювати координацію та контроль роботи структурних підрозділів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районних в місті Києві державних адміністрацій, а також підприємств, установ та організацій комунальної форми власності в частині опрацювання порушених в електронній петиції питань. Київський міський голова також визначає одну або кілька постійних комісій Київської міської ради, які здійснюватимуть контроль за опрацюванням порушених в електронній петиції питань. Київський міський голова може видавати розпорядження чи виступати суб'єктом подання проектів рішень Київської міської ради, спрямованих на врегулювання порушених в електронній петиції питань. Відповідальна посадова особа за опрацювання порушених в електронній петиції питань не пізніше місячного терміну з дня отримання відповідного доручення Київського міського голови розробляє план заходів, спрямованих на реалізацію порушених в електронній петиції питань (із визначенням конкретних строків реалізації заходів), та подає його на затвердження Київському міському голові. Для розробки плану заходів, спрямованих на реалізацію порушених у електронній петиції питань, а також внесення змін до нього залучається автор (ініціатор) електронної петиції, а також уповноважені ним в установленому законодавством порядку особи, також можуть залучатися вчені, експерти та спеціалісти. Відповідальна посадова особа за опрацювання порушених в електронній петиції питань в процесі виконання плану заходів, спрямованих на реалізацію порушених у електронній петиції питань, співпрацює з автором (ініціатором) електронної петиції, а також уповноваженими ним в установленому законодавством порядку особами, зокрема, залучає їх до роботи по виконанню такого плану заходів та сприяє в отриманні ними необхідної інформації та матеріалів.

З огляду на наведені положення р. VI, можливою є співпраця між відповідальною посадовою особою та з автором (ініціатором) електронної петиції, а також уповноваженими ним в установленому законодавством порядку особами, в процесі виконання плану заходів, спрямованих на реалізацію порушених у електронній петиції питань.

З матеріалів справи видно, що згідно затвердженого Київським міським головою - Кличком В.В. планом заходів, спрямованого на реалізацію порушеного в електронній петиції від 09.02.2016 питання, на Організацію покладено виконання з підготовки концепції розвитку території щодо організації заказника природи місцевого значення, з урахуванням чинної містобудівної документації та затвердженої проектної документації, для публічної презентації у Дарницькій районній у місті Києві державній адміністрації та розгляду відповідними структурними підрозділами Київської міської державної адміністрації. Строк реалізації заходу три місяці. Очікуваний результат: публічна презентація концепції розвитку території Екопарк Осокорки ; за результатами розгляду концепції, отримати рекомендації щодо можливості створення заказника природи місцевого значення Екопарк Осокорки .

Пунктом 7.3. Положення про порядок подання та розгляду електронних петицій встановлено, що інформація щодо кожного етапу розгляду питань, порушених у підтриманій електронній петиції, а також щодо органів, які здійснюють розгляд електронної петиції, відображається на офіційному веб-сайті Київської міської ради.

Відповідно до листа відповідального заступника - ОСОБА_31, розміщеного 29.10.2018 на офіційному веб-сайті Київської міської ради за посиланням https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=713, наявного рішення Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення Екопарк Осокорки Київська міська рада не приймала.

Будь-яка інша інформація щодо розгляду Петиції за відповідним посиланням відсутня.

За таких обставин, зважаючи, що покладення на Організацію виконання заходу з підготовки концепції розвитку території щодо організації заказника природи місцевого значення, визначається як співпраця з відповідальною посадовою особою по виконанню певного заходу в питанні Петиції, з урахуванням того, що за результатами здійснення Організацією такого плану заходів, наголошується лише на можливості отримання рекомендацій щодо створення заказника природи місцевого значення Екопарк Осокорки , враховуючи, що в Петиції чітко не наголошується про облаштування ландшафтного парку Екопарк Осокорки на земельній ділянці з кадастровим номером - НОМЕР_1, а планом заходів конкретно не визначено заходу, пов'язаного з земельною ділянкою з кадастровим номером - НОМЕР_1 і, відповідно, не визначено ГО "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" відповідальною особою за виконання заходу, пов'язаного із такою ділянкою, приймаючи до уваги, що до суду не представлено доказів погодження підготовленої позивачем концепції розвитку території Екопарк Осокорки і прийняття Київською міською радою рішення про створення заказника природи місцевого значення Екопарк Осокорки , судом відхиляються, як безпідставні, доводи позивача, в розрізі визначеного ним самостійно предмету спору, щодо порушення, як станом на момент прийняття ДАБІ України Дозволу, так і на момент винесення рішення у даній справі, законного права Організації на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, а також про унеможливлення виконання Організацією її статутних цілей.

Окремо, суд зауважує, що з преамбули Закону України Про природно-заповідний фонд України слідує, що вказаним нормативно-правовим актом визначаються правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів. Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

За ст. 1 Закону України Про природно-заповідний фонд України , завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

До природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища (ст. 3).

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу. Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України (ст. 4).

Завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються: Центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення (ст. 5).

Поряд з відзначеними положеннями Закону України Про природно-заповідний фонд України , які регулюють питання про: завдання законодавства України про природно-заповідний фонд України, класифікацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, форми власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду, правові засади функціонування територій та об'єктів природно-заповідного фонду, статтею 13 врегульовано право участі об'єднань громадян в управлінні територіями та об'єктами природно-заповідного фонду.

Так, об'єднання громадян, статутами яких передбачена діяльність у галузі охорони навколишнього природного середовища, мають право на участь в управлінні територіями та об'єктами природно-заповідного фонду шляхом:

внесення пропозицій щодо організацій нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду, забезпечення їх охорони, ефективного використання і відтворення природних комплексів та об'єктів;

сприяння державним органам в їх діяльності у цій сфері;

участі у встановленому порядку у здійсненні оцінки впливу на довкілля об'єктів, що негативно впливають чи можуть негативно вплинути на стан територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

участі у контролі за додержанням режиму таких територій та об'єктів;

здійснення відповідно до законодавства України інших заходів, передбачених їх статутами.

В силу ст. 11 Закону України Про природно-заповідний фонд України , спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища. Для забезпечення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду можуть створюватися спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.

Управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, ботанічними садами, дендрологічними та зоологічними парками загальнодержавного значення, а також регіональними ландшафтними парками здійснюється їх спеціальними адміністраціями. Спеціальні адміністрації очолюють керівники, які мають екологічну, біологічну або географічну освіту та які призначаються за погодженням із центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, а на території Автономної Республіки Крим - також з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Спеціальні адміністрації можуть створюватися також для управління ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками місцевого значення та парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва за рішенням органів, у віданні яких вони перебувають. До складу спеціальної адміністрації по управлінню територіями та об'єктами природно-заповідного фонду входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, екологічної освіти, господарського та іншого обслуговування. Спеціальні адміністрації здійснюють управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду відповідно до положень про території та об'єкти природно-заповідного фонду і проектів організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти (ст. 12).

З наведених норм 11, 12 Закону України Про природно-заповідний фонд України витікає, що центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища виступає як спеціально уповноважений орган державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду. При цьому, для забезпечення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду можуть створюватися спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях. Управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, ботанічними садами, дендрологічними та зоологічними парками загальнодержавного значення, а також регіональними ландшафтними парками здійснюється їх спеціальними адміністраціями, які здійснюють управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду відповідно до положень про території та об'єкти природно-заповідного фонду і проектів організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду. В той же час, не забороняється здійснення управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, підприємствами, установами та організаціями, за умови, коли у віданні останніх перебувають відповідні території та об'єкти.

З огляду на визначене статтею 13 Закону України Про природно-заповідний фонд України право об'єднань громадян на участь в управлінні територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, зокрема, щодо внесення пропозицій щодо організацій нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду, забезпечення їх охорони, ефективного використання і відтворення природних комплексів та об'єктів, зважаючи, що згідно ст.ст. 23, 24 Закону України Про природно-заповідний фонд України рішення про організацію парку та проект організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів і порядок його реалізації затверджуються відповідним державним органом, приймаючи до уваги, що у віданні Організації не перебуває земельна ділянка з кадастровим номером - НОМЕР_1, що свідчить про відсутність будь-яких правових титулів на позначену ділянку у ГО "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ", з урахуванням того, що у своєму листі б/н від 20.08.2018, який був наданий на розгляд до третьої особи-6, Організацією чітко не визначено про створення ландшафтного природного парку ЕКОПАРК ОСОКОРКИ на земельній ділянці з кадастровим номером - НОМЕР_1, обставини чого, між іншим, неодноразово підтверджувались у наданих під час судових засідань поясненнях представників Організації та Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, враховуючи, що у листі б/н від 20.08.2018 ставиться питання про створення ландшафтного заказника місцевого значення Осокорківські луки , а у направленому раніше до Київської міської державної адміністрації листі № 1 від 17.07.2018 позивач просив підтримку по створенню ландшафтного заказника місцевого значення Озеро Тягле , що не відповідає розробленій Організацією концепції розвитку території екопарку Осокорки , за висновками суду недоведеними є позиції позивача, за обраного способу захисту права, про порушення його реальних прав відповідачем, внаслідок видачі Дозволу третім особам 1 та 2.

Стосовно порушеного позивачем питання правомочності ГО "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" звернення до суду з позовом про скасування Дозволу в площині порушеного, як стверджується позивачем, законного права останнього на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, суд виокремлює наступне.

Закон України Про охорону культурної спадщини регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Стаття 1 Закону України Про охорону культурної спадщини надає визначення термінів таких як: об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини; предмет охорони об'єкта культурної спадщини - характерна властивість об'єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об'єкт визнається пам'яткою; зони охорони пам'ятки - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

За ст. 2 Закону України Про охорону культурної спадщини , за типом до об'єктів культурної спадщини відносяться, зокрема, визначні місця - зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду. До видів об'єктів культурної спадщини належать: об'єкти містобудування - історично сформовані центри населених місць, вулиці, квартали, площі, комплекси (ансамблі) із збереженою планувальною і просторовою структурою та історичною забудовою, у тому числі поєднаною з ландшафтом, залишки давнього розпланування та забудови, що є носіями певних містобудівних ідей; ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність.

Поряд з наведеними положеннями Закону України Про охорону культурної спадщини , які надають визначення відповідних термінів та класифікують об'єкти культурної спадщини, нормами ст.ст. 3-6 розділу II Закону України Про охорону культурної спадщини регулюється питання управління охороною культурної спадщини.

Так, частиною 1 статті 3 Закону України Про охорону культурної спадщини перебачено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Вказані в ч. 1 ст. 3 Закону України Про охорону культурної спадщини суб'єкти, наділені чітко визначеними повноваженнями у сфері охорони культурної спадщини, обсяг яких наводиться в ст.ст. 4-6 Закону України Про охорону культурної спадщини .

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування сприяють: діяльності Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських, науково-дослідних, проектних організацій, установ та підприємств різних форм власності щодо охорони культурної спадщини; підприємствам будівельних матеріалів і виробів, спеціалізованим організаціям та майстерням щодо виконання робіт з ремонту, реставрації, реабілітації пам'яток; підготовці фахівців з охорони культурної спадщини (ст. 10).

В свою чергу, підприємства усіх форм власності, заклади науки, освіти та культури, громадські організації, громадяни сприяють органам охорони культурної спадщини в роботі з охорони культурної спадщини, можуть встановлювати шефство над об'єктами культурної спадщини з метою забезпечення їх збереження, сприяють державі у здійсненні заходів з охорони об'єктів культурної спадщини і поширенні знань про них, беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення, сприяють її вивченню дітьми та молоддю, залучають громадян до її охорони (ч. 1 ст. 11).

З наведеної в ч. 1 ст. 11 Закону України Про охорону культурної спадщини правил убачається про можливість участі громадської організації в охороні культурної спадщини, яка знаходить свій вираз у формі, зокрема, можливості встановлення шефства над об'єктами культурної спадщини з метою забезпечення їх збереження.

Виходячи з приписів ст.ст. 10, 11 Закону України Про охорону культурної спадщини та п. 6 ч. 3 ст. 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , в їх сукупності, слідує висновок, що громадська організація, якою встановлено шефство над об'єктами культурної спадщини з метою забезпечення їх збереження, має право звертатися до органів державного архітектурно-будівельного контролю в питанні порушення суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

З огляду на наведене, враховуючи, що як на момент реєстрації Статуту ГО "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ", так і на момент звернення останнім до суду, рішення Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення Екопарк Осокорки не прийнято, а відповідно, зважаючи, що відсутніми є докази, що підтверджують встановлення Організацією шефства над таким об'єктом культурної спадщини з метою забезпечення його збереження в контексті Закону України Про охорону культурної спадщини , з урахуванням того, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до ДАБІ України в питаннях, на його думку, порушення певним суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, що говорить про невикористання наданих Організації Законом України Про регулювання містобудівної діяльності прав ініціювання державного архітектурно-будівельного контролю, невмотивованими, в межах визначеного предмету за поданим позовом, є доводи Організації про порушення законного права останньої з боку ДАБІ України на збереження ландшафтного заказника місцевого значення Екопарк Осокорки , а відтак, і про недоведеність позицій щодо порушення відповідачем статутної діяльності (сприяння охороні й збереженню культурної спадщини, історико - культурного середовища, пам'яток історії та культури) позивача внаслідок видачі Спірного дозволу.

В рамках неодноразово наголошених представником позивача в судових засіданнях позицій про порушення екологічних прав Організації через видачу ДАБІ України Дозволу, суд акцентує увагу на такому.

Згідно преамбули Закону України Про охорону навколишнього природного середовища , охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Регулюючи правові основи організації охорони навколишнього природного середовища, Закон України Про охорону навколишнього природного середовища визначає зміст поняття екологічних прав громадян України.

Так, в силу ст. 9 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища , кожний громадянин України має право на, зокрема: а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище; б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань; в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; д) об'єднання в громадські природоохоронні формування; є) участь у громадських обговореннях з питань впливу планованої діяльності на довкілля; з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище; и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Такі екологічні права громадян забезпечуються: а) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; б) обов'язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об'єктів економіки; в) участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища; г) здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; є) створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації (ст. 10).

Зважаючи на зауважений перелік екологічних прав громадян України і гарантій їх забезпечення, враховуючи, що під громадськістю розуміється одна чи більше фізичних або юридичних осіб, їх об'єднання, організації або групи (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про оцінку впливу на довкілля ), слід констатувати, що, по-перше, порушення екологічних прав на право участі у громадських обговореннях з питань впливу планованої діяльності на довкілля, право на що, між іншим, також забезпечується згідно ч. 1 ст. 7 Закону України Про оцінку впливу на довкілля у формі участі у громадських обговореннях у процесі оцінки впливу на довкілля, що проводиться з метою виявлення, збирання та врахування зауважень і пропозицій громадськості до планованої діяльності, пов'язані з питаннями, які виникають у виключно у процесі здійснення оцінки впливу, що знаходить своє відображення в ч. 1 ст. 12 Закону України Про оцінку впливу на довкілля .

По-друге, забезпечення екологічних прав громадян шляхом здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, кореспондує до встановленого ст. 36 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища порядку громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища, який здійснюється громадськими інспекторами з охорони довкілля згідно з Положенням, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема яким є Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затв. наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.02.02 № 88.

В той же час, окрім громадського контролю, що здійснюється громадськими інспекторами, статтею 21 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища також передбачено права громадських природоохоронних організацій у галузі охорони навколишнього природного середовища, а саме: а) брати участь у розробці планів, програм, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми; б) утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням з місцевими радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських організацій виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища; в) брати участь у проведенні центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів; д) вільного доступу до екологічної інформації; е) виступати з ініціативою проведення всеукраїнського і місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки; є) вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду; ж) подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських організацій; з) брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища; и) брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань; і) оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення. Діяльність громадських організацій в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.

По-третє, п. 4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294, встановлено права Держархбудінспекції, до яких не включаються повноваження щодо процесу здійснення оцінки впливу на довкілля.

Таким чином, з огляду на те, що в силу ст. 21 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища повноваження громадських організацій в галузі охорони навколишнього природного середовища обмежуються лише поданням до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських організацій, зважаючи, що діяльність громадських організацій в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів, і право внесення до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду, яке співпадає з основною метою діяльності Організації, як то створення та забезпечення функціонування ландшафтного природного парку "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ", який, при цьому, не є створеним на земельній ділянці з кадастровим номером - НОМЕР_1, ніяким чином не стосується питання видачі ДАБІ України та отримання третіми особами 1 та 2 Дозволу, враховуючи, що відповідач лише видає дозволи на виконання будівельних робіт (п.п. 8 п. 4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України), що, відповідно, прямо не зачіпає процесу здійснення оцінки впливу на довкілля в паралелі із ч. 1 ст. 12 Закону України Про оцінку впливу на довкілля , судом залишаються поза увагою аргументи позивача про належність та допустимість обраного ним способу захисту права шляхом скасування Дозволу, який був виданий у межах правовідносин, що склалися між відповідачем та третіми особами 1 і 2 у сфері містобудівної діяльності, права та інтереси Організації у яких, виходячи а) із зауважених вище у зазначеному епізоді висновків, та б) приймаючи до уваги, що згідно розробленої концепції розвитку території екопарку Осокорки наголошується лише на формулюванні філософії майбутнього майбутнього парку, реально не зачіпаються.

Щодо посилань позивача на положення Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля , ратифікованої Законом України від 6 липня 1999 року № 832-XIV (в подальшому - Конвенція), в питаннях віднесення його до зацікавленої громадськості та доступі до правосуддя шляхом обрання відповідного способу захисту права, суд відмічає про таке.

Згідно п. 5 ст. 2 Конвенції, зацікавлена громадськість означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі; для цілей даного визначення недержавні організації, які сприяють охороні навколишнього середовища та відповідають вимогам національного законодавства, вважаються такими, що мають зацікавленість.

За таких обставин, громадськість вважається зацікавленою громадськістю , якщо на неї а) справляє або б) може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища в) або яка має зацікавленість (сприяють охороні навколишнього середовища та відповідають вимогам національного законодавства) в цьому процесі.

Пунктами 1, 2 статті 4 Конвенції охоплюється питання порядку доступу до екологічної інформації.

Так, кожна зі Сторін гарантує, що за умови виконання зазначених нижче пунктів цієї Статті державні органи у відповідь на запит про надання екологічної інформації надаватимуть громадськості таку інформацію у рамках національного законодавства; включаючи, за наявності запиту і відповідно до підпункту б) нижче, копії фактичних документів, які містять або охоплюють таку інформацію: а) без потреби формулювати свою зацікавленість; б) у формі, відповідно до запиту, якщо тільки:

- державний орган не має підстав надати її в іншій формі, причому повинні бути вказані причини, що виправдовують надання інформації саме в такій формі; або

- інформація вже не була надана громадськості в іншій формі.

Екологічна інформація, про яку згадувалося вище в пункті 1, надається в максимально стислі строки, але не пізніше одного місяця після подання заяви, якщо тільки обсяги та складність відповідної інформації не виправдовують продовження цього терміну до двох місяців після подання заяви. Подавця заяви інформують про будь-яке продовження строків і про причини, які є підставою для цього.

Зважаючи на встановлений Конвенцією порядок доступу до екологічної інформації, слід підкреслити про необхідність зацікавленої громадськості звертатися до державних органів із запитами про надання екологічної інформації, які надаватимуть громадськості таку інформацію у рамках національного законодавства, і, у останньому випадку, положення Конвенції носять відсилочний характер до встановленого національним законодавством Сторони порядку надання екологічної інформації на запити громадськості.

Відповідно до п.п. 3-7 ст. 4 Конвенції, у запиті про надання екологічної інформації може бути відмовлено, якщо:

а) державний орган, до якого було направлено запит, не має у своєму розпорядженні відповідної екологічної інформації;

б) запит є очевидно необґрунтованим або сформульованим у надто загальному вигляді; або

в) запит стосується матеріалів, що знаходяться на завершальній стадії їх підготовки, або стосується внутрішнього інформаційного обміну між державними органами, коли такий виняток передбачається національним законодавством чи практикою, що склалася, при цьому враховується зацікавленість громадськості в розкритті такої інформації.

У запиті, про надання екологічної інформації може бути відмовлено, якщо її оприлюднення може негативно вплинути на:

а) конфіденційність діяльності державних органів у випадках, коли така конфіденційність передбачається національним законодавством;

б) міжнародні стосунки, національну оборону або державну безпеку;

в) відправлення правосуддя, можливість для осіб бути відданими під справедливий судовий розгляд або спроможність державних органів проводити розслідування кримінального чи дисциплінарного характеру;

г) конфіденційність комерційної та промислової інформації у випадках, коли така конфіденційність охороняється законом з метою захисту законних економічних інтересів. В цьому контексті інформація про викиди, яка стосується охорони навколишнього середовища, підлягає оприлюдненню;

д) права інтелектуальної власності;

е) конфіденційність особистих даних і (чи) архівів, що стосуються фізичної особи, коли ця особа не дала громадськості згоди на оприлюднення такої інформації згідно з положеннями національного законодавства;

є) інтереси третьої сторони, яка надала інформацію, якщо ця сторона не зв'язана зобов'язаннями діяти належним чином, або якщо на цю сторону не може бути покладено такого зобов'язання, і в тих випадках, коли ця сторона не дає згоди на оприлюднення відповідного матеріалу; або

ж) навколишнє середовище, на яке поширюється така інформація, наприклад місця розмноження рідкісних видів. Зазначені вище обґрунтування відмови тлумачаться з урахуванням зацікавленості громадськості в оприлюдненні цієї інформації та з огляду на те, чи стосується інформація, що міститься у запиті, викидів у навколишнє середовище.

У тих випадках, коли державний орган не має у своєму розпорядженні екологічної інформації, яка міститься у запиті, цей державний орган у максимально стислий строк інформує подавця запиту про державний орган, до якого, як він вважає, можна звернутися зі запитом про надання відповідної інформації, або передає цей запит такому органу та належним чином повідомляє про це подавця запиту.

Кожна зі Сторін гарантує, що у випадках, коли інформація, що не підлягає оприлюдненню згідно з пунктами 3 в) і 4 вище, може бути відокремлена від решти інформації без шкоди для конфіденційності інформації, яка не підлягає оприлюдненню, державні органи надаватимуть цю решту екологічної інформації.

Якщо запит про надання інформації подавався у письмовій формі або якщо того вимагає подавець запиту, відмова у запиті також надсилається у письмовій формі. У відмові зазначаються її причини і наводиться відповідна інформація про доступ до процедур перегляду прийнятого рішення відповідно до Статті 9. Відмова у запиті надається у максимально стислі строки, але не пізніше одного місяця, якщо тільки складність інформації не виправдовує продовження цього строку до двох місяців з моменту подання запиту. Подавця запиту інформують про будь-яке продовження такого строку і про його причини.

Виходячи з положень ст. 4 Конвенції, порушеним або обмеженим вважається право зацікавленої громадськості у випадку безпідставної відмови державними органами у наданні, у рамках національного законодавства, екологічної інформації на запити громадськості.

Поряд з наведеними в Конвенції позиціями, статтею 9 міжнародного акту регулюється питання доступу до правосуддя.

Так, за п. 1, кожна зі Сторін у рамках свого національного законодавства гарантує кожній особі, яка вважає, що її запит з отримання інформації відповідно до умов Статті 4 було проігноровано, неправомірно відхилено частково чи повністю, неадекватно задоволено, або підхід до розгляду такого запиту не відповідав положенням зазначеної статті, доступ до процедури розгляду прийнятого рішення в суді або іншому незалежному та неупередженому органі, заснованому згідно зі законом. У випадках, коли передбачається такий перегляд рішення в суді, Сторона гарантує такій особі доступ до визначеної законом швидкої процедури, яка не потребує оплати або передбачає мінімальні тарифи для перегляду справи державним органом або її розгляду незалежним і неупередженим органом, який не є судовим. Остаточні рішення, що приймаються відповідно до пункту 1, є обов'язковими для виконання державним органом, який володіє відповідною інформацією. Причини вказуються у письмовій формі, принаймні у випадках, коли в доступі до інформації було відмовлено відповідно до цього пункту.

З наведеного пункту статті 9 Конвенції випиває, що доступ особі до процедури розгляду/перегляду прийнятого рішення в суді, в питаннях її запиту з отримання інформації, гарантується Стороною у рамках національного законодавства.

Пунктами 2, 3 Конвенції передбачено, що кожна зі Сторін у рамках свого національного законодавства забезпечує, щоб відповідні представники зацікавленої громадськості,

а) які проявляють достатню зацікавленість, або як альтернатива,

б) які вважають, що мало місце порушення того чи іншого права, коли це обумовлено адміністративно-процесуальними нормами відповідної Сторони, мати доступ до процедури перегляду прийнятих рішень в суді та (або) іншому незалежному та неупередженому органі, заснованому згідно зі законом, з метою оскарження законності будь-якого рішення, дії або бездіяльності з правового та процесуального погляду за умови дотримання положень Статті 6, а також інших відповідних положень цієї Конвенції там, де це передбачено національним законодавством і без шкоди для пункту 3, наведеному нижче.

Наявність достатньої зацікавленості та факт порушення того чи іншого права визначаються згідно з положеннями національного законодавства і залежно від мети надання зацікавленій громадськості широкого доступу до правосуддя в рамках цієї Конвенції. В цьому контексті для цілей вищенаведеного підпункту а) достатньо зацікавленості будь-якої неурядової організації, що відповідає вимогам, зазначеним у пункті 5 Статті 2. Для цілей підпункту б), наведеного вище, така організація також має право заявляти про порушення своїх прав.

Положення даного пункту 2 не виключають можливості використання процедури попереднього перегляду адміністративним органом і не зачіпають вимоги щодо вичерпання адміністративних процедур перегляду перед зверненням до судових процедур перегляду в тих випадках, коли така вимога передбачена національним законодавством.

Крім цього, і без порушення вищенаведеного пункту 1 процедури, згадані вище в пунктах 1, 2, 3, мають забезпечувати адекватні та ефективні засоби правового захисту, включаючи у разі потреби засоби правового захисту у формі судової заборони, і бути справедливими, неупередженими, своєчасними і не пов'язаними з непомірно великими витратами

З пунктів другого та третього статті 9 слідує, що доступ до процедури перегляду прийнятих рішень в суді забезпечується в рамках національного законодавства Сторони, а наявність достатньої зацікавленості та факт порушення того чи іншого права визначаються згідно з положеннями національного законодавства і залежно від мети надання зацікавленій громадськості широкого доступу до правосуддя в рамках Конвенції.

Отже, застосування зацікавленою громадськістю судової процедури, що забезпечується Конвенцією, не виключає передбачених в рамках національного законодавства механізмів захисту порушення того чи іншого права згідно з положеннями національного законодавства і залежно від мети надання зацікавленій громадськості широкого доступу до правосуддя. При цьому, судова процедура, серед іншого, має бути, зокрема, справедливою.

Поряд викладеними висновками щодо Конвенції, судом враховується, що у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

Наведена практична міжнародна правова позиція знаходить своє відображення в ч. 1 ст. 5 КАС України, за якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист певним шляхом.

З огляду на наведене, з урахуванням того, що отримання третіми особами 1 і 2 Дозволу, який є актом індивідуальної дії і стосується лише їх прав, встановлює конкретні приписи, направлені до таких осіб та розрахований на одноразове застосування, є результатом правовідносин у сфері містобудівної діяльності, а саме в межах дозвільної процедури, та склався, згідно положень національного законодавства України, виключно між ТОВ Контактбудсервіс і ТОВ Будеволюція та ДАБІ України, приймаючи до уваги, що відсутніми є докази прийняття у порядку, встановленому чинним законодавством України, рішення Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення Екопарк Осокорки та його розташування на земельній ділянці з кадастровим номером - НОМЕР_1, враховуючи, що Організація не зверталася до ДАБІ України в питанні надання екологічної інформації, зважаючи, що в рамках національного законодавства, відштовхуючись від мети створення Організації, передбачено інші способи захисту того чи іншого права особи, яка заявляє про порушення своїх прав, суд вважає, що не порушеними з боку ДАБІ України є права та інтереси Організації зважаючи на обраний останньою спосіб заявлення про порушення своїх прав та контекстом Конвенції, а тому, судом відхиляються, як невмотивовані, доводи позивача щодо очевидного зв'язку Оскаржуваного дозволу з правами ГО "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ".

Також суд зазначає таке.

Закон України Про оцінку впливу на довкілля встановлює правові та організаційні засади оцінки впливу на довкілля, спрямованої на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

У статті 2 Закону України Про оцінку впливу на довкілля визначається зміст і суб'єкти оцінки впливу на довкілля.

Згідно вказаної норми, оцінка впливу на довкілля - це процедура, що передбачає: 1) підготовку суб'єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля відповідно до статей 5, 6 та 14 цього Закону; 2) проведення громадського обговорення відповідно до статей 7, 8 та 14 цього Закону; 3) аналіз уповноваженим органом відповідно до статті 9 цього Закону інформації, наданої у звіті з оцінки впливу на довкілля, будь-якої додаткової інформації, яку надає суб'єкт господарювання, а також інформації, отриманої від громадськості під час громадського обговорення, під час здійснення процедури оцінки транскордонного впливу, іншої інформації; 4) надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля, що враховує результати аналізу, передбаченого пунктом 3 цієї частини; 5) врахування висновку з оцінки впливу на довкілля у рішенні про провадження планованої діяльності відповідно до статті 11 цього Закону. Оцінка впливу на довкілля здійснюється з дотриманням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з урахуванням стану довкілля в місці, де планується провадити плановану діяльність, екологічних ризиків і прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу (прямого та опосередкованого) на довкілля, у тому числі з урахуванням впливу наявних об'єктів, планованої діяльності та об'єктів, щодо яких отримано рішення про провадження планованої діяльності або розглядається питання про прийняття таких рішень. Суб'єктами оцінки впливу на довкілля є суб'єкти господарювання, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які є замовниками планованої діяльності і для цілей цього Закону прирівнюються до суб'єктів господарювання (далі - суб'єкт господарювання), уповноважений центральний орган, уповноважені територіальні органи, інші органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, громадськість, а у випадках, визначених статтею 14 цього Закону, - держава походження та зачеплена держава.

Статтею 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля визначено сферу застосування оцінки впливу на довкілля, згідно якої здійснення оцінки впливу на довкілля є обов'язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності (ч. 1).

Стаття 3 виокремлює першу та другу категорії видів планованої діяльності та об'єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля.

Визначаючи процес здійснення оцінки впливу на довкілля, в ч. 2 ст. 16 Закону України Про оцінку впливу на довкілля відображено підстави для тимчасової заборони (зупинення) діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про оцінку впливу на довкілля.

Так, діяльність підприємств тимчасово забороняється (зупиняється) у разі порушення законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля, зокрема у разі недотримання під час провадження господарської діяльності, експлуатації об'єктів, інших втручань у природне середовище і ландшафти, у тому числі з видобуванням корисних копалин, використанням техногенних родовищ корисних копалин, екологічних умов, передбачених у висновку з оцінки впливу на довкілля, рішенні про провадження планованої діяльності та проектах будівництва, розширення, перепрофілювання, ліквідації (демонтажу) об'єктів, інших втручань у природне середовище і ландшафти, у тому числі з видобуванням корисних копалин, використанням техногенних родовищ корисних копалин, а також змін у цій діяльності або подовження строків її провадження, - до моменту забезпечення виконання таких екологічних умов.

З положення частини другої статті 16 Закону України Про оцінку впливу на довкілля , на яку позивач посилається в обґрунтування доводів про наявність підстав для тимчасової заборони (зупинення) діяльності підприємства, через наявність порушень, на його думку, третіми особами 1 та 2 п.п. 2, 10 ч. 3 ст. 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля , слідує, що підставою для тимчасової заборони (зупинення) діяльності підприємств у разі порушення ним законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля є інші втручання у природне середовище і ландшафти.

Поряд з цим, частиною четвертою статті 16 Закону України Про оцінку впливу на довкілля встановлено як порядок прийняття рішення про тимчасову заборону (зупинення) діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про оцінку впливу на довкілля, так і суб'єкта, який приймає таке рішення.

Зокрема, рішення про тимчасову заборону (зупинення) діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про оцінку впливу на довкілля приймається виключно судом за позовом а) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, його територіальних органів або б) за позовом інших осіб, права та інтереси яких порушено.

З огляду на змістовні приписи ч. 4 ст. 16 Закону України Про оцінку впливу на довкілля , спосіб захисту порушених прав та інтересів інших осіб чітко визначений законодавством.

Таким чином, виходячи з контексту основної мети діяльності Організації згідно Статуту, якою є створення ландшафтного природного парку "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ", враховуючи, що рішення Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення Екопарк Осокорки на земельній ділянці з кадастровим номером - НОМЕР_1 уповноваженим на те органом не прийнято, зважаючи, що порядок регулювання отримання третіми особами 1 і 2 Дозволу знаходиться в юридичному розрізі правовідносин конкретно між останніми та відповідачем, а виданий Дозвіл, виходячи як із змісту Закону, так і Статуту позивача, не стосується реальних прав та інтересів Організації, приймаючи до уваги передбачений ст. 16 Закону України Про оцінку впливу на довкілля спосіб захисту права та інтересів інших осіб в межах Закону України Про оцінку впливу на довкілля , судом, в межах визначеного позивачем предметом позову, визнаються неаргументованими доводи Організації щодо порушення її прав ДАБІ України через видачу Оскаржуваного дозволу.

В силу ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На переконання суду, позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Додатково суд звертає увагу, що при вирішенні спору, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

За п. 3 ч. 4 ст. 246 КАС України, у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Разом з тим, у мотивувальній частині рішення суду має бути відображено, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку (п. 4 ч. 4 ст. 246 КАС України).

Таким чином, зважаючи, що викладений у судовому рішенні висновок про звернення з позовом особою, якій не належить право вимоги, є беззаперечною підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено, виходячи з наведеної концептуальної позиції Європейського суду з прав людини про те, що обсяг обов'язку суду наводити підстави для своїх рішень та необхідності відповіді на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту може змінюватися залежно від характеру рішення , яка, між іншим, знаходить застосування в практиці Верховного Суду (постанова від 31.10.2018, справа № 462/4769/17), з огляду на міру виконання обов'язку щодо обґрунтування прийнятого даного рішення в залежності від його характеру, суд звертає увагу про надання відповіді на доречні аргументи та доводи учасників справи, які здатні вплинути на вирішення спору та, як наслідок, прийняти відповідне рішення.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Додатково суд звертає увагу, що не враховує посилання позивача на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 у справі № 826/6991/13-а, як на приклад захисту порушеного права Всеукраїнської громадської організації Громадянська позиція у спорі про скасування дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на виконання будівельних робіт від 15 листопада 2012 року № КВ 1151221923915, оскільки обставини вказаної справи є різними по відношенню до обставин у справі № 826/9175/18, зокрема в аспекті питання завдання по створенню конкретною особою ландшафтного заказника місцевого значення Екопарк Осокорки та наслідків з приводу відповідного питання.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Громадської організації ЕКОПАРК ОСОКОРКИ відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення, з огляду на складність справи та об'єм доказів, що були подані учасниками справи на дослідження, складено 28.11.2018.

Головуючий суддя К.С. Пащенко

Суддя О.M. Чудак

Суддя Т.І. Шейко