Рішення

від 21.11.2018 по справі 907/506/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.11.2018 м. Ужгород Справа № 907/506/18

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Кут Л.В.

розглянувши позовну заяву фізичної особи - підприємця Косолапова Анна Андріївна, с. Вербівка Харківської області

за участю у справі як третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

- товариство з обмеженою відповідальністю ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС , м. Київ

- товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями КІМБЕРЛІ - КЛАРК УКРАЇНА , м. Київ

до фізичної особи - підприємця Куйбіда Івана Васильовича, м. Мукачево

про стягнення суми 126668,46грн. вартості втраченого вантажу.

За участю представників:

від позивача - Рогачов Ю.М. - представник за довіреністю

від відповідача - Калинич І.І. - адвокат, договір про надання правової допомоги від 28.09.2018

від третіх осіб - не з'явились

в с т а н о в и в:

Фізична особа - підприємець Косолапова Анна Андріївна, с. Вербівка Харківської області звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом фізичної особи - підприємця Куйбіда Івана Васильовича, м. Мукачево про стягнення суми 126668,46грн. вартості втраченого вантажу, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст. 17, 18, 23 Конвенції про договір міжнародного перевезення.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.09.2018 відкрито загальна позовне провадження у розгляді справи №907/506/18 та призначено підготовче засідання на 10.10.2018, залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС , м. Київ та товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями КІМБЕРЛІ - КЛАРК УКРАЇНА , м. Київ.

Ухвалою суду від 28.09.2018 за заявою представника позивача розгляд справи призначено у режимі відеоконференцзв'язку.

Ухвалою суду від 10.10.2018 підготовче засідання було відкладено на 05.11.2018.

Ухвалою суду від 05.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 21.11.2018.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обгрунтованість наявними у справі матеріалами. Позовні вимоги мотивовані тим, що в процесі надання відповідачем за заявкою позивача міжнародних транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажу - дитячі підгузки в асортименті по договору про перевезення вантажів № 4/2 від 12.02.2018, сталась ДТП, в результаті чого було пошкоджено вантаж замовника, останній поніс збитки на загальну суму 126668,46 грн., з яких: 121823,24 грн. вартості втраченого вантажу та 4845,22грн. витрат на транспортування пошкодженої продукції. Заявлені збитки позивач просить стягнути з відповідача, як виконавця послуг та відповідальної особи за збереження вантажу в порядку ст.ст. 224-225 ГК України .

Відповідач заперечує по суті заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у поданому суду відзиві на позов. Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві на позовну заяву не погоджується із розміром заявленого відшкодування, зазначає, що позивачем на підтвердження фактичної вартості та кількості втраченого та пошкодженого вантажу не надано належних та допустимих доказів, оскільки Акт виявлення браку від 20.03.2018 не містить визначення вартості втраченого вантажу, питання неможливості подальшого використання пошкодженого товару за призначенням експертом або відповідною експертною установою не досліджувалось та не вирішувалось. Вважає, що позивачем не надано належних доказів, що товар внаслідок пошкодження зовнішнього пакування не може бути придатний для подальшої реалізації, не надано достатніх доказів утилізації товару, що може свідчити про його реалізацію позивачем та одночасне стягнення його вартості з відповідача.

Третя особа - ТОВ ЕКОЛЬ ЛОГІСТИК у поданому суду письмовому поясненні вказує на обгрунтованість доводів позивача та просить суд у порядку вимог ч.1 ст. 202 ГПК України справу розглядати за відсутності повноважного представника.

Третя особа - ТОВ КІМБЕРЛІ - КЛАРК УКРАЇНА , м. Київ письмового пояснення по суті спору не подала, свого повноважного представника у засідання суду не направила.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті судом було заслухано вступне слово, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Позивач в судовому засіданні 21.11.18. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 21.11.18. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

12.02.2018 між Фізичною особою-підприємцем Косолаповою Анною Андріївною (експедитор) та фізичною особою - підприємцем Куйбіда Іваном Васильовичем (перевізник) було укладено договір № 4/2 перевезення вантажів у міжнародному та внутрішньому сполученні.

Згідно з цим договором експедитор надає експедиторські послуги (планування перевезень, отримання необхідних документів, контроль за проходженням та одержанням вантажів, проведення взаєморозрахунків тощо, але відповідно з конкретними інструкціями перевізника). Експедитор за цим договором виступає від свого імені та за рахунок замовника має право укладати договори з третіми особами і оплачувати їх послуги грошовими коштами, що надійшли від замовника або відшкодовуються ним експедитору після надання послуг.

При виконанні міжнародних перевезень за цим договором використовуються норми Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ/CMR) 1956 зі змінами і доповненнями, внесеними Протоколом від 05.07.1978, Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП/TIR) 1975, Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ/ADR) 1957, Конвенції про спільну транзитну процедуру 1987, Європейської Угоді стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР/AETR) 1970 та інших міжнародних конвенцій, угод, договорів. У питаннях не врегульованих міжнародними актами, а також при виконанні внутрішніх перевезень, сторони керуються законодавством України.

Детальні умови кожного перевезення зазначаються клієнтом у окремих заявках на експедирування вантажу з обов'язковим посиланням на даний договір (п. 1.2. договору).

Експедитор передає перевізнику будь-яким способом, передбаченим Договором заявку на перевезення вантажу по формі відповідно до Додатку 1 до Договору. Будь-яка інша форма, назва заявки на перевезення вантажу (заявка, замовлення, заявка-договір та інш.) навіть без посилань на цей Договір вважається погодженою Сторонами виключно в рамках виконання цього Договору, якщо зворотне прямо не встановлено окремими умовами самої заявки чи іншого документу між сторонами (п.2.1 договору).

За умовами п. 5.2 договору, у випадку, якщо при перевезенні будуть виявленні нестачі, ушкодження або втрати вантажів, перевізник повинен відшкодувати експедитору завдані збитки в повному обсязі. Сума збитків визначається на підставі вартості вантажу, зазначеної у товарно-транспортному документі або інвойсах на товар.

За твердженнями позивача, на виконання умов вказаного договору відповідач був зобов'язаний надати ФОП Косолапова А.А. транспортні послуги, пов'язані із перевезенням вантажу.

Згідно з Генеральним договором транспортного експедирування №1/240315 від 24.03.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Кімберлі-Кларк Україна та товариством з обмеженою відповідальністю Еколь Логістікс 13.03.2018 була прийнята від замовника для доставки за міжнародною товарно-транспортною накладною №5675842 від 13.03.2018 продукція - дитячі підгузки у асортименті на загальну суму 18164,02євро згідно інвойсу №98820785 від 13.03.2018.

Виконуючи зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю Еколь Логістікс за договором про надання транспортних послуг №147/17-М від 12.05.2017, позивачем було укладено договір на перевезення вантажів №4/2 від 12.02.2018 із Фізичною особою-підприємцем Куйбіда І.В.

На товар була складена міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 5675842 від 13.03.2018. Товар був завантажений на транспортний засіб з державним реєстраційним номером НОМЕР_3/НОМЕР_4.

У дорожньому слідуванні в Чехії під містом Яблунков в результаті з'їзду транспортного засобу Відповідача, який здійснював перевезення по маршруту Чехія (м. Яромерж) - Україна (м. Київ), вантаж зазнав пошкодження.

На вимогу Позивача по справі, всі короба з вантажем було завантажено в інший транспортний засіб Відповідача та доставлено на склад вантажоотримувача - ТОВ з ІІ "Кімберлі-Кларк Україна".

20.03.2018р. на складі одержувача комісією в складі трьох представників від вантажоодержувача та водія Відповідача (ОСОБА_6.) складено Акт виявлення браку/нестачі/ надлишків при отримані товару №F000259759 від 20.03.2018р Даним Актом підтверджено, що короба в кількості 340 штук було пошкоджено, і визнано їх повним браком.

Згідно Актів №Л-173 від 04.04.2018 та №Л-181 від 27.06.2018 про приймання передачі відходів (бракованої продукції) на обробляння та утилізацію, складених на підставі Договору №03-01 від 01.03.2015 між ТОВ з ІІ КІМБЕРЛІ-КЛАРК УКРАЇНА та ТОВ Українська утилізаційна компанія прийнято на утилізацію вантаж, що був пошкоджений при перевезенні.

У зв'язку із втратою частини вантажу, Позивач, як експедитор, отримав претензію №236 від 24.05.2018р. від замовника перевезення - експедитора ТОВ "ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС", який в свою чергу отримав претензію від власника вантажу - вантажоодержувача ТОВ З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ "КІМБЕРЛІ-КЛАРК УКРАЇНА" на суму 126 668,46 грн. (у тому числі вартості пошкодженої продукції на суму 121823,24грн. та витрат на транспортування пошкодженої продукції - фрахту на суму 4845,19грн.).

Дана сума збитків була сплачена ТОВ ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС на користь ТОВ З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ "КІМБЕРЛІ-КЛАРК УКРАЇНА" згідно платіжного доручення №3631 від 23.10.2018.

У свою чергу, між ТОВ ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС та фізичною особою - підприємцем Косолаповою Анною Андріївною укладено Договір №221/18-М від 02.08.2018 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 119500,00грн. Залишок заборгованості ФОП Косолапової А.А. перед TOB ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС у розмірі 7 168, 46 грн (126 668, 46 грн. - 119 500,00 грн.) сплачено ФОП Косолаповою А.А. згідно платіжного доручення №3891 від 10.10.2018.

Відповідно до положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 сума збитків, яка має бути відшкодована відповідачем складає 4083,80євро, що за курсом НБУ на дату прийняття вантажу до перевезення (20.03.2018 року) складає 121823,24 грн. Позивачем не було сплачено відповідачу суму фрахту 28 000,00 гривень (двадцять вісім тисяч гривень 00 копійок).

Таким чином, позивач вважає, що сума збитків, яких фактично зазнало ФОП Косолапова А.А. і які повинні бути відшкодовані ФОП Куйбіда І.В. становить 126668,46грн.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що при перевезенні вантажу по товарно-транспортній накладній №5675842 від 13.03.2018 відповідачем було неналежним чином виконано перевезення наданого йому вантажу, не забезпечено його схоронність та допущено його часткову втрату, такі дії перевізника призвели до пошкодження вантажу клієнтів позивача, в результаті чого останній зобов'язаний був компенсувати своїм клієнтам збитки завдані неякісним перевезенням вантажу у розмірі 126668,46 грн., у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача нанесену матеріальну шкоду у розмірі 126668,46 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Положеннями ч.ч. 1, 4 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

Статтею 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Із зазначеного вбачається, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини 1 статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини (частина 1 статті 314 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 314 Господарського кодексу України, у разі втрати вантажу перевізник відповідає перед замовником в розмірі вартості втраченого вантажу.

Як вже було встановлено судом, до складу збитків позивачем віднесено вартість пошкодженого вантажу в розмірі 121823,24 грн.

Розраховуючи розмір завданих йому збитків, ФОП Косолапова А.А. визначила еквівалент вищевказаної суми в національній валюті України за курсом, встановленим Національним банком України, що існував станом на день прийняття вантажу (20.03.2018).

Заперечуючи проти вищевикладеного, відповідач - ФОП Куйбіда І.В. вказав, що розмір завданого збитку не вказано у акті виявлення браку, нестачі від 20.03.2018, що є порушенням вимог ч. 1 статті 23 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 19 травня 1956 р., відповідно до якої перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, і така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Окрім того, Відповідач неодноразово наполягав на проведені незалежної експертизи (ушкодженого) вантажу в присутності його представника та експерта Торгово-промислової палати України (лист №б/н від 27.04.2018р. та лист-заперечення №5 від 15.05.2018р.). Однак, дані вимоги щодо комісійного проведення незалежної експертизи з метою встановлення фактичної шкоди, Позивачем були проігноровані. Вантажоодержувач від прийняття пошкодженої продукції не відмовився та не повернув її перевізнику.

В Акті №F000259759 від 20.03.2018р. зазначено ушкодження пакування вантажу, однак, не вказано про ушкодження безпосередньо продукції.

На час розгляду даного судового спору, Відповідач, через утилізацію вантажу, позбавлений наданого йому процесуального права просити суд провести відповідну судову експертизу з метою визначення непридатності вантажу та розміру фактичної шкоди.

Однак, дані доводи відповідача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки не спростовують факт неналежного виконання перевізником своїх зобов'язань за договором і часткове пошкодження вантажу.

За приписами статті 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007р. № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007р.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

З огляду на умови Договору на перевезення вантажу № 4/2 від 12.02.2018р. та враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, суд дійшов висновку, що на спірні правовідносини поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів.

Відповідно до ст. 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

За положенням ч. 1 ст. 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в п. 2 ст. 17, лежить на перевізнику.

Відповідно до статті 23 Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

В той же час, пунктами 3.2.6 та 5.2 договору на перевезення вантажу передбачено, що перевізник зобов'язаний забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу.

Враховуючи наведені положення законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що з моменту прийняття вантажу до перевезення без будь-яких зауважень, відповідальність за його схоронність до моменту передання вантажоодержувачу несе перевізник, в даному випадку - ФОП Куйбіда І.В.

Таким чином, встановивши на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів факт неналежного виконання перевізником своїх зобов'язань за договором на перевезення вантажів №4/2 від 12.02.2018 в частині забезпечення збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу, суд вбачає підстави для задоволення позову про стягнення з перевізника вартості пошкодженого вантажу в розмірі 121823,24грн. без урахування суми фрахту (матеріали справи не містять доказів сплати позивачем відповідачу коштів за перевезення вантажу) у відповідності до вимог статей 193, 224, 306, 307, 314 Господарського кодексу України, статті 525, 526, 909, 920, 924, 929 Цивільного кодексу України, статті 1, 3, 4, 9, 17, 18, 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Відтак, у задоволенні вимоги про відшкодування суми фрахту у розмірі 4845,19грн., що пропорційне розміру втраченого вантажу слід відмовити.

Разом з тим, розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 11000грн. витрат на правову допомогу, суд констатує наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1, частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання первісного позову покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката за зустрічним позовом покладаються на відповідача.

Що стосується заявлених позивачем у попередньому розрахунку судових витрат вимог в частині стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 11000 грн. на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з положеннями частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

У підтвердження своїх повноважень адвокатом Рогачов Ю.М. при поданні позовної заяви долучено оригінал Ордеру на надання правової допомоги серії КВ №412352 від 11.06.2018. Як вбачається із даного Ордеру такий видано на підставі договору про надання правової допомоги №43/02 від 11.06.2018.

Разом з тим, у своїй заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Рогачов Ю.М. від 20.11.2018 вказується на те, що відповідна правова допомога надавалась на підставі Договору про надання правової допомоги №234/45 від 28.10.2016 та заявки №3 від 18.06.2018.

Враховуючи наведене, повноваження представника позивача адвоката Рогачов Ю.М. на представництво у справі №907/506/18 не підтверджуються доданими до заяви від 20.11.2018 документами та суперечать документам, які були надані при зверненні з позовом, у зв'язку з чим суд відмовляє позивачу у стягненні зазначених витрат з відповідача.

Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 191, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст.232, 233, 237, 238, 239, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця Куйбіди Івана Васильовича (місцезнаходження: 89600, м. Мукачево, вул. Космонавтів, 37, кв, 37, ПІН НОМЕР_1) на користь фізичної особи - підприємця Косолапової Анни Андріївни (місцезнаходження: 64219, АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_2 вартість втраченого вантажу у розмірі 121823,24грн. (Сто двадцять одну тисячу вісімсот двадцять три грн. 24 коп.), а також суму 1827,40грн. (Одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 40 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні решти вимог відмовити.

У задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 04.12.2018.

Суддя О.Ф. Ремецькі