Рішення

від 23.11.2018 по справі 910/8075/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2018Справа № 910/8075/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовом Приватного підприємства-фірма Мілленіум-Транс

до Приватного акціонерного товариства Українська Пожежно-Страхова Компанія

про стягнення 21 157,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство-фірма Мілленіум-Транс звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Українська Пожежно-Страхова Компанія про відшкодування шкоди у розмірі 21 157,00 грн.

В обґрунтування повних вимог Приватне підприємство-фірма Мілленіум-Транс зазначає наступне.

В наслідок ДТП, яка сталася у зв'язку із неправомірними діями фізичної особи під час керування транспортного засобу, який належить позивачу та цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем, було завдано шкоду майну ПАТ УКРНАФТА . В результаті даної ДТП, на підставі рішення господарського суду Рівненської області, позивачем було виплачено ПАТ УКРНАФТА страхове відшкодування у сумі 21 157,00 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність позивача, як власника забезпеченого транспортного засобу по полісу АІ5129933 застрахована відповідачем, тому позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми страхового відшкодування, яка ним була відшкодована ПАТ УКРНАФТА .

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив посилаючись на те, що до страхувальника Приватного підприємства-фірми Міленіум-Транс , який в рамках деліктних правовідносин здійснив відшкодування шкоди потерпілій особі - ПАТ Укрнафта перейшло право вимоги, яке потерпіла особа, котра одержала відшкодування, має право за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У спірних правовідносинах відбувся перехід права від одного кредитора - ПАТ Укрнафта до іншого - ПП-фірми Мілленіум-Транс , тобто відбулася зміна осіб у наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. До нового кредитора перейшли права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. При цьому, новий кредитор набув не лише права, але й обов'язки свого попередника.

Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання страхового відшкодування , подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Згідно п.п. 37.1.4 п. 37.4 ст. 37 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Дорожньо-транспортна пригода сталася 14 квітня 2016 року, а заява про страхове відшкодування відправлена ПП-фірмою Мілленіум-Транс 21 березня 2018 року.

Враховуючи, що заява про страхове відшкодування не була подана впродовж одного року з моменту дорожньо-транспортної пригоди, відповідачем у відповідності до вимог п. 37.1 ст. 37 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

В підтвердження своєї правової позиції відповідач послався на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/8075/18 від 26.06.2018 позовну заяву Приватного підприємства-фірма Мілленіум-Транс залишено без руху.

09.07.2018 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 26.06.2018.

Ухвалою від 12.07.2018 відкрито провадження по справі № 910/8075/18. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

25.07.2018 представником відповідача було подано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог надано заперечення з огляду на те, що позивачем було пропущено річний строк на звернення до відповідача з заявою про випалу страхового відшкодування.

Суд, з метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами, дійшов висновку щодо необхідності призначення даної справи до розгляду за правилами загального позовного провадження, починаючи зі стадії відкриття провадження.

Ухвалою суду від 13.09.2018 судом було вирішено здійснювати розгляд справи № 910/8075/18 у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 08.10.2018.

05.10.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла заява позивача про здійснення розгляду зазначеної справи без участі представника позивача. Також позивачем до зазначеної заяви були подані додаткові докази по справі.

У підготовче засідання 08.10.2018 представник відповідача не з'явився.

Судом у даному засіданні постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 05.11.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.

09.10.2018 судом в порядку статей 120-121 ГПК України, викликано відповідача у підготовче засідання на 05.11.2018.

Представники відповідача у підготовче засідання 05.11.2018 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

У підготовчому засіданні, призначеному на 05.11.2018, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 05.11.2018, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.11.2018.

06.11.2018 судом в порядку статей 120-121 ГПК України, викликано відповідача у судове засідання для розгляду справи по суті на 23.11.2018.

Представники сторін у судове засідання 23.11.2018 не з'явилися.

В судовому засіданні 23.11.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 23.11.2018 судом з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до статей 208-210 ГПК України.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 23.11.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

14 квітня 2016 року на АЗС № 07/044, що належить ПАТ УКРНАФТА та розташована за адресою: с. Верхня Криниця, вул. Калинова, 1-б, сталася ДТП за участю автомобіля Mercedes-Benz, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом WIELTON NS34S державний номер НОМЕР_2. Автомобіль знаходився під керуванням особи, яка працювала водієм в Приватному підприємстві-фірмі Мілленіум-Транс .

Внаслідок ДТП було пошкоджено облицювання колони навісу ПРК і елемента між колон, чим спричинено ПАТ УКРНАФТА матеріальні збитки.

У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство Укрнафта в особі Відділення реалізації нафтопродуктів по Запорізькій області звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Приватного підприємства-фірми Мілленіум-Транс про відшкодування майнової шкоди в сумі 21 157,36 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.02.2018 у справі № 918/765/17 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства-фірми Мілленіум-Транс на користь ПАТ Укрнафта 21 157,36 грн збитків.

При прийнятті зазначеного рішення, суд виходив з положень висновку відображеного у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2808цс15 від 20.01.2016, згідно якого право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

На виконання вищезазначеного рішення суду позивачем на рахунок ПАТ Укрнафта були перераховані кошти у розмірі 21 157,36 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 3156 від 14.03.2018

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Mercedes-Benz, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом WIELTON NS34S державний номер НОМЕР_2, який належить Приватному підприємству-фірмі Мілленіум-Транс була застрахована Приватним акціонерним товариством Українська пожежно-страхова компанія . Згідно полісу ліміт відповідальності за шкоду майну становить 50 000,00 грн, франшиза 1 000,00 грн.

Позивач вважає, що оскільки позивачем ПАТ Укрнафта була відшкодована шкода завдана в результаті ДТП, і ПАТ Українська пожежно-страхова компанія під час розгляду справи в господарському суді Рівненської області не заперечувало проти вказаної суми, то зазначена сума підлягає відшкодуванню з Приватного акціонерного товариства Українська пожежно-страхова компанія , як страховика транспортного засобу Mercedes-Benz, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом WIELTON NS34S державний номер НОМЕР_2.

Враховуючи вищезазначене на розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Приватного підприємства-фірми Мілленіум-Транс до Приватного акціонерного товариства Українська Пожежно-Страхова Компанія про стягнення страхового відшкодування у розмірі 21 157,00 грн.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив посилаючись на те, що до страхувальника Приватного підприємства-фірми Міленіум-Транс , який в рамках деліктних правовідносин здійснив відшкодування шкоди потерпілій особі - ПАТ Укрнафта перейшло право вимоги, яке потерпіла особа, котра одержала відшкодування, має право за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. З огляду на те, що у спірних правовідносинах відбувся перехід права від одного кредитора - ПАТ Укрнафта до іншого - ПП-фірми Мілленіум-Транс , то до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. При цьому, новий кредитор набув не лише права, але й обов'язки свого попередника.

Враховуючи, що заява про страхове відшкодування не була подана впродовж одного року з моменту дорожньо-транспортної пригоди, відповідачем у відповідності до вимог п. 37.1 ст. 37 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України Про страхування , Законом України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166 - 1168 ЦК України факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року N 1961-IV Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Закон N 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон N 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону N 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону N 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону N 1961-IV (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України у справі № 6-2808цс15 від 20.01.2016 зазначено, що особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічним акціонерним товариством Укрнафта в особі Відділення реалізації нафтопродуктів по Запорізькій області було реалізовано вищезазначене право на відшкодування шкоди безпосередньо заподіювачем, та подано до Приватного підприємства-фірми МІЛЛЕНІУМ-ТРАНС позов про відшкодування майнової шкоди в сумі 21 157,36 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.02.2018 у справі № 918/765/17 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства-фірми МІЛЛЕНІУМ-ТРАНС 21 157,36 грн збитків.

На виконання вищезазначеного рішення суду, позивачем на рахунок ПАТ Укрнафта були перераховані кошти у розмірі 21 157,36 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 3156 від 14.03.2018

Проте згідно з правовою позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 провадження № 14-176цс18, судом було відступлено від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі N 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 справа № 14-176цс18 сформульовано новий правовий висновок про те, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ).

Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови).

Отже з огляду на вищенаведене, Великою Палатою Верховного Суду викладено правову позицію про те, що саме на страховика, на випадок виникнення деліктного зобов'язання, покладено обов'язок в межах страхової суми виконати обов'язок винуватця ДТП по відшкодуванню понесених потерпілим збитків.

Відповідно до статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (inter alia), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі, таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 91 рішення від 09.11.2004 Науменко проти України Європейський суд з прав людини Суд вказав, що: що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.

Судом встановлено, що рішення Господарського суду Рівненської області від 13.02.2018 у справі № 918/765/17, яким було стягнуто з Приватного підприємства-фірми МІЛЛЕНІУМ-ТРАНС 21 157,36 грн збитків набрало законної сили та є обов'язковим до виконання.

Позивачем з метою виконання положень Конституції України, Закону України Про судоустрій і статус суддів в частині обов'язковості судових рішень було виконано вищезазначене судове рішення.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач сплативши на виконання рішення суду ПАТ Укрнафта 21 157,36 грн збитків, по факту виконав обов'язок страховика - Приватного акціонерного товариства Українська пожежно-страхова компанія зі сплати страхового відшкодування внаслідок деліктного зобов'язання, яке виникло у зв'язку з ДТП.

Крім того, зміна правових позицій судових органів не може бути підставою для відмови в захисті порушених прав позивача.

Отже, суд зазначає, що здійснення позивачем відшкодування на користь ПАТ Укрнафта хоча й є формальним порушенням положень Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , проте не свідчить про протиправність самого відшкодування, оскільки останнє було здійснено на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 13.02.2018 у справі № 918/765/17.

З огляду на зазначене, суд вважає частково правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування, яке ним було сплачено на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 13.02.2018 у справі № 918/765/17 з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 12.1. Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу № АІ 5129934 розмір франшизи становить 1 000,00 грн., а ліміт відповідальності по майну становить 50 000,00 грн.

З огляду на те, що відповідальність страховика завжди зменшується на розмір франшизи, то суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача 20 157,00 грн страхового відшкодування.

Заперечення відповідача з посиланням на ст. 36.1 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів судом не приймаються з огляду на те, що здійснення позивачем відшкодування на користь ПАТ Укрнафта без попереднього погодження із страховиком є формальним порушенням положень п. 36.1 ст. 36 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , проте, не свідчить про протиправність самого відшкодування, оскільки останнє було здійснено на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 13.02.2018 у справі № 918/765/17, тоді як відповідачем, в порушення вимог зазначеної норми матеріального права, виплати страхового відшкодування потерпілій внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особі здійснено не було.

Посилання відповідача на п.п. 37.1.4 п. 37.4 ст. 37 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, судом не приймаються з огляду на наступне.

Як вбачається з положень п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

При цьому, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

При цьому судом зазначається, що відповідач помилково вважає, що відбулася заміна сторони у зобов'язанні та застосовує до спірних правовідносин положення статті п.п. 37.1.4 п. 37.4 ст. 37 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , оскільки право щодо відшкодування коштів стягнутих за рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.02.2018 у справі № 918/765/17 позивач на був з моменту набрання зазначеного судового рішення законної сили, а не з моменту ДТП.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на сторін в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Українська пожежень-страхова компанія (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 40; ідентифікаційний код 20602681) на користь Приватного підприємства Мілленіум-Транс (33016, місто Рівне, вулиця Є.Коновальця, 15, кв. 53, ідентифікаційний код 31382995) 20 157,00 грн основного боргу та судовий збір у розмірі 1 678,72 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4 Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено та підписано 03.12.2018

Суддя Спичак О.М.