Постанова

від 04.12.2018 по справі 805/489/18-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року справа №805/489/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),

суддів: Міронової Г.М., Ястребової Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року (головуючий у суді 1-ї інстанції Бабаш Г.П.) у справі №805/489/18-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю РУТА-ПЛЮС до відділу реєстрації Добропільської районної державної адміністрації у Донецькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання скасувати запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Добропільської районної державної адміністрації Донецької області Мовчан Д.Л. - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31694081 від 04.10.2016 року:

-номер запису про інше речове майно у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16714792 від 29.09.2016 року, за договором оренди землі, серія та номер б/н від 23.09.2016 року, відомості про суб'єкта іншого речового права ОСОБА_1; орендодавець ОСОБА_3, дата реєстрації речового права 29.09.2016 року, строк дії речового права 10 років;

Зобовязати відповідача вчинити наступні дії: внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права: права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди земельної ділянки серія та номер б/н від 23 вересня 2016 року, між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_1, загальною площею 5,3561 га ріллі, номер запису про інше речове право 16714792 від 29.09.2016 року.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем неправомірно зареєстровані майнові права третіх осіб на земельну ділянку, яка перебуває в його оренді на підставі договору між позивачем та Добропільською районною державною адміністрацією.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року позов задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора Відділу реєстрації Добропільської районної державної адміністрації у Донецькій області № 31694081 від 04.10.2016 року про реєстрацію за ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки площею 5,3561 га.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

1. Заява про реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 23.09.2016 року подана набувачем похідного права (орендарем по договору). Разом з заявою державному реєстратору надано договір оренди земельної ділянки від 23.09.2016 року. Відповідачем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №31694081 від 04.10.2016 року - щодо реєстрації права оренди на земельну ділянку кадастровий №1422084400:01:000:0942 за ФОП ОСОБА_1

Отже, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства України. При цьому, дійшовши висновку про безпідставність вимог позивача та правомірність рішення державного реєстратора, суд першої інстанції протиправно скасував його.

В частині відмови в задоволенні позову судове рішення не оскаржується.

Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

09.02.2012 року між Добропільською районною державною адміністрацією та позивачем укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 16,3361 га строком на 49 років. Договір цього ж дня зареєстрований у відділі Держкомзему у Добропільському районі за № 142208444001099. (а.с.22-29)

Розпорядженням Добропільської районної державної адміністрації №242 від 13.07.2016 року позивачу ТОВ "Рута-Плюс" припинено дію договору оренди землі від 09.02.2012 року площею 16,3361 га (кадастровий номер НОМЕР_2), в тому числі 16,3361 га ріллі в зв'язку з тим, що частина земельної ділянки була витребувана (а.с.58)

Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.07.2017 року,Ю залишеному без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.04.2018 року у справі № 905/2875/16, зазначене розпорядження визнано незаконним та скасовано (а.с.80-84, 133-134).

23.09.2016 року між ОСОБА_4 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки (паю) площею 5,3561 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років. Додатковою угодою від 30.01.2017 року визначено, що ОСОБА_4 діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 і договір укладено до його повноліття (а.с.17-21)

Рішенням державного реєстратора Добропільської районної адміністрації Мовчан Д.Л. від 04.10.2016 року № 31694081 за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди вищевказаної земельної ділянки, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 69631074 (а.с.11-12)

Зазначена довідка також свідчить, що рішенням державного реєстратора від 16.09.2016 року № 31416123 право власності на дану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 за рішенням суду № 227/1969/16-ц від 03.06.2016р.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду від 03.06.2016 року у справі № 227/1969/16-ц позов ОСОБА_4 до Криворізької сільської ради задоволено, визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право на спадкове майно у вигляді земельної частки (паю) площею 6,6 га.(а.с.55-56)

Постановою апеляційного суду Донецької області від 31.05.2018 року у справі № 227/1969/16-ц рішення Добропільського міськрайонного суду від 03.06.2016 року скасовано та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Криворізької сільської ради відмовлено. Рішення набрало законної сили 31.05.2018 року. (а.с.206-210)

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що на час проведення реєстраційної дії відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом, тому його рішення є правомірним.

Проте, судовим рішенням, яке набрало законної сили 31.05.2018 року, скасовано право власності особи, яка передала земельну ділянку в оренду ОСОБА_1, що є підставою для скасування рішення державного реєстратора від 04.10.2016 року № 31694081.

Оцінка суду.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановлений законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття суд, встановлений законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Як визначено ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Виникнення спірних правовідносин, за якими суд першої інстанції частково задовольнив позов, обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття права оренди на земельну ділянку ФОП ОСОБА_1, якою позивач користується відповідно до договору оренди від 09.02.2012 року.

Судом встановлено, що підставою виникнення у ФОП ОСОБА_1 права оренди на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1 відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно слугував договір оренди землі б/н від 23.09.2016 року, укладений з ОСОБА_4

В свою чергу, ОСОБА_4 уклала договір оренди земельної ділянки з ФОП ОСОБА_1, діючи в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі судового рішення.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності та права оренди на земельну ділянку, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Оскільки існує невирішений спір про право, тобто оспорюється набуття особою цього права і його подальша реєстрація, тому цей спір не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права користування (власності) на земельну ділянку.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

За змістом пунктів 6,13 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі, землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також спори у справах щодо майна, що є предметом зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Також за змістом пункту 10 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди не розглядають справи у спорах про оскарження актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень -офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, речові права, похідні від права власності - право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Як визначено частиною першою статті 12 Закону №1952, державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допо могою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Разом із тим, державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб'єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права.

Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Аналогічні правові висновки неодноразово викладалися в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 826/12559/16, від 27 червня 2018 року у справі № 2а-11305/10/1370, від 14 листопада 2018 року у справі № 806/2108/17.

Таким чином, аналіз зазначених обставин справи дає підстави для висновку, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а стосується захисту його приватних інтересів.

Беручи до уваги наведене, з врахуванням суті та суб'єктивного складу спірних правовідносин, суд дійшов до висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен розглядатись у порядку господарського судочинства.

Приписами ч.1 ст.238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Частиною 1 ст. 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

На підставі ч.2 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Отже, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, а саме порушено правила предметної підсудності, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року - скасувати.

Закрити провадження в адміністративній справі №805/489/18-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю РУТА-ПЛЮС до відділу реєстрації Добропільської районної державної адміністрації у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання скасувати запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 04 грудня 2018 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 04 грудня 2018 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді Г.М. Міронова

Л.В. Ястребова