Рішення

від 29.11.2018 по справі 921/359/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 листопада 2018 року м. ТернопільСправа № 921/359/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

при секретарі судового засідання Сиротюк К.В.

розглянув справу

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Будівельний "Експертно - технічний центр" (вул Баха, 12/2, м Дніпро, Дніпропетровська область, 49000)

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Бонзер" (вул Текстильна, 36, м Тернопіль, Тернопільська область, 46010)

про стягнення 71212 грн заборгованості

За участю від:

позивача - ОСОБА_2

відповідача - не з'явився

Суть справи.

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Будівельний "Експертно - технічний центр" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Бонзер" про стягнення 71212 грн заборгованості (з яких 70990 грн - оплати за непоставлений товар та 222 грн - 3 % річних).

Разом з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача 1762 грн витрат по сплаті судового збору та 8000 грн витрат, які він поніс у зв'язку з розглядом справи (витрат на професійну правничу допомогу).

Свої вимоги позивач мотивує неналежним виконанням відповідачем умов усного договору, а саме щодо поставки оплаченого товару.

Ухвалою суду від 14.09.2018 відкрито провадження у справі №921/359/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у даній справі призначено на 11.10.2018, яке відкладалось до 08.11.2018.

Разом з цим, ухвалою суду від 14.09.2018 позивачу було запропоновано надати ряд документів, а саме: докази вручення відповідачу претензії №1-п від 15.08.2018; оригінал платіжного документа про сплату витрат на оплату послуг адвоката; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, виданого ОСОБА_2; копію акту про надані послуги адвокатом.

В ході розгляду справи позивачем до матеріалів справи долучено: пояснення №0230 від 08.10.2018 (вх №19016 від 17.10.2018); клопотання №0229 від 08.10.2018 (вх №19014 від 17.10.2018) про проведення підготовчого засідання 11.10.2018 без участі представника позивача, а також про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Решта наявних матеріалів справи виражені у адресованих суду клопотаннях про розгляд справи в режимі відеоконференції, а також сформованих на учасників справи Витягах з ЄДР ЮО, ФО та ГФ.

У письмових поясненнях №0230 від 08.10.2018 позивачем зазначається, що повідомлення про вручення відповідачу претензії №1-п від 15.08.2018 на адресу позивача не поверталось. Посилаючись на зміст договору про надання правової допомоги адвоката від 16.08.2018, зазначає що послуги адвоката виконані частково, а відтак відповідний акт про надання адвокатських послуг не складався, не оплачувався. А це унеможливлює долучення таких документів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 08.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/359/18 до розгляду по суті на 29.11.2018.

Представником позивача в судовому засіданні 29.11.2018 підтримано позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 29.11.2018 не з'явився, у встановлені судом в ухвалах від 14.09.2018 та 11.10.2018 строки відзиву на позов не надав.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у частині 2 статті 178 ГПК України.

Рекомендоване повідомлення від 14.09.2018 зі штрихкодовим ідентифікатором 4602507815973, яким надсилалась на адресу відповідача копія ухвали від 14.09.2018 про відкриття провадження у справі, повернулось на адресу суду із відміткою про вручення адресату.

Рекомендоване повідомлення від 09.11.2018 зі штрихкодовим ідентифікатором 4602507915510, яким надсилалась на адресу відповідача копія ухвали від 08.11.2018, також повернулось на адресу суду із відміткою про вручення адресату.

Судом також враховано, що у силу вимог ч 1 ст 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч 1 ст 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

На підставі клопотання представника позивача судові засідання від 08.11.2018 та 29.11.2018 проводились в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення останньої ухвалами суду від 23.10.2018 та 23.11.2018 доручалось Господарському суду Дніпропетровської області.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу Документообіг господарського суду.

Для робочого оригіналу фіксування відеоконференції надано диск DVD-R, серійний номер MAP 628 UJ 19143469.

Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер NJ 27 VF 25 D8135744 B2.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

За згодою сторін, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Бонзер" виставлено ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Будівельний "Експертно - технічний центр" рахунок-фактуру № БО-0000205 від 06.07.2018 на суму 70990 грн, в якості передоплати за поставку блоку управління в кількості 1шт.

Із змісту даного рахунку вбачається, що він дійсний до оплати до 20.07.2018.

Платіжним дорученням №139 від 06.07.2018 ТОВ "Будівельний "Експертно - технічний центр" перерахувало на користь ТОВ "Бонзер" 70990 грн, в призначенні платежу якого зазначено: "за блок управління згідно рахунку БО-0000205 в сумі 59158,33 грн, ПДВ - 20% 11831,67", тобто як передоплату за поставку вищевказаного товару.

За допомогою засобів електронного зв'язку 20.07.2018 позивач звернувся до відповідача з листом - претензією, в якому зазначив про невиконання останнім обов'язку поставки товару на протязі більш як 14 днів (з обумовлених до того попередньо 2 днів після оплати рахунку), а відтак і з проханням повернути кошти 100% передоплати.

В подальшому, 26.07.2018 мало місце повторного звернення ТОВ "Будівельний "Експертно - технічний центр" до ТОВ "Бонзер" з вимогою такого ж змісту.

У відповідь на повторне звернення позивача з претензією, відповідачем у листі від 26.07.2018 (четвер) запевнено позивача про здійснення повернення коштів у наступний понеділок.

У зазначений строк кошти позивачу повернуто не було.

16.08.2018 мало місце чергове звернення позивача до відповідача з електронним листом - претензією від 16.08.2018 про повернення коштів в сумі 70990 грн за не здійснену поставку товару, оплаченого по рахунку - фактурі БО-0000205 від 06.07.2018.

Також, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Будівельний "Експертно - технічний центр" направляло на адресу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Бонзер" претензію №1-п від 15.08.2018 з вимогою до 21.08.2018 повернути сплачені кошти. Опис вкладення до листа з оголошеною цінністю, накладна №4910107771078 та фіскальний чек Укрпошти від 16.08.2018, які вказують про надіслання відповідачу претензії містяться в матеріалах справи.

Доказів поставки відповідачем позивачу товару (блоку управління) чи повернення сплачених коштів матеріали справи не містять.

Неповернення перерахованих коштів стало підставою звернення позивача до суду із позовом про їх стягнення в порядку ст 693 ЦК України, а також 222 грн - 3% річних, в порядку ст 625 ЦК України.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи позивача, оцінивши докази, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до змісту п 3 ч 2 ст 129 Конституції України, ст ст 13, 74, 76-79 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У відповідності до змісту ст ст 46,162 ГПК України право визначати підстави і предмет позову належить виключно позивачу.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п 3.21 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18) .

Поданими позивачем доказами доведено обґрунтованість заявленої ним до стягнення 70990 грн суми попередньої оплати.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так, згідно з ч ч 1, 2 ст 509 ЦК України, ст 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст 11 ЦК України та ст 174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та акти законодавства.

Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 207 передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Разом з цим, ч 1 ст 181 ГК України зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч 1 ст 180 ГК України).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони дійшли усної згоди щодо поставки товару - блоку управління у кількості 1шт, загальна вартість якого з ПДВ склала 70990 грн.

З метою реалізації даного договору позивачем, згідно платіжного доручення №139 від 06.07.2018, здійснено оплату вартості даного товару, на підставі виставленого відповідачем рахунка - фактури № БО-0000205 від 06.07.2018 на суму 70990 грн.

Відповідно до ч 1 ст 712 ЦК України, ч 1 ст 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін (ч 2 ст 265 ГК України).

Згідно з ч 2 ст 712 ЦК України та ч 6 ст 265 ГК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 693 ЦК України, зокрема частиною 1 передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Як вже зазначалось, зміст рахунка-фактури №БО-0000205 від 06.07.2018, який виставлявся відповідачем позивачу вказує, що він дійсний до оплати до 20.07.2018.

ТОВ "Будівельний "Експертно - технічний центр" 06.07.2018 здійснено оплату вартості вказаного товару платіжним дорученням №139 від 06.07.2018, тобто в межах запропонованого строку.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст 525 ЦК України, ч 7 ст 193 ГК України).

Згідно з ст 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч ч 1,2 ст 193 ГК України).

Нормами ст 599 ЦК України, ст 202 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ст 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, отримавши гроші відповідач не виконав зустрічного зобов'язання по поставці товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст 530 ЦК України).

У п 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України (за договором купівлі-продажу).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч 2 ст 693 ЦК України).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

В порядку досудового врегулювання спору, ТОВ "Будівельний "Експертно - технічний центр" (покупцем) виставлялись неодноразові претензії ТОВ "Бонзер" (продавцю) з вимогою про повернення 100% передоплати вартості непоставленого товару.

Вказані звернення залишені відповідачем без виконання.

З врахуванням вищенаведеного, позовні вимоги ТОВ "Будівельний "Експертно - технічний центр" щодо стягнення з ТОВ "Бонзер" 70990 грн суми попередньої оплати за не поставлений товар підлягають до задоволення як обґрунтовані.

Як вже зазначалось, на вказану суму 70990 грн позивачем здійснено нарахування 3% річних в сумі 222 грн, на підставі ст 625 ЦК України.

З приводу цього суд зазначає наступне.

Згідно з ч 3 ст 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Ні укладеним між сторонами договором, ані умовами законодавства, що регулює спірні правовідносини не передбачено розміру відсотків, які повинні нараховуватись на суму попередньої оплати.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст 625 ЦК України (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 3-90гс14).

Таку ж правову позицію викладено і у Постановах Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі №3-30гс13, від 01.07.2015 у справі №3-357гс15, від 18.10.2017 у справі №910/8318/16 та п 21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2015 №01-06/1837/15 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів".

Відповідно до ч 4 ст 236 ГПК України, ч 6 ст 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на те, що укладеним договором та законом не встановлено конкретного розміру процентів, нарахування яких передбачено ст 536 ЦК України, а заявлена до стягнення сума 70990 грн не є грошовим зобов'язанням відповідача, на яке відповідно до ст 625 ЦК України може бути здійснено нарахування 3% річних, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 222 грн - 3% річних не підлягають до задоволення.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Будівельний "Експертно - технічний центр" підлягають до часткового задоволення, шляхом стягнення із ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Бонзер" 70990 грн - оплати за непоставлений товар.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 13, 20, 73-86, 91, 233, 236-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

1. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Бонзер" (вул Текстильна, 36, м Тернопіль, Тернопільська область, ідентифікаційний код 38838245) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Будівельний "Експертно - технічний центр" (вул Баха, 12/2, м Дніпро, Дніпропетровська область, ідентифікаційний код 37005795) 70990 (сімдесят тисяч дев'ятсот дев'яносто) грн. оплати за непоставлений товар.

Видати наказ.

2. В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст ст 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04 грудня 2018 року.

Суддя І.П. Шумський