Постанова

від 04.12.2018 по справі 911/1480/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2018 р. м. Київ Справа№ 911/1480/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О. за участю представників учасників процесу: від позивача: Пацессор О.А. - за наказом № 23-11/18-1/ЗД від 23.11.2018 та за довіреністю № б/н від 15.06.2018 від відповідача: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" на ухвалуГосподарського суду Київської області від 19.10.2018 суддя Ейвазова А.Р. повний текст складений 23.09.2018 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп", м. Київ догромадської організації "Садівницьке товариство "Економіст", с. Гнідин, Бориспільський р-н, Київська обл. проусунення перешкод у користуванні майном

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до громадської організації Садівницьке товариство Економіст (надалі - відповідач) з позовом, в якому просило суд:

-? зобов'язати відповідача усунути перешкоди позивачу у користуванні земельними ділянками шляхом надання безперешкодного доступу по території відповідача до земельних ділянок, які належать товариству, кадастрові номери 3220882600:04:006:0518, 3220882600:04:006:0520, 3220882600:04:006:0519, 3220882600:04:004:2011, 3220882600:04:006:0514 та земель загального користування за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с/рада Гнідинська;

- демонтувати залізні розсувні ворота, встановлені навпроти безхазяйної бетонної дороги та бетонну огорожу.

Вимоги вказаного позову обґрунтовані тим, що відповідачем було порушено право користування позивача, як законного власника спірних земельних ділянок. За твердженням позивача, 16.06.2018 його не допустили до вказаних земельних ділянок, належних позивачу на праві приватної власності, а проїзд до вказаних земельних ділянок було перекрито воротами.

Громадська організація Садівницьке товариство Економіст проти позову заперечувало, зазначаючи про відсутність доказів, які б свідчили, що земельні ділянки позивача знаходяться на території відповідача або межують з цією територією. Також відповідач вказував на те, що шляхом накладення на Публічну кадастрову карту, встановлено, що земельні ділянки відповідача накладаються на земельні ділянки, які є приватною власністю і належать членам ГО "СТ "Економіст", а земельна ділянка 3220882600:04:006:0519 виділена для будівництва дитячого майданчика. При цьому земельна ділянка з кадастровим 3220882600:04:004:2011 відсутня на Публічній кадастровій карті.

За твердженням відповідача, земельна ділянка, яка виділена товариству відповідача відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000331 має цільове призначення для розміщення колективних садів, а позивачем, в порушення вимог земельного законодавства, придбана земельна ділянка для сільськогосподарської діяльності. Окрім того, надана відповідачу земельна ділянка розподілена на 187 земельних ділянок між членами та знаходиться під охороною шляхом встановлення бетонного забору та металевих воріт, що є власністю товариства відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.07.2018 було відкрито провадження у справі № 911/1480/18 та вирішено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.10.2018 у справі № 911/1480/18 зокрема, витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000331 від 10.12.2001, а також акт визначення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі; призначено у справі судову земельно-технічну експертизу; провадження у справі зупинено.

В обґрунтування своєї ухвали місцевий господарський суд, із посиланням на приписи ст.ст. 41, 42, 99, 228 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), зазначив про те, що спір у даній справі стосується усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, розташованими за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с/рада Гнідинська. Позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав про порушення відповідачем його права користування як законного власника відповідних земельних ділянок.

Натомість, відповідач наголошував на відсутності доказів того, що спірні земельні ділянки, які належать відповідачу, знаходяться на території відповідача або межують з цією територією, яку він огородив бетонною огорожею з розсувними воротами. В матеріалах справи не надано доказів, які б свідчили про визначення меж території відповідача та того, що його земельні ділянки знаходяться у межах такої території. З'ясування вказаного питання має значення для визначення того, чи накладаються земельні ділянки, які належать позивачу на земельну ділянку, передану СТ "Економіст" у постійне користування на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 27.09.2001 №77 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №000331 від 10.12.2001 та огороджену парканом з розсувними воротами. Дослідження відповідної обставини потребує спеціальних знань. За наведених обставин, суд дійшов висновку про доцільність призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, у зв'язку з чим провадження у справі було зупинено.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" (надалі - скаржник, позивач) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу № 911/1480/18 для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права, зокрема, ст. ст. 74, 76, 79, 99 ГПК України, що призвело до безпідставного зупинення провадження у даній справі.

Скаржник вважає, що ним надано достатньо доказів на підтвердження обставин, викладених у позові, та необхідних для встановлення фактичних даних, які входять до предмету доказування у даній справі, а відтак потреба у проведенні експертизи відсутня. На думку скаржника, призначення у справі судової експертизи лише призведе до затягування розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 (головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.) було відкрито апеляційне провадження у справі № 911/1480/18 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" на ухвалу Господарського суду Київської області від 19.10.2018 у справі № 911/1480/18 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 04.12.2018.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" не подав.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні представник скаржника підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити. Скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 19.10.2018 у справі № 911/1480/18 та направити справу № 911/1480/18 для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив..

Будь-яких заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від відповідача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд апеляцйіної інстанції зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії ( Alimentaria Sanders S.A. v. Spain ) від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.

Північний апеляційний господарський суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представника скаржника, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 255 ГПК України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали про зупинення провадження у справі.

Як зазначалось вище та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до громадської організації Садівницьке товариство Економіст (надалі - відповідач) з позовом, в якому просило суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди позивачу у користуванні земельними ділянками шляхом надання безперешкодного доступу по території відповідача до земельних ділянок, які належать товариству, кадастрові номери 3220882600;04;006;0518, 3220882600:04:006:0520, 3220882600:04:006:0519, 3220882600:04:004:0211, 3220882600:04:006:0514 та земель загального користування за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с/рада Гнідинська. Окрім того, позивач просив суд зобов'язати відповідача демонтувати залізні розсувні ворота, встановлені навпроти безхазяйної бетонної дороги та бетонну огорожу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, він є власником вищезгаданих земельних ділянок, але ним було виявлено, що відповідні земельні ділянки розташовані на території відповідача, який чинить перешкоди у доступі до цих земельних ділянок.

Відповідачем заперечувався факт розташування належних позивачу земельних ділянок на території відповідача або їх межування з цією територією, яку відповідач огородив бетонною огорожею з розсувними воротами. При цьому відповідач звертав увагу суду на те, що згідно з даними Публічної кадастрової карти України, ним встановлено, що межі земельних ділянок відповідача накладаються на межі земельних ділянок, що належать членам організації та самій організації і перебувають у межах земельної ділянки площею 23,3531га, яка виділена відповідачу згідно з державним актом серії ІІ-КВ № 000331, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 10.10.2001 за № 412, що виданий Гнідинською сільською радою народних депутатів Бориспільського району Київської області на підставі рішення від 27.09.2001 №77.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.10.2018 у справі № 911/1480/18 призначено судову земельно-технічну експертизу та зупинено провадження у справі. На вирішення експертам постановлено наступне питання: чи накладаються земельні ділянки, які належать позивачу, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області: 3220882600:04:006:0518, площею 0,0474 га; 3220882600:04:006:0520, площею 0,1417 га; 3220882600:04:006:0519, площею 0,1000 га; 3220882600:04:004:0211, площею 0,1000 га; 3220882600:04:006:0514, площею 0,5089 га на земельну ділянку, передану відповідачу у постійне користування на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 27.09.2001 № 77 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000331 від 10.12.2001 та огороджену парканом з розсувними воротами?

Згідно зі ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку призначення судом експертизи.

В п. 6 ч. 1 ст. 229 ГПК України визначено, що провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 228 цього Кодексу - на час проведення експертизи.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 Цивільного кодексу України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд повинен з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення, і, відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

В свою чергу, наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, що кожна з сторін обґрунтовує позовні вимоги/або заперечення на поданий позов певними документами, проте, їх оцінка як доказів в підтвердження або спростування доводів кожної з сторін, має здійснюватись на стадії розгляду справи по суті, коли суд повинен встановити обставини наявності/відсутності певного права, і відповідно, чи мають місце факти порушення чи оспорювання суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позови. Вказані обставини не встановлюються на стадії вирішення судом питання про призначення судової експертизи, оскільки на даній стадії судового провадження суд визначає чи потрібні відповіді на питання, які стосуються предмету спору в контексті спірних правовідносин сторін, і відповідь на які можливо надати саме з застосуванням спеціальних знань у певній галузі, якими суд не володіє.

Як вірно зазначив суд у своїй ухвалі, до предмету доказування у даній справі належить встановлення розташування спірних земельних ділянок та виявлення їх меж відносно земельної ділянки, належної відповідачу.

Судом враховано посилання відповідача щодо накладення меж земельної ділянки відповідача на ділянки, які належать членам організації відповідача та самому відповідачу. Водночас, як вірно вказано в оскаржуваній ухвалі суду, відповідач не надав доказів, які б свідчили про наявність у штаті відповідача спеціаліста (наприклад, інженера-геодезіста) або доказів звернення відповідача до такого спеціаліста, а тому неможливо встановити, чи правильно відповідач здійснив накладення меж власної земельної ділянки, яка не має кадастрового номеру, на Публічну кадастрову карту України.

На підтвердження створення перешкод у користуванні земельними ділянками, позивач надав суду акт від 16.06.2018 з додатками. Однак вказаний акт складений в односторонньому порядку, тобто лише за участю представників товариства позивача. Жодних інших доказів на підтвердження наявності перешкод у вигляді паркану та залізних розсувних воріт на шляху до належних позивачу земельних ділянок та фактичного їх розташування на території відповідача не надано.

Документального підтвердження того, яким чином позивач визначив межі території відповідача та встановив, що його земельні ділянки знаходяться у межах такої території, немає.

Жодна із сторін не надала суду висновку з вищезгаданих питань, хоча їх з'ясування має безпосереднє значення для встановлення того, чи накладаються земельні ділянки, які належать позивачу, на земельну ділянку, передану у постійне користування товариству відповідача на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 27.09.2001 № 77 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000331 від 10.12.2001 та огороджену парканом з розсувними воротами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом в тому, що дослідження вказаних обставин потребує спеціальних знань та має суттєве значення для вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про судову експертизу судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Водночас зі змісту ст. 99 ГПК України випливає, що експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (аналогічна правова позиція наведена в п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 (із змінами та доповненнями) Про деякі питання практики призначення судової експертизи ).

Згідно з п. 6.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, що містяться в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8.10.1998 № 53/5 (далі - Методичні рекомендації), основними завданнями земельно-технічної експертизи є, зокрема: визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки.

Наведене свідчить про те, що питання, які суд має поставити на розгляд експертизи, можуть бути вирішені при призначенні саме такого її виду, як земельно-технічна експертиза.

Частина 3 ст. 13 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В ст.ст. 77, 78 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Доводи скаржника про наявність у справі доказів, достатніх для вирішення спору, а також про відсутність необхідності у призначенні експертного дослідження є необґрунтованими, оскільки згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як уже зазначалося вище, за висновком суду, наявні у справі матеріали не є достатніми для встановлення обґрунтованості як позову, так і заперечень на позовну заяву, що й зумовлює доцільність призначення судової експертизи, для встановлення обставин, які мають значення для суті спору у даній справі. Судове рішення не може ґрунтуватися лише на припущеннях будь-якого з учасників провадження у справі без належної доказової бази.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Наведені обставини справи у їх сукупності свідчать про те, що в даному конкретному випадку наявні підстави для зупинення провадження у даній справі до закінчення проведення судової земельно-технічної експертизи.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Оскаржувана ухвала прийнята з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування ухвали Господарського суду Київської області від 19.10.2018 у справі № 911/1480/18.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 11, 74, 99, 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 19.10.2018 у справі № 911/1480/18 залишити без змін.

3. Справу № 911/1480/18 повернути до Господарського суду Київської області.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 05.12.2018.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б.Михальська