Постанова

від 29.11.2018 по справі 906/833/17

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року Справа № 906/833/17

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В.

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на ухвалу господарського суду Житомирської області від 13.09.2018 р. (суддя Машевська О.П., повний текст ухвали складено 13.09.2018 р.)

за скаргою публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на дії приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області ОСОБА_1 у справі №906/833/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр продукти"

до приватного підприємства "Крупний"

про стягнення 436 951, 59 грн.

за участю представників:

стягувача - не з'явився,

боржника - не з'явився,

приватного виконавця - не зявився,

апелянта - адвоката ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 13.09.2018 р. у справі №906/833/17 закрито провадження за скаргою публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" №052-03/861 від 29.08.2018 р. на дії приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області ОСОБА_1 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр продукти" до приватного підприємства "Крупний" про стягнення 436 951, 59 грн.

В обґрунтування вказаної ухвали суд першої інстанції зазначив, що враховуючи положення господарського процесуального законодавства, розгляду господарським судом підлягають ті скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, які подані сторонами у справі. Оскільки, публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" не є стороною зведеного виконавчого провадження №56901816, у відповідності до ст.339 ГПК України, а тому не наділений правом подання скарги на рішення приватного виконавця. Місцевий господарський суд проаналізувавши правові норми передбачені ст.14 та ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження", якими визначено суб'єктний склад осіб та яким надано право звертатися до суду саме із скаргою на рішення приватного виконавця, дійшов висновку, що скаржник не належить до таких суб'єктів. Також суд зазначив, що відповідно до ч.1 ст.59 зазначеного закону скаржник, як заставодержатель майна боржника, вправі захистити порушене право в порядку позовного провадження. Враховуючи наведене та керуючись п.3 ч.1 ст. 231 ГПК України, суд першої інстанції закрив провадження за даною скаргою.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу про закриття провадження у справі та направити справу №906/833/17 до господарського суду Житомирської області для продовження розгляду скарги.

В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу скасування ухвали суду першої інстанції, посилається на те, що публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" має право на оскарження дій приватного виконавця шляхом подання скарги на його дії до господарського суду відповідно до ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження", якою визначений суб'єктний склад скаржників, до якого належить в даному випадку банк. Зазначає, що скарга підлягає розгляду судом, який видав виконавчий документ, незалежно від того, від кого вона надходить, тобто в даному випадку підлягає розгляду господарським судом. Звертає увагу, що правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця наділені, окрім сторін, учасників також особи, права яких такими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено.

Апелянт зазначає, що приватним виконавцем неправомірно накладено арешт на майно боржника, оскільки воно перебуває у заставі третьої особи, яка не є стягувачем у виконавчому провадженні. При цьому, вказує, що право застави банку виникло до ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів, а також вартість предмета застави не перевищує розмір заборгованості боржника банку і відповідно банком не надано згоди на звернення стягнення на предмет застави. Порушення прав банку при винесені приватним виконавцем постанови про накладення арешту на майно полягає у позбавлені права застави, встановленого на забезпечення вимог банку до стягувача за основним зобов'язанням, яке захищається ч.1 ст.572 ЦК України, нормами Закону України "Про заставу", Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Отже, у приватного виконавця відсутні правові підстави для накладення арешту на заставне майно.

В апеляційній скарзі, апелянт звертає увагу, що згідно ч.2 ст.25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", а також відомостей з Єдиного реєстру приватних виконавців України, приватний виконавець ОСОБА_1 не мав права на прийняття до виконання наказів №906/833/17 від 20.11.2017 р. та №906/221/18 від 04.07.2018 р., виданих господарським судом Житомирської області, оскільки місце їх виконання не знаходиться в межах його виконавчого округу.

Учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

В судове засідання суду апеляційної інстанції 29.11.2018 р. представники стягувача, боржника та приватного виконавця не з'явились, клопотання про відкладення розгляду справи не подали, причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.33, 34) та реєстром на відправку рекомендованої кореспонденції від 14.11.2018 р. (т.2 а.с.35), а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників сторін та приватного виконавця.

Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Житомирської області від 31.10.2017 р. стягнуто з приватного підприємства "Крупний" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр продукти" 386332,00 грн. - основного боргу, 5794,99 грн. - судового збору (т.1 а.с.43-45).

На примусове виконання рішення суду видано наказ № 906/833/17 від 20.11.2017 р. (т.1 а.с.48).

На виконання наказу суду першої інстанції приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області ОСОБА_1 01.08.2018 р. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №56900621 (т.2 а.с.143).

01.08.2018 р. приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області ОСОБА_1 прийнято постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження №56901816 на примусове виконання наказів №906/833/17 від 20.11.2017 р. та №906/221/18 від 04.07.2018 р., виданих господарським судом Житомирської області (т.2 а.с. 145).

14.08.2018 р. приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області ОСОБА_1 прийнято постанову про арешт майна боржника у виконавчому проваджені №56901816 (т.2 а.с.149).

У зв'язку з накладенням приватним виконавцем арешту на сільськогосподарську техніку боржника, яка перебуває у зареєстрованій у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна заставі банку на підставі договорів застави №52516Z20 та №52516Z21 від 31.05.2016 р. укладених між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (обтяжувач, заставодержатель) та ПП "Крупний" (заставодавець), банк подав скаргу на дії приватного виконавця.

Згідно ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч.1 ст.327 ГПК України).

Стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

Відповідно до положень статей 1, 2 зазначеного закону, гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців, забезпечення права на яке віднесено до засад виконавчого провадження як завершальної стадії судового розгляду. Право на таке оскарження закріплено, зокрема, у положеннях Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на положення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини щодо питання тлумачення і застосування зазначеної норми, судом, встановленим законом, є саме суд, до юрисдикції якого віднесено розгляд відповідного спору, адже кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законом, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених в порядку виключно господарського судочинства, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження (т. 1 а.с. 145)).

Згідно ст.339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ч.1 ст.340 ГПК України).

У відповідно до ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Проаналізувавши правові норми Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконавче провадження", колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" не наділене правом подання скарги на рішення приватного виконавця в розумінні ст.339 ГПК України, оскільки не є стороною виконавчого провадження з огляду на наступне.

Господарським судом Житомирської області залишено поза увагою, що крім загального порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця, визначеного наведеною нормою процесуального законодавства, Законом України "Про виконавче провадження" встановлені відповідні спеціальні норми. Зокрема, ст.74 вказаного закону надає право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця до суду,який видав виконавчий документ, крім сторін, також й іншим учасникам та особам.

На підставі наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в силу положень ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" віднесено до інших учасників та осіб, а тому останній наділений відповідним процесуальним правом оскарження дій приватного виконавця.

Отже, суд зауважує, що за загальним правилом, передбаченим ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" (з урахуванням відповідних положень процесуального законодавства), у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, відповідна скарга розглядається судом, який ухвалив зазначене рішення, за правилами господарського судочинства. При цьому, суд враховує правову позицію, викладену в постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 14.03.2018 р. у справі №660/612/16-ц та аналогічну правову позицію наведену у постанові Верховного Суду від 09.08.2018 р. у справі №915/600/15.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ч.1 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй , а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Тому банк, як заставодержатель майна боржника, вправі захистити порушене право в порядку позовного провадження.

Однак, в даних правовідносинах ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" є лише заставодержателем, а не власником майна, а тому посилання суду першої інстанції на ч.1 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" є помилковим.

Що ж стосується заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 339 ГПК України (постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2012 р.).

Місцевий господарський суд неправомірно застосував п.3 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки обставини, які б були підставами для відмови у відкритті провадження у даній справі відповідно до п.2, 4, 5 ч.1 ст.175 цього Кодексу відсутні.

Статтею 343 ГПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення,дії чи бездіяльність були прийнятті або вчиненні відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У даному випадку місцевий господарський суд повинен був розглянути скаргу по суті і відповідно до ст.343 ГПК України прийняти відповідне рішення.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника щодо неправильного застосування місцевим господарським судом положень ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" та відсутності правових підстав для закриття провадження у справі.

Водночас, апеляційний суд не приймає до уваги аргументи скаржника, які стосуються наявності чи відсутності відповідних порушень при винесенні оскаржуваної постанови приватного виконавця, адже вони стосуються розгляду скарги по суті та виходять за межі перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.

Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від23.02.2006 р. "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Статтею 271 ГПК України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал, зокрема про закриття провадження у справі справа передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно п.4 ч.1 ст.280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки, у цьому випадку, суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 269, 271, 273, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на ухвалу господарського суду Житомирської області від 13.09.2018р. у справі №906/833/17 задоволити.

2. Ухвалу господарського суду Житомирської області від 13.09.2018 р. у справі №906/833/17 скасувати.

3. Справу №906/833/17 направити до господарського суду Житомирської області для розгляду скарги публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на дії приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області ОСОБА_1.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 05 грудня 2018 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.