Рішення

від 03.12.2018 по справі 302/870/18

МІЖГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 302/870/18

№ 2/302/257/18

Номер рядка звіту 54

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повне)

03.12.2018 р. смт.Міжгір'я

Міжгірський районний суд Закарпатської області

в особі головуючого судді КривкаВ. П

з участю:

секретар с/з - ОСОБА_1,

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

представник співвідповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Лісковецького НВК "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад", відділу освіти Міжгірського районної державної адміністрації про зобов'язання нарахувати та виплатити заробітну плату за роботу під час щорічних відпусток тривалістю 24 календарні дні в період з 01.03.2004 р. по 15.04.2018 р. на час дії наказів про надання щорічних відпусток; стягнення сум належних при звільненні (заробітної плати за роботу в період щорічних відпусток ( 2004-2010 р.р.); стягнення сум належних працівнику при звільненні, починаючи з 16.04.2018 р. на час вирішення справи в суді,-

В С Т А Н О В И В:

13 липня 2018 року в суд подано зазначений позов з таким обґрунтуванням вимог.

З 01.03.2004 р. позивач працювала сторожем приміщень Лісковецької ЗОШ I-II ст. (з 20.08.2013 р. - Лісковецьке НВК I-II ступенів),надалі - співвідповідач 1. Згідно наказу керівника цього навчального закладу від 11.04.2018 р. № 2-к позивача звільнено з роботи з 15 квітня 2018 року у зв'язку із скороченням штатів відповідно до п.1 ст. 40 КзпП України. За весь період роботи сторожем відповідач не надавав щорічної відпустки і не виплачував компенсації за її невикористання (не повідомлено про видачу наказів, не ознайомлено з такими наказами). У зв'язку із наступним звільненням 30 березня 2018 року позивач надала керівнику співвідповідача 1 заяву про надання невикористаних відпусток, починаючи з 01.03.2004 р. у зв'язку з наступним звільненням. Натомість на цю заяву керівник співвідповідача 1 надав 19.04.2018 р. письмові відповідь за № 17 про те, що за період з 2004 року позивачу надавались щорічно оплачувані відпустки. У зв'язку із звільненням позивачу нараховано та виплачено 8330 грн. без письмового повідомлення складових частин нарахованої до виплати суми. Опісля, під час судового розгляду іншої цивільної справи за участю цих же сторін керівник співвідповідача повідомив, що у зазначений вище період позивачу виплачувалось щорічна відпустка, про що видавались відповідні накази, про які позивача не було проінформовано. Позивачка вважає, що вона має право на виплату співвідповідачами заробітної плати за роботу сторожем, яка нею фактично виконувалась щорічно протягом 24 календарних днів у період 2004-2018 роки, коли співвідповідачі видавали накази про надання позивачу щорічних відпусток та виплачували відпускні , хоча позивач у відпустки не відбував і фактично виходив у цей період на роботу та виконував трудові обов'язки сторожа. Просить стягнути відповідні суми за цей період, а також стягнути з співвідповідачів середній заробіток за період з часу звільнення , починаючи з 16 квітня 2018 р. по день вирішення справи в суді. Позивач покликається на закон Про відпустки , статті 116-117 КзпП України, закон Про оплату праці .

Співвідповідачі в особі уповноваженого представника позов заперечили повністю і цю позицію обґрунтували таким.

Особливістю оформлення трудових відносин і оплати праці освітніх закладів районного рівня є фінансування оплати праці технічних працівників навчальних закладів через відділ освіти Міжгірської РДА на основі наказів керівників навчальних закладів про прийняття на роботу, звільнення з роботи, надання відпусток і т.п. З огляду на велику кількість таких працівників, організацію роботи та навчального процесу всім технічним працівникам та педагогам щорічні відпустки надаються в літній (не навчальний, канікулярний період), про що видаються загальні накази. Позивач працювала технічним працівником тривалий період (з 1983 р.) і їй було відомо про те , що відпустки щорічно надаються в літній період. Позивач отримувала кошти на оплатну відпустку через особисту зарплатну банківську картку щорічно, а тому знала про це і повинна була цікавитися розміром відпускних . Окрім цього, у 2014 і 2017 роках у період відпустки позивача, на час її відсутності роботу сторожа виконували інші особи на підставі виданих наказів, про що мало бути відомо позивачу, бо ці особи є її родичами. В інші роки зазначеного в позові періоду накази про заміну позивача в період її відпустки не видавались. Представник співвідповідачів вважає, що позивач не довів належними і допустимими доказами свої позовні вимоги.

В справі судом винесено такі процесуальні рішення. Ухвалою від 17.07.2017 р. прийнято позовну заяву та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження. Ухвалою від 09.08.2018 р. залучено в справу в якості співвідповідача відділ освіти Міжгірськорї районної державної адміністрації ( співвідповідач 2). Ухвалою від 09.08.2018 р. витребувано докази за клопотанням позивача. Ухвалою від 14.11 2018 р. визнано явку представника співвідповідачів обов'язковою. Суд також ухвалив із занесенням протокольної ухвали до звукотехнічного запису судового розгляду про відмову стороні співвідповідачів у задоволенні клопотання про зупинення провадження в справі до вирішення іншої цивільної справи за участю сторін, яка розглядається судом апеляційної інстанції з огляду на таке. Згідно рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 08.06.2018 р. (справа № 302/399/18, суддя Гайдур А.Ю.) позивачу відмовлено у позові до співвідповідачів про поновлення на роботі кухара і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасування наказу № 23-к від 23.08.2016 р. На це рішення позивач подала апеляційну скаргу і ця цивільна справа знаходиться на розгляді Закарпатського апеляційного суду. Натомість позовні вимоги за цією справою розглядаються за іншим предметом і підставами позовних вимог (щодо роботи позивача кухарем), а тому розгляд цієї справи об'єктивно не впливає на розглядувану справу. Натомість в іншій цивільній справі № 302/546/18 (суддя Цімбота В.І.) винесено ухвалу від 23.07.2018 р. про зупинення провадження в справі, зокрема до вирішення розглядуваної справи № 302/870/18. Отже, підстав для застосування ст.251 ч.1 п.6 ЦПК України не має. Суд також виніс протокольну ухвалу про відмову в задоволення клопотання позивача про допит в якості свідка керівника співвідповідача 1 з огляду на таке обґрунтування. Представник співвідповідачів заперечив це клопотання, пояснивши, що керівник співвідповідача 1 видавав відповідні накази та вчиняв дії, які оспорюються позивачем, а тому він має право відмовитися від давання показань стосовно себе особисто і надає покази за згодою. Згідно з ст. 71 ЦПК України фізична особа має право відмовитися від давання показів щодо себе, зокрема які можуть тягнути юридичну відповідальність для фізичної особи. Окрім цього, ст.92 ЦПК України передбачено, що сторони, треті особи, їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Отже, для забезпечення засад цивільного судочинства змагальність сторін, принципу пропорційності, не має підстав примусово спонукати представника сторони для давання показань свідком, тобто без його згоди.

Судом установлено такі обставини.

Позивачка працювала у співвідповідача 1 сторожем з 01.03.2004 р. по 16 04.2018 р. і звільнена з цієї роботи у зв'язку з скороченням чисельності штатів відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України. Це підтверджено записами в трудовій книжці позивача з покликанням на накази, зокрема накази співвідповідача 1: № 6 від 01.03.2004 р.,№ 1-к від 12.02.2018 р. , № 2-к від 11.04.2018 р., наказ співвідповідача 2 № 26 від 08.02.2018 р. Згідно наказу про звільнення позивача, виданого співвідповідачем 1, бухгалтерії співвідповідача 2 доручено виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку і провести повний розрахунок. Згідно з розрахунковим листом бухгалтерії співвідповідача 2 позивачу нараховано при звільненні заробітну плату за квітень 2018 р. і вихідну допомогу всього 10420, 51 грн. і виплачено після відрахування податку і обов'язкових платежів суму 8388 грн. 51 коп. Згідно наказів керівника співвідповідача 1 у 2005-2017 р.р. щорічно надавались технічним працівникам щорічні чергові відпустки протягом 24 календарних днів. Зокрема, позивачу - в літній період (червень-серпень). Згідно наказів цього ж керівника у 2014 р. і у 2017 р. на період основної відпустки позивача, які надавались у ці роки, на посаду сторожа призначались ОСОБА_5, ОСОБА_6 з нарахуванням їм відповідної заробітної плати. За довідкою співвідповідача 2 № 01-15/707 від 12.09.2018 р. в інші роки заміна на час щорічних відпусток позивача не призначалась та не нараховувалась.

Позивач під час судового розгляду справи надала покази як свідок (за згодою), згідно яких вона в період роботи сторожем (2004-2018 р.р.), жодного разу не відбувала у чергову щорічну відпустку, не писала про це заяви керівнику співвідповідача, не ознайомлювалась із наказами про її відпустки і в періоди, які зазначені в наказах співвідповідача 1 про надання їй 24 календарних днів відпустки, виходила на роботу і виконувала обов'язки сторожа приміщень. ОСОБА_2 також показала , що ОСОБА_6 і ОСОБА_5 не замінювали її в 2014 р., 2017 р., бо вона виходила в період дії цих наказів на роботу сторожем і про такі накази їй не було відомо.

Свідок ОСОБА_6 показав , що він працює оператором котельні у співвідповідача 2. Влітку 2017 р. керівник повідомив йому, що треба замінити сторожа на час відпустки. Однак ОСОБА_6 заяви про роботу сторожем не писав і не виходив на цю роботу. У серпні 2017 р. його дружина в смт Міжгір'ї на його прохання знімала в Приватбанку заробітну плату із зарплатної картки і на рахунку була сума біля 2000 грн. У бухгалтерії відділу освіти їй повідомили, що це оплата за заміну сторожа в період відпустки основного працівника. Цей свідок також повідомив, що йому невідомо чи виходила на роботу сторожем у цей період позивач ОСОБА_2

Оцінивши встановлені обставини, доводи сторін і їх представників, подані в справу докази, суд дійшов такого висновку.

Предметом спору є вимога позивача нарахувати їй заробітну плату, яку вона виконувала в під час основних щорічних відпусток у період 2004-2017 роки, які зафіксовані в наказах співвідповідача 1 про надання цих відпусток протягом 24 календарних днів, тобто за фактично виконану роботу сторожа, та стягнути нарахований заробіток з співвідповідача 2, а також компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні.

Статтею 116 КзпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, , що належить йому від підприємства, установи , організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений в цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Порядок і умови надання щорічних відпусток, відкликання з відпустки врегульовані положеннями статті 79 КзпП України. Зокрема : - черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку; - конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну; - відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише у випадках, передбачених ч.8 цієї статті з оплатою праці у встановленому порядку. Перенесення щорічної відпустки передбачено ст. 80 КзпП України як на вимогу працівника, так і за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.

Згідно з ст. 83 КзпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Аналогічні положення про відпустки містить закон Про відпустки .

Згідно ст. 94 КзпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1). У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення дій або відсутності події встановленою (ч.2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6).

Суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке обґрунтування.

Із встановлених обставин видно, що в 2004 - 20018 р.р. (окрім 2014 і 2017 років) керівник співвідповідача 1 видавав накази про надання щорічних відпусток позивачу тривалістю по 24 календарні дні, не призначаючи заміни для виконання обов'язків сторожа на час перебування у відпустці позивача (накази про це не видавались). Натомість співвідповідач 1 таку заміну на час відпустки призначив у 20014 і у 2017 роках, про що видав відповідні накази про роботу в цей період інших осіб (ОСОБА_6 і ОСОБА_5Ю.). Відповідач не подав жодного доказу про те, що графіки відпусток складалися і доводилися до відома працівників, зокрема позивача. Відповідач також не подав доказів про ознайомлення позивача з наказами про відпустки, які видавалися стосовно неї щорічно в 2004-2017 роках та заяви позивача про надання таких відпусток. Отже, співвідповідачем 1 не виконано належно вимоги статті 79 КзпП України.

Відповідачі також не спростували того, що позивачка у період, коли стосовно неї видавалися накази про відбуття в чергову щорічну відпустку, фактично виходила на роботу і виконувала трудові обов'язки сторожа. Натомість у 2014 і в 2017 роках такі накази про заміну були видані і робота за час заміни основного працівника в період його відсутності (відпустки) була оплачена. Це підтверджено показами свідка ОСОБА_6 довідкою і наказами співвідповідачів. Суд бере до уваги, що ОСОБА_6 і ОСОБА_5 є в родинних стосунках з позивачем, що визнано позивачкою в судовому засіданні, а також підтверджено показами свідка ОСОБА_6 Із змісту розрахункового листа співвідповідача 2 про розрахунок при звільненні позивача в квітні 2018 року видно, що їй нараховано заробітну плату за квітень та вихідну допомогу. Суд критично оцінює доводи представника співвідповідачів, що позивач щомісячно отримувала на зарплатну картку гроші, а тому мала бути проінформована, що щорічно влітку її заробіток відрізняється від попередніх і наступних місяців у зв'язку з оплатою відпустки. Це твердження не підтверджено жодним належним доказом (відомостями про нараховану та виплачену заробітну плату, заявами позивача про надання відпусток, ознайомлення позивача під розписку з наказами, табелями виходу на роботу і т.п.). Отже, позивач має право на одержання заробітної плати в період виконання ним роботи під час щорічних основних відпусток, бо позивачу нараховано і виплачено щорічні відпустки. Це право гарантується і захищається ст. 43 Конституції України, передбачене ст.94 КзпП України, і законом Про оплату праці .

З огляду на те, що в справу не подано доказів про середньомісячний заробіток позивача , який передував наданню щорічних основних відпусток за 2004-2013 р.р. і 2015-2016 рр. не може бути задоволена вимога про стягнення з співвідповідача 2 відповідної суми заробітку, не виплаченого позивачу за роботу в цей період. Ця вимога, по суті , є передчасною.

Суд також не знайшов підстав для застосування статті 117 КзпП України, бо між сторонами виник спір не про розмір належних працівникові сум при звільненні, а про фактичне виконання трудових обов'язків і підстави для оплати праці. Суд вважає,що в такому випадку передчасно констатувати про вину співвідповідача 2 про затримку розрахунку при звільненні позивача.

Суд вважає, що співвідповідачі мають нести солідарний обов'язок щодо виконання задоволених судом вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити заробітну плату позивачу за фактично виконану роботу в зазначений період, бо згідно із законом Про освіту , Про загальну середньо освіту відділ освіти Міжгірської районної державної здійснює централізовано фінансування таких навчальних закладів освіти, зокрема і в частині оплати праці. Натомість керівники навчальних закладів стосовно технічних працівників виконують функції роботодавців (прийняття, звільнення з роботи, інші трудові правовідносини).

Згідно з ст. 141 ч.1 ЦПК України судовий збір за ставкою немайнової позовної вимоги, яка задоволена судом, слід покласти на співвідповідача 2 із стягненням у користь держави, бо позивач за пільгою, встановленою законом Про судовий збір (стаття 5 ч.1 пп.1) не оплачував судовий збір за подання позову. Керуючись ст.ст. 263-266, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Лісковецький навчально-виховний комплекс "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад"(код ЄДРПОУ 25439441, юридична адреса: с.Лісковець, 172, Міжгірський район, Закарпатська область), відділ освіти Міжгірського районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 02143330, юридична адреса: смт.Міжгір'я, вул. Шевченка,86, Закарпатська область) - в особі уповноважених осіб (керівників) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1, с.Лісковець,42, Міжгірський район, Закарпатська область) заробітну плату за роботу на посаді технічного працівника - сторожа "Лісковецької НВК І-ІІ ст. - дошкільний навчальний заклад" у період щорічних основних відпусток тривалістю 24 календарні дні за 2004-2013 р.р. і 2015-2016 р.р.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з відділу освіти Міжгірської РДА судові витрати у виді судового збору в сумі 704 грн.80 коп. в користь держави.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в Закарпатський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Міжгірський районний суд Закарпатської області, відповідно до положень п. 15.5 ч. 1 розділу VII Перехідні положення ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили згідно з ст. 273 ЦПК України.

Повне рішення складено 05 грудня 2018 р.

Суддя: ОСОБА_7