Постанова

від 20.02.2019 по справі 302/870/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 302/870/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 лютого 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача - Готри Т.Ю.

суддів - Собослоя Г.Г., Кондора Р.Ю.,

з участю секретаря - Юрочко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 3 грудня 2018 року, ухваленого суддею Кривка В.П., повне рішення складено 5.12.2018 року, в справі за позовом ОСОБА_2 до Лісковецького навчально-виховного комплексу Загальноосвітній навчальний заклад 1-11 ступенів-дошкільний навчальний заклад, відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення сум, належних при звільненні,

в с т а н о в и в :

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Лісковецького навчально-виховного комплексу Загальноосвітній навчальний заклад 1-11 ступенів-дошкільний навчальний заклад, відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення сум, належних при звільненні.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона працювала у Лісковецькій ВШ з 20.03.1987 року на посаді технічного працівника. 01.03.2004 року вона була переведена на посаду сторожа приміщень Лісковецької ЗОШ 1-11 ступенів. 30.03.2018 року вона була переведена на посаду сторожа Лісковецького НВК 1-11 ступенів. Згідно наказу Лісковецького НВК 1-11 ступенів №2 від 11.04.2018 року вона була звільнена з роботи з 15.04.2018 року у зв язку з скороченням штатів відповідно до ч.1 ст.40 КЗпП України.

За весь період вказаної роботи на посаді сторожа з 01.03.2004 року по час її звільнення 15.04.2018 року їй жодного разу не було надано щорічної відпустки, а також не виплачувалася компенсація за її невикористання. Її жодного разу не було повідомлено про видачу наказу про надання їй щорічної відпустки за вказаний період, а також її не було ознайомлено з такими наказами

У зв язку з наступним її звільненням вона 30.03.2018 року подала керівнику відповідача письмову заяву, в якій просила перед її звільненням надати їй невикористані з 01.03.2004 року щорічні відпустки з наступним звільненням. Також 10.04.2018 року вона подала відповідачу письмову заяву в якій ще раз просила перед її звільненням надати їй невикористані з 01.03.2004 року щорічні відпустки з наступним звільненням. На подану нею заяву отримала від керівника відповідь за №17 від 19.04.2018 року про те, що за період з 2004 року по день звільнення їй було надано всі щорічні відпустки та виплачено заробітну плату за час таких відпусток.

Вказувала, що за період з 01.03.2004 року по 15.04.2018 року їй формально щорічно надавалися щорічні відпустки тривалістю 24 дні, але фактично такі відпустки їй ніколи не надавалися, за цей час вона виконувала роботу сторожа, яка й досі їй не оплачена, а заробіток за таку її роботу отримував інший працівник, який формально був призначений виконувати таку роботу, але фактично її ніколи не виконував.

Посилаючись на наведені обставини просила суд зобов'язати Лісковецький навчально-виховний комплекс Загальноосвітній навчальний заклад 1-11 ступенів-дошкільний навчальний заклад нарахувати та виплатити їй заробітну плату за роботу, яку вона виконувала щорічно тривалістю 24 дні в період з 01.03.2004 року по 15.04.2018 року на час дії наказів про надання їй щорічних відпусток.

Стягнути з відповідача на її користь суми, належні їй при звільненні згідно наказу №2 від 11.04.2018 року, як заробітну плату за роботу, яку вона виконувала щорічно тривалістю 24 дні в період з 01.03.2004 року по 15.04.2018 року на час дії наказів про надання їй щорічних відпусток.

Стягнути з відповідача на її користь її середній заробіток за весь час невиплати їй сум, належних їй при звільненні, як заробітну плату за роботу, яку вона виконувала щорічно тривалістю 24 дні в період з 01.03.2004 року по 15.04.2018 року на час дії наказів про надання їй щорічних відпусток, починаючи з 16.04.2018 року по час вирішення справи в суді.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 9 серпня 2008 року залучено в справу в якості співвідповідача відділ освіти Міжгірської районної державної адміністрації.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 3 грудня 2018 року позов задоволено частково.

Зобов'язано Лісковецький навчально-виховний комплекс Загальноосвітній навчальний заклад 1-11 ступенів-дошкільний навчальний заклад , відділ освіти Міжгірської районної державної адміністрації - в особі уповноважених осіб (керівників) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за роботу на посаді технічного працівника - сторожа Лісковецької НВК 1-11 ст. - дошкільний навчальний заклад у період щорічних відпусток тривалістю 24 дні за 2004-2013 роки та 2015-2016 роки.

У решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі Лісковецький навчально-виховний комплекс Загальноосвітній навчальний заклад 1-11 ступенів-дошкільний навчальний заклад просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що відповідачем суду були надані накази про відпустки за кожен рік, платіжні відомості про нарахування заробітної плати на період відпустки, з урахуванням коштів оплачених згідно Закону України Про відпустки , і табелями виходу на роботу. Тобто позивачка у спірний період з 2004 по 2018 року була кожного року у щорічній відпустці, яка їй була оплачена.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови їй у задоволенні позовних вимог, а саме зобов'язати відповідачів нарахувати і виплатити їй заробітну плату за роботу, яку вона виконувала у 2014 році та 2017 році тривалістю 24 дні на час дії наказів про надання їй щорічних відпусток;

Стягнути з відповідачів на її користь суми, належні їй при звільненні згідно наказу відповідача №2 від 11.04.2018 року, як заробітну плату за роботу, яку вона виконувала щорічно тривалістю 24 дні в період з 01.03.2004 року по 15.04.2018 року на час дії наказів про надання їй щорічних відпусток.

Стягнути з відповідачів на її користь її середній заробіток за весь час невиплати їй сум, належних їй при звільненні, як заробітну плату за роботу, яку вона виконувала щорічно тривалістю 24 дні в період з 01.03.2004 року по 15.04.2018 року на час дії наказів про надання їй щорічних відпусток, починаючи з 16.04.2018 року по час вирішення справи в суді.

Вказує на те, що суд вірно встановив, що за період її роботи у відповідача з 01.03.2004 року по 15.04.2018 року вона жодного разу фактично не перебувала у щорічній відпустці, а тому правильно зобов'язав відповідачів нарахувати та виплатити їй заробітну плату за роботу у період щорічних відпусток тривалістю 24 дні за 2004-2013 роки та 2015-2016 роки. Проте безпідставно відмовив у задоволенні решти вимог, які просить задовольнити.

Сторони у судове засідання не з явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, тому їх неявка згідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що позивачці відповідачами не була виплачена заробітна плата за роботу на посаді технічного працівника - сторожа Лісковецької НВК 1-11 ст. - дошкільний навчальний заклад у період щорічних відпусток тривалістю 24 дні за 2004-2013 роки та 2015-2016 роки, а тому зобов'язав відповідачів нарахувати та виплатити таку позивачці.

Проте апеляційний суд з висновком суду першої інстанції погодитись не може з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачка працювала у Лісковецькій ВШ з 20.03.1987 року на посаді технічного працівника. 01.03.2004 року вона була переведена на посаду сторожа приміщень Лісковецької ЗОШ 1-11 ступенів. 30.03.2018 року вона була переведена на посаду сторожа Лісковецького НВК 1-11 ступенів. Згідно наказу Лісковецького НВК 1-11 ступенів №2 від 11.04.2018 року вона була звільнена з роботи з 15.04.2018 року у зв язку з скороченням штатів відповідно до ч.1 ст.40 КЗпП України. Зазначені обставини стверджуються записами у трудовій книжці ОСОБА_2, копія якої міститься у матеріалах справи (а.с.6-9).

У позовній заяві ОСОБА_2 стверджує, що за весь період вказаної роботи на посаді сторожа з 01.03.2004 року по час її звільнення 15.04.2018 року їй жодного разу не було надано щорічної відпустки, а також не виплачувалася компенсація за її невикористання. Її жодного разу не було повідомлено про видачу наказу про надання їй щорічної відпустки за вказаний період, а також її не було ознайомлено з такими наказами.

Проте, зазначені доводи не заслуговують на увагу і спростовуються наявними в матеріалах справи наказами, зокрема :

- наказом №12 від 28.01.2005 року директора загальноосвітньої школи 1-11 ст. с.Лісковець про надання ОСОБА_2 чергової відпустки в кількості 24 календарних дні з 01.07.2005 року;

- наказом №11 від 03.04.2006 року директора загальноосвітньої ЗОШ 1-11 ст. с.Лісковець про надання ОСОБА_2 чергової відпустки в кількості 24 календарних дні з 01.08.2006 року;

- наказом №7 від 21.04.2007 року директора Лісковецької ЗОШ 1-11 ст. про надання ОСОБА_2 чергової відпустки в кількості 24 календарних дні з 01.07.2007 року;

- наказом №27 від 18.03.2008 року директора Лісковецької загальноосвітньої школи 1-11 ступенів про надання чергової відпустки в кількості 24 календарних дні з 01.07.2008 року;

- наказом №13 від 12 травня 2009 року директора Лісковецької ЗОШ 1-11 ст. про надання ОСОБА_2 чергової відпустки в кількості 24 календарних дні з 01.07.2009 року;

- наказом №8 від 29 березня 2010 року директора Лісковецької ЗОШ 1-11 ст. про надання ОСОБА_2 чергової відпустки в кількості 24 календарних дні з 01.07.2010 року;

- наказом №17 від 25 травня 2011 року директора Лісковецької ЗОШ 1-11 ст. про надання ОСОБА_2 чергової відпустки в кількості 24 календарних дні з 01.07.2011 року;

- наказом №7 від 26.04.2012 року директора Лісковецької ЗОШ 1-11 ст. про надання ОСОБА_2 чергової відпустки в кількості 24 календарних дні з 01.06.2012 року по 25.06.2012 року;

- наказом №7 від 26.05.2013 року директора Лісковецької ЗОШ 1-11 ст. про надання ОСОБА_2 чергової відпустки в кількості 24 календарних дні з 01.07.2013 року по 25.07.2013 року;

- наказом №10 від травня 2014 року директора Лісковецького НВК 1-11 ст. про надання ОСОБА_2 основної відпустки в кількості 24 календарних дні з 14.07.2014 року по 06.08.2014 року;

- наказом №11 від 26.05.2015 року директора Лісковецького НВК 1-11 ст. про надання ОСОБА_2 основної відпустки в кількості 24 календарних дні з 14.07.2015 року по 06.08.2015 року;

- наказом №11-к від 05.05.2016 року директора Лісковецького навчально-виховного комплексу Загальноосвітній навчальний заклад 1-11 ступенів дошкільний навчальний заклад про надання ОСОБА_2 основної відпустки в кількості 24 календарних дні з 07.08.2016 року по 31.08.2016 року;

- наказом №2-к від 03.03.2017 року директора Лісковецького навчально-виховного комплексу Загальноосвітній навчальний заклад 1-11 ступенів дошкільний навчальний заклад про надання ОСОБА_2 основної відпустки в кількості 24 календарних дні з 18.06.2017 року по 12.07.2017 року (а.с.27-39).

Також в матеріалах справи містяться накази директора Лісковецького НВК 1-11 ст. №10к від 14.07.2014 року про призначення ОСОБА_3 на посаду сторожа НВК з 14.07 по 06.08.2014 року на період основної відпустки сторожа НВК ОСОБА_2, та наказ директора №11-к від 16.06.2017 року про призначення ОСОБА_4 на посаду сторожа Лісковецького НВК на період основної відпустки сторожа НВК ОСОБА_2 з 18.06. по 12.07.2017 року (а.с.47-48), яким згідно довідки відділу освіти Міжгірської РДА від 12.09.2018 року №01-15/707 була нарахована заробітна плата. За всі інші роки заміна не призначалася (а.с.46).

Як стверджував в апеляційній скарзі начальник відділу освіти Міжгірської РДА Олексієнко Н.С., на період відпусток у 2014 та 2017 роках були наявні кошти, а тому призначалися на роботу інші працівники (ОСОБА_4, ОСОБА_3.), а в інші періоди не призначалися інші працівники, так як відпустки працівників були під час літніх канікул, а тому обов'язки сторожа ніхто не виконував.

Відповідно до ст.74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна і додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно з частиною першою статті 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Частиною четвертою статті 79 КЗпП України встановлено, що черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх представників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

В апеляційній скарзі представник відповідача начальник відділу освіти Міжгірської РДА Олексієнко Н.С. стверджував, що позивачці було відомо про всі накази та графіки відпусток у навчальному закладі, які мають своєрідну специфіку. А саме на початку року всі планують свої відпустки лише у період літніх канікул про що складаються відповідні графіки. Потім на початку канікул видається загальний наказ, в якому зазначаються відпустки всіх, як педагогічного колективу, так і техперсоналу із зазначенням тривалості, початку та закінчення відпусток і направляються у бухгалтерію відділу освіти для проведення нарахувань. Персональні накази про відпустки не видаються, це стала практика, що стосується не тільки цього навчального закладу, а всіх закладів освіти.

Наведені в апеляційній скарзі представником відповідача твердження узгоджуються і з іншими матеріалами справи, зокрема вище наведеними наказами, а тому заслуговують на увагу.

Позивачка ОСОБА_2 у відповідності до вимог ст.81 ЦПК України не довела належними і допустимими доказами той факт, що вона з 2004 року по 2018 роки не перебувала у щорічних відпустах, та не спростувала надані відповідачем накази про відпустки.

Таким чином, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про часткове задоволення позову, оскільки відповідачами не було порушено трудових прав позивача, зокрема права на надання їй щорічної відпустки та оплати цієї відпустки, а тому у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити, апеляційну скаргу відповідача задовольнити, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації - задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 3 грудня 2018 року - скасувати.

У позові ОСОБА_2 до Лісковецького навчально-виховного комплексу Загальноосвітній навчальний заклад 1-11 ступенів-дошкільний навчальний заклад, відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення сум, належних при звільненні - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 1 березня 2019 року.

Суддя-доповідач :

Судді :