Рішення

від 29.11.2018 по справі 917/1201/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2018 Справа № 917/1201/18

м.Полтава

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Неофіт-Ко", АДРЕСА_1, 43016

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Пирятин", вул.Івана Франка, 9б, с.Повстин, Пирятинський район, Полтавська область, 37053

про стягнення 352633,25 грн.

Суддя Паламарчук В.В.

Секретар судового засідання Рожко О.П.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Неофіт-Ко" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Пирятин" про стягнення заборгованості в сумі 352633,25 грн., з них: 165000,00грн. - сума основного боргу, 52560,41грн. - пеня, 14375,34грн. - 3% річних, 60472,50грн. - збитки від інфляції, 60225,00грн. - штрафу, які виникли внаслідок не виконання зобов'язань за договором поставки №20/2015 від 09.06.2015р.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 08.10.2018р. відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Проведення підготовчого засідання призначено на 06.11.2018р.

Відповідач у відзиві на позов від 05.11.2018р. (вхід. №10260 від 05.10.2018р.) проти позову заперечує, зазначає про фіктивність Договору поставки №20/2015 від 09 червня 2015 року та відсутність у нього будь-яких підтверджень договірних відносин з позивачем.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

09 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Неофіт-Ко' (Постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Пирятин» (Покупець, відповідач) було укладено договір поставки №20/2015.

Відповідно до п.1.1 Договору: Згідно даного договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві водорозчинні мікродобрива (товар), а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно оплатити його в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п.2.1 Договору загальна сума Договору становить 165 000,00грн, в т.ч. ПДВ 20% - 27 500,00грн.

Відповідно до Розділу 2 Договору було визначено наступний порядок розрахунків:

• 30% до 30 вересня 2015 року;

• решта 70% до 30 жовтня 2015 року;

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, а саме: «Акварін 10" 3,0 тонни на загальну суму 165 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №29 від 09 червня 2015 року, довіреністю №18 від 09 червня 2015 року, податковою накладною №1 від 09 червня 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем свої договірні зобов'язання виконані.

В порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати не виконав, оплату поставленого товару не здійснив, що стало підставою для звернення позивачем до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 165 000,00грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 14375,34грн. -3% річних, 60472,50грн. - інфляційні витрати, 52560,41грн. - пені та 60225,00грн. - штрафу, нараховані за неналежне виконання своїх зобов'язань за договором.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачена свобода договору.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 6 ст.265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, на виконання мов укладеного між сторонами договору поставив відповідачу вказаний товар, що підтверджується матеріалами справи.

Проте відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань поставку обумовленого договором товару не здійснив.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із претензією від 03.05.2018 в якій вимагав від відповідача оплати боргу у розмірі 165000,00грн. за поставлений товар. Проте відповідач жодної відповіді на претензію не надав, грошові кошти не оплатив.

Згідно з ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В порушення своїх зобов'язань за договором заборгованість за отриманий товар в сумі 165 000,00грн. відповідачем не сплачена.

Доказів в спростування вищевикладеного чи інших заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Отже, позовні вимоги про стягнення 165 000,00грн основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилаючись на ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 14375,34грн. - 3% річних за період з 31.10.2015 по 25.09.2018 та 60472,50грн. - збитки від інфляції за період листопад 2015 - червень 2018.

Здійснивши перерахунок за допомогою калькулятору "ЛІГА: ОСОБА_2 9.1.3", заявлені до стягнення 14375,34грн. - 3% річних за період з 31.10.2015 по 25.09.2018 та 60472,50грн. - збитків від інфляції за період листопад 2015р. - червень 2018р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо нарахування позивачем пені у розмірі 52560,41грн. - пені за період 25.09.2017 по 25.09.2018 та штрафу у розмірі 60225,00грн., нарахований за період 25.09.2017 - 25.09.2018, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Пункт 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначає, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України).

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що за порушення термінів оплати товару Покупець сплачує Постачальнику неустойку (штраф, пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування неустойки (штрафу, пені) за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого в строк товару.

У випадку якщо затримка оплати товару триває більш ніж 30 календарних днів, Покупець зобов'язаний на вимогу Постачальника сплатити штраф у розмірі 0,1 відсотків простроченої суми за кожен день затримки платежу.

Суд звертає увагу на те, що за своєю правовою природою штраф у даному визначенні підпадає під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 ЦК України частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу пунктом 6.2 Договору поставки сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожний день прострочення.

Отже, умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання Покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перевіряючи розмір заявленої позивачем до стягнення штрафних санкцій суд звертає увагу на те, що позивачем нарахування здійснено за період з 25.09.2017 по 25.09.2018, а зобов'язання виникли з 31.10.2015.

Позивач не врахував вказані приписи законодавства та не вірно визначив початок перебігу строку прострочення.

З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 52560,41грн. та штрафу у розмірі - 60225,00грн.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач своїми процесуальними правами не скористався та належними та допустимими доказами не спростував позовні вимоги позивача.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Пирятин" (вул.Івана Франка, 9б, с.Повстин, Пирятинський район, Полтавська область, 37053, код ЄДРПОУ 36814431) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Неофіт-Ко" (АДРЕСА_1, 43016, код ЄДРПОУ 38592469) - 165 000,00грн. - суму основного боргу, 14375,34грн. - 3% річних, 60472,50грн. - інфляційні втрати, а також 3597,72грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 05.12.2018р.

Суддя Паламарчук В.В.