Постанова

від 05.12.2018 по справі 136/276/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/276/18

Провадження № 22-ц/801/301/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 рокуСправа № 136/276/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів: Марчук В.С., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання: Пантелеймонової А.І.,

за участю сторін: представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника ТОВ Прилуцьке - Бурятинського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №136/276/18 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року, яке ухвалене суддею Кривенко Д.Т. в приміщенні Липовецького районного суду Вінницької області,

в с т а н о в и в :

В лютому 2018 року ОСОБА_3 звернулась у суд з позовом до ТОВ Прилуцьке про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вона являється власником земельної ділянки, площею 3,0491 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області. 10 січня 2014 року між нею та ТОВ Прилуцьке було укладено Договір оренди належної їй земельної ділянки, терміном на 5 років, договір зареєстрований 23 серпня 2014 державним реєстратором Липовецького районного управління юстиції Вінницької області за № 6779003. Позивач вказує, що вказаний правочин нею не підписувався, а тому відсутнє її волевиявлення, доручень з даного приводу нікому не давала, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 січня 2014 року, загальною площею 3,0491 га, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений між нею та ТОВ Прилуцьке , вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року позов задоволено. Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ Прилуцьке подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року не відповідає дійсним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у зв'язку з пропуском строків позовної давності.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір, укладений від імені орендодавця підписаний не нею, а іншою особою, тобто спірний договір був укладений без волевиявлення позивача, а тому наявні підстави для визнання договору оренди землі недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 січня 2014 року між ОСОБА_3 та ТОВ Прилуцьке було укладено Договір оренди земельної ділянки, терміном на 5 років, загальною площею 3,0491 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить позивачеві (а.с.9-11).

Право оренди земельної ділянки було зареєстроване 23 серпня 2014 року державним реєстратором Липовецького районного управління юстиції Вінницької області Чернюк Л.М. (а.с.15).

Положеннями статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 18 червня 2018 року №2302/2303/18-21, в оригіналі договору оренди земельної ділянки від 10 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ Прилуцьке , в графі Орендодавець підпис виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів; в оригіналі договору оренди земельної ділянки від 10 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ Прилуцьке , в графі Орендодавець підпис виконаний не самою ОСОБА_3, а іншою особою; в оригіналі договору оренди земельної ділянки від 10 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ Прилуцьке , в графі Орендодавець підпис виконаний без наслідування почерку ОСОБА_3 (а.с.75-78).

За таких обставин, колегія суддів, приходить до висновку, що задовольняючи позов суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, правильно виходив із того, що при укладенні договору оренди земельної ділянки від 10 січня 2014 року між ТОВ Прилуцьке та ОСОБА_3 було відсутнє волевиявлення останньої, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним, оскільки від імені ОСОБА_3 оспорюваний договір підписано іншою особою, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 дізналася про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише в травні 2017 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є початком перебігу строку позовної давності. Встановлені судом обставини відповідачем не спростовані.

Доводи апеляційної скарги про те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримувала плату за користування землею є безпідставними та суперечить нормам статті 261 ЦК України.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який повно і всебічно з'ясував всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам наявних в матеріалах справи, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, інші доводи апеляційної скарги необґрунтовані, а тому відсутні підстави для його скасування.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 грудня 2018 року.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Марчук В.С.

Матківська М.В.

Згідно з оригіналом: Сопрун В.В.