Постанова

від 05.12.2018 по справі 924/239/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року Справа № 924/239/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Гудак А.В.,

Судді Петухов М.Г.,

Судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Драчук В.М.

за участю представників:

позивача: Сівовна Ю.В. адвокат

третіх осіб на стороні позивача не з"явилися

відповідача: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" на рішення господарського суду Хмельницької області від 24.09.2018 у справі №924/239/18 (головуючий суддя Димбовський В.В., суддя Гладюк Ю.В., суддя Смаровоз М.В. м.Хмельницький, повний текст рішення складено - 03.10.2018)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент", м. Київ

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Агро", м. Київ

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Приватного підприємства "Транс-Агро", Хмельницька область, Старосинявський район, смт. Стара Синява

до ОСОБА_2, смт. Стара Синява, Старосинявський район, Хмельницька область

про 1) стягнення 21430,07 євро, що за курсом НБУ становить 616757,42 грн., які були пропорційно сплачені ТОВ "Ресіліент" за відповідну площу земельних ділянок;

2) стягнення збитків в сумі 657524,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 до господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" до ОСОБА_2 про 1) стягнення 21430,07 євро, що за курсом НБУ становить 616757.42 грн., які були пропорційно сплачені ТОВ "Ресіліент" за відповідну площу земельних ділянок,2) стягнення збитків в су мі 657524,57 грн.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 24.09.2018 у справі №924/239/18 у позові товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент", м. Київ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Агро", м. Київ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Приватного підприємства "Транс-Агро", Хмельницька область, Старосинявський район, смт. Стара Синява до ОСОБА_2, смт. Стара Синява, Старосинявський район, Хмельницька область про стягнення 21430,07 євро, що за курсом НБУ становить 616757,42 грн., які були пропорційно сплачені ТОВ "Ресіліент" за відповідну площу земельних ділянок та стягнення збитків в сумі 657524,57 грн. відмовлено.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що позивач не довів, у чому полягає порушення його корпоративних прав на участь у приватному підприємстві "ТРАНС-АГРО" внаслідок укладення та виконання договору від 26.11.2015р. купівлі-продажу часток участі у приватному підприємстві "ТРАНС-АГРО". Одночасно, посилання позивача на те, що у порушення п.6.2.4 договору від 26.11.2015р. відповідач не передав позивачу зареєстровані договори оренди щодо земельних ділянок загальною площею 152,156 гектарів (відповідно до додатку 4) жодним чином не свідчить про порушення його корпоративних прав на участь у приватному підприємстві.

Враховуючи викладене, у позивача відсутні правові підстави вимагати стягнення коштів щодо частки майна яке перейшло до нього відповідно до умов договору купівлі продажу частки, однак, позивач не позбавлений права звернутись до суду із позовом, використавши при цьому, інші способи захисту відповідно до положень ст. 16 ЦК України, зокрема, про зобов'язання вчинити дії щодо прийняття рішення про внесення змін до статуту та відповідної державної реєстрації.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що в матеріалах справи відсутня будь-яка фіксація нанесення позивачу збитків в сумі 657524,57 грн., відсутнє підтвердження того, що передача земельних ділянок призвела до таких збитків. З врахуванням викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не довів завдання йому шкоди, її розміру, причинного зв'язку між діями та наслідками, а також вини відповідача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Хмельницької області від 24.09.2018 у справі №924/239/18 скасувати та прийняти постанову про задоволення позовних вимог.

Вважає, що висновок господарського суду першої інстанції про відсутність у позивача правових підстав вимагати стягнення з відповідача коштів, щодо частки майна, яке перейшло до нього відповідно до умов договору купівлі продажу є таким, що суперечить нормам матеріального права(ст.ст. 683,684 ЦК України).

Скаржник зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідач взяв на себе повноваження щодо управління земельними ресурсами зроблений помилково у зв`язку з неправильним тлумаченням п.6.2.4 договору, що призвело до прийняття до прийняття неправильного по суті рішення суду.

Крім того, звертає увагу на те судом першої інстанції не враховано наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправна поведінка відповідача пояснюється порушенням відповідачем свого обов`язку, передбаченого п.6.2.4 договору; 2) шкода для позивача полягає в неотриманні позивачем прибутку (втраченій вигоді) від оброблення 72,1564 га, земель, зібрання урожаю та його реалізації, які б позивач, як власник приватного підприємства міг отримати у випадку належного виконання відповідачем умов укладеного договору купівлі-продажу корпоративних прав; 3) причинний зв`язок полягає в тому, що саме в наслідок порушення відповідачем п.6.2.4 договору, приватне підприємство, власником якого є позивач позбавлене можливості засівати, обробляти та збирати урожай на земельних ділянках загальною площею 72,1564 га, на які розраховувало укладаючи угоду та відповідно отримати прибуток від продажу зібраного урожаю; 4) вина відповідача полягає у свідомому ігноруванні п.6.2.4 договору та/ або небажанні його виконувати. Доказів, що невиконання відповідачем своїх обов`язків відбулось не з його вини та/або в наслідок незалежних від відповідача причин матеріали справи не містять. Відсутність таких доказів свідчить про наявність вини в діях відповідача. Відтак, на думку скаржника висновки місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено всього складу елементів цивільного правопорушення є безпідставним, у зв`язку з чим рішення в тому числі і цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позивача.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі №924/239/18 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" на рішення господарського суду Хмельницької області від 24.09.2018 у справі №924/239/18 залишено без руху.

12.11.2018 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. В підтвердження усунення недоліків встановлених ухвалою суду від 06.11.2018 додав докази надсилання третій особі - Приватному підприємству "Транс-Агро"примірника апеляційної скарги з доданими до неї матеріалами.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" на рішення господарського суду Хмельницької області від 24.09.2018 у справі №924/239/18 та розгляд апеляційної скарги призначено на 05 грудня 2018.

Адвокат позивача в судовому засіданні 05.12.2018 підтримав доводи викладені у апеляційній скарзі. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу задоволити, з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

В судове засідання 05.12.2018 представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Агро", Приватного підприємства "Транс-Агро", ОСОБА_2 не з'явилися, про місце, час і дату судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки не повідомили.

Стаття 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Агро", Приватного підприємства "Транс-Агро", ОСОБА_2..

Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення адвоката позивача в судовому засіданні 05.12.2018, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 24.09.2018 у справі №924/239/18 залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2015 між ОСОБА_2 (далі - продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕСІЛІЕТ" (далі - покупець 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕСІЛІЕНТ АГРО" (далі - покупець 2) укладений договір купівлі-продажу часток участі у Приватному підприємстві "ТРАНС-АГРО"(а.с. 9-41), яким передбачено, що продавець погодився продати та покупці погодилися придбати частки участі, що продаються у Компанії, детальна інформація про які наводиться у частині 1 додатку 1.

Згідно пункту 1.1 даного договору серед іншого, термін Компанія означає приватне підприємство Транс-Агро , детальна інформація про яке надана у частині 1 додатку 1.

У відповідності до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 договору, при завершенні продавець повинен продати та вжити всі необхідні дії відповідно до пункту 6.2 для того, щоб передати із повною гарантією права власності та без будь-яких обтяжень часток участі, що продаються, покупцям, покупці зобов'язались придбати частки участі, що продаються. Покупці повинні купити частки участі, що продаються, в такій пропорції: покупець 1 купує дев'яносто дев'ять відсотків (99%) від часток участі, що продаються; покупець 2 купує один відсоток (1%) від часток участі, що продаються. Частки участі, що продаються повинні бути продані "в існуючому стані" з усіма правами на дивіденди та інші розподіли, оголошені, починаючи включно з дати завершення щодо часток участі, що продаються, усіх інших прав та вигод, які належать або виникають із часток участі, що продаються в такий день або після такого дня.

Згідно пунктів 2.4 2.5 договору, право власності на частки участі, що продаються, переходить від продавця до покупців з моменту державної реєстрації покупців учасниками Компанії. Перспективна земельна ділянка має бути орендована товариствами з обмеженою відповідальністю, реорганізованими з належних до групи продавця фермерських підприємств, з майбутнім приєднанням зазначених товариств з обмеженою відповідальністю до групи покупців протягом 1 (одного)р. від дати завершення. Після приєднання зазначених товариств з обмеженою відповідальністю до групи покупців банк сільськогосподарських земель групи покупців, отриманий від або завдяки групі продавця, має становити не менше восьмисот (800) гектарів.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.2.1, 3.2.2 договору передбачено, що загальна купівельна сума, яку сплачують покупці продавцю (далі - "Купівельна ціна") становить 60863 долари США. Купівельна ціна сплачується покупцями таким чином: етап 1 - покупці сплачують 75 % від купівельної ціни (перша частина) - 45647,25 доларів США 25 центів. Перша частина купівельної ціни становить вартість часток участі, що продаються. Етап 2 - покупці сплачують 25 % від купівельної ціни (друга частина) - 15215,75 доларів США 75 центів. Друга частина купівельної ціни становить бонусний платіж, який виплачується продавцю після виконання ним зобов'язань, передбачених пунктом 6.5.

Перша частина купівельної ціни, визначена у п. 3.2.1. договору, підлягає сплаті в гривнях за обмінним курсом, встановленим Національним Банком України на дату здійснення платежу, шляхом її безготівкового перерахування продавцю на банківський рахунок продавця, який зазначений у частині 2 додатку 1, протягом 8 робочих днів після виконання продавцем своїх зобов'язань, передбачених пунктом 6.2 цього договору. Друга частина купівельної ціни, визначена у п. 3.2.2. договору, підлягає сплаті в гривнях за обмінним курсом, встановленим Національним Банком України на дату здійснення платежу, шляхом її безготівкового перерахування продавцю на банківський рахунок продавця, який зазначений у частині 2 додатку 1, протягом 8 робочих днів після виконання продавцем своїх зобов'язань, передбачених пунктом 6.5 договору.(п. 3.3., 3.4 договору).

Зобов'язання сторін здійснити завершення, яке передбачається статтею 6 (завершення) цього договору повинно бути виконане за умови виконання наступних умов або до 30 грудня 2015 року (далі - "кінцева дата виконання"): дружина продавця надала згоду на укладення та виконання продавцем його зобов'язання за документами транзакції; продавець передав покупцям ненадану документацію щодо повної оплати частки продавця та документи, що підтверджують погашення будь-яких та всіх заборгованостей компанії перед всіма кредиторами та документи щодо будь-яких та всіх обмінів земельними ділянками з Енселко. Сторони повинні докласти своїх обґрунтованих зусиль для задоволення умов в найкоротші можливі строки до кінцевої дати виконання та повинні повідомити іншу сторону у письмовій формі, як тільки їм стане відомо, що умови були задоволені або стали такими, які неможливо задовольнити. Якщо, до 23:59 в кінцеву дату виконання умови не будуть задоволені, продавець та/або покупці можуть (підписавши письмове підтвердження) відкласти кінцеву дату виконання на пізнішу дату, проте не пізніше, ніж через 10 днів, таким чином надавши сторонам продовження терміну на задоволення умов(розділ 5 Умова Завершення договору).

У відповідності до п. 6.1 договору, завершення відбудеться о 10:00 та Київським часом в дату завершення в офісі покупців за адресою: вул. Польова. 58, Софіївська Борщагівка, Київська область, Україна, 08131 або у будь-якому іншому місці та у будь-який інший час, які продавець та покупці погодять у письмовій формі.

При завершенні: продавець повинен надати покупцям докази згоди його дружини на укладення та виконання продавцем його зобов'язання за документами транзакції; продавець повинен надати підтвердження реєстрації покупців як нових власників компанії у відповідних державних органах; продавець повинен передати покупцям ненадану документацію щодо повної оплати частки продавця та документи, що підтверджують погашення будь-яких та всіх заборгованостей компанії перед всіма кредиторами; продавець повинен передати покупцям установчі документи, штатну документацію та записи, зареєстровані договори оренди щодо земельних ділянок загальною площею 152,1564 гектарів відповідно до додатку 4, а також печатку компанії, ключі від офісних приміщень компанії, що знаходяться за зареєстрованою адресою компанії, сейфів, захисних ключів для програмного забезпечення, про що між продавцем та покупцями складається акт прийому-передачі. Продавець зобов'язується передати земельні ділянки, зазначені в додатку 4 (частина 2) в оренду компанії. Продавець повинен надати підтвердження призначення п. Махортова Артема Валерійовича в якості директора компанії. Таке призначення п. Махортова Артема Валерійовича в якості директора компанії негайно припиняється у випадку, якщо дія цього договору припиняється згідно з його умовами, та продавець повинен надати підтвердження зміни юридичної адреси компанії на адресу, визначену покупцями(пункти 6.2 -6.2.7. договору).

У відповідності до п. 8.1. договору продавець зобов'язуються відшкодувати та гарантувати відшкодування покупцям усіх втрат, зобов'язань, витрат або видатків, в тому числі оплати та витрат на будь-які обґрунтовані та належні юридичні та інші професійні послуги, у кожному випадку, якщо вони не були сплаченні до завершення, які були зазнані або понесенні покупцями або компанією після завершення та які виникають в результаті будь-якого з наступних факторів, що зазначені нижче:

- будь-якого порушення будь-якого чинного законодавства щодо повної оплати продавцем часток участі, що продаються (п.8.1.1. договору);

- будь-якого порушення будь-якого чинного законодавства щодо входження продавця до складу учасників Компанії та збільшення статутного капіталу шляхом додаткового внеску продавця (п. 8.1.2. договору);

- будь-яких існуючих невиконаних зобов'язань компанії, яка діє в якості позичальника, поручителя, гаранта або іншим чином, згідно з кредитним або іншими фінансовими договорами (п. 8.1.3. договору);

- невідповідності умов договорів оренди щодо земельних ділянок положенням чинного законодавства, в тому числі, без обмежень, відсутності необхідних істотних умов, що може призвести до скасування або визнання недійсними або іншого впливу на дійсність таких договорів оренди (п. 8.1.4. договору).

Розділом 11 Припинення договору передбачено, що цей договір може бути припинений у будь-який час до завершення покупцями, шляхом надання повідомлення продавцю, якщо відбувається будь-яке суттєве порушення гарантій продавця або умов даного договору; або якщо продавець не виконав свої зобов'язання, передбачені пунктами 6.2.2 та 6.2.4 цього договору, протягом 20 робочих днів з дати підписання. У випадку припинення договору відповідно до цього пункту 11, купівельна ціна (або її частина), депонована у депозиті нотаріуса, підлягає негайному поверненню покупцям.

Додатком 1 до договору сторони погодили інформацію про компанію, банківські реквізити продавця та статут компанії, додаток 2 (Гарантії) - належне створення та правоздатність, частки участі, що продаються.

Пунктами 2.5.1. - 2.5.12. додатку №2 (гарантії) сторони передбачили, що дані щодо майна (земельних ділянок), визначені в додатку 4 (частина 1) є достовірними, точними та вичерпними. Жодна інша особа не володіє, не орендує чи не має постійного права користування чи інших рівнозначних прав відносно будь-якого майна, переліченого у відповідних додатках до цього договору. Майном є лише дійсне майно, яким володіє, яке використовує або займає компанія. Усе майно є вільним від будь яких обтяжень. Компанія придбала у власність та/або оренду та/або отримала на праві постійною користування щодо, як це може стосуватися, кожного такого майна у відповідності до вимог чинного законодавства. Не існує жодних платежів або інших зобов'язань, що випливають з факту придбання у власність будь-яких земельних ділянок або іншого майна, які підлягають сплаті на користь будь - якої особи, в якої такі земельні ділянки або майно було придбано у власність чи в оренду. Щодо майна, яке орендується Компанією, кожне таке Майно є належним чином орендованим компанією відповідно до договорів оренди, які є належним чином укладеними, дійсними та зареєстрованими та не існує жодних обставин, які могли б мати вплив на дійсність таких договорів. По відношенню до тих земельних ділянок, що орендуються компанією, відповідний орендодавець не мас права безпідставно в односторонньому порядку припинити таке право оренди до закінчення строку, визначеного в додатку 4. Використання майна компанією було належним чином зареєстроване відповідно до законодавства, компанія є дозволеним користувачем згідно з положеннями законодавства та усі обмеження, умови та зобов'язання, встановлені таким законодавством або відповідно до такого законодавства, були виконані у зв'язку із використанням, спорудженням та розташування майна в усіх матеріальних аспектах. Цільове призначення кожної земельної ділянки, перелік яких міститься в додатку 4, є вірним, дозволеним законодавством, дозвола є безумовними, постійно діючими та не персональними. Кожне майно, в тому числі споруди (за наявності), належним чином утримувалося відповідно до законодавства та/або може використовуватися в цілях його запланованого використання. Компанія сплатила орендну плату та виконала зобов'язання зі сторони орендаря. Земельні ділянки, що орендуються компанією у державних органів, не були подані на реєстрацію відповідними особами, що мають право власності на таку земельну ділянку згідно з законом за останні 5 років.

Додатком 4 сторони погодили список земельних ділянок, а саме реєстр не витребуваних паїв на території Івківської сільської ради, які знаходяться в оренді Компанії та перелік земельних ділянок, які повинні бути передані в оренду Компанії про що свідчить реєстр не витребуваних паїв на території Старосиннявської сільської ради, які знаходяться в оренді фермерського господарства "Роса Плюс".

Зокрема у додатку 11 договору, викладено договір купівлі-продажу часток участі у приватному підприємстві "ТРАНС-АГРО", який укладено 2015 року, із перекладом на англійську мову, що складається із 5 статей, яким передбачено, що продавець погоджується продати та передати покупцям, та покупці погоджуються придбати та прийняти від продавця частку разом з усіма правами, правом власності та вигодами, пов'язаними із нею, згідно з умовами, викладеними в цьому договорі. Частка переходить від продавця до покупців з дати підписання цього договору.

Згідно п. 1.3 договору починаючи з дати передачі, покупці набувають всіх прав та обов'язків, пов'язаних з участю в товаристві, в розмірі придбаної ними частки, а продавець з дати передачі позбавляється будь-яких таких прав та обов'язків, пов'язаних з проданою за цим договором часткою.

У відповідності з п. 2.1 договору покупець 1 сплачує продавцеві 45190 доларів США 78 центів, Покупець 2 сплачує Продавцеві 456 доларів США 47 центів. Сторони цим прямо погоджуються, що покупці сплачують ціну купівлі у гривні за курсом, встановленим Національним Банком України станом на дату здійснення платежу, протягом 8 робочих днів з дати державної реєстрації покупців учасниками товариства та реєстрації нової редакції статуту товариства внаслідок зміни складу учасників товариства.

Статтями 3, 4 договору передбачено, що договір регулюється та тлумачиться відповідно до чинного законодавства України. Будь-які спори, що виникають з даного договору або у зв'язку з ним, вирішується відповідно до чинного законодавства України шляхом звернення до суду. Для уникнення сумнівів, цим прямо погоджено, що положення цієї статті 5 продовжують діяти і після припинення дії цього Договору. Якщо будь-яке положення цього договору є нечинним, недійсним, таким, що не може бути виконане у примусовому порядку, або незаконним з будь-якої причини, таке положення не впливає на чинність або можливість примусового виконання будь-якого та всіх інших положень цього Договору. Сторони погоджуються, що якщо будь - яке положення цього договору визнається нечинним або таким, що не може бути виконане у примусовому порядку, компетентним органом вирішення спорів, вони негайно розпочнуть добросовісні переговори для зміни такого положення таким чином, щоб, після внесення змін, воно стало чинним та законним, у максимально можливій мірі передавало первинні наміри сторін щодо предмету такого положення. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами на дату підписання та залишається чинним до повного виконання сторонами своїх обов'язків. Всі зміни та доповнення до договору є дійсними лише за умови їх оформлення у письмовій формі, підписання обома сторонами та нотаріального посвідчення, у разі потреби чи домовленості сторін щодо необхідності такого посвідчення. Права та обов'язки за договором не можуть бути відступлені будь-якою стороною без письмової згоди іншої сторони. Будь-яке повідомлення, надання якого вимагається за цим Договором, оформлюється у письмовій формі та передається кур'єрською експрес-поштою на відповідну адресу, що зазначені у статті 5 цього договору або на таку адресу, які відповідна сторона може час від часу повідомляти іншій стороні протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту настання таких змін. Повідомлення вважається наданим після успішного завершення передачі по факсу або, у разі спору щодо отримання, через 3 (три) робочих дні після надіслання повідомлення кур'єрською експрес-поштою. За винятком випадків, коли інше передбачено цим договором, кожна сторона сплачує свої власні витрати, прямо чи опосередковано пов'язані з цим договором або передбаченою ним трансакцією. Договір укладається у 4 (чотирьох) двомовних примірниках українською та англійською мовами по одному для кожної сторони (2 примірники для покупців) та 1 примірник - для державного реєстратора. У випадку будь-якої розбіжності між англійською та українською версіями договору українська версія має переважну силу.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов договору ТОВ Ресіліент Агро 17.12.2015 платіжним дорученням №55 перераховано ОСОБА_2 в рахунок оплати за придбання частки 1% у статутному капіталі ПП Транс-Агро згідно договору купівлі-продажу - 10704,88 грн.(а.с. 44).

17.12.2015 ТОВ Ресіліент платіжним дорученням №235 перераховано ОСОБА_2 в рахунок оплати за придбання частки 99% у статутному капіталі ПП Транс-Агро згідно договору купівлі-продажу - 1059782,71 грн.(а.с. 45).

17.03.2017 ТОВ Ресіліент та ТОВ Ресіліент Агро звернулися до відповідача з повідомленням в якому просили відповідача до кінця квітня 2017 року передати ПП "ТРАНС-АГРО" договори оренди земельних ділянок загальною площею не менше 72,1546 га, або повернути пропорційно сплачені за дану площу кошти на розрахункові рахунки покупців: 21430,07 EUR на розрахунковий рахунок ТОВ "РЕСІЛІЕНТ"; 216,47 EUR на розрахунковий рахунок ТОВ "РЕСІЛІЕНТ АГРО". Припинити здійснення конкуруючої діяльності на території, що передбачена договором(а.с. 46-47).

Однак, відповіді на дане повідомлення від відповідача не надходило.

У зв'язку з чим, позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення 21430,07 євро, що за курсом НБУ становить 616757,42 грн., які були пропорційно сплачені ТОВ "Ресіліент" за відповідну площу земельних ділянок та про стягнення збитків в сумі 657524,57 грн.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне.

Господарський процесуальний кодекс України встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, правильне визначення підвідомчості цієї справи залежить від установлення наявності або відсутності корпоративних відносин між сторонами договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі приватного підприємства.

Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 Господарського кодексу України).

За змістом частин третьої та п'ятої статті 63 Господарського кодексу України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Разом з тим відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

При поданні позовної заяви, позивач посилався на п.4.ч.1.ст.20 ГПК України, яким встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Як вбачається із матеріалів справи 26 листопада 2015 між ОСОБА_2, Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕСІЛІЕТ" та ТОВ "РЕСІЛІЕНТ АГРО" укладений договір купівлі-продажу часток участі у приватному підприємстві "ТРАНС-АГРО". На виконання умов договору позивач та третя особа 17.12.2015 перерахували Відповідачу 1070487,59 грн., що підтверджується банківськими виписками від 17.12.2015. У відповідності до п.6.2.4 даного договору продавець повинен передати покупцям установчі документи, штатну документацію записи, зареєстровані договори оренди щодо земельних ділянок загальною площею 152,156 гектарів (відповідно до Додатку 4).

Отже, матеріалами справи встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу частки участі у приватному підприємстві від 26.11.2015 ОСОБА_2 був засновником та власником Приватного підприємства "Транс-Агро".

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до п.1.2 договору купівлі продажу часток сторони договору передбачили, що частка відповідача переходить до позивача та третьої особи з моменту підписання договору.

Отже, з моменту підписання договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Агро" стали власником частки ОСОБА_2, що в загальному становить 100%.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно додатку 4 договору від 26.11.2015 на момент укладення даного договору в користуванні Приватного підприємства Транс Агро на правах оренди перебували земельні ділянки (не витребувані паї на території Івківської сільської ради) площа яких в загальному становила тільки 52,9242 га.

Таким чином, посилання позивача на те, що у порушення п.6.2.4 договору від 26.11.2015 відповідач не передав позивачу зареєстровані договори оренди щодо земельних ділянок загальною площею 152,156 гектарів (відповідно до додатку 4) жодним чином не свідчить про порушення його корпоративних прав у Приватному підприємстві "Транс Агро".

Враховуючи вищевикладені законодавчі приписи та матеріали справи, колегією суддів встановлено, що позивач не довів належними та допустимими доказами, як суду першої так і апеляційної інстанції, у чому полягає порушення його корпоративних прав у Приватному підприємстві "Транс Агро" внаслідок укладення та виконання договору від 26.11.2015 купівлі-продажу часток участі у даному підприємстві.

Отже, у позивача відсутні правові підстави вимагати стягнення коштів щодо частки майна, яке перейшло до нього відповідно до умов договору купівлі продажу частки.

Разом з тим, колегія суддів відзначає, що згідно зі ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) або їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, якщо відоме їх місцезнаходження.

Статтею 122 Земельного кодексу України встановлені повноваження органів виконавчої влади щодо передачі у власність або користування земельних ділянок за межами та в межах населеного пункту, а саме: сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб, Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва, Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб, Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

У відповідності до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на приписи ст. 125 Земельного кодексу України, якою передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та приписами ст. 17 ЗУ "Про оренду землі", якою встановлено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом

Враховуючи вищевикладені законодавчі приписи колегією суддів встановлено, що з встановленням у п.6.2.4 договору обов'язку продавця передати покупцям зареєстровані договори оренди щодо земельних ділянок загальною площею 152,156 гектарів відповідно до додатку 4, продавець (відповідач) взяв на себе повноваження щодо управління нерозподіленими (невитребуваними) земельними ділянками, які віднесені законодавцем до повноважень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Дані обставини підтверджуються також, зокрема п.6.2.5 договору, в якому продавець зобов`язується передати земельні ділянки, зазначені в додатку 4 (частина 2) (не витребувані паї на території Старосинявської сільської ради, які знаходяться в оренді Фермерського господарства Роса Плюс ), в оренду компанії, тобто Приватного підприємства Транс Агро .

Більше того, у зразковому договорі, текст якого викладений у додатку 10 договору, не передбачено право орендаря передавати земельні ділянки в оренду чи суборенду третім особам.

Враховуючи дані обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не позбавлений можливості звернутись до суду із позовом, використавши при цьому, інші способи захисту відповідно до положень ст. 16 ЦК України, зокрема, про визнання правочину недійсним із застосуванням відповідних наслідків.

Частиною 1 ст.229 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 657524,57 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. ст. 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (ч. 4 ст. 611 ЦК України).

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.07.2011 у справі N 42/78-10.

У розумінні чинного господарського законодавства збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

При цьому зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань настає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

Стягнення збитків є заходом цивільної відповідальності. Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір. Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторін.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Обов'язок доказування збитків та їх обґрунтування покладається на позивача, оскільки збитки мають реальний характер, тому позивач вважаючи, що його права були порушені, а ним понесені збитки, повинен довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає на недоведеності позивачем обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідачів - протиправної поведінки відповідачів, збитків, причинно-наслідкового зв'язку.

У відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 623 ЦК України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Виходячи з наведеного та в силу ст. 74 ГПК України саме позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв'язку між протиправною поведінкою та збитками потерпілої сторони.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

У розумінні приписів наведених норм особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, відшкодування збитків.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.10.2018 у справі №916/49/18.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування нанесених йому збитків в сумі 657524,57 грн., посилається на факт не передання відповідачем 72,1546 га земельних ділянок.

Проте, враховуючи вищевикладені законодавчі приписи, колегією суддів встановлено, що ТОВ Ресіліент не подано жодних належних та допустимих доказів (рахунки на оплату насіння, тощо) того, що позивач зазнав реальних збитків від припущенних втрат незібраної сільськогосподарської продукції (відповідно показників середньої врожайності основних видів сільськогосподарських культур для різних регіонів України та середнього прогнозованого рівня оптових закупівельних цін на відповідну сільськогосподарську продукцію) з урахуванням нездійснених витрат, необхідних для доведення її до товарного виду саме з вини відповідача.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання позивача на довідку управління агропромислового розвитку Старосинявської РДА від 17.01.2018р. № 29 про середню урожайність с/г культур, якою позивач підтверджує суму та факт завдання збитків, оскільки зі змісту даної довідки вбачається, що остання видана не позивачу ТОВ Ресіліент (ідентифікаційний код 39534277), а ТОВ Ресілієнт Стара Синява (ідентифікаційний код 39961968).

Відповідно, дана довідка не може бути належними та допустимим доказом спричинених позивачу збитків.

Отже, судом апеляційної інстанцій, встановлено, що позивачем не доведено завдання йому реальних збитків, а тому не може існувати і причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою і завданими збитками та не може мати місце й вина відповідача.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності з відшкодування збитків, у розмірі заявленому позивачем. Враховуючи вищевикладене, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, що завдані збитки настали внаслідок протиправних дій відповідача, не доведено безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням шкоди.

Окрім того позивач при укладанні договору купівлі-продажу часток участі у Приватному підприємстві "ТРАНС-АГРО" від 26.11.2015 міг перевірити наявність всіх земельних ділянок у Приватного підприємства "ТРАНС-АГРО" та був обізнаний про відсутність у останнього на праві власності або користування земельних ділянок загальною площею 152,156 гектарів.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Хмельницької області від 24.09.2018 у справі №924/239/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 24.09.2018 у справі №924/239/18 без змін.

2. Справу №924/239/18 повернути господарському суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 06 грудня 2018 року

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.