Ухвала

від 06.12.2018 по справі 908/2593/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

06.12.2018 справа № 908/2593/18

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя господарського суду Запорізької області Носівець Вікторія Вікторівна, розглянувши заяву акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" від 21.11.2018 про видачу судового наказу,

Стягувач: акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; адреса для листування: 49027, м. Дніпро, а/с 1800, ідентифікаційний код 14360570)

Боржник: кооператив ВІЛЮС (69035, м. Запоріжжя, вул. Красноярська, буд. 32А, ідентифікаційний код 13609435)

про стягнення заборгованості у розмірі 73247,41 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду Запорізької області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з кооперативу ВІЛЮС заборгованості в розмірі 73247,41 грн., що складається з 18800,00 грн. заборгованості за кредитом, 46617,62 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, 7829,79 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2018 заяву про видачу судового наказу передано для розгляду судді Носівець В.В.

Дослідивши заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 147-149 ГПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень. Судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для подання позовної заяви.

Статтею 150 ГПК України наведено вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу, згідно з якими заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 152 ГПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заяву подано з порушеннями вимог ст. 150 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст. 148 цього Кодексу; 4) наявні обставини, зазначені у ч. 1 ст. 175 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Приписами ч. 1 ст. 91 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 76-79 ГПК України передбачено вимоги щодо належності, допустимості, достатності та достовірності доказів. Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В обґрунтування поданої заяви заявник зазначив, що боржником - кооперативом ВІЛЮС 27.04.2011 підписано заяву про відкриття поточного рахунку, згідно з якою останній приєднався до "Умов та Правил надання банківських послуг", Тарифів банку (що розміщені на сайті http://privatbank.ua ), які разом із заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 27.04.2011. Відповідно до договору боржнику встановлено та надано кредитний ліміт на поточний рахунок № 26003203839001 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта. Станом на 16.07.2018 за боржником рахується заборгованість в загальній сумі 73247,41 грн., що складається з 18800,00 грн. заборгованості за кредитом, 46617,62 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, 7829,79 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.

Проте, на підтвердження заявлених до стягнення сум, заявником не надано суду доказів видачі боржнику - кооперативу ВІЛЮС кредитних коштів за договором банківського обслуговування № б/н від 27.04.2011.

Письмова заява від 27.04.2011 за підписом директора кооперативу ВІЛЮС ОСОБА_1. про відкриття банківського рахунку, Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку не підтверджують наявність у останнього заборгованості перед Банком. Зазначені документи лише складають договір банківського обслуговування б/н від 27.04.2011.

З матеріалів справи не вбачається наявності обставин і належних доказів отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 18800,00 грн. та їх несплати.

Так, заявником в якості доказу наявності заборгованості за договором банківського обслуговування б/н від 27.04.2011 надано виписку по рахунку за період з 22.11.2013 по 22.11.2018, в якій сума 18800,00 грн. вказана як Винос на прострочення .

Проте суду не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України на підтвердження дати отримання вказаних грошових коштів, отримання будь-яких грошових сум до 22.11.2013, доказів сплати банку платежів у період з моменту укладення договору і до 22.11.2013 (виходячи із наданих виписок по рахунку відповідача).

Судом досліджено довідку ПАТ "КБ "Приватбанк" вих. № 08.7.0.0.0/181122173026 від 22.11.2018 про розміри встановлених лімітів по поточному рахунку боржника №26003203839001 та встановлено, що вказаний доказ підтверджує лише розмір ліміту кредитних коштів, проте не свідчить ані про наявність боргу, ані про періоди прострочення.

Разом з тим, розрахунок заборгованості за договором № б/н від 27.04.2011 станом на 16.07.2018 та виписки по рахунку кооперативу ВІЛЮС оформлені неналежним чином, зокрема, їх порядок складання та оформлення позбавляє суд можливості встановити заявлені до стягнення суми заборгованості як безспірні.

Також слід зазначити, що розрахунок заборгованості за договором № б/н від 27.04.2011 станом на 16.07.2018 не є документом, що підтверджує наявність у кооперативу ВІЛЮС заборгованості перед АТ КБ "Приватбанк", а за своїм юридичним значенням є лише одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який не відображає фактичних і правових підстав для стягнення відповідних сум.

Таким чином, заявником не повністю зазначено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не додано та не вказано переліку доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги щодо видачі судового наказу про стягнення суми заборгованості за кредитом, а також процентами та комісією, яка становить 73247,41 грн., що є порушенням приписів п. п. 4, 5 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України.

Відповідно до п. п. 1, 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу, із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказ.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п'яти днів з дня її надходження. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.

За умовами ч. 2 ст. 154 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає відповідний наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу про стягнення з боржника суми заборгованості за кредитом, процентами та комісією, яка становить 73247,41 грн. на підставі п. п. 1, 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Разом з тим, частиною 2 ст. 153 ГПК України передбачено, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись ч. 1 ст. 148, п.п. 1, 8 ч. 1 ст. 152, ч. 2 ст. 154, ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" у видачі судового наказу про стягнення з кооперативу ВІЛЮС суми в розмірі 73247,41 грн., що складається з 18800,00 грн. заборгованості за кредитом, 46617,62 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, 7829,79 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.

Екземпляр даної ухвали надіслати на адресу сторін у справі.

Отримати інформацію по справі можливо в Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://court.gov.ua/sud5009/ .

Контактні дані господарського суду Запорізької області: веб-сайт: https://zp.arbitr.gov.ua; е-mail: inbox@zp.arbitr.gov.ua; телефони: контакт-центр: 0-800-501-492 (безкоштовно по всій території України).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її підписання (ст.ст. 235, 255, 256 ГПК України). Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалу підписано 06.12.2018.

Суддя В.В. Носівець