Ухвала

від 04.12.2018 по справі 5017/1987/2012

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 5017/1987/2012

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промисловий банк" в особі Обласного відділення в м. Одесі на рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2018 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промисловий банк" в особі Обласного відділення в м. Одесі

до Товариства з обмеженою відповідальністю "К.М.Б."

про стягнення 6743287,67 грн. шляхом звернення стягнення на майно у заставі та в іпотеці,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промисловий банк" в особі Обласного відділення в м. Одесі (далі - ПАТ "Промінвестбанк", Банк) звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом (з врахуванням заяви про уточнення позову від 01.08.2012 та заяви про зміну предмету позову від 19.03.2018) до Товариства з обмеженою відповідальністю "К.М.Б." (далі - ТОВ "К.М.Б.", Товариство) про стягнення з відповідача 7866172,24 грн. заборгованості за кредитним договором №13-65-06/212 від 08.05.2008 (далі - кредитний договір від 08.05.2008), з яких: 5000000 грн. - заборгованість за кредитом; 613356,16 грн. - заборгованість за процентами, нарахованими за період з 01.07.2010 по 19.04.2011 за процентною ставкою 18% річних; 2252816,08 грн. - заборгованість за процентами, нарахованими за період з 21.01.2011 по 05.06.2012 за процентною ставкою 36% річних.

Позовна заява обґрунтовується тим, що Товариство неналежно виконує свої зобов'язання за кредитним договором від 08.05.2008 в частині повного і своєчасного погашення кредиту та сплати процентів.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.06.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2018, позов Банку задоволено частково, стягнуто з ТОВ "К.М.Б." на користь Банку заборгованість за кредитом у розмірі 5000000 грн., заборгованість за процентами згідно процентної ставки 18% річних у розмірі 549246,59 грн., заборгованість за процентами згідно процентної ставки 36% річних у розмірі 30821,92 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 261, 509, 530, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), положень постанови Правління Національного банку України №172 від 01.06.2011 "Про затвердження порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву" та статей 73, 74, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про часткову обґрунтованість вимог Банку з огляду на те, що у листі від 01.02.2011 №05-01-05/83 позивачем пред'явлено вимогу до відповідача в строк до 14.02.2011 погасити наявну заборгованість за кредитом та процентами та достроково повернути кредит, строк повернення якого станом на 01.02.2011 ще не настав. Отже, пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності, а оскільки позивачем змінено строк повернення кредиту за договором (до 14.02.2011), то після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, як наслідок, після 14.02.2011 позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором від 08.05.2008.

ПАТ "Промінвестбанк", не погоджуючись частково з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, подало касаційну скаргу, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 64109,57 грн. процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 18% річних, та в розмірі 2221994,16 грн. процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 36% річних, і ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Підставами для часткового скасування рішення та постанови у справі скаржник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статей 530, 536, 629, 631, 1048, 1049, 1050 ЦК України та статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", наголошуючи на тому, що: 1) судами не надано оцінки та помилково не застосовано при вирішенні спору пункт 6.7 кредитного договору від 08.05.2008, яким встановлено, що цей договір діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування кредитом та до повного виконання будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов кредитного договору; 2) суди першої та апеляційної інстанцій не розмежували поняття "строк договору" (стаття 631 ЦК України), "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" (стаття 530 ЦК України), які згідно з ЦК України мають різний зміст, а також настання строку виконання зобов'язання по достроковому погашенню кредиту безпідставно прирівняли до настання строку кредитного договору та його припинення, внаслідок чого висновок судів про припинення кредитного договору суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у пунктах 35, 53 постанови від 28.03.2018 по справі №444/9519/12.

Крім того, в поданих касаційній скарзі та поясненнях від 03.12.2018 Банком викладено доводи про необхідність передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи як такої, що стосується питання права, яка має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики в частині отримання банками процентів як плати за користування кредитом після настання строку погашення кредиту, оскільки вказана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи в аспекті забезпечення правильного тлумачення підстав припинення кредитного договору, адже в порядку частини 2 статті 1048 ЦК України в умовах кредитного договору сторони передбачили іншу домовленість, а саме про сплату позичальником процентів за неправомірне використання кредиту позичальниками після настання строку повернення кредиту. Зокрема, поширення судової практики щодо втрати банками-кредиторами права нарахування будь-яких процентів за користування кредитом після настання строку погашення кредиту, прикладом якої є постанова Верховного Суду від 14.02.2018 по справі №564/2199/15-ц, сприяє розповсюдженню випадків вчинення несумлінними позичальниками дій, спрямованих на порушення строків погашення кредитів з метою безкоштовного використання кредитних коштів.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 (Чумак Ю. Я.- головуючий, Дроботова Т. Б., Пільков К. М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Промінвестбанк" на рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2018 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у справі №5017/1987/2012, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 27.11.2018.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 було оголошено перерву до 04.12.2018.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК України з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 598 та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України, згідно з частиною 1 якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання (ця правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони окремо не визначили строк кредитного договору від 08.05.2008, а погодили строк кредитування (графік погашення кредиту з розстроченням платежу), термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання. Так, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 08.05.2008 сторони уклали кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав строком до 19.04.2011 включно кредитні кошти у національній валюті у розмірі 5000000 грн., які зобов'язався повернути зі сплатою процентів у розмірі 18% річних на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.

Водночас, частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як встановлено судами, Банк скористався правом, передбаченим частиною 2 статті 1050 ЦК України, направивши позичальнику 01.02.2011 лист №05-01-05/83, в якому містилася вимога в строк до 14.02.2011 сплатити загальну суму простроченої заборгованості за кредитом та відсотками по кредитному договору в сумі 2726369,86 грн. та достроково погасити в повному обсязі заборгованість по кредитному договору від 08.05.2008 в сумі 3750000 грн., строк сплати якого згідно графіку ще не настав, але відповідно до пунктів 4.2.7, 4.3.4 цього кредитного договору кредит повинен бути сплачений достроково.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи викладене, Великою Палатою Верховного Суду за результатами розгляду справи №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Разом з тим колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу Великої Палати Верховного Суду на таке.

Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору від 08.05.2008 проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється Банком за користування кредитом після настання строку його погашення , та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються.

Відповідно до пункту 3.5 кредитного договору від 08.05.2008, на якому власне ґрунтуються позовні вимоги Банку, у випадку порушення позичальником встановленого пунктом 2.2 договору строку погашення отриманого кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 36 процентів річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору.

Пунктом 6.7 кредитного договору від 08.05.2008 визначено, що цей договір діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування кредитом та до повного виконання будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов кредитного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзац 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України , яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у ній є вимоги Банку, спрямовані на захист його прав кредитора за кредитним договором від 08.05.2008, який припинив свою дію внаслідок направлення Банком позичальнику вимоги про дострокове повернення залишку кредиту та сплати належних йому процентів на підставі частини 2 статті 1050 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 2221994,16 грн. заборгованості з процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за період з дати (14.02.2011), визначеної Банком як момент дострокового погашення простроченої заборгованості за кредитом та відсотками за ним шляхом пред'явлення відповідної вимоги в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України, суди при розгляді справи №5017/1987/2012 виходили з того, що з цього моменту кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача будь-яких процентів за кредитним договором від 08.05.2008.

Разом з тим, у постанові від 23.05.2018 по справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду, частково задовольняючи позов про стягнення 3% річних, нарахованих згідно з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України, дійшла правового висновку про те, що положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

При цьому Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.

Так само як у справі №910/1238/17, так і в розглядуваній справі №5017/1987/2012 позов Банком подано саме у зв'язку з неправомірним, незаконним користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання ним грошового зобов'язання.

Оскільки за змістом застереження, вміщеного у частині 2 статті 625 ЦК України, інший розмір процентів річних (більше чи менше 3%) від простроченої суми боргу, які (проценти) боржник зобов'язаний сплатити, може бути встановлено договором, і цей розмір законом не обмежено, то не виключається наявність підстав вважати, що з урахуванням пунктів 1.4, 3.5 кредитного договору від 08.05.2008, визначення його сторонами процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 36% річних дозволяє визначити ці проценти як плату за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім того, згідно з частиною 3 статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Колегія суддів зауважує, що скаржник, посилаючись в обґрунтування передачі справи №5017/1987/2012 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на те, що питання отримання банками процентів за неправомірне використання кредиту позичальниками після настання строку повернення кредиту має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, вбачає, що у даній справі сторонами у пунктах 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору від 08.05.2008 з урахуванням принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування Банком процентів за неправомірне користування кредитом по день його фактичного повного погашення.

Дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, зважаючи на предмет і підстави позову, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що питання застосування статей 599, 625, 1048, 1049, 1050 ЦК України у їх взаємозв'язку в аспекті визначення ефективного способу захисту прав кредитора у разі припинення зобов'язань позичальника сплачувати проценти за кредитом після настання строку його погашення становить виключну правову проблему, вирішення якої у цьому випадку є необхідним для забезпечення розвитку права, розумної передбачуваності судових рішень та, відповідно, формування єдиної правозастосовної практики.

При цьому заслуговує на увагу обґрунтування скаржником наявності значного суспільного інтересу справи №5017/1987/2012 в аспекті забезпечення правильного тлумачення підстав припинення кредитного договору та моменту втрати кредитором права на нарахування процентів за неправомірне користування кредитом, зокрема, з посиланням на те, що поширення судової практики щодо втрати банками-кредиторами права нарахування будь-яких процентів за користування кредитом після настання строку погашення кредиту, прикладом якої є постанова Верховного Суду від 14.02.2018 по справі №564/2199/15-ц, сприяє розповсюдженню випадків вчинення несумлінними позичальниками дій, спрямованих на порушення строків погашення кредитів з метою подальшого безкоштовного використання кредитних коштів.

Крім того, правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 по справі №564/2199/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 і від 04.07.2018 по справі №310/11534/13-ц, є передусім наслідком тлумачення норм матеріального права у правовідносинах споживчого кредитування громадян, умови якого в силу специфіки правового режиму кредитування істотно відрізняються від кредитування суб'єктів господарювання.

Таким чином, зважаючи на правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 і від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, постає фундаментальне питання: чи юридичний факт пред'явлення Банком до позичальника вимоги про дострокове погашення кредиту та її подальше невиконання позичальником у визначений термін припиняє на майбутнє всі без винятку зобов'язальні правовідносини сторін за кредитним договором, зокрема, чи у такому разі позбавляється Банк права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору від 08.05.2008 у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, та чи охоплюються ці проценти диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України?

Тобто чи стосується безпосередньо процентів за неправомірне користування кредитом викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 правовий висновок про втрату кредитодавцем права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, тобто чи йдеться у цій правовій позиції про всі без винятку проценти, оскільки зі змісту зазначеної постанови вбачається, що предметом позову у справі №444/9519/12 є стягнення процентів за правомірне користування кредитом, щомісячно нарахованих кредитором за ставкою 25,08% річних, порядок виплати яких врегульовано частиною 1 статті 1048 ЦК України.

Адже наявність вказаної виключної правової проблеми створює передумови для формування різних правових позицій судів усіх рівнів і, як наслідок, призводить до порушення балансу прав та інтересів кредиторів і позичальників. У цьому контексті лише єдина правозастосовна позиція щодо обсягу припинених прав кредитора у зобов'язальних правовідносинах за кредитним договором, сформована Великою Палатою Верховного Суду, виключить можливі випадки різного тлумачення наведених вище норм цивільного законодавства.

При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом і правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до судових органів. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання, ефективність і виконуваність судових рішень.

Згідно з частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №5017/1987/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промисловий банк" в особі Обласного відділення в м. Одесі до Товариства з обмеженою відповідальністю "К.М.Б." про стягнення 7866172,24 грн. заборгованості за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промисловий банк" в особі Обласного відділення в м. Одесі на рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2018 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у зазначеній справі.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков