Ухвала

від 24.01.2019 по справі 5017/1987/2012

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

24 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 5017/1987/2012

Провадження № 12-289гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кібенко O.Р.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 5017/1987/2012

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в особі обласного відділення в м. Одесі (далі - ПАТ Промінвестбанк , банк)

до Товариства з обмеженою відповідальністю К.М.Б. (далі - ТОВ К.М.Б. )

про стягнення 6 743 287,67 грн шляхом звернення стягнення на майно в заставі та іпотеці

за касаційною скаргою ПАТ Промінвестбанк

на рішення Господарського суду Одеської області від 08 червня 2018 року

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12 вересня 2018 року

ВСТАНОВИЛА:

1. У липні 2012 року ПАТ Промінвестбанк звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням уточнення та зміни предмета позову) до ТОВ К.М.Б. про стягнення 7 866 172,24 грн заборгованості за кредитним договором № 13-65-06/212 від 08 травня 2008 року, а саме: 5 000 000 грн заборгованості за кредитом; 613 356,16 грн заборгованості за процентами, нарахованими за період з 01 липня 2010 року по 19 квітня 2011 року за ставкою 18 % річних; 2 252 816,08 грн заборгованості за процентами, нарахованими за період з 21 січня 2011 року по 05 червня 2012 року за ставкою 36 % річних.

2. Рішенням Господарського суду Одеської області від 08 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12 вересня 2018 року, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 5 000 000 грн, заборгованість за процентами згідно зі ставкою 18 % річних у розмірі 549 246,59 грн та заборгованість за процентами згідно зі ставкою 36 % річних у розмірі 30 821,92 грн, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

3. Виходячи зі змісту судових рішень попередніх інстанцій, вимоги позивача про стягнення процентів за кредитним договором задоволено лише в частині, а саме за період користування відповідачем кредитом до дати, визначеної позивачем як строк погашення заборгованості, - 14 лютого 2011 року. За висновком судів позивач утратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором з 14 лютого 2011 року.

4. Судові рішення також мотивовано тим, що позивач пред'явив відповідачу вимогу від 01 лютого 2011 року про погашення заборгованості у строк до 14 лютого 2011 року, однак строк повернення кредитних коштів станом на день її пред'явлення не настав. Пред'явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості є зміною строку виконання зобов'язання (строку повернення кредиту). Договір припинив свою дію після направлення відповідачу вимоги про дострокове погашення заборгованості. З цього моменту позивач утратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків.

5. ПАТ Промінвестбанк звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування судових рішень попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 64 109,57 грн процентів за користування кредитом, нарахованих за ставкою 18 % річних, та 2 221 994,16 грн процентів за користування кредитом, нарахованих за ставкою 36 % річних. Просило ухвалити нове рішення про задоволення позову в цих частинах.

6. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 07 листопада 2018 року відкрила касаційне провадження та на підставі частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвалою від 04 грудня 2018 року передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вона містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

7. Обґрунтовуючи підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду послався на таке. Виключна правова проблема зумовлена наявністю питання застосування статей 599, 625, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в аспекті визначення ефективного способу захисту прав кредитора в разі припинення зобов'язань позичальника сплачувати проценти за кредитом після настання строку його погашення. Вирішення цієї правової проблеми є необхідним для забезпечення розвитку права, розумної передбачуваності судових рішень і відповідно формування єдиної правозастосовної практики.

8. При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зазначила, що ця справа має значний суспільний інтерес у контексті забезпечення правильного тлумачення підстав припинення кредитного договору та моменту втрати кредитором права нараховувати проценти за неправомірне користування кредитом. Суд обґрунтовує це тим, що поширення судової практики щодо втрати банками-кредиторами права нараховувати будь-які проценти за користування кредитом після настання строку погашення кредиту, прикладом якої є постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, сприяє розповсюдженню випадків вчинення несумлінними позичальниками дій, спрямованих на порушення строків погашення кредитів з метою подальшого безкоштовного використання кредитних коштів. Також колегія суддів указала на те, що з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 і від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, постають питання: чи юридичний факт пред'явлення банком до позичальника вимоги про дострокове погашення кредиту та її подальше невиконання позичальником у визначений термін припинять на майбутнє всі без винятку зобов'язальні правовідносини сторін за кредитним договором; чи позбавляється в такому разі банк права на отримання процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору від 08 травня 2008 року у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання; чи охоплюються ці проценти диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.

9. Колегія суддів поставила запитання, чи стосується безпосередньо процентів за неправомірне користування кредитом викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 висновок про втрату кредитодавцем права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, тобто чи йдеться про всі без винятку проценти, оскільки зі змісту зазначеної постанови вбачається, що предметом позову у справі № 444/9519/12 є стягнення процентів за правомірне користування кредитом, щомісячно нарахованих кредитором за ставкою 25,08 % річних, порядок виплати яких урегульовано частиною першою статті 1048 ЦК України.

10. Як зазначено в ухвалі колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зі змісту заявленої позовної вимоги у цій справі та положень частини другої статті 625 ЦК України не виключається наявність підстав вважати, що з урахуванням пунктів 1.4, 3.5 кредитного договору встановлення сторонами 36 % річних за неправомірне користування кредитом дозволяє визначити ці проценти як плату за прострочення виконання грошового зобов'язання.

11. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, наведені в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2018 року, для передачі справи на її розгляд необґрунтованими з огляду на таке.

12. Так, визначена частиною п'ятою статті 302 ГПК України підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду передбачає наявність у справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Лише за наявності таких умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

13. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного чинників. Кількісний чинник/показник передбачає, що така проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

14. Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов'язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак суд не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

15. При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, беруться до уваги такі чинники: 1) існування глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів.

16. На вирішення Великої Палати Верховного Суду поставлено питання: чи слід розглядати визначені кредитним договором проценти за неправомірне користування кредитом як передбачені статтею 625 ЦК України проценти, які боржник повинен сплатити у випадку прострочення грошового зобов'язання.

17. Втім, правові висновки щодо застосування відповідної норми права вже викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 і від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17.

18. Відповідно до пункту 91 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

19. Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін користування чужими грошовими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

20. Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

21. Мотивація колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо наявності виключної правової проблеми у цій справі фактично зводиться до питання застосування до спірних правовідносин у цій справі наведених вище висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 і від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17.

22. Судом касаційної інстанції у господарських справах відповідно до статті 286 ГПК України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону України Про судоустрій і статус суддів діє, зокрема, Касаційний господарський суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права. Питання щодо можливості та порядку застосування частини другої статті 625 ЦК України до цих правовідносин вирішує касаційний суд під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.

23. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду,

У Х В А Л И Л А:

Справу № 5017/1987/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в особі обласного відділення в м. Одесі до Товариства з обмеженою відповідальністю К.М.Б. про стягнення 6 743 287,67 грн шляхом звернення стягнення на майно в заставі та іпотеці за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в особі обласного відділення в м. Одесі на рішення Господарського суду Одеської області від 08 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12 вересня 2018 року - повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Р. Кібенко

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

О.С. Золотніков О. М. Ситнік

В.С. Князєв О. С. Ткачук

Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич

О. Г. Яновська