Постанова

від 30.11.2018 по справі 826/16472/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 листопада 2018 року

Київ

справа №826/16472/15

касаційне провадження №К/9901/25837/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Керамхолл на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2015 (суддя Гарник К.Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2016 (головуючий суддя - Бистрик Г.М., судді: Межевич М.В., Сорочко Є.О.) у справі №826/16472/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Керамхолл до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Керамхолл звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій щодо складання податкового повідомлення-рішення від 02.03.2015 №0001352202 та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.03.2015 №0001352202.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 30.11.2015 адміністративний позов залишив без задоволення.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17.02.2016 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2015 без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Керамхолл звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2016 скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема: пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України.

Зокрема, зазначає, що судовими інстанціями неповно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Вказує на те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2014 у справі №826/12151/14 , залишеною без змін ухвалою Київським апеляційним адміністративним судом від 30.10.2014, зобов'язано Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві вилучити з АІС Податковий блок інформацію про результати зустрічної звірки ТОВ Компанія Акцент-фінанси , оформлені актом від 01.08.2014 №2218/26-55-22-09/33303124 Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Акцент-фінанси . Також зазначає, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Акцент-фінанси до участі у справі у якості третьої особи, а суд апеляційної інстанції залишив поза увагою клопотання позивача про відкладення апеляційного розгляду справи, у зв'язку з необхідністю об'єднання апеляційних проваджень за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Акцент-фінанси та Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Керамхолл на одне і теж судове рішення - постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2015.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Керамхолл з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Акцент-фінанси , за результатами якої складено акт від 10.02.2015 №136/26-54-22-02-37245255.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Акцент-фінанси товару (лінолеум) на підставі договору від 19.05.2014 №12.

Відсутність права у позивача на формування податкового кредиту за операціями з вказаним контрагентом податковий орган пов'язує з тим, що вони не мали реального характеру з огляду, зокрема, на відсутність контрагента позивача за адресою місцезнаходження. Крім того, відповідач вказував на те, що згідно з актом від 01.08.2014 №2218/26-55-22-09/33303124 Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Акцент-фінанси щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.11.2013 по 30.06.2014 податкова звітність Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Акцент-фінанси не містить інформації про наявні складські приміщення, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, кількість працівників.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.03.2015 №0001352202 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 378295грн., в тому числі: в сумі 302636грн. основного платежу та в сумі 75659грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження вказаний акт індивідуальної дії залишено без змін.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій, що полягали у складенні податкового повідомлення-рішення від 02.03.2015 №0001352202, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Таким чином, Податковим кодексом України встановлено повноваження контролюючого органу прийняти податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків у разі встановлення за результатами проведення контрольного заходу відповідних порушень, що зафіксовано в акті перевірки.

При цьому, відповідно до пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Зміст вказаних положень пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку про те, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення податковим органом повинні враховуватися не лише висновки акта перевірки, а й результати розгляду заперечень платника податків на такий акт як його невід'ємної частини.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

З системного аналізу вищезазначених положень вбачається, що прийняття податкового повідомлення-рішення здійснюється не лише за результатами висновків акта перевірки, а й з урахуванням оцінки поданих платником податків заперечень на такий акт, що свідчить про дискреційний характер повноважень податкового органу щодо прийняття податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, а також оскільки суд не може втрутитись у дискрецію податкового органу, то підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій щодо складення податкового повідомлення-рішення від 02.03.2015 №0001352202 відсутні.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.03.2015 №0001352202, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень можна зробити висновок про те, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Акцент-фінанси не мали реального характеру з огляду на невстановлення взаємозв'язку між умовами договірних відносин та результатами виконаних зобов'язань, непідтвердженням узгодженості дій між замовником та постачальником.

Так, судами з'ясовано, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Акцент-фінанси (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Керамхолл (замовник) укладено договір від 19.05.2014 №12, предметом якого є поставка лінолеуму окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у замовленнях покупця, які є обов'язковими для постачальника та в яких зазначається місце і час поставки товару (за змістом пунктів 1.2, 4.2 Договору).

Разом з тим, позивачем не надано доказів щодо виконання вказаних умов договору, зокрема, щодо складання та направлення позивачем замовлень на поставку продукції із зазначенням кількості, асортименту та часу і місця поставки, відповідних запитів з цього приводу.

Крім того, матеріали справи не містять інформації щодо характеристик поставленого товару, зокрема щодо обсягів поставок, документів щодо відповідності продукції нормам та стандартам якості.

Відповідно до пункту 3.2 Договору якість товару повинна бути підтверджена сертифікатами та іншими документами, які необхідні для товару даного виду, згідно чинних правил торгівлі, санітарно - епідеміологічного законодавства України.

У відповідності до пункту 6.1 Договору постачальник зобов'язується видавати покупцю відповідну товаросупроводжувальну документацію (видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортну накладну, документи, що підтверджують якість товару) при кожній поставці товару.

Утім, позивачем не надано доказів, які б підтверджували транспортування та отримання покупцем придбаних товарів, зокрема товарно-транспортних накладних, довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей тощо.

Посилання позивача на те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, зобов'язано податковий орган вилучити з бази даних інформацію про результати зустрічної звірки ТОВ Компанія Акцент-фінанси , оформлені актом від 01.08.2014 №2218/26-55-22-09/33303124 Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Акцент-фінанси , не спростовують встановлені судами обставини щодо непідтвердження факту здійснення господарських операцій позивача з ТОВ Компанія Акцент-фінанси .

Крім того, суд касаційної інстанції вважає, що доводи касаційної скарги щодо неправомірної відмови у залученні ТОВ Компанія Акцент-фінанси до участі у справі як третьої особи не є процесуальним порушенням, яке є підставою для скасування судових рішень, оскільки процесуальна дія із залучення третіх осіб у справі є правом, а не обов'язком суду. При цьому судом касаційної інстанції враховується, що за наслідками апеляційного оскарження Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Акцент-фінанси постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2015 Київський апеляційний адміністративний суду ухвалою від 05.04.2016 відмовив у задоволенні апеляційної скарги та залишив судове рішення суду першої інстанції без змін. Таким чином, Товариству з обмеженою відповідальністю Компанія Акцент-фінанси забезпечено реалізацію права на судовий захист прав, свобод та інтересів, які воно вважало порушеними під час вирішення справи №826/16472/15.

Разом з тим, посилання позивача щодо неврахування судом апеляційної інстанції необхідності об'єднання апеляційних проваджень за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Акцент-фінанси та Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Керамхолл на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2015 суд касаційної інстанції також відхиляє як необґрунтовані, оскільки процесуальний закон не містить застережень щодо розгляду апеляційних скарг на одне і те ж судове рішення окремо в різних апеляційних провадженнях.

Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Керамхолл без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Керамхолл залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2016 у справі №826/16472/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк