Ухвала

від 05.12.2018 по справі 12/202-30/50

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

05.12.2018 Справа № 12/202-30/50

Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є., за участі секретаря судового засідання Хмельовського В.О., розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Велта-Омега

на дії Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві

у справі №12/202-30/50

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Управляючі системи та компоненти

до Товариства з обмеженою відповідальністю Велта - Омега

про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням

представники учасників судового процесу:

від заявника: Соловйов Б.О., довіреність № б/н від 12.06.18;

від ДВС: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва (суддя Прокопенко Л.В.) перебувала справа №12/202 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Управляючі системи та компоненти до Товариства з обмеженою відповідальністю Велта - Омега про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2004 у справі №12/202 позовні вимоги ТОВ Управляючі системи та компоненти задоволено частково.

25.08.2004 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2004 у справі №12/202 видано відповідний наказ.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2005 рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2004 у справі №12/202 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2006 у справі №12/202-30/50 (суддя Ващенко Т.М.) прийнято від Товариства з обмеженою відповідальністю Управляючі системи та компоненти відмову від позову, провадження у справі №12/202-30/50 припинено.

20.07.2018 через відділ діловодства Гсподарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю Велта - Омега про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та зняття арешту з поточного рахунку.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/1200 від 20.07.2018 призначено повторний автоматизований розподіл справи №12/202-30/50 зареєстрованих за вхідним №01-20/6724/18 у зв'язку із звільненням судді Прокопенко Л.В.

В результаті повторного автоматизованого розподілу матеріали судової справи №12/202-30/50 зареєстрованих за вхідним №01-20/6724/18 передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 суддею Чинчин О.В. розгляд вказаної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Велта - Омега про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню призначено на 30.07.2018.

Розгляд вищевказаної заяви 30.07.2018 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/1364 від 03.08.2018 призначено повторний автоматизований розподіл справи №12/202-30/50 у зв'язку із лікарняним судді Чинчин О.В.

В результаті повторного автоматизованого розподілу, матеріали судової справи №12/202-30/50 зареєстровані за вхідним №01-20/6724/18 передано судді Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Велта - Омега про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та призначено вказану заяву до розгляду в судовому засіданні на 28.08.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Велта - Омега про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та зняття арешту з поточного рахунку - задоволено частково, визнано судовий наказ №12/202 від 25.08.2004, виданий на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2004 у справі №12/202, таким, що не підлягає виконанню, в іншій частині заяви відмовлено.

28.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю Велта-Омега надійшла скарга на дії державного виконавця, в якій заявник просить визнати дії державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві протиправними, скасувати постанову про арешт коштів боржника №736/4 від 01.10.2004, винесеної державним ВДВС Подільського РУЮ м.Києва Арутюняна С.Р та зняти арешт поточного рахунку №260073141030 Товариства з обмеженою відповідальністю Велта-Омега , відкритого в ПАТ Акціонерний Банк "Південний" .

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 року №05-23/2047 Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2018 року, справу №12/202-30/50 передано судді О.Є.Блажівській, у зв'язку із звільненням судді Прокопенко Л.В.

Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст.341 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того заявник подав клопотання про поновлення строку для подання скарги на дії державного виконавця, яке буде розглянуте судом у наступному судовому засіданні. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2018 прийнято до розгляду справу №12/202-30/50 для розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Велта-Омега на дії Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Розгляд скарги призначено на 05.12.18.

У судове засідання 05.12.2018 представник заявника з'явився, вимоги, викладені у скарзі підтримав в повному обсязі.

Представник ДВС у судове засідання 05.12.2018 не з'явився.

Розглянувши у судовому засіданні 05.12.2018 клопотання заявника про поновлення строку на подання до суду скарги на дії ДВС, суд, керуючись положеннями ч. 1 ст. 341 Господарського процесуального кодексу України, визнає поважними причини пропуску такого строку та задовольняє відповідне клопотання скаржника.

Розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Велта-Омега на дії Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

В провадженні Господарського суду міста Києва (суддя Прокопенко Л.В.) перебувала справа № 12/202 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляючі системи та компоненти" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велта - Омега" про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2004 у справі № 12/202 позовні вимоги ТОВ "Управляючі системи та компоненти" задоволено частково.

25.08.2004 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2004 у справі № 12/202 видано відповідний наказ.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2005 рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2004 у справі № 12/202 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2006 у справі № 12/202-30/50 (суддя Ващенко Т.М.) прийнято від Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляючі системи та компоненти" відмову від позову, провадження у справі № 12/202-30/50 припинено. При цьому, Постановою Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції від 01.10.2004, з метою забезпечення виконання рішення суду та усунення можливості здійснення відчуження коштів боржника, було накладено арешт на кошти скаржника в розмірі 223,00 грн.

20.07.2018 через відділ діловодства суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Велта - Омега" про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та зняття арешту з поточного рахунку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Велта - Омега" про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та зняття арешту з поточного рахунку задоволено частково, визнано судовий наказ №12/202 від 25.08.2004, виданий на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2004 у справі № 12/202, таким, що не підлягає виконанню, в іншій частині заяви відмовлено.

Скаржник звернувся до відділу ДВС із заявою про скасування постанови про накладення арешту у зв'язку із визнанням виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

В свою чергу, ДВС у своєму листі № 2365 від 31.01.2018 повідомив скаржника про те, станом на 31.01.2018 виконавчих документів, згідно з якими ТОВ ВЕЛТА-ОМЕГА є боржником, на виконанні у відділ не перебуває, будь-яка інша інформація відсутня через знищення виконавчих проваджень, строк зберігання яких завершився.

За таких обставин, скаржник вернувся зі скаргою на дії державного виконавця щодо не зняття арешту з коштів ТОВ Велта - Омега .

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ч. 1 ст. 14 Закону України Про виконавче провадження ).

За вимогами ч. ч. 1 та 2 ст. 18 названого Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.

Сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом (ч. 1 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження ).

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України Про виконавче провадження виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Частиною 5 ст. 24 Закону України Про виконавче провадження у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

З матеріалів, наявних у матеріалах скарги, не вбачається жодних порушень у діях державного виконавця, оскільки відповідного виконавчого провадження станом на поточну дату не існує.

Проте, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У Рішенні Конституційного Суду України N 15-рп/2004 від 02.11.2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) Суд зазначив: "Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права."

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30.01.2003 N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."

В порядку, передбаченому ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, встановивши наявність порушеного права скаржника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення позивача до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

За таких обставин, оскільки судом встановлено факт відсутності виконавчого провадження за наказом Господарського суду міста Києва від 25.08.2004 № 12/202, через його знищення за закінчення встановленого терміну зберігання, права скаржника можуть бути ефективно захищені за принципом повороту виконання рішення або звернення до суду із окремим позовом для розгляду такої справи по суті.

Одночасно, як встановлено судом, у матеріалах скарги відсутні звернення боржника із заявою про поворот виконання рішення.

Частина 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України)

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.

Подільському районному відділу Державної виконавчої служби міста Києва судом та чинним процесуальним законодавством України було надано право надати вмотивовані заперечення проти доводів скаржника із доказами, які підтверджують обставини, викладені у запереченнях, проте таким правом ДВС не скористалась.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження , замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

За таких обставин, вимога скаржника є фактично обґрунтованою, але не визначає порушень з боку ДВС спеціального Закону.

Проте, положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Водночас, право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечено законом (статті 15 Цивільного кодексу України), способи якого визначенні статтею 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України та не є вичерпними. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, мають бути вичерпані лише ті засоби правового захисту, які є ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Водночас, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч. 3 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, вимоги скаржника задоволенню не підлягають, у зв'язку із не належністю останніх до інституту судового контролю за виконанням судових рішень.

Керуючись ст.ст. 232-235, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Велта-Омега на дії Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у справі №12/202-30/50 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Управляючі системи та компоненти до Товариства з обмеженою відповідальністю Велта - Омега про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням, відмовити.

2. Згідно з ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та, відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржена в апеляційному порядку через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст ухвали складено: 07.12.2018

Суддя О.Є. Блажівська