Постанова

від 06.12.2018 по справі 808/2353/16

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а їн и

06 грудня 2018 року м. Дніпросправа № 808/2353/16

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року (головуючий суддя Батрак І.В., дата складення повного тексту 04.06.2018р.) у справі №808/2353/16 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного Фонду України, Пологівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області, про визнання протиправним та скасування наказів, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати незаконними і скасувати накази:

- наказ відповідача 1 №578-о від 02.07.2016;

- наказ відповідача 2 №60-0 від 14.07.2016;

зобов'язати відповідача 1 задовольнити заяву позивача про призначення його по переводу на посаду начальника Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області;

зобов'язати відповідача 1 видати наказ про призначення позивача по переводу на посаду начальника Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області;

зобов'язати відповідача 1 надати позивачу відпустку згідно із поданою позивачем заявою з одночасною виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення згідно із законодавством України;

стягнути з відповідача 2 невиплачену позивачу заробітну плату за період з 03.03.2016 по 14.07.2016 з врахуванням умов оплати праці згідно із Законом України Про державну службу №889 - 8 від 10.12.2015;

зобов'язати відповідачів 1, 2 виплатити позивачу допомогу по тимчасовій втраті непрацездатності згідно із листками непрацездатності №321409, №775006.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він працював на посаді начальника управління Пенсійного Фонду України в Пологівському районі. У зв'язку реорганізацією, яка відбулася у структурі органів Пенсійного Фонду України, було створено Пологівське об'єднане управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області шляхом злиття УПФУ в Пологівському районі та УПФУ в Оріховському районі. З огляду на

проведено реорганізацію позивача звільнено із займаної посади з підстав, передбачених п.1 ст.40 КЗпП України. Своє звільнення позивач вважав неправомірним, оскільки посада начальника Управління не була скорочена та наявність такої посади передбачалася у штатному розписі Пологівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області, але у встановленому порядку, не дивлячись на заяви позивача, відповідачем 1 не було вирішено питання про переведення позивача у новостворене Пологівське об'єднане управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області на посаду начальника. Також, як на неправомірність свого звільнення, позивач посилався на відсутність згоди профспілкового комітету. Крім цього, позивач вказував на те, що йому неправомірно було відмовлено у наданні відпустки та виплаті у зв'язку з цим матеріальної допомоги; не було виплачено заробітну плату у повному обсязі; не було оплачено листки непрацездатності.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року позов задоволено частково, а саме:

зобов'язано Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄРПОУ 40386712, місцезнаходження 70608, Заполрізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Магістарльна, 245) виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання АДРЕСА_1) допомогу по тимчасовій втраті непрацездатності згідно листку непрацездатності №775006.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду, в частині незадоволених позовних вимог, мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про те, що внаслідок реорганізації, яка відбулася у структурі органів Пенсійного Фонду України, було створено Пологівське об'єднане управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області шляхом злиття УПФУ в Пологівському районі та УПФУ в Оріховському районі. Внаслідок реорганізації було припинено дві юридичні особи та відбулось скорочення посад, у т.ч. були скорочені посади начальників управлінь ПФУ у Пологівському районі та Оріхівському районі і введена нова посада - начальника Пологівського об'єднаного УПФУ в Запорізькій області. У зв'язку з ліквідацією УПФУ у Пологівському районі позивача була звільнено із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність звільнення позивача із займаної посади з огляду на дотримання відповідачами процедури звільнення, яка визначена законодавством у випадку реорганізації, ліквідації юридичної особи. З приводу заявлених позивачем вимог щодо не призначення позивача по переводу на посаду начальника Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, суд першої інстанції виходив з того, що вказане питання не вирішувалось відповідачем з тих підстав, що на час звернення позивача з такою заявою зазначена посада не була вакантною. Відносно заявлених позивачем вимог про надання відпустки з одночасною виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, суд першої інстанції вказав на їх необґрунтованість з огляду на те, що позивача звільнено із займаної посади, при цьому, у зв'язку із звільненням позивачу було виплачено компенсацію за невикористану відпустку. Щодо заявлених позивачем вимог про виплату заробітної плати за період з 03.03.2016 по 14.07.2016, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що такі вимоги не можуть бути задоволенні з огляду на те, що у вказаний період часу позивач не перебував на робочому місці і, відповідно, не виконував роботу.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги наводить свою позицію щодо неправомірності звільнення із займаної посади. Вказана позиція фактично полягає у тому, що позивача звільнено із займаної посади без вирішення питання щодо переведення на посаду начальника новоствореного Пологівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області, як правонаступника УПФУ в Пологівському районі. За позицією позивача відповідач був зобов'язаний запропонувати позивачу вказану посаду як таку, що є рівноцінною посаді, яку обіймав позивач. Крім цього, позивач вказує на те, що висновки суду про ліквідацію УПФУ в Пологівському районі є необґрунтованими, оскільки. за позицією позивача, законодавство взагалі не передбачає можливості припинення юридичної особи. Не погоджується позивач і з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу заробітної плати за період з 03.03.2016 по 14.07.2016. З цього приводу позивач вказує на те, що у період з 03.03.2016р. по 31.03.2016р. позивач не виконував трудових обов'язків з вини відповідача, який несвоєчасно видав наказ про поновлення позивача на посаді, яке відбулося на підставі рішення суду. Щодо періоду з 01.04.2016р. по 14.07.2016р., позивач вказує на те, що йому не було виділено робоче місце, а акти про відсутність його на роботі складені працівниками новоствореного Управління до якого позивача переведено не було, а отже такі акти складено неповноважними особами. Незаконним, на думку позивача, є і рішення суду першої інстанції, в частині заявлених вимог про надання відпустки з одночасною виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки Законом України Про відпустки гарантовано право працівника на відпустку, заборонена відмова у наданні відпустки та заміну відпустки грошовою компенсацією.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі просять залишити рішення суду першої інстанції без змін з огляду на його законність і обґрунтованість.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо звільнення позивача із займаної посади, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач обіймав посаду начальника управління Пенсійного Фонду України в Пологівському районі.

11.11.2015р. в.о. Голови правління ПФУ ОСОБА_2 винесено наказ №783-о Про звільнення ОСОБА_1. , яким припинено державну службу начальнику УПФУ в Пологівському районі Запорізькій області з підстав, передбачених п. 6 ст. 30 Закону України Про державну службу , звільнивши його із займаної посади.

Правомірність наказу відповідача 1 від 11.11.2015 №783-о Про звільнення ОСОБА_1. була предметом розгляду судової справи №808/8813/15, за результатами розгляду якої Запорізьким окружним адміністративним судом прийнято постанову від 02.03.2017, якою позов задоволений частково. Визнаний незаконним та скасований наказ ПФУ Про звільнення ОСОБА_1. №783-о від 11.11.2015, позивач поновлений на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізькій області з 17.11.2015. Вирішено також стягнути з УПФУ в Пологівському районі Запорізької області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14.07.2015 по 02.03.2016 у розмірі 30 427,21 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

На виконання вказаного судового рішення, ПФУ видано наказ від 23.03.2016р. №37-о про поновлення на посаді начальника управління ПФУ в Пологівському районі з 17.11.2015р.

На час поновлення позивача на посаді в УПФУв Пологівському районі тривала процедура припинення Управління відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015р. №1055 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1055 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком 1, зокрема, реорганізувати управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі та управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі та утворити Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України.

28 грудня 2015 року ПФУ прийнято наказ №211 Про заходи у зв'язку з реорганізацією деяких територіальних органів Фонду .

Відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та на виконання Постанови КМУ від 16.12.2015 №1055 наказом УПФУ в Пологівському районі Запорозької області від 31.12.2015 №141 (в редакції наказу від 25.01.2016 №9) затверджено склад комісії з припинення діяльності управління, а також доручено голові комісії з припинення діяльності управління здійснити певні заходи, пов'язані з реорганізацією установи відповідно до вимог чинного законодавства України.

У подальшому, в.о.начальника УПФУ в Пологівському районі Запорозької області прийнято наказ від 12.01.2016 №7-О про попередження щодо наступного вивільнення працівників управління, з яким було ознайомлено усіх працівників установи.

На виконання постанови КМУ від 16.12.2015 №1055 видано наказ від 28.12.2015р. №211 Про заходи у зв'язку з реорганізацією деяких територіальних органів Фонду , яким начальникам Головних управлінь Фонду було делеговано повноваження щодо попередження про наступне вивільнення та пропонування вакантних посад особам.

На виконання наказу ПФУ від 28.12.2015 №211 начальника УПФУ в Пологівському районі Запорізької області ОСОБА_1, якого поновлено на посаді наказом ПФУ від 23.03.2016 №250-о, було попереджено про припинення управління та його наступне звільнення з посади, про що ГУ ПФУ в Запорізькій області видано наказ №56-о від 24.03.2016. Одночасно позивачу було запропоновано працевлаштування в новоутвореному Пологівському об'єднаному УПФУ в Запорізькій області на одній із вакантних посад, відповідно до його стану здоров'я (має ІІІ групу інвалідності з обмеженнями по працевлаштуванню), а саме: головного спеціаліста відділу платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи; головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій, провідного спеціаліста адміністративно-господарського відділу.

Вказаний наказ було направлено ОСОБА_1 поштою та отримано ним особисто 30.03.2016р.

На адресу відповідача 1 01 липня 2016 року надійшло погодження Міністерства соціальної політики України від 30.06.2016 №9386/0/14-16/09 про звільнення позивача з посади начальника УПФУ в Пологівському районі Запорізької області.

02 липня 2016 року Головою правління ПФУ прийнятий наказ №578-о, відповідно до якого вирішено звільнити ОСОБА_3 з посади начальника УПФУ в Пологівському районі Запорізької області у зв'язку із скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII.

Листом від 08.07.2016 №1998/09 начальник Пологівського об'єднаного УПФУ в Запорізькій області запропонував позивачу з'явитись до приміщення управління для оголошення наказу ПФУ від 02.07.2016 №578-о, який отримано 14.07.2016, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення.

Наказом начальника Пологівського об'єднаного УПФУ в Запорізькій області від 14.07.2016 №60-О було оголошено наказ ПФУ від 02.07.2016 №578-о, при цьому, вирішено вважати ОСОБА_1 таким, що звільнений з посади начальника УПФУ в Пологівському районі Запорізької області 14 липня 2016 року. Головному спеціалісту бюджетно-фінансового відділу ОСОБА_4 доручено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 60 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років та відповідно до п. 4 ст. 87 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII виплатити вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Згідно із ч.3 ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1 ст.40).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Отже, з огляду на положення вказаних норм права та суть спірних правовідносин, правове значення для вирішення питання щодо наявності підстав для звільнення позивача, мають ті обставини, які свідчать про те, що в процесі реорганізації було скорочено чисельність або штат працівників.

Встановлені судом першої інстанції обставини, які підтверджуються матеріалами справи, свідчать про те, що внаслідок реорганізації, яка відбулася в органах Пенсійного фонду України, припинено діяльність управління Пенсійного Фонду України в Пологівському районі.

Запис про припинення управління Пенсійного Фонду України в Пологівському районі, як юридичної особи (код ЄДРПОУ 20508506) внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 31.03.2016р.

Таким чином, з огляду на припинення УПФУ в Пологівському районі є очевидним той факт, що у вказаному органі скорочені усі посади (штат), у тому числі і посада начальника УПФУ в Пологівському районі.

Отже, у спірному випадку існували правові підстави для вирішення питання щодо звільнення позивача із займаної посади, на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України .

Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, правомірним звільнення особи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України можливо визнати за умови дотримання роботодавцем вимог ч.2 ст.40 та ст..49-2 КЗпП України.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що на виконання наказу ПФУ від 28.12.2015 №211 начальника УПФУ в Пологівському районі Запорізької області ОСОБА_1, якого поновлено на посаді наказом ПФУ від 23.03.2016 №250-о, було попереджено про припинення управління та його наступне звільнення з посади, про що ГУ ПФУ в Запорізькій області видано наказ №56-о від 24.03.2016. Одночасно позивачу було запропоновано працевлаштування в новоутвореному Пологівському об'єднаному УПФУ в Запорізькій області на одній із вакантних посад, відповідно до його стану здоров'я (має ІІІ групу інвалідності з обмеженнями по працевлаштуванню), а саме: головного спеціаліста відділу платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи; головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій, провідного спеціаліста адміністративно-господарського відділу.

Вказані обставини позивачем не заперечувались, але на запропоновані посади свого погодження не давав, з огляду на його позицію про те, що його мали прийняти на роботу по переводу на посаду начальника новоствореного Управління - Пологівського об'єднаного УПФУ в Запорізькій області.

Таку позицію позивача суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованою, оскільки жодною нормою права не передбачено того, що у разі припинення установи (організації) осіб, які в ній працювали, слід перевести у новостворену установу (організацію), яка фактично виконує ті ж повноваження, що і припинена, виключно на ті посади, які вони раніш обіймали.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності оскаржених наказів, якими вирішувалися питання про звільнення позивача з посади начальника УПФУ в Пологівському районі.

Аргументи позивача про те, що судом першої інстанції не було досліджено підстави звільнення інших працівників УПФУ в Пологівському та Оріховському районах Запорізької області, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки дослідження вказаних обставин виходить за межі порушеного позивачем питання щодо правомірності його звільнення.

Необгрунтованими суд апеляційної інстанції вважає і посилання позивача на те, що його посада передбачена штатним розписом новоствореної установи, оскільки штатним розписом Пологівського об'єднаного УПФУ в Запорізькій області передбачена посада саме цієї установи, і до вказаної установи позивач будь-якого відношення не має.

За позицією позивача суд першої інстанції не надав оцінки підстав його звільнення, оскільки звільнення працівника згідно законодавства можливе лише у випадку, якщо у новоствореному підприємства відсутня відповідна посада. З такими аргументами позивача суд апеляційної інстанції не погоджується, оскільки суд першої інстанції саме і виходив з того, що чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця переведення особи у новостворену установу саме на ту посаду, яку особа займала в установі, діяльність якої припинена.

Позивач також вказує на те, що суд не надав правового обґрунтування неможливості задоволення заяви позивача, яка адресована Пенсійному фонду України, про призначення на посаду начальника Пологівського об'єднаного УПФУ в Запорізькій області.

З цього приводу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що судом першої інстанції досліджувались вказані обставини, з'ясувався факт та час написання позивачем такої заяви. Так, судом першої інстанції було встановлено, що така заява позивачем була подана 02.04.2016р., але на вказаний час зазначена посада не була вакантною, оскільки на неї, у встановленому законом порядку, 18.03.2016р. була призначена інша особа.

Отже, дослідивши встановлені обставини справи та аргументи позивача. суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, в частині заявлених вимог щодо неправомірності звільнення позивача із займаної посади.

Щодо заявлених позивачем вимог про незаконність відмови у задоволенні заяви про призначення його на посаду начальника Пологівського об'єднаного УПФУ в Запорізькій області, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що таку заяву до ПФУ позивачем, як зазначено вище, подано 02.04.2016р., але на вказаний час зазначена посада не була вакантною, оскільки на неї, у встановленому законом порядку, 18.03.2016р. була призначена інша особа.

Не заперечуючи такі обставини, позивач вказує на те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому, що позивача не було негайно поновлено на роботі (постанову суду від 02.03.2017), наказ про поновлення на роботі ПФУ видано лише 23.03.2018р., який отримано позивачем 30.03.2016р. Допущена ПФУ протиправна бездіяльність призвела до того, що позивач не міг своєчасно подати заяву про призначення на посаду начальника Пологівського об'єднаного УПФУ в Запорізькій області, в той час, коли така посада ще була вакантною.

З приводу таких аргументів позивача суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що такі доводи позивача не можуть вплинути на вирішення питання щодо правомірності відмови у задоволенні заяви про призначення його на посаду начальника Пологівського об'єднаного УПФУ в Запорізькій області, оскільки не спростовують того факту, що на час написання вказаної заяви така посада не була вакантною.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, в частині заявлених вимог щодо зобов'язання відповідача 1 задовольнити заяву позивача про призначення його по переводу на посаду начальника Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області; зобов'язання відповідача 1 видати наказ про призначення позивача по переводу на посаду начальника Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області;

Щодо заявлених позивачем вимог в частині надання відпустки з одночасною виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, встановлені судом першої інстанції свідчать про те, що у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 виплачена компенсація за невикористанні відпустки у повному обсязі.

Не заперечуючи вказаного факту, позивач наполягає на тому, що на час перебування на посаді мав право на отримання відпустки, у зв'язку з чим 14.04.2016р. направив відповідачу відповідну заяву. Не надання відповідачем відпустки позивач вважає порушенням ст..2 Закону України Про відпустки .

Розглядаючи доводи апеляційної скарги, в цій частині заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Так, позивач звернувся до суду із позовом 30.07.2016р., про що позивач і сам зазначає в апеляційній скарзі.

Однією із вимог заявленого позову була вимога про зобов'язати відповідача 1 надати позивачу відпустку згідно із поданою позивачем заявою з одночасною виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення згідно із законодавством України.

Надаючи оцінку такій вимозі відповідача, враховуючи їх зміст, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення, оскільки за умови звільнення позивача відсутні підстави для зобов'язання ПФУ надати відпустку, так як позивач на теперішній час не є працівником органу ПФУ.

У судовому засіданні позивач стверджував про те, що ним оскаржується саме незаконність в надані відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення та не ставиться вимога про зобов'язання надати відпустку з одночасним виплатою матеріальної допомоги.

Такі доводи позивача суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Як зазначено вище, з із позовом до суду позивач звернувся 30.07.2016р. Однією із вимог заявленого позову була вимога саме про зобов'язати відповідача 1 надати позивачу відпустку згідно із поданою позивачем заявою з одночасною виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення згідно із законодавством України.

26.06.2017р. позивачем був поданий уточнений адміністративний позов (т.2 а.с.73), в якому, окрім іншого, визначена така вимога як визнання незаконною відмову ПФУ в наданні відпустки з одночасною виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року (т.2 а.с.84) уточнений адміністративний позов повернуто позивачу, оскільки його подано поза межами строків, які визначені ч.1 ст.137 КАС України. Тобто, судом першої інстанції не розглядалися позовні вимоги, які були заявлені в уточненому позові. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що апеляційна скарга позивача не містить жодних доводів щодо незаконності ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року, враховуючи те, що окремо вказана ухвала не оскаржується.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, відносно вказаних аргументів позивача, зазначає, що позовні вимоги, які викладені в уточненому позові, не були предметом розгляду судом першої інстанції і незаконність їх не розгляду судом (повернення уточненого позову), не оскаржується позивачем у поданій апеляційній скарзі.

Крім цього, оскільки вимоги позивача, в цій частині пред'явлені до ПФУ України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що до повноважень ПФУ, які визначені постановою КМУ №280 від 23.07.2014р. Про затвердження Положення про Пенсійний фонду України , не входять питання щодо надання відпусток та матеріальної допомоги керівникам управлінь Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаних управлінь. Про вказане було повідомлено позивача листом від 27.04.2016р.(т.2 а.с.132).

Щодо заявлених вимог про стягнення заробітної плати, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, позивачем заявлено вимоги щодо неправомірності не виплати заробітної плати за період з 03.03.2016 по 14.07.2016.

Позивач вказував на те, що у період з 03.03.2016р. по 31.03.2016р. позивач не виконував трудових обов'язків з вини відповідача, який несвоєчасно видав наказ про поновлення позивача на посаді, яке відбулося на підставі рішення суду. Щодо періоду з 01.04.2016р. по 14.07.2016р., позивач вказує на те, що йому не було виділено робоче місце, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості виконувати свої службові обов'язки.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2016 у справі №808/8813/15 позивача було на посаді наказом ПФУ від 23.03.2016 №250-о, який оголошено наказом УПФУ в Пологівському районі Запорізької області від 31.03.2016 №37-о.

Відповідно до ст.. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, а не на стягнення заробітної плати за період з 03.03.2016р. по 31.03.2016р. Але такі вимоги позивачем, у межах цієї справи, заявлені не були.

Встановлені обставини справи також свідчать про те, що у період з 30.03.2016 по 08.04.2016 ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серія АГВ №321409.

За період з 09.04.2016р. по 14.07.2016р. заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалася у зв'язку з тим, що останній роботу не виконував.

Вказані обставини не заперечувалися і позивачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст..1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне поняття заробітної плати визначено ст..94 КЗпП України.

Отже, заробітна плата це плата працівнику за виконану роботу.

Оскільки, позивач у вказаний період фактично роботу не виконував, то відсутні і підстави для виплати йому заробітної плати.

Посилання позивача на те, що він не виконував роботу у зв'язку з тим, що відповідачем йому не було виділено робоче місце, на думку суду, не можуть свідчити про наявність правових підстав саме для виплати заробітної плати.

У такому випадку, позивач, якщо вважає, що роботодавцем фактично не було виконано рішення суду про поновлення на його на роботі (не було надано робочого місця), не позбавлений можливості порушити питання про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, дослідивши встановлені обставини справи, оцінивши рішення суду першої інстанції, в оскарженій частині, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року у справі №808/2353/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, визначені ст. 329 КАС України

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 06.12.2018р.

Повне судове рішення складено 07.12.2018р.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк