Постанова

від 06.12.2018 по справі 826/17207/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17207/18 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційні скарги Міністерства інфраструктури України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нібулон", Державного підприємства "Адміністрація морських портів", Компанії "Бунге Са" до якої приєдналась Компанія "Кофро Ресорсіз са", Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Порт без корупції" до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправним та скасування Наказу №2 від 02.01.2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року позивач, Громадська організація "Порт без корупції", звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства інфраструктури України від 02 січня 2018 року № 2 Про затвердження Змін до Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах .

Одночасно позивачем до суду першої інстанції подано заяву у якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу та встановлення заборони прийняття Міністерством інфраструктури України нормативно-правових актів, що регулюють відповідні правовідносини в частині правил плавання і лоцманського проведення суден у Бузько-Дніпровсько-лиманському каналі до моменту проведення робіт щодо поліпшення технічних характеристик Бузько-Дніпровсько-лиманського каналу, необхідних для запровадження змін, подібних за передбачені наказом Міністерства інфраструктури України від 02 січня 2018 року № 2 Про затвердження Змін до Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько- Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 січня 2018 року за № 76/31528.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року заяву Громадської організації "Порт без корупції" задоволено частково .

Зупинено дію наказу Міністерства інфраструктури України від 02 січня 2018 року № 2 Про затвердження Змін до Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах до набрання законної сили рішенням, ухваленим за результатами судового розгляду даної адміністративної справи по суті.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні заяви Громадської організації "Порт без корупції" про забезпечення позову. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Зокрема, вказує на те, що доводи, викладені у заяві про забезпечення позову, не підтверджуються належними та допустимим доказами, які б вказували на наявність обставин, які свідчили про наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного наказу.

Крім того, не погоджуючись з таким судовим рішенням, особами, які не брали участі у справі, Товариством з обмеженою відповідальністю "Нібулон", Державним підприємством "Адміністрація морських портів", Компанією "Бунге Са", Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" подано апеляційні скарги у яких просять оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні заяви Громадської організації "Порт без корупції" про забезпечення позову. Апелянти мотивують свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Зокрема, вказують на те, що Громадська організація Порт без корупції не є суб'єктом чиї права та законні інтереси порушені оскаржуваним наказом, оскільки не здійснює жодної діяльності в акваторії порту чи на судноплавних каналах, не є судновласником суден, які здійснюють діяльність в порту. Зазначають, що судом першої інстанції при вжитті заходів забезпечення позову фактично вирішено спір по суті без розгляду справи, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

29.01.2018 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява Компанія "Кофро Ресорсіз са" про приєднання до апеляційної скарги Компанії "Бунге Са".

04.12.2018 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційні скарги, яким позивач підтримав позицію суду першої інстанції.

05.12.2018 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання від ГО Порт без корупції про витребування додаткових доказів, а саме: листів Державної регуляторної служби від 08.09.2017 № 7381/05/15-17 та від 20.09.2017 № 2418/05/14-17.

Колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання про витребування додаткових доказів з огляду на недоцільність, оскільки зазначені листи наявні в матеріалах справи (том 2 а.с.78-83).

Задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вбачаються наявними ознаки очевидної протиправності оскаржуваного наказу у зв'язку з порушенням Мінінфраструктури процедури його розробки та прийняття. Крім того, вважав, що оскаржуваний наказ впливає на законні інтереси позивача у спірних правовідносинах щодо нормативного врегулювання, в тому числі, питання плавання і лоцманського проведення суден у Бузько-Дніпровсько-лиманському каналі, який, зокрема, становить частину акваторії Миколаївського морського порту.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, суд у кожному випадку повинен встановити, виходячи з конкретних доказів, чи є хоча б одна з зазначених обставин у наведеній нормі, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.

Предметом позову в даній справі є правомірність наказу Міністерства інфраструктури України від 02 січня 2018 року № 2 Про затвердження Змін до Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах .

Так, наказом Міністерства інфраструктури України від 02 січня 2018 року № 2 були затверджені Зміни до Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах.

Зокрема, були запроваджені наступні зміни: збільшено максимальний розмір судна для плавання у Бузько-Дніпровсько-лиманському каналі (далі також - БДЛК) до 230 м; скасовано вимоги щодо обов'язкового буксирного забезпечення суден (у тому числі для суден з максимально дозволеним розміром для плавання у БДЛК - 230 м), за умови швидкості руху судна каналом не більше 10 вузлів та обов'язкового використання радіолокаційного проведення; обов'язкове буксирне забезпечення встановлено для суден більшої довжини - від 200 м і більше, проте лише при швидкості руху судна каналом більше 10 вузлів; скасовано вимоги щодо обов'язкового буксирного забезпечення для суден, які мають осадку 10,0 м і більше; скасовано заборону щодо розходження на БДЛК з суднами, які мають довжину 187 м і більше (у т.ч. для суден з максимально дозволеним розміром для плавання у БДЛК - 230 м); скасовано заборону щодо розходження на БДЛК з суднами, які мають осадку більше 8,0 м; скасовано заборону щодо плавання великотоннажних суден (крім контейнеровозів), які мають довжину більше 200 м (до 230 м), у темний час доби; скасовано заборону щодо плавання танкерів з нафтопродуктами або з недегазованими танками, суден з вибухонебезпечним вантажем, газовозів у темний час доби (залишено лише для суден, що мають довжину 150 м і більше та осадку по БДЛК - більше 8,0 м); встановлено вимоги щодо плавання у БДЛК з використанням обов'язкового радіолокаційного проведення для суден завдовжки від 200 м - у разі плавання без використання буксирного забезпечення або у темний час доби, а також для суден, які мають осадку більше 8,0 м - у темний час доби.

Суд першої інстанції вважав, що оскаржуваний наказ є регуляторним актом в розумінні Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , а тому, зокрема, порядок його розробки та прийняття має відповідати вимогам, визначеним таким Законом,однак оприлюднені на офіційному сайті Мінінфраструктури плани підготовки проектів регуляторних актів на 2017 і 2018 роки не містять відповідної інформації щодо підготовки оскаржуваного наказу; відсутня інформація щодо оприлюднення проекту регуляторного акту - наказу від 02 січня 2018 року № 2; відсутня інформація щодо погодження оскаржуваного наказу Державною регуляторною службою України. А тому, суд вважав, що вбачаються наявними ознаки очевидної протиправності оскаржуваного наказу у зв'язку з порушенням Мінінфраструктури процедури його розробки та прийняття.

Як на підстави вжиття заходів забезпечення позову вказує, що за результатами аналізу положень оскаржуваного наказу встановлено, що останній прийнято з порушенням вимог Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Крім того, вказував, що дія змін до Правил призводить до суттєвого погіршення умов безпечного проходу суден через морський канал.

Щодо належності оспорюваного рішення до категорії регуляторних актів, колегія суддів зазначає таке.

Так, статтею 1 Закону України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності (далі - Закон № 1160-IV) визначено, що регуляторний акт це:

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

- регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

- регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до процедури, встановленої Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності кожен проект регуляторного акту оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. При цьому, оприлюдненню підлягають: план діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни; повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акту (з метою одержання зауважень і пропозицій); проект регуляторного акту; відповідний аналіз регуляторного впливу.

Крім того, Закон України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначає, що проекти регуляторних актів підлягають погодженню із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, яким, у відповідності до вимог Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року № 724, є Державна регуляторна служба України.

Наразі, з наявного в матеріалах справи листа Державної регуляторної служби України від 22.09.2017 вбачається, що за наслідками розгляду доопрацьованого проекту наказу Мінінфраструктури Про затвердження Змін до Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-Лиманському та Херсонському морському каналах , з урахуванням вимог ст.1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності вищезнаначений проект наказу не містить норм регуляторного характеру, а його прийняття не потребує реалізації передбачених цим Законом процедур . (т.1 а.с.84).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги позивача, заявлені в адміністративному позові, зводяться до протиправності оскаржуваного наказу, з огляду на недотримання відповідачем вимогам чинного законодавства, що становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи. Вирішення ж відповідного питання за наслідками розгляду клопотання про забезпечення позову фактично є передчасним вирішенням позовних вимог.

Відтак, висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

Крім того, в даному випадку слід надати оцінку наявності порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Відповідно до ч. 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з ч. 2 статті 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову Громадська організація Порт без корупції вказувала, що до неї звернулась Профспілкова організація працівників морських терміналів міста Миколаєва щодо захисту законних прав та інтересів членів профспілкової організації.

Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 1 Закону України Про громадські об'єднання , громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Відповідно до п. 1.9. Статуту громадської організація Порт без корупції , організація має право від свого імені укладати угоди (правочини), набувати майнових та немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді, мати у власності кошти та інше майно, відкривати рахунки у банків у національній та іноземній валюті.

Відповідно до пункту 2.1. Статуту метою організації є:

- участь у заходах щодо запобігання корупції;

- відстоювання та захист законних прав та інтересів членів Організації, які працюють у суб'єктах господарювання, що здійснюють свою діяльність на території та акваторії Миколаївського морського порту.

Серед основних напрямків діяльності організації відповідно до пункту 2.2. Статуту позивача передбачено, в тому числі, виявлення невідповідностей нормам чинного законодавства та здійснення заходів щодо запобігання проведення діяльності у морегосподарському комплексі, які суперечать нормам законодавства або які призводять до негативних наслідків ведення господарської діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності, які надають послуги в тому числі на території та/або в акваторії Миколаївського морського порту та на підходах до нього.

Відповідно до пункту 3.1.1. Статуту, організація має право представляти і захищати свої законні інтереси, законні інтереси своїх членів та інших осіб у державних органах та в неурядових організаціях.

Пунктом 4.4.5. Статуту, мають право звертатися до органів організації за допомогою у захисті своїх прав та законних інтересів.

Разом з тим, відповідно до пункту 1.4 Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах вимоги цих Правил поширюються на системи розподілу руху суден у ПЗЧЧМ, РШ, морські канали: БДЛК і ХМК, підхідні канали до всіх портів, терміналів, заводів та інших підприємств ПЗЧЧМ, РШ до кар'єру Рибальче, прилеглі до БДЛК перше та друге коліна каналу акваторії МПМ, Спаський канал, райони (смуги) за бровками цих каналів і акваторії портів регіону, а також на всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності та відомчого підпорядкування.

Наразі, з матеріалів справи не вбачається, що Громадська організація Порт без корупції є суб'єктом до якого застосовується оскаржуваний наказ. Зі змісту статуту не вбачається, що зазначена організація наділена повноваження на представлення інтересів осіб, на яких розповсюджується дія оскаржуваного наказу та які здійснюють свою діяльність в межах території і акваторії морського порту Миколаїв

Відтак, позивачем не доведено, яким чином наказ Міністерства інфраструктури України від 02 січня 2018 року № 2 Про затвердження Змін до Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах стосується інтересів та прав Громадської організації Порт без корупції .

З клопотання не вбачається, що дійсно існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або того, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також те, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконанням рішення суду.

Клопотання не підтверджено жодними доказами, в тому числі щодо необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення порушених прав.

Окрім того, позивачем не наведено конкретних обставин, за яких невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення прав позивача.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи третіх осіб.

Так, відповідно до розпорядження капітана Миколаївського морського порту від 29.10.2018, з урахуванням ухвали суду першої інстанції про вжиття заходів забезпечення, зобов'язано капітанів суден, юридичних та фізичних осіб, які перебувають в акваторії зони нагляду капітана Миколаївського морського порту, плавання і лоцманське проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, БДЛХ та ХМК з 00.00 30.10.2018 здійснювати відповідно до вимог Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, БДЛК та ХМК , затверджених наказом Мінтрансзв'язку України від 01.08.2007 № 65 (т.1 а.с.110), тобто в редакції, що була чинною до січня 2018 року.

Тобто, зумовило виникнення невиправданого втручання у господарську діяльність суб'єктів, які здійснюють свою діяльність в межах території та акваторії морського порту Миколаїв.

Вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного наказу, стосуються інтересів інших осіб, що не є учасниками судового процесу, однак, права яких порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, а тому, збереження застосованих заходів забезпечення позову не буде відповідати принципу справедливого балансу наслідків та інтересів учасників спірних правовідносин.

Також, колегія суддів звертає увагу, що вжиті судами заходи забезпечення не відповідають меті застосування правового інституту забезпечення позову, оскільки фактично свідчать про задоволення адміністративного позову без розгляду справи по суті.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ГО Порт без корупції неодноразово подавалися аналогічні позови до того самого відповідача з тим самим предметом з одночасним заявленням клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу та встановлення заборони прийняття Міністерством інфраструктури України нормативно-правових актів, що регулюють відповідні правовідносини в частині правил плавання і лоцманського проведення суден у Бузько-Дніпровсько-лиманському каналі до моменту проведення робіт щодо поліпшення технічних характеристик Бузько-Дніпровсько-лиманського каналу, необхідних для запровадження змін, подібних за передбачені наказом Міністерства інфраструктури України від 02 січня 2018 року № 2 Про затвердження Змін до Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько- Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 січня 2018 року за № 76/31528, за результатами розгляду яких було відмовлено у задоволенні заяв про забезпечення позову (справа № 826/9574/18, 826/10298/18) .

При цьому, в межах справи № 826/10298/18 Громадська організація "Порт без корупції" тричі зверталася із заявами про вжиття заходів забезпечення позову.

В подальшому, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2018 (справа № 826/10298/18) за заявою представника позивача за довіреністю ОСОБА_5 залишено без розгляду позов Громадської організації "Порт без корупції" до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправним наказу від 02.01.2018 №2.

Крім того,

Також, в судовому засіданні суду апеляційної представник апелянт звертав увагу, що відповідно до інформації про юридичну особу ГО Порт без корупції керівником організації визначено Красночубенко Серго Костянтиновича. Натомість, позовну заяву та заяву про вжиття заходів забезпечення позову від ГО Порт без корупції подано за підписом ОСОБА_5 , на підставі довіреності від імені Голови організації ОСОБА_7 (т.1, а.с.20, 40, 46).

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви Громадської організації "Порт без корупції" про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Міністерства інфраструктури України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нібулон", Державного підприємства "Адміністрація морських портів", Компанії "Бунге Са" до якої приєдналась Компанія "Кофро Ресорсіз са", Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні заяви Громадської організації "Порт без корупції" про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та підлягає оскарженню, в порядку визначеному ст.328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 07.12.2018.

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В.Безименна,

А.Ю.Кучма