Постанова

від 04.12.2018 по справі 2а-12404/11/1370

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 грудня 2018 року

Київ

справа №2а-12404/11/1370

адміністративне провадження №К/9901/2527/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2012 (головуючий суддя - Коморний О.І., судді: Гулик А.Г., Мричко Н.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2014 (головуючий суддя - Онишкевич Т.В., судді: Левицька Н.Г., Іщук Л.П.) у справі №2а-12404/11/1370 за адміністративним позовом Приватного підприємства Прем'єрпродукт-Львів до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Приватне підприємство СТК Молоко , за участю прокуратури Львівської області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Прем'єрпродукт-Львів звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.05.2011 №000405/23-0/7361 та №000406/2300/7361; від 10.08.2011 №000528/23-0/10555 та №000529/230/10555.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2014, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Приватним підприємством СТК Молоко з огляду на те, що факт вчинення спірних господарських операцій підтверджується належними первинними документами, складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Висновок податкового органу щодо нікчемності укладених між сторонами правочинів є неправомірним, оскільки належними первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем показників податкової звітності із порушенням положень податкового законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Державна податкова інспекція у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2012 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2014 у справі №2а-12404/11/1370, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.09.2014 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Верховний Суд ухвалою від 12.01.2018 прийняв матеріали касаційної скарги К/9991/2527/18 до свого провадження, ухвалою від 30.11.2018 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 04.12.2018.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області зводяться до того, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. Зокрема, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем показників податкового обліку за результатом договірних відносин з Приватним підприємством СТК Молоко , з огляду на безтоварність проведених операцій, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних правових наслідків. А тому прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на думку суб'єкта владних повноважень, є правомірним, підстави для їх скасування - відсутні.

Натомість, Приватне підприємство Прем'єрпродукт-Львів у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що твердження податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Приватним підприємством СТК Молоко з огляду на штучність формування показників податкової звітності та безтоварний характер проведених операцій є необґрунтованими та безпідставними, оскільки належними первинними документами підтверджено рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання останнім реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом. Також позивач зазначає, що відповідачем не доведено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства; не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано доказів, які б свідчили про правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. А тому, позивач просить відмовити Державній податковій інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області у задоволенні касаційної скарги, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2012 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2014 залишити без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Приватного підприємства Прем'єрпродукт-Львів з питань взаєморозрахунків з Приватним підприємством СТК Молоко за період з 01.07.2010 по 31.12.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 5453766,00грн.; пункту 4.1 статті 4, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 1241684,00грн.

За результатом проведеної перевірки відповідачем складено акт від 17.05.2011 №676/23-0/36587111 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.05.2011 №000406/2300/7361, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 6817207,50грн., в тому числі 5453766,00грн. за основним платежем та 1363441,50грн. за штрафними санкціями та №000405/23-0/7361, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1552105,00грн., в тому числі 1241684,00грн. за основним платежем та 310421,00грн. за штрафними санкціями.

За результатом адміністративного оскарження рішенням Державної податкової адміністративної у Львівській області №21381/10/25-005/1700 від 08.08.2011 скаргу позивача залишено без задоволення, а вищевказані податкові повідомлення-рішення - залишено без змін.

Вподальшому, на підставі рішення Державної податкової адміністративної у Львівській області №21381/10/25-005/1700 від 08.08.2011, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.08.2011 №000529/23-0/10555, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 67655,00грн., в тому числі 54124,00грн. за основним платежем та 13531,00грн. за штрафними санкціями та №000528/23-0/10555, яким позивачу зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного (податкового) періоду на суму 9820,00грн. та зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 69974,00грн. з податку на додану вартість.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень рішень став висновок контролюючого органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом взаємовідносин позивача з Приватним підприємством СТК Молоко з огляду на нікчемність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків та з метою ухилення від сплати податків. Вказаний висновок сформовано на підставі податкової інформації отриманої відповідачем по вказаному контрагенту (акти перевірок Приватного підприємства СТК Молоко ).

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні валових витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Приватним підприємством СТК Молоко підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором поставки товару №17/05-12 від 17.06.2010, предметом якого є поставка молочної продукції та інших продовольчих товарів, додатком до вказаного договору поставки щодо порядку використання та повернення європіддонів, актами передачі та повернення європіддонів, видатковими та податковими накладними. Розрахунок за придбану продукцію було проведено між сторонами у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача.

Доставка придбаного позивачем у Приватного підприємства СТК Молоко товару здійснювалася із залученням Товариства з обмежено відповідальністю Укрпродукт Логістик на підставі договору №30 від 17.05.2010 укладеного між останнім та Приватним підприємством СТК Молоко , що підтверджується договором, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями, які свідчать про оплату контрагентом витрат по доставці придбаного позивачем товару.

На придбану молочну продукцію позивач отримав від Приватного підприємства СТК Молоко ветеринарні свідоцтва, посвідчення про якість, декларації про оптову ціну на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання, сертифікати відповідності, протоколи випробувань, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.

До того ж, придбані у контрагента товари було використано позивачем у межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, що узгоджується з основними видами господарської діяльності Приватного підприємства Прем'єрпродукт-Львів , а саме придбана у Приватного підприємства СТК Молоко продукція була реалізована кінцевим споживачам, що підтверджується реєстром розхідних накладних та випискою з банку про надходження оплати.

Судами також встановлено, що на момент вчинення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований у встановленому законом порядку, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що Приватне підприємство Прем'єрпродукт-Львів підтвердило факт реальності господарських операцій з контрагентом, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні спірних господарських операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.

Посилання податкового органу на акти перевірок контрагента позивача - Приватного підприємства СТК Молоко , як на підставу неправомірності формування показників податкової звітності, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Також, податковим органом не надано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судами встановлено, що дії контролюючого органу щодо проведення перевірки Приватного підприємства СТК Молоко , які було покладено Державною податковою інспекцією у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області в основу висновків акту перевірки позивача від 17.05.2011 №676/23-0/36587111, було оскаржено в судовому порядку.

Так, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 у справі №0670/4269/11, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової інспекції у місті Житомирі від 01.10.2010 №1549 щодо призначення позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства СТК Молоко та визнано протиправними дії контролюючого органку щодо проведення 13.10.2010 позапланової перевірки останнього.

Також, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 у справі №0670/5022/11, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 визнано недійсним та скасовано наказ Державної податкової інспекції у місті Житомирі №810 від 12.03.2011 щодо призначення позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства СТК Молоко та визнано протиправними дії контролюючого органку щодо проведення позапланової невиїзної перевірки останнього.

Враховуючи вищевикладене та за встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що акти про проведення документальних перевірок Приватного підприємства СТК Молоко не є належними та допустимими доказами безтоварності господарських операцій та фіктивності укладених угод між позивачем та його контрагентом.

Також суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що притягнення директора Приватного підприємства Прем'єрпродукт-Львів до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є підставою для висновку про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту.

До того ж судами встановлено, що постанову Жовківського районного суду Львівської області від 26.07.2011 у справі 3-1203/11, якою директора Приватного підприємства Прем'єрпродукт-Львів ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скасовано постановою Апеляційного суду Львівської області від 27.06.2012 із закриттям провадження у справі у зв'язку з відсутністю у діях останнього складу вказаного адміністративного правопорушення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Державна податкова інспекція у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області не навела жодних доводів щодо наявності в діях Приватного підприємства Прем'єрпродукт-Львів ознак неправомірних дій, а наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентом.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 31.05.2011 №000405/23-0/7361 та №000406/2300/7361; від 10.08.2011 №000528/23-0/10555 та №000529/230/10555.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2012 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2014 у справі №2а-12404/11/1370 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду