Постанова

від 26.11.2018 по справі 539/15/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/15/17 Номер провадження 22-ц/814/498/18Головуючий у 1-й інстанції Іващенко Ю.А. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Бондаревської С.М.

суддів: Кривчун Т.О., Кузнєцової О.Ю.

секретар: Радько О.М.

за участі адвоката Шестакова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 серпня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа відділ містобудування та архітектури виконавчого комітету Лубенської міської ради про встановлення земельного сервітуту, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про встановлення земельного сервітуту.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначали, що їм на праві власності належить по ? частині житлового будинку НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1 Полтавської області з відповідною частиною надвірних споруд кожній, на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2007 року та договору дарування від 19 жовтня 2004 року. Співвласниками житлового будинку НОМЕР_2 є відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_6

Як вбачається з акту комісії по вирішенню спорів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, затвердженого рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради від 23 травня 2013 року, раніше на місці садиб НОМЕР_2 та НОМЕР_1 по вул ОСОБА_7 існувала одна садиба з площею земельної ділянки близько 1019,2 кв. м. В сорокових роках минулого століття було виділено нове домоволодіння і земельна ділянка розділена таким чином, що за садибою НОМЕР_2 залишилося 686 кв. м, а за садибою НОМЕР_1 - 377 кв. м. Місце розташування садиби НОМЕР_1 таке, що з двох сторін, а саме на вул. Карпилівку та вул. Воровського, вона оточена яром, що унеможливлює облаштування під"їзду. З північно-східної частини садиба межує з садибою АДРЕСА_1, що являє собою одноповерховий багатоквартирний будинок, з щільною забудовою внутрішньо-будинкової території. Єдиним виходом на вул. ОСОБА_7, із належної їм садиби є облаштований на даний час прохід та проїзд через садибу НОМЕР_2. Через цю садибу проходять лінії водопроводу, газопроводу, облаштовано під"їзд до вигрібної ями.

Земельні ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 є суміжними. При цьому, враховуючи розміщення земельної ділянки домоволодіння НОМЕР_2, а саме, межування з ділянкою загального користування (вул. ОСОБА_7) ставить земельну ділянку НОМЕР_1 в залежність від іншої земельної ділянки НОМЕР_2. Посилаючись на те, що така залежність однієї земельної ділянки від іншої може бути врегульована виключно земельним сервітутом, передбаченим нормами Земельного законодавства України, який встановлюється при наявності суміжних земельних ділянок у випадках, коли одна земельна ділянка своїм місцем розташування (перевагами) компенсує недоліки іншої земельної ділянки, просили встановити за ними право земельного сервітуту (право проходу і проїзду) стосовно земельної ділянки, яка належить відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_6, яка розташована в м. Лубни Полтавської області по АДРЕСА_1 та визначити межі дороги (земельного сервітуту) та порядок користування нею.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 серпня 2018 року позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - задоволено частково.

Встановлено на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 безоплатний, безстроковий земельний сервітут на частину земельної ділянки площею 22,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0726 га., кадастровий номер НОМЕР_3, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3, (56/100 частини) та ОСОБА_6 (44/100 частини) згідно рішення Лубенської міської ради від 17 червня 2016 року, на право проходу до належного на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5, кожній по 1/2 частині, житлового будинку з надвірними побудовами за адресою м. Лубни Полтавської області АДРЕСА_1, згідно варіанту №1 висновку №1975 від 27 березня 2018 року судової земельно-технічної експертизи з проходженням меж земельного сервітуту згідно додатку №3 до висновку даної експертизи. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 влаштувати хвіртку в огорожі між земельними ділянками НОМЕР_2 і НОМЕР_1 на місці вказаному на додатку №3 до висновку № 1975 від 27 березня 2018 року судової земельно-технічної експертизи.

Зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 влаштувати тверде покриття шириною 1,0 м. на проході від хвіртки входу на територію земельної ділянки НОМЕР_2 в напрямку хвіртки в огорожі між земельними ділянками НОМЕР_2 і НОМЕР_1. Вирішено питанняпро судові витрати.

Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 серпня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, змінити розподіл судових витрат і стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з кожної на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_6 кожному по 1785 грн. судових витрат відповідачів на проведення судової земельно-технічної експертизи №1975 від 27 серпня 2018 року та з кожної по 528 грн. 60 коп. судового збору на користь ОСОБА_3 за апеляційну скаргу останньої.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що на праві власності позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5В належить по ? частині житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 Полтавської області з відповідною частиною надвірних споруд кожній, на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2007 року /а.с.9/ та договору дарування від 19 жовтня 2004 року /а.с.11/.

Зазначені будівлі і споруди розташовані на земельній ділянці, що належить міськфонду.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 01 жовтня 2012 року, виданого виконкомом Лубенської міської ради на підставі рішення №237 від 26 вересня 2012 року, ОСОБА_6 належить 44/100 домоволодіння НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.

Згідно договорів купівлі-продажу від 16 жовтня 2012 року та 15 листопада 2012 року, ОСОБА_3 належить 56/100 будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.

Відповідно до договору оренди землі від 27 квітня 2012 року ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 прийняли від Лубенської міської ради в оренду земельну ділянку несільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_4 загальною площею 0,0726 га, 84/400 частини - ОСОБА_8 та 9/20 частини - ОСОБА_6, і 17/50 частини - ОСОБА_9 На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна житловий будинок та господарчі будівлі.

Відповідно до рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 17 червня 2016 року, на виконання рішення Лубенського міськрайонного суду від 11 грудня 2015 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 20 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_6 до Лубенської міської ради про передачу ділянки з земель комунальної власності за адресою: м. Лубни, АДРЕСА_1 площею 0,0726 га, кадастровий номер НОМЕР_4, за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_6 передано у приватну власність 56/100 частини та 44/100 частини вказаної земельної ділянки відповідно.

Судом встановлено, що земельна ділянка домоволодіння НОМЕР_1, що по АДРЕСА_1 не має проїзду та проходу до вул. ОСОБА_7, де проходить дорога загального користування, оскільки перед нею знаходиться земельна ділянка домоволодіння НОМЕР_2, що належить на праві приватної власності відповідачам по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 Також встановлено, що між сторонами не досягнуто домовленості з приводу забезпечення можливості здійснювати позивачами прохід та проїзд на свою земельну ділянку з приводу чого між позивачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_6 існує спір. Як вбачається із наявного в матеріалах справи висновку судової земельно-технічної експертизи №1975 від 27 березня 2018 року, експертом надано на розгляд суду п'ять варіантів встановлення земельного сервітуту для забезпечення позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 доступу до належного їм домоволодіння. Так, згідно варіантів №1 та №2 висновку експертизи, експертом пропонується забезпечення доступу до належного позивачам домоволодіння через земельну ділянку НОМЕР_2, що належить відповідачам по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_6

Відповідно до трьох інших варіантів, запропонованих екпертом, доступ до належного позивачам домоволодіння пропонується забезпечити через частину земельної ділянки комунальної власності та частину земельної ділянки № 24/2, що не може бути прийнято судом до уваги, оскільки позивачами вимоги до власника чи землекористувача даних земельних ділянок не заявлялись.

Судом встановлено, що на викопіюванні з генерального плану(схеми), складеного станом на 29 березня 1958 року, викопіюванні з плану кварталу, складеного станом на 23 квітня 1976 року, викопіюванні з плану кварталу, складеного станом на 08 вересня 1983 року, через земельну ділянку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, від вулиці ОСОБА_7 в напрямку земельної ділянки НОМЕР_1 проходить стежка позначена пунктирною лінією, ширина якої складає 1,0 м. Проїзд через земельну ділянку НОМЕР_2 до земельної ділянки НОМЕР_1 не існував. Відповідно до листа Лубенського міжрайонного бюро технічної інвентаризації від 25 березня 2016 року №103, при виході техніка 07 вересня 2012 року за згаданою адресою на об'єкт (місце знаходження будинку) здійснено обстеження житлового будинку та господарських споруд, про що складено акт конкретного користування, згідно якого було проведено розрахунок ідеальних часток кожного власника та внесено зміни в схематичний план земельної ділянки кварталу №203, що зберігаються у архіві КП, вказано схематичні позначки пунктирними лініями, угіддя(двір, сад) та замощення (що є малозначним і не підлягає оцінці), також вказана огорожа з хвірткою, що належить власникам будинку АДРЕСА_1. В архівних матеріалах за період існування (обліку будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1) прохід/проїзд по земельній ділянці згаданого будинку не значиться.

Врахувавши вимоги п. б ст. 99 Земельного Кодексу України та беручи до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи №1975 від 27 березня 2018 року, місцевий суд дійшов висновку про неможливість встановлення земельного сервітут на земельній ділянці, яка належить відповідачам за адресою м. Лубни Полтавської області, АДРЕСА_1 для забезпечення позивачам права проїзду на велосипеді та транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки належного їм домоволодіння за адресою м. Лубни Полтавської області АДРЕСА_1. Разом з тим суд врахував, що є технічна можливість встановити земельний сервітут на земельній ділянці, яка належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_6 для забезпечення позивачам права проходу до належного їм домоволодіння в м. Лубни по АДРЕСА_1.

За встановлених обставин, проаналізувавши варіанти №1 та №2 висновку судової земельно-технічної експертизи №1975 від 27 березня 2018 року, місцевий суд дійшов висновку про можливість встановлення на користь позивачів безоплатного, безстрокового земельного сервітуту на частину земельної ділянки, належної відповідачам, згідно варіанту №1 висновку №1975 від 27 березня 2018 року судової земельно-технічної експертизи з проходженням меж земельного сервітуту згідно додатку №3 до висновку даної експертизи, оскільки, відповідно до ч. 4 ст. 98 ЗК України, земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється.

Стосовно ширини проходу від хвіртки входу на територію земельної ділянки НОМЕР_2 в напрямку хвіртки в огорожі між земельними ділянками НОМЕР_2 і НОМЕР_1, судом взято до уваги лист Держбуду України від 04 лютого 2004 року з №1/23-108 норми для проходів у Державних будівельних нормах ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень відсутні нормативи по визначенню ширини проїздів та пішохідних проходів по території земельних ділянок індивідуальних забудовників. Вказаними нормами визначається ширина проїздів на території району садибної забудови та внутрішньо квартальних проїздів…Мінімальна ширина проходу повинна відповідати руху однієї людини(0,75 м).

Відповідно до експертного висновку ширина твердого покриття на проході від хвіртки входу на територію земельної ділянки НОМЕР_2 в напрямку хвіртки в огорожі між земельними ділянками НОМЕР_2 і НОМЕР_1 повинна становити 1,0 м.

Разом з тим, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення, позовних вимоги в повному обсязі через те, що відповідно до висновку експертизи встановити земельний сервітут на земельній ділянці, належній відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_6 для забезпечення позивачам права проїзду на велосипеді та транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки належного їм домоволодіння, не можливо.

Враховуючи, що встановлення сервітуту необхідно для забезпечення прав позивачів, суд визнав за необхідне саме їх зобов'язати здійснити вказані в експертизі переустаткування, шляхом влаштувати хвіртку в огорожі між земельними ділянками НОМЕР_2 і НОМЕР_1 на місці, вказаному на додатку №3 до висновку № 1975 від 27 березня 2018 року судової земельно-технічної експертизи, а також зобов'зати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 влаштувати тверде покриття шириною 1,0 м. на проході від хвіртки входу на територію земельної ділянки НОМЕР_2 в напрямку хвіртки в огорожі між земельними ділянками НОМЕР_2 і НОМЕР_1.

Таким чином при вирішенні спору судом максимально враховано права та інтереси кожного зі сторін і висновок суду відповідає фактичним обставинам та нормам закону.

Посилання в апеляційній скарзі на можливість визначення іншого варіанту для встановлення сервітуту не дає підстав для скасування судового рішення, оскільки судом об"єктивно проаналізовано всі варіанти, наведені у висновку судової земельно-технічної експертизи №1975 та обрано найбільш оптимальний варіант.

Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків місцевого суду, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування - не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 серпня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Бондаревська С.М.

Судді: Кривчун Т.О

Кузнєцова О.Ю