Постанова

від 29.11.2018 по справі 903/908/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 903/908/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Мачульський Г.М., Міщенко І.С.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Військової частини А 0780 на рішення Господарського суду Волинської області від 16.02.2017 (суддя Слободян О.Г.) та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 (головуючий суддя: Василишин А.Р., судді: Бучинська Г.Б., Гудак А.В.)

за позовом Військової частини А 0780

до Великообзирської сільської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинський, 2. Військова частина А-1547; 3. Головне управління Держгеокадастру у Волинській області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : 1. ОСОБА_4, 2. ОСОБА_5, 3. ОСОБА_6, 4. ОСОБА_7, 5. ОСОБА_8, 6. ОСОБА_9, 7. ОСОБА_10, 8. ОСОБА_11

про визнання частково недійсним та скасування рішення Великообзирської сільської ради № 53/3 від 21 липня 2010 року,

За участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

Квартирно-експлуатаційного відділу - не з'явився,

Військової частини А-1547 - не з'явився,

Головного управління Держгеокадастру у Волинській області - не з'явився,

ОСОБА_4 - не з'явився,

ОСОБА_5 - не з'явився,

ОСОБА_6 - не з'явився,

ОСОБА_7 - не з'явився,

ОСОБА_8 - не з'явився,

ОСОБА_9 - не з'явився,

ОСОБА_10 - не з'явився,

ОСОБА_11 - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина А 0780 звернулась в господарський суд Волинської області з позовом до Великообзирської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області про визнання частково недійсним та скасування рішення Відповідача від 21 липня 2010 року №53/3 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання Директиви Міноборони України від 20.01.2005 року №Д9332/1/03 за актом приймання-передачі від 29.12.2005 року №391 КЕВ м.Володимир-Волинський прийняв на облік від Луцької КЕЧ району нерухоме майно та земельну ділянку площею 24151,5 га. військового містечка №72 с.Поворськ, Ковельського району. При проведенні робіт, з метою упорядкування обліку та використання земельної ділянки військового містечка №72, було виявлено, що на території полігону розташовані ділянки громадян, в т.ч. села Стобихва, Камінь-Каширського району, Великообзирської сільської ради, які виділені за рішенням сільської ради. Згідно державного акту на право постійного користування землею від 01.11.1968 року, виданого виконкомом Волинської обласної ради депутатів трудящих від 11.11.1968 року №12/28, земельна ділянка військового містечка належить до земель оборони і вилучення повинно проводитись за згодою Міністерства оборони України. Однак, сільська рада без згоди Міністерства оборони України прийняла рішення на виділення земельних ділянок з земель оборони, що призвело до протиправного вилучення і зміни права власності на землі, що належать Міністерству оборони України. Позивач також посилався на факти, встановлені постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 року у справі №5004/417/12, та норми Земельного кодексу України, які порушено відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення.

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.02.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2017, в позові було відмовлено в повному обсязі.

Прийняті у справі судові рішення мотивовані тим, що прийняте Великообзирською сільською радою рішення від 21.07.2010 за № 53/3 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки", є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, шляхом проведення державної реєстрації відповідного права за громадянами ОСОБА_5 та ОСОБА_12, правонаступником якого є ОСОБА_6 Земельна ділянка військового авіаційного полігону "Повурськ" загальною площею 24151,5 га розташована не лише на території Ковельського, а і на території Камінь-Каширського та Маневицького районів Волинської області, однак відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 01.11.1968 межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) не встановлені. Позивач не довів та не надав належних і допустимих доказів про те, чи накладаються спірні земельні ділянки, що знаходяться в с. Стобихва, виділені громадянам згідно рішення Великообзирської сільської ради від 21.07.2010р. №53/3, на земельну ділянку площею 24151, 5 га військового містечка № 72 села Поворськ Ковельського району відповідно до Державного акту на право користування землею від 1968 року у відповідній площі та конфігурації.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.09.2017 у справі № 903/908/16 касаційну скаргу Військової частини А 0780 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 повернуто скаржнику на підставі п. 1 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

17.10.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Військовою частиною А 0780 повторно подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Волинської області від 16.02.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2017.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 903/908/16 передано до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2018 року у справі № 903/908/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Міщенко І.С.

Ухвалою Верховного Суду від 15.03.2018 було поновлено скаржнику строк для подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Військової частини А 0780 і призначено здійснити перегляд постанови та рішення - 26.04.2018 о 14:10 .

Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2018 провадження у справі № 903/908/16 зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання щодо можливості оскарження рішень суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, у іншій справі №916/1979/13.

19.06.2018 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №916/1979/13, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 01.11.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 06.11.2018 було поновлено провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 29.11.2018.

Скаржник вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не прийнято як належний і допустимий доказ відповідності меж земельної ділянки військового полігону "Повурськ" у вказаному Державному акті межам, визначеним топографічним планом, складеним ДП "Центр ДЗК" у 2015 році, яке є уповноваженою організацією, підставою чого стало відхилення судом першої інстанції клопотання Позивача щодо залучення до участі у справі третьою особою Державного підприємства "Центр ДЗК", а з незрозумілих причин залучено третьою особою Головне управління Держгеокадастру.

Судами належним чином не досліджено компетенцію Відповідача на розпорядження виділеними земельними ділянками, останнім доказів щодо розпорядження саме цими земельними ділянками не надано.

При прийнятті рішення судами не з'ясовано: чи є спірна земельна ділянка землями оборони; чи припинилось право постійного користування зазначеною земельною ділянкою в порядку, визначеному законодавством, у військової частини 21825 (правонаступник - військова частина А 0780); чи погоджено таке припинення з власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади; а також на яких правових підставах Відповідач має повноваження на володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, яка була передана відповідним громадянам.

Позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення №53/3 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки", рада протиправно змінила цільове призначення земель та не мала права розпоряджатися неналежними їй землями, що призвело до відчуження земельних ділянок у належного користувача - Військової частини А0780.

Позивач (Скаржник) в касаційній скарзі просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 та рішення Господарського суду Волинської області від 16.02.2017, справу передати на новий розгляд.

23.11.2018 від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшло клопотання розглядати дану справу без участі його представника.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

У судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату , місце та час розгляду касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, рішенням Відповідача від 21 липня 2010 року № 53/3 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки" вирішено погодити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передати у власність земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства: громадянину ОСОБА_4, - 0,25 га та 0,37 га, с.Стобихва; громадянці ОСОБА_5 - 0,25 га та 04654 га, с.Стобихва; громадянину ОСОБА_12 - 0,25 га та 0,17 га, с.Стобихва; громадянину ОСОБА_7 - 0,25 га та 0,28 га, с.Стобихва; громадянину ОСОБА_8 - 0Д5 га та 0,4225 га, с.Стобихва; громадянці ОСОБА_14 - 0,25 га та 0,2569 га, с.Стобихва; громадянці ОСОБА_10 - 1,28 га, с.Стобихва; жителю м.Камінь-Каширський: громадянці ОСОБА_11 - 0,25 га, с.Стобихва.

Як встановлено постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2013 року (залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 05 серпня 2013 року) у справі № 5004/417/12: "Звуженим засіданням виконкому Волинської обласної ради депутатів трудящих було прийнято рішення №12/28 від 01 листопада 1968 року "Про закріплення в постійне користування земельної ділянки площею 24157,7 га за військовою частиною 21825" (інженерно-аеродромна служба тилу), як структурному підрозділу управління 14 Повітряної армії".

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року у справі №903/1066/13 встановлено, що після розформування військової частини 21825 її правонаступником визначено військову частину А0780.

Приписами частини 3 статті 35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказаною нормою встановлено, що факти, які містяться у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Отже, правонаступництво військової частини 21825 встановлено судовими рішеннями та не потребує повторного доведення.

На підставі вказаного рішення №12/28 виконавчим комітетом Волинської обласної ради депутатів трудящих військовій частині 21825 був виданий Державний акт №XII-1-5 від 01 листопада 1968 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 24157,7 га, на території Ковельського району Волинської області, в складі якої, виходячи з доводів Позивача, знаходяться спірні земельні ділянки громадян, що передані їм згідно рішення Відповідача від 21 липня 2010 року № 53/3.

З пояснень КЕВ м.Володимир-Волинський за № 59 від 10.01.2017 р. вбачається, що відповідно до Директиви МОУ від 20.01.2005 р. № Д 9332/1/03 актом приймання-передачі від 29.12.2005 р. № 391 КЕВ м.Володимир-Волинський прийняв на облік від Луцької КЕВ району нерухоме майно та земельну ділянку площею 24151, 5 га військового містечка № 72 с.Поворськ Ковельського району.

Для упорядкування обліку та використання земельних ділянок КЕВ м.Володимир-Волинський замовив Державному підприємству "Центр ДЗК" виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в/м № 72 в натурі.

Однак, в ході проведення вказаних робіт було встановлено, що на території полігону в/м № 72 розташовані села Бережниця (Маневицький район, Троянівська с/р) та Стобихва (Камінь-Каширський район, Великообзирська с/р). Частина земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян вказаних населених пунктів, внесені до Державного земельного кадастру, право власності на них зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що унеможливлювало виготовлення документації та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці полігону в цілому.

В подальшому, на підставі розпорядження Волинської обласної державної адміністрації № 521 від 15.11.2016 р. було надано дозвіл військовій частині А0780 (позивачу у справі) на проведення інвентаризації земель державної власності загальною площею 24157, 7 га, наданих у постійне користування військовій частині № 21825 згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 01.11.1968 р. № XII-1-5.

З долученої позивачем до матеріалів справи копії технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності, наданих у користування військовій частині А0780 на території Ковельського, Маневицького та Камінь-Каширського районів, вбачається, що остання не погоджена відповідними Управліннями Держгеокадастру районів та не затверджена в установленому законом порядку.

Між тим, з наданих Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області письмових пояснень № 9-3-0.6-670/2-17 від 31.01.2017 р. встановлено, що фактично земельна ділянка військового авіаційного полігону "Повурськ" загальною площею 24151,5 га розташована не лише на території Ковельського, а і на території Камінь-Каширського та Маневицького районів Волинської області. Однак, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 01.11.1968 року межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) не встановлені.

Відповідно до інформації, наданої відділом Держгеокадастру у Камінь-Каширському району Волинської області зазначено, що згідно державної статистичної звітності за формою 6-зем станом на 01.01.2016 року на території Великообзирської сільської ради Камінь-Каширського району відсутні землі підприємств, організацій, частин, установ оборони. Документи про такі землі та документації із землеустрою до відділу Держгеокадастру у Камінь-Каширському районі не надходили.

Як вже зазначалося, рішенням Великообзирської сільської ради №53/3 від 21.07.2010р. "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки" виділено земельні ділянки, зокрема, громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_12, правонаступником якого є ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 03.09.2015р. (а.с.221, 222).

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вбачається, що станом на 05.01.2017р. за гр.ОСОБА_5 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,25га, розташовану в селі Стобихва, Камінь-Каширського району, по вул.Лящуга, кадастровий номер: НОМЕР_1.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта станом на 30.01.2017р. за гр..ОСОБА_6 зареєстровано право власності на земельні ділянки площею 0,1га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: НОМЕР_2 та площею 0,25га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: НОМЕР_3 розташовані в АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач - військова частина А0780 звернувся з позовом до відповідача - Великообзирської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, в якому просить визнати частково недійсним та скасувати рішення Великообзирської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 21.07.2010р. №53/3, посилаючись на те, що сільська рада без згоди Міністерства оборони України прийняла рішення на виділення земельних ділянок з земель оборони, що призвело до протиправного вилучення і зміни права власності на землі, що належать Міністерству оборони України.

Розглядаючи доводи касаційної скарги колегія суддів касаційного суду відмічає наступне .

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції, чинній на час звернення з позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 2 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. За положеннями пункту 6 частини 1 статті 12 ГПК України, в редакції, чинній на час звернення з позовом, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. Відповідно до пунктів 6, 10, 15 частини 1 статті 20 ГПК України, в редакції, чинній на час перегляду справи в касаційному порядку, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.

Поряд з цим згідно з пунктом 1 частини 2 статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній на час звернення з позовом, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час перегляду справи в касаційному порядку.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відносяться спори, які виникають в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Разом з цим відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ПК України), в редакції, чинній на час звернення з позовом, положення якої кореспондуються з частиною 1 статті 19 цього Кодексу, в редакції, чинній на час перегляду справи в касаційному порядку, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із частинами 1, 4 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України.

Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція щодо підвідомчості земельних спорів за участю фізичних осіб викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, від 16.05.2018 у справі №911/4111/16, постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №911/4062/16, від 13.06.2018 у справі №911/4112/16, від 04.10.2018 у справах №911/4115/16, №911/43/17, №911/4061/16, від 13.11.2018 у справі № 904/8880/17 .

Предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсним та скасування рішення Великообзирської сільської ради від 21 липня 2010 року №53/3 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки", яким вирішено погодити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передати у власність земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства: громадянину ОСОБА_4, - 0,25 га та 0,37 га, с.Стобихва; громадянці ОСОБА_5 - 0,25 га та 04654 га, с.Стобихва; громадянину ОСОБА_12 - 0,25 га та 0,17 га, с.Стобихва; громадянину ОСОБА_7 - 0,25 га та 0,28 га, с.Стобихва; громадянину ОСОБА_8 - 0Д5 га та 0,4225 га, с.Стобихва; громадянці ОСОБА_14 - 0,25 га та 0,2569 га, с.Стобихва; громадянці ОСОБА_10 - 1,28 га, с.Стобихва; жителю м.Камінь-Каширський: громадянці ОСОБА_11 - 0,25 га, с.Стобихва.

Отже, враховуючи, що Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення, яким погоджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки фізичним особам, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цих фізичних осіб.

На підставі викладеного, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 175 і пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування наявних судових рішень та закриття провадження в цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 903/906/16 за аналогічним позовом позивача по даній справі до відповідача по даній справі .

Згідно з п.5 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині."

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 313 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

2. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги."

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Військової частини А 0780, скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції повністю та закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається виключно за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Військової частини А 0780 на рішення Господарського суду Волинської області від 16.02.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 у справі №903/908/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 16.02.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 у справі №903/908/16 скасувати повністю.

3. Провадження у справі №903/908/16 закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Г. Мачульський

І. Міщенко