Рішення

від 15.11.2018 по справі 0440/4935/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2018 року Справа № 0440/4935/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Букіна Л.Є.,

за участі: секретаря судового засідання - Бутенко П.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Шаповал В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 04.07.2018 року надійшов позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.05.2018 року № 985582-1319-0464/1, № 985583-1319-0464/1, № 985584-1319-0464/1 та № 985585-1319-0464/1.

В обґрунтування позову і у заявах по суті позивач посилається на протиправність оскаржених рішень з огляду на те, що на момент здійснення операцій з купівлі-продажу виробничих нежитлових будівель, які розташовані на земельних ділянках щодо яких податковим органом нараховані оскаржені грошові зобов'язання, він був зареєстрованим у якості фізичної особи-підприємця та був платником єдиного податку третьої групи, що на його думку є беззаперечною підставою для звільнення від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку. Також позивач зазначив, що не є власником вказаних земельних ділянок та наголосив на неправомірність здійсненого відповідачем розрахунку земельного податку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 р. відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Також вказав на необґрунтованість доводів позивача у частині застосування до спірних правовідносин приписів пункту 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, яким визначено виключну умову несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування, зокрема: якщо суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Крім того відповідач вказав про обґрунтованість здійсненого ним розрахунку земельного податку, у зв'язку з чим вважає, що приймаючи оскаржені рішення діяв у спосіб, що передбачений законодавством України.

У судовому засіданні представники учасників справи підтримали свої правові позиції і надали суду пояснення аналогічні тим, що викладені у заявах по суті.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено і не є спірним, що з 11.05.2016 року ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку третьої групи). Видами господарської діяльності позивача за КВЕД є 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна ; 21.20 Виробництва труб, порожнистих профілів і фітингів зі сталі ; 52.10 Складське господарство .

Відповідно до договорів купівлі-продажу ? частки нерухомого майна від 03.08.2016 року і 04.08.2016 року, належним чином завірені копії яких містяться у матеріалах справи, ОСОБА_3 є власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1.

ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 30.05.2018 року № 985582-1319-0464/1, яким, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2016 та 2017 рік у загальній сумі 812160,62 грн. Як зазначив відповідач, сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу за користування земельною ділянкою площею 7352 кв. м., що знаходиться під належним ОСОБА_3 нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

- податкове повідомлення-рішення від 30.05.2018 року № 985583-1319-0464/1, яким, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2016 та 2017 рік у загальній сумі 350716,85 грн. Як зазначив відповідач, сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу за користування земельною ділянкою площею 3175 кв. м., що знаходиться під належним ОСОБА_3 нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

- податкове повідомлення-рішення від 30.05.2018 року № 985584-1319-0464/1, яким, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2016 та 2017 рік у загальній сумі 52027,6 грн. Як зазначив відповідач, сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу за користування земельною ділянкою площею 471 кв. м., що знаходиться під належним ОСОБА_3 нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

- податкове повідомлення-рішення від 30.05.2018 року № 985585-1319-0464/1, яким, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2016 та 2017 рік у загальній сумі 61924,18 грн. Як зазначив відповідач, сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу за користування земельною ділянкою площею 561 кв. м., що знаходиться під належним ОСОБА_3 нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд виходить з того, що відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа.

Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку саме з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а не з державної реєстрації права власності на земельну ділянку, на якій знаходяться такі об'єкти нерухомого майна, як помилково вважає позивач.

Отже, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У той же час, відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України, суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності у тому числі: з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

При цьому, єдиною умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для провадження господарської діяльності.

Як вже встановлено судом, ОСОБА_3 є власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, площа земельних ділянок під якими складає 11.4 га, що підтверджується завіреними належним чином копіями договорів купівлі-продажу ? частки нерухомого майна.

У той же час, на момент укладання вказаних правочинів, ОСОБА_3 набула статусу суб'єкта господарювання та почала провадити господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку третьої групи), що на її думку є беззаперечною підставою для звільнення від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку.

Проте, суд вважає таку позицію позивача безпідставною, оскільки правове відношення між набуттям права власності на об'єкти нерухомого майна і користування земельною ділянкою та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку. Доказів того, що земельна ділянка, на якій знаходяться перелічена нерухомість позивача, використовується останнім для провадження власної господарської діяльності, суду не надано.

Щодо розрахунку земельного податку за оскарженими рішеннями суд зазначає, зокрема про таке.

Відповідно до п.п. 12.3.4 - 12.3.5 п. 12.3 статті 12 Податкового кодексу визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що усі чотири об'єкти нерухомого майна згідно вищеназваних договорів купівлі продажу, що придбані у Колективного підприємства Комбінат виробничих підприємств (код ЄДРПОУ 01373246), якому, у свою чергу відповідно, до акту на право користування землею від 1979 року Б№ 020255, земельна ділянка у загальному розмірі 11,4 га, надавалася у постійне користування Комбінату виробничих підприємств треста Дніпротрансбуд (на базі якого створено Колективне підприємство Комбінат виробничих підприємств ) для розташування адміністративних та виробничих будівель згідно рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 25.12.1979 року № 889, входили до загального виробничого комплексу, а тому ставка податку до таких земельних ділянок відповідно до п.1.3.3.6. рішення Дніпропетровської міської ради від 13.07.2016 року № 7/11 Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року № 5/6 Про місцеві податки і збори на території міста повинна застосовуватися на рівні 0,75 замість обрахованих відповідачем 3%.

З цього приводу суд зазначає, що згідно з п.1.6 рішення Дніпропетровської міської ради № 7/11 Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року № 5/6 Про місцеві податки і збори на території міста від 13.07.2016 року, плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Тобто, на термін відсутності документів, які встановлюють право власності на земельну ділянку, ставка земельного податку становить 3 відсотки. Позивач не заперечує, що ним не оформлено право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться нерухомість останнього, у зв'язку з чим, застосовуючи ставку земельного податку на рівні 3 %, відповідач діє у спосіб, що передбачений законодавством України. При цьому, вказане рішення Дніпропетровської міської ради набрало чинності з 01.08.2016 року та саме з цього моменту податковим органом обрахований земельний податок позивачу, що спростовує доводи останнього у цій частині.

Також суд знаходить необґрунтованими доводи позивача щодо неспівмірності усієї площі земельної ділянки, яка передавалася Комбінату виробничих підприємств треста Дніпротрансбуд (на теперішній час - Колективне підприємство Комбінат виробничих підприємств ) та обрахованого відповідачем земельного податку, оскільки при прийняті оскаржених рішень, податковим органом враховувалась площа кожної земельної ділянки, на якій фактично знаходяться відповідні об'єкти нерухомого майна, що придбані позивачем, а тому останній помилково ототожнює вказані обставини з поділом такої земельної ділянки чи виділення її часток в натурі з присвоєнням кадастрового номеру.

За таких обставин, доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржені рішення відповідач діяв у спосіб, що передбачений законодавством України, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 26.11.2018 року.

Суддя Л.Є. Букіна