Постанова

від 06.12.2018 по справі 592/7293/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року

м.Суми

Справа №592/7293/16-ц

Номер провадження 22-ц/788/2080/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Кононенко О. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

позивача ОСОБА_1, його представника адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5,

третіх осіб: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 вересня 2018 року в складі судді Косолап М.М., ухваленого в м. Суми, повний текст якого складений 27 вересня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Відповідно до п. 3 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII Перехідні положення ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

05 серпня 2016 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3, Виконавчого комітету Сумської міської ради, треті особи: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Престиж-Пушкіна, 22 (далі - ОСББ Престиж-Пушкіна, 22 ), Приватне підприємство Суми-Капітал (далі - ПП Суми-Капітал ), ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_6, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_8, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, Публічне акціонерне товариство Дельта банк (далі - ПАТ Дельта банк ), ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, Ніколаєнко М.О., ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_7, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, вимоги якого неодноразово уточнював і змінював (т. 1 а.с. 62-65, 82-89, т. 3 а.с. 2-4) та просив наступне:

- визнати незаконними і скасувати свідоцтва НОМЕР_1, видані 11 грудня 2013 року реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції про право власності ОСОБА_3 на підвальні приміщення у будинку за адресою: АДРЕСА_1, а саме: у першому під'їзді підвальне приміщення площею 309,35 кв.м, реєстраційний номер нерухомого майна 237852859101; у другому під'їзді підвальне приміщення площею 276,7 кв.м, реєстраційний номер нерухомого майна 237929359101;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 нежитлове приміщення, що знаходиться у підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 площею 581,55 кв.м, реєстраційний номер нерухомого майна 1504557259101.

Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що 22 серпня 2013 року позивач набув у власність квартиру АДРЕСА_2 в м. Суми, та, відповідно, як і інші власники квартир цього будинку став співвласником допоміжних приміщень, розташованих у підвалі будинку. Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не передбачена можливість реєстрації права власності на допоміжні приміщення, оскільки вони є складовою частиною багатоквартирного будинку і існують для забезпечення експлуатації будинку, тобто, не є окремим самостійним об'єктом нерухомого майна. Водночас, 11 грудня 2013 року відповідач ОСОБА_3 зареєструвала за собою право приватної власності на допоміжні приміщення у першому під'їзді будинку, площею 309,35 кв.м, та у другому під'їзді будинку, площею 276,7 кв.м, що, на думку заявника, є протиправним. Відповідач спірні приміщення підвалу закрила і власники квартир всього будинку, у тому числі і позивач, не мають можливості потрапити в підвал для проведення невідкладних ремонтних робіт чи обслуговування інженерних мереж і комунікацій. Вказує, що у підвалі знаходяться вентилі подачі холодної і гарячої води, контрольні отвори каналізаційних мереж, трансформаторна станція, насос, газорозподільна станція, доступу до яких власники квартир не мають. Заявник вважає, що відповідач порушила право спільної власності всіх мешканців будинку, в тому числі і його на підвальні приміщення, які вибули з володіння не з його волі. Він також зазначив, що відновити порушені права позивача суд має шляхом скасування свідоцтв про право власності відповідача на підвальні приміщення, на підставі яких проведено державну реєстрацію таких прав та шляхом витребування від відповідача нежитлових приміщень, як допоміжних, що знаходяться у спірному підвалі.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Вирішено скасувати заходи забезпечення позову після набрання цим рішенням законної сили, які були вжиті ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 квітня 2018 року, а саме: заборона вчиняти реєстраційні дії щодо нежитлового приміщення у житловому будинку з частин топкових першого поверху під'їздів (А-9) загальною площею 581,55 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 154557259101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_3

ОСОБА_1 з вказаним рішенням суду не погодився і через свого представника ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, незастосування закону, який підлягав застосуванню, заявник апеляційної скарги просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції, вірно встановивши обставини справи та факт порушення відповідачем прав позивача, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову через невірно обраний спосіб захисту порушених прав. Зокрема, на думку позивача, суд помилково вважав, що оскільки позивач не просив скасувати записи про державну реєстрацію права власності відповідача на спірні допоміжні приміщення, тому обраний позивачем спосіб захисту прав, як визнання незаконними і скасування свідоцтв про право власності на спірні підвальні приміщення, а також витребування їх із чужого незаконного володіння, не забезпечать захист і відновлення порушених прав. Проте, як він вважає, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав без визнання недійсними документів, на підставі яких було проведено державну реєстрацію таких прав, не є самостійним способом захисту прав. Крім того, скасування свідоцтв про право власності на спірне нерухоме майно має призвести до виникнення обов'язку у державного реєстратора скасувати записи про державну реєстрацію права приватної власності за відповідачем, а задоволення позовної вимоги про витребування допоміжних приміщень з володіння відповідача відновило б порушені права не тільки позивача, а також і інших власників квартир багатоквартирного будинку.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі вважають за необхідне рішення суду, як законне і обґрунтоване, залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, які підтримали доводи апеляційної скарги, третіх осіб ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які самостійних вимог не заявляли, але підтримали доводи апеляційної скарги позивача і просили рішення суду скасувати і задовольнити позов, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_46, який заперечив проти апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 08 грудня 2005 року між Приватним підприємством Суми-Капітал (далі - ПП Суми-Капітал ) та відповідачем ОСОБА_3 були укладені договори про пайову участь у будівництві, згідно з умовами яких відповідач, як пайовик, зобов'язалась перерахувати забудовнику багатоквартирного житлового будинку по вул. Пушкіна, 51/1 у м. Суми кошти для будівництва двох нежитлових підвальних приміщень у цьому будинку загальною проектною площею по 300 кв.м кожне, що мали бути розташовані у першому і другому під'їздах цього житлового будинку (т. 1 а.с. 146, 169).

03 вересня 2013 року ПП Суми-Капітал і ОСОБА_3 внесли зміни до вказаних вище договорів про пайову участь у будівництві від 08 грудня 2005 року, якими, зокрема, було уточнено площу і розташування підвальних приміщень, а саме: у житловому будинку по вул. Пушкіна, 22 в м. Суми у першому під'їзді розташоване нежитлове приміщення загальною площею 309,35 кв.м, що знаходиться у підвалі в частині топкової 1-го поверху; у другому під'їзді цього ж будинку розташоване нежитлове приміщення загальною площею 276,7 кв.м, що знаходиться у підвалі в частині топкової 1-го поверху (т. 1 а.с. 148, 167, 168).

Того ж дня, тобто, 03 вересня 2013 року ПП Суми-Капітал і ОСОБА_3 підписали два Акта прийому - передачі вказаних вище нежитлових приміщень підвалу з частини топкової першого поверху житлового будинку АДРЕСА_3, а саме: нежитлові приміщення підвалу у першому під'їзді площею 309,35 кв.м та у другому під'їзді площею 276,7 кв.м, що були введені в експлуатацію згідно Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області 14 грудня 2012 року за № СМ 14312505265 (т. 1 а.с. 149,170, 153-158, 174-178).

05 серпня 2013 року на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 309,35 кв.м та загальною площею 276,7 кв.м, як на окремі об'єкти нерухомого майна, Комунальним підприємством Сумське міське бюро технічної інвентаризації були виготовлені технічні паспорта (т. 1 а.с. 159-162, 179-180).

11 грудня 2013 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 8900145 та за № 8897139, згідно з якими за ОСОБА_3 була проведена державна реєстрація права власності на підвальні приміщення житлового будинку АДРЕСА_3, розташовані у першому під'їзді загальною площею 309,35 кв.м та у другому під'їзді загальною площею 276,7 кв.м (т. 1 а.с. 163, 181).

11 грудня 2013 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 14359592 стосовно підвального приміщення у першому під'їзді загальною площею 309,35 кв.м та свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 14364243 стосовно підвального приміщення у другому під'їзді загальною площею 276,7 кв.м, розташованих у житловому будинку АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 164, 182).

Крім того, під час розгляду даної справи у суді першої інстанції 05 березня 2018 року ОСОБА_3 звернулась до державного реєстратора Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку АДРЕСА_3, загальною площею 581,55 кв.м (т. 2 а.с. 180).

До вказаної вище заяви про реєстрацію права власності відповідач додала Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 22 лютого 2018 року № СМ141180530085 та технічний паспорт на нежитлові приміщення, які розташовані у житловому будинку АДРЕСА_3, загальною площею 581,55 кв.м, з яких вбачається, що 13 лютого 2018 року вона здійснила реконструкцію без зміни розмірів належних їй підвальних приміщень у вказаному житловому будинку, а саме: підвальних приміщень у першому під'їзді загальною площею 309,35 кв.м та у другому під'їзді загальною площею 276,7 кв.м (т. 2 а.с. 187-198).

13 березня 2018 року державний реєстратор провів державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за відповідачем ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 202) і того ж дня право власності на нежитлові приміщення, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_3 загальною площею 581,55 кв.м, було зареєстровано на її ім'я в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 2 а.с. 199-201, 203).

Позивач ОСОБА_1 на підставі укладеного з ПП Суми - Капітал договору купівлі-продажу від 22 серпня 2013 року є власником квартири АДРЕСА_5, тобто, у першому під'їзді цього будинку (т. 1 а.с. 9-10).

Треті особи у даній справі, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, також є власниками квартир у житловому будинку АДРЕСА_4.

З висновку проведеної у даній справі судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 497/498/499/500 від 17 травня 2018 року вбачається, що частина підвальних приміщень, розташованих у першому під'їзді будинку за адресою: АДРЕСА_1 (приміщення І-ІХ) та приміщення, що розташовані у другому під'їзді цього ж будинку (приміщення Х-ХІ), відносяться до допоміжних приміщень, так як їх використання пов'язане з технічною експлуатацією житлового будинку та з транзитом до рамок вводу інженерних комунікацій, запірної арматури та електрощитової (т. 2 а.с. 207-222).

Крім того, згідно з висновком експертизи підвальні приміщення у першому і другому під'їздах житлового будинку, а саме: приміщення з позначкою І, ІV, VІ, VІІ, ІХ, ХІІ, ХІV, ХVІІ та ХVІІІ експертом віднесено до нежитлових, тобто, вони можуть бути самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Станом на дату складання висновку, тобто, станом на 17 травня 2018 року ринкова вартість підвального приміщення у першому під'їзді будинку площею 309,35 кв.м становить 1789450 грн, а ринкова вартість підвального приміщення у другому під'їзді будинку площею 276,7 кв.м становить 1600600 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції взяв до уваги судово будівельно-технічну оціночно-будівельну експертизу № 497/498/499/500 від 17 травня 2018 року та дійшов висновку про те, що частина підвальних приміщень є нежитловими, тобто, такими які можуть бути окремим об'єктом цивільних прав, а деякі приміщення є допоміжними і належать всім співвласникам багатоквартирного будинку, тобто, не можуть перебувати у власності однієї особи - відповідача ОСОБА_3 Водночас, на думку суду першої інстанції, оскільки видачі свідоцтв про право власності відповідача на спірні підвальні приміщення передувало прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію з наступною реєстрацією прав відповідача на спірне нерухоме майно у державному реєстрі, тому право позивача, як співвласника цих приміщень, порушено саме внесенням державним реєстратором 11 грудня 2013 року відповідного запису до Державного реєстру про реєстрацію прав відповідача на спірне майно.

Таким чином, суд вважав, що належним способом захисту прав позивача є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, що передбачено ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , про що позивач не просив, а обраний заявником спосіб захисту прав шляхом скасування свідоцтв про право власності на спірні приміщення, на думку суду першої інстанції, у повній мірі не забезпечить захист і відновлення його порушених прав.

Стосовно вимог про витребування з незаконного володіння відповідача спірного нежитлового приміщення, то суд першої інстанції вважав, що оскільки позов пред'явлено лише одним із співвласників допоміжних приміщень у житловому будинку, який, до того ж, не є представником інших співвласників чи управителем спільного майна багатоквартирного житлового будинку, тому відсутні підстави для задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Проте, колегія суддів з такими висновками суду повністю погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, для вирішення даного спору необхідно надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на час звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, спір, за вирішенням якого позивач ОСОБА_1 звернувся до суду, стосується його речового права на нерухоме майно (права спільної сумісної власності на нежитлові приміщення багатоквартирного будинку) та правомірності набуття відповідачем ОСОБА_3 права власності на нежитлові приміщення.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.

Виходячи з вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі Буланов та Купчик проти України від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд , яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі Кутій проти Хорватії (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме: рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (п. 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32), визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Як зазначалось вище, на підставі рішення державного реєстратора Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області від 13 березня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 13 березня 2018 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 581,55 кв.м, розташовані в першому і другому під'їздах житлового будинку АДРЕСА_3 (т. 2 а.с. 202, 203).

Отже, з 13 березня 2018 року, тобто, з моменту державної реєстрації у відповідача ОСОБА_3 виникло право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 581,55 кв.м.

При цьому, як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 березня 2018 року, право власності відповідача ОСОБА_3 на спірні нежитлові приміщення загальною площею 581,55 кв.м виникло на підставі наступних документів: декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 22 лютого 2018 року, а також оскаржуваних позивачем свідоцтв НОМЕР_1 про право власності на підвальні приміщення площею 309,35 кв.м і 276,7 кв.м у будинку АДРЕСА_3, які були видані відповідачу 11 грудня 2013 року реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції.

Таким чином, виходячи із змісту уточнених позовних вимог (т. 1 а.с. 82-89, т. 3 а.с. 2-4), ОСОБА_1 питання про законність рішення державного реєстратора від 13 березня 2018 року про державну реєстрацію нежитлових приміщень загальною площею 581,55 кв.м не порушує, проте, просить скасувати вказані вище свідоцтва НОМЕР_1 про право власності на підвальні приміщення площею 309,35 кв.м та 276,7 кв.м, тобто, ті документи, на підставі яких у відповідача виникло право власності на зареєстрований 13 березня 2018 року новий об'єкт цивільних прав, тобто, фактично на ті ж самі спірні підвальні приміщення, які після проведеної відповідачем ОСОБА_3 реконструкції набули статусу окремого об'єкта у вигляді нежитлових приміщень із загальною площею 581,55 кв.м.

Згідно з пунктом 54 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, який був чинний на час здійснення державної реєстрації нерухомого майна 13 березня 2018 року, для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу або об'єднання, подаються:

документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його поділу або об'єднання (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (крім випадків, коли об'єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу або об'єднання без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення);

технічний паспорт на новостворений об'єкт нерухомого майна;

документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (крім випадків поділу або об'єднання таких об'єктів нерухомого майна, як квартира, житлове або нежитлове приміщення тощо).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Із змісту ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності, вбачається, що запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, записів про проведену державну реєстрацію прав.

Отже, законом передбачені три способи захисту порушених прав, а саме: право оспорити в суді рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, пред'явивши позов до органу державної реєстрації; право оспорити в суді документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, пред'явивши позов, зокрема, про визнання недійсним правочину, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, тощо; право заявити вимогу про скасування записів про проведену державну реєстрацію прав.

Отже, позивач ОСОБА_1, заявивши вимогу про скасування свідоцтв про право власності на спірні підвальні приміщення, тобто, документів, на підставі яких було зареєстровано право власності відповідача на нерухоме майно, скористався передбаченим ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень способом захисту своїх прав, який є ефективним, оскільки скасування спірних документів має призвести до внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації права власності.

Проте, суд першої інстанції на вказані положення Закону уваги не звернув, помилково вважаючи, що обраний позивачем спосіб захисту його прав не є ефективним.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Визначення поняття допоміжні приміщення надано у ст. 1 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку , а саме: це - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об'єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо).

Крім того, згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку , додатку Б Держаних будівельних норм (ДБН) В.2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин. Тобто в різних випадках одне і те ж приміщення може відноситись до житлового фонду і мати статус допоміжного або бути самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, у зв'язку з чим в результаті приватизації квартир їх мешканцями право власності останніх на такі приміщення не виникає.

Згідно з частиною 4 ст. 4 ЖК УРСР до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Так, наприклад, сходові клітини, кладові, вестибюлі можуть знаходитись як в окремих жилих, так і в нежилих приміщеннях (сходові клітини в двоповерхових квартирах або нежилих приміщеннях) та призначатись для експлуатації лише цих окремих приміщень та обслуговування їх мешканців, а не мешканців всього багатоквартирного будинку, а підвальні приміщення можуть бути обладнані для здійснення певного виду діяльності і не призначені для експлуатації будинку або побутового обслуговування мешканців (наприклад, при здійсненні торговельної діяльності тощо).

Таким чином, за змістом Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку підвальні приміщення можуть належати до допоміжних приміщень будинку та бути призначені для обслуговування будинку (розміщення в них технічного обладнання тощо), а можуть і не належати та не бути призначені для цих цілей.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання.

Так, характеристика всіх підвальних приміщень першого і другого під'їзду житлового будинку АДРЕСА_3 була дана у висновку судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 497/498/499/500 від 17 травня 2018 року, відповідно до якої приміщення з позначками ІІ, ІІІ, V, VІІІ, Х, ХІ, ХІІІ, ХV, ХVІ, XІХ, ХХ та ХХІ експертом віднесено до допоміжних, тобто, до приміщень, використання яких пов'язане з технічною експлуатацією житлового будинку та з транзитом до рамок вводу інженерних комунікацій, запірної арматури та електрощитової. Решту приміщень з позначками І, ІV, VІ, VІІ, ІХ, ХІІ, ХІV, ХVІІ та ХVІІІ експертом віднесено до нежитлових, тобто, до таких приміщень, які можуть бути самостійним об'єктом цивільно-правових відносин (т. 2 а.с. 207-222).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 382 ЦК України, визначено перелік майна, яке належить на праві спільної сумісної власності власників квартир або нежитлових приміщень.

Враховуючи, що частина нежитлових приміщень, право власності на які було зареєстровано за відповідачем, належить до допоміжних приміщень, призначених для обслуговування житлового будинку, то такі приміщення відносяться до спільної сумісної власності співвласників цього будинку.

Як зазначено у ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , до повноважень державного реєстратора віднесено, зокрема, і обов'язок встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Крім того, в ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень перелічено підстави відмови для державної реєстрації.

Отже, державний реєстратор зобов'язаний був перевірити подані відповідачем ОСОБА_3 документи на відповідність вимогам цього Закону та на відповідність заявленим правам.

Частиною 4 ст. 15 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Отже, при проведенні державної реєстрації державний реєстратор зобов'язаний був перевірити подані відповідачем документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно на відповідність вимогам чинного законодавства, чого не було зроблено та внаслідок чого відповідачу ОСОБА_3 було оформлено право власності на спірні підвальні приміщення, частина яких є допоміжними, тобто, такими, які є спільною сумісною власність всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Ураховуючи, що позивач не оскаржує рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірні підвальні приміщення, проте, оскаржує свідоцтва НОМЕР_1 про право власності на підвальні приміщення площею 309,35 кв.м і 276,7 кв.м, тобто, документи, на підставі яких у відповідача виникло право власності на зареєстрований 13 березня 2018 року новий об'єкт цивільних прав, тому, на думку колегії суддів, права позивача ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом визнання незаконними та скасування свідоцтв НОМЕР_1, виданих 11 грудня 2013 року реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції про право власності ОСОБА_3 на частину тих підвальних приміщень, які є допоміжними, а саме: підвальне приміщення для комунікацій ІІ (каналізація з рамкою вводу); підвальне приміщення ІІІ (комунікації відсутні, є транзитним); підвальне приміщення для комунікацій V (водопостачання без запірної арматури, електропостачання без щита); підвальне приміщення для комунікацій VІІІ (каналізація, водопостачання із запірною арматурою, електропостачання без щита); підвальне приміщення для комунікацій Х (каналізація з рамкою вводу); підвальне приміщення для комунікацій ХІ (каналізація, водопостачання із запірною арматурою, електропостачання без щита); підвальне приміщення для комунікацій ХІІІ (водопостачання без запірної арматури, електропостачання без щита, є транзитним); підвальне приміщення ХV (комунікації відсутні, є транзитним); підвальне приміщення для комунікацій ХVІ (каналізація з рамкою вводу, водопостачання без запірної арматури, є транзитним); підвальне приміщення XІХ (електропостачання зі щитовою); підвальне приміщення для комунікацій ХХ (є транзитним); підвальне приміщення ХХІ (водопостачання, насосна). Відтак, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 вересня 2018 року підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про часткове визнання незаконними і скасування свідоцтв НОМЕР_1, а позов в зазначеній частині підлягає частковому задоволенню.

Таким чином, оскаржене рішення суду на підставі ст. 376 ч. 1 п. п. 1, 4 ЦПК України підлягає частковому скасуванню в зазначеній вище частині, а апеляційна скарга, відповідно, підлягає частковому задоволенню.

В той же час, що стосується рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування спірних нежитлових приміщень з незаконного володіння відповідача, то колегія суддів з ним погоджується. Зокрема, як вірно вказав місцевий суд, спірні нежитлові приміщення належать на праві спільної сумісної власності не тільки позивачу, але і всім іншим співвласникам квартир у багатоквартирному житловому будинку. Тобто, захист прав у спосіб, передбачений ст. 387 ЦК України, може бути реалізований у випадку заявлення вимоги про повернення спірного нерухомого майна всім без виключення співвласникам багатоквартирного житлового будинку, а не лише позивачу у даній справі.

Отже, рішення суду в зазначеній частині є привальним і зміні не підлягає.

Ураховуючи, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги задовольняються частково (на 50 %), тому на підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню 3996,20 грн судового збору, сплаченого ним в суді першої інстанції (50 % від 7992,40 грн) та 5994,30 грн судового збору за апеляційний розгляд справи (50 % від 11988,60 грн). Крім того, за рахунок ОСОБА_3 позивачу слід компенсувати понесені ним витрати на оплату проведеної у справі судової експертизи у сумі 6809 грн (50% від 13618 грн), а також 7000 грн (50% від 14000 грн) витрат за надану ОСОБА_1 адвокатом ОСОБА_2 правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, п. 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 вересня 2018 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання незаконними і скасування свідоцтв НОМЕР_1, виданих 11 грудня 2013 року реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції про право власності ОСОБА_3 на підвальні приміщення у будинку за адресою: АДРЕСА_1, а саме: на підвальне приміщення площею 309,35 кв.м у першому під'їзді, реєстраційний номер нерухомого майна 237852859101; на підвальне приміщення площею 276,7 кв.м у другому під'їзді, реєстраційний номер нерухомого майна 237929359101, частково задовольнивши позов в зазначеній частині.

Визнати незаконним і скасувати свідоцтво № 14359592, видане 11 грудня 2013 року реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції про право власності ОСОБА_3 на частину підвальних приміщень у будинку за адресою: АДРЕСА_1, що розташовані у першому під'їзді, а саме: підвальне приміщення для комунікацій ІІ (каналізація з рамкою вводу); підвальне приміщення ІІІ (комунікації відсутні, є транзитним); підвальне приміщення для комунікацій V (водопостачання без запірної арматури, електропостачання без щита); підвальне приміщення для комунікацій VІІІ (каналізація, водопостачання із запірною арматурою, електропостачання без щита).

Визнати незаконним і скасувати свідоцтво № 14364243, видане 11 грудня 2013 року реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції про право власності ОСОБА_3 на частину підвальних приміщень у будинку за адресою: АДРЕСА_1, що розташовані у другому під'їзді, а саме: підвальне приміщення для комунікацій Х (каналізація з рамкою вводу); підвальне приміщення для комунікацій ХІ (каналізація, водопостачання із запірною арматурою, електропостачання без щита); підвальне приміщення для комунікацій ХІІІ (водопостачання без запірної арматури, електропостачання без щита, є транзитним); підвальне приміщення ХV (комунікації відсутні, є транзитним); підвальне приміщення для комунікацій ХVІ (каналізація з рамкою вводу, водопостачання без запірної арматури, є транзитним); підвальне приміщення XІХ (електропостачання зі щитовою); підвальне приміщення для комунікацій ХХ (є транзитним); підвальне приміщення ХХІ (водопостачання, насосна).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3996 грн 20 коп. судового збору, сплаченого в суді першої інстанції, 6809 грн витрат за проведену експертизу, а також 7000 грн за надану правничу допомогу.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5994 грн 30 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - С.Г.Хвостик (суддя-доповідач)

Судді: Т.А.Левченко

ОСОБА_48