Постанова

від 05.12.2018 по справі 921/710/17-г/6

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2018 р. Справа №921/710/17-г/6

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий-суддя Желік М.Б.

судді Галушко Н.А.

ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання Тимцік М.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 міської ради, м.Тернопіль вих. № 1120/01 від 14.05.2018 (вх. ЗАГС № 01-05/315/18 від 17.10.2018)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.04.2018 (суддя Шумський І.П., повний текст рішення складено та підписано 02.05.2018.) з врахуванням додаткового рішення від 18.05.2018 (повний текст додаткового рішення складено 18.05.2018)

у справі № 921/710/17-г/6

за позовом ОСОБА_2 міської ради, м.Тернопіль

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Аско» , м.Тернопіль

про стягнення збитків у сумі 1 882 815, 91 грн.

За участю представників сторін:

від позивача : не з'явився;

від відповідача : адвокат ОСОБА_4, директор ОСОБА_5

Учасникам процесу роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України. Заяв про відвід складу суду не надходило.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

У судовому засіданні 05.12.2018 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 20.04.2018 у справі № 921/710/17-г/6 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. 18.05.2018 додатковим рішенням у справі № 921/710/17-г/6 стягнуто з ОСОБА_2 міської ради на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Аско» 4800,00грн. витрат за проведення експертизи.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.04.2018. у даній справі позивач звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити, стягнути з відповідача судові витрати.

Свою позицію скаржник обґрунтовує тим, що господарським судом при винесені оскарженого рішення надано перевагу встановленим обставинам у одній справі № 6/88-1227, та не враховано встановлені факти у справі № 4/40/5022-387/2012, де зазначено, що на день державної реєстрації відповідача у даній справі, право користування земельною ділянкою припинялося у разі припинення діяльності підприємства, натомість діючий на той час ЦК УРСР передбачав, що припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом ліквідації або реорганізації. З огляду на те, що право користування земельною ділянкою надано ОП «Станції технічного обслуговування №2» , яка була перетворена у ТОВ «Аско» , відповідач не є належним землекористувачем згідно державного акту, а відтак повинен укласти з міською радою договір оренди земельної ділянки. При цьому, за твердженням позивача, перетворення юридичної особи ототожнювалося з припиненням.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2018 справу № 921/710/17-г/6 передано до розгляду колегії суддів Львівського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя Марко Р.І., суддів Дубник О.П., Костів Т.С.

26.06.2018 ухвалою Львівського апеляційного господарського суду апеляційна скарга залишена без руху з наданням строку на усунення недоліків.

На підстав розпорядження в.о. керівника апарату суду від 24.07.2018 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи справу № 921/710/17-г/6 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Якімець Г.Г., суддям Костів Т.С., Дубник О.П.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2018 відкрито апеляційне провадження у даній справі. 10.09.2018 ухвалою Львівського апеляційного господарського суду справу призначено до розгляду на 25.09.2018.

20.08.2018 представником відповідача надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд в задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін. При цьому зазначає, що рішенням у господарській справ № 6/88-1627 визнано ТОВ «Аско» належним землекористувачем земельної ділянки згідно державного Акту ТР №12 від 11.05.1994, яке набрало законної сили та є обов'язковим в силу Закону. Натомість посилання позивача на факти встановлені у справі № 4/40/5022-387/2012 є безпідставним, оскільки у даній справі не встановлювалися обставини щодо права постійного землекористування та ним не переглядалося рішення у справі № 6/88-1627.

Вказує і на те, що позивачем належними доказами не підтверджено розміру збитків; при здійсненні розрахунку позивач посилався на положення норм закону, які не були чинними станом на час їх нарахування; ним не надано до матеріалів справи документів, на підставі яких здійснено розрахунок збитків; не доведено спричинення збитків відповідачем, із врахуванням того, що він є належним землекористувачем; не доведено обов'язку відповідача у переоформленні права постійного землекористування, що у своїй сукупності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно розпорядження керівника апарату суду від 25.09.2018 та протоколу про повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями справу № 921/710/17-г/6 розподілено колегії суддів у складі головуючого судді Якімець Г.Г., суддів Мирутенко О.Л., Бойко С.М.

25.09.2018 представником відповідача подано доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в якому він додатково зазначає, що земельна ділянка на вул. Микулинецькій, 40 у м.Тернополі належить до земель державної форми власності та до земель комунальної форми власності не передавалася, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема, лист Міністерства юстиції України від 03.05.2018, інформація Київського НДІСЕ від 26.02.2018.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 розгляд справи відкладено на 30.10.2018.

Разом з тим, Указом Президента України від 29.12.2017 № 454/2017 «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» ліквідовано Львівський апеляційний господарський суд та утворено Західний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, ОСОБА_2 та Чернівецьку області, з місцезнаходженням у місті Львові.

Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Указом Президента України від 28.09.2018 № 295/2018 суддів Львівського апеляційного господарського суду переведено на роботу на посадах суддів Західного апеляційного господарського суду.

03.10.2018 в газеті «Голос України» № 185 (6940) опубліковано повідомлення про початок роботи Західного апеляційного господарського суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України у разі ліквідації суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2018 справу № 921/710/17-г/6 розподілено до розгляду колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Желік М.Б., суддів Орищин Г.В., Галушко Н.А.

18.10.2018 ухвалою Західного апеляційного господарського суду справу прийнято до провадження Західного апеляційного господарського суду та призначено до розгляду на 07.11.2018.

В судовому засіданні 07.11.2018 оголошено перерву до 05.12.2018.

05.12.2018 представником відповідача подано до суду клопотання, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази та врахувати їх при розподілі судових витрат у справі, а саме копія платіжного доручення № 84 від 04.12.2018 та копія договору про надання правничої допомоги № 01/12/18-пд від 03.12.2018.

У судовому засіданні 05.12.2018 відповідач участь уповноваженого представника забезпечив, який надав пояснення по суті вимог апеляційної скарги та просив врахувати їх при винесені постанови. Позивач участі уповноваженого представника не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату та місце судового засідання під розпис.

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Відтак, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними матеріалами за участі присутнього представника відповідача.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовними вимогами щодо стягнення з відповідача збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів обґрунтовуючи вимоги тим, що у власності відповідача знаходиться нерухоме майно на земельні ділянці по вул. Микулинецька, 40 у м.Тернополі, право власності на яке відповідач набув шляхом викупу орендного підприємства «ОСОБА_2 станція технічного обслуговування і ремонту автомашин №2» , однак у зв'язку з припиненням діяльності орендного підприємства право користування земельною ділянкою належне останньому на підставі виданого державного акту на землю до відповідача не перейшло. Вказане і спричиняє позивачу збитки у вигляді ненадходження до бюджету міста орендних платежів.

Судом встановлено, що на підставі рішення ОСОБА_2 міської Ради народних депутатів від 08.02.1994 №87 Орендному підприємству «Станції технічного обслуговування №2» (м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40) видано Державний акт на право постійного користування землею серії ТР №12 від 11.05.1994, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №12 та, відповідно до якого Орендному підприємству «Станції технічного обслуговування №2» надано у постійне користування земельну ділянку, площею 13439,81 кв.м., в межах згідно з планом землекористування.

За інформацією Головного управлінням статистики у Тернопільській області від 29.12.2017 за №04-11/442 Орендне підприємство «ОСОБА_2 станція технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2» (ідентифікаційний код 05482788">05482788) ОСОБА_2 міською адміністрацією 25.07.1994 перереєстроване у ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Аско» (ідентифікаційний код 05482788">05482788).

Статтею 6 Закону України «Про підприємства в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) визначено, що підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України «Про підприємництво» .

Стаття 37 ЦК УРСР визначала, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При цьому, підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України (ч.4 ст.34 Закону України «Про підприємства в Україні» ).

Відповідно до п. 5 Положення про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №538 від 14.07.1993 «Про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України» , яка втратила чинність з 01.01.1996 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.1996) державний реєстр складається з інформаційного фонду, до якого входять такі дані: ідентифікаційний код господарюючого суб'єкта, який є єдиним для всього інформаційного простору України, найменування суб'єкта українською, російською та, за бажанням, англійською мовами, юридична адреса, ознака особи, територіальна належність, відомча підпорядкованість, форма власності, форма господарської діяльності, кількість підрозділів (філій), ознака підрозділу (філії, дочірнього підприємства), прізвище керівника, види діяльності, а також дані про державну реєстрацію, інформація про засновників або інвесторів.

Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. Перереєстрація проводиться у разі зміни форми власності, організаційної форми або назви суб'єкта підприємництва. (ч.8, ч.9 ст. 8 Закону України «Про підприємництво» від 07.02.1991 №698-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

Відтак, припинення юридичної особи тягне за собою виключення юридичної особи з державного реєстру України. Перереєстрація ж юридичної особи не має наслідком її припинення, при цьому залишається незмінним її ідентифікаційний код.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1003433764 від 02.01.2018 ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Аско» значиться в Реєстрі за тим самим ідентифікаційним кодом, що і Орендне підприємство «ОСОБА_2 станція технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2» , а саме - 05482788">05482788, а дані про перереєстровану юридичну особу значаться у фіскальних органах з 21.10.1992.

Таким чином, Орендне підприємство «ОСОБА_2 станція технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2» , як юридична особа не припиняло своєї діяльності, внаслідок ліквідації.

Аналогічні положення, містить Статут ОСОБА_3 з обмеженою відповідальності «Аско» , а саме положення розділу 1, яке передбачає, що товариство створене на підставі рішення зборів учасників шляхом викупу орендного підприємства СТО №2 від 17.02.1994 №17, Свідоцтво про власністю на майно 17.02.1994 №17 відповідно до вимог чинного законодавства України для здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. При цьому, товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків орендного підприємства.

Вказані факти встановлені також у рішенні в господарській справі №6/88-1627 за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Аско» до ОСОБА_2 міської ради про визнання недійсним рішення ОСОБА_2 міської ради №4/18/44 від 14.02.2006, яким рада визнала таким, що втратив чинність Державний акт серії ТР №12 від 11.05.1994 про право ОСОБА_2 СТО №2 на постійне користування земельною ділянкою площею 13067,81 кв.м. по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі; вилучила цю земельну ділянку у СТО №2 та надала її в оренду ТОВ «Аско» як правонаступнику СТО №2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 у справі №6/88-1627, не оскаржувалось та набрало законної сили у встановленому законом порядку.

Окрім того, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017 у справі №921/181/17-г/4 за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Аско» до відповідача ОСОБА_2 міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс» про визнання незаконним рішення ОСОБА_2 міської ради №7/13/168 від 20.12.2016 серед іншого було підтверджено факт наявності у ТОВ «Аско» права на постійне землекористування ділянкою по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернопіль за виключенням її частини, на яку право припинилось через визнання права власності на окремі будівлі за суміжним землекористувачем - ТОВ «Автотехсервіс» .

Вищевказане рішення залишене без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 та Вищого господарського суду України від 05.12.2017 у справі №921/181/17-г/4.

Як вірно зазначено господарським судом спір уданій справі виник між тими ж сторонами, що і у справах №921/181/17-г/4 та №6/88-1627, в яких предметом судового розгляду було дослідження повноважень органу місцевого самоврядування (ОСОБА_2 міської ради) на розпорядження землями комунальної власності.

Згідно зі статтею 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Отже, судове рішення - це основний акт правосуддя, акт реалізації конституційних повноважень органу державної, судової влади, яким вирішується правовий спір від імені держави Україна. Тому для держави і суспільства незаперечний інтерес становить повага до судового рішення, визнання обов'язковості його виконання, довіра до прийнятих судами рішень.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» №28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Таким чином, суд не перевіряє вищезазначені факти та не досліджує їх заново при розгляді даного господарського спору, оскільки наведені вище правові положення, з урахуванням складу сторін у перелічених справах, дає підстави дійти висновку про їх преюдиційність у даній справі.

Натомість позивач обґрунтовує свої доводи з посиланням на обставини встановлені у рішенні по господарській справі № 4/40/5022-387/2012, де судом здійснено висновок, що судом не беруться до уваги покликання ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Аско» на рішення господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 по справі №6/88-1627, відповідно до якого за ним визнано право користування відповідною земельною ділянкою, оскільки статтею 27 ЗК України, який був чинним на день державної реєстрації товариства право користування землею припиняється у випадку припинення підприємства, натомість статтею 37 ЦК УСРС та Законом України «Про підприємства» визначено, що юридична особа припиняє свою діяльність шляхом ліквідації чи реорганізації. Отже, спірна земельна ділянка була надана у постійне користування іншому суб'єкту господарювання, а рішень про надання її ТОВ «Аско» відповідними органами державної влади чи місцевого самоврядування не приймалися.

З приводу цього, колегія суддів зазначає, що лише обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Натомість згідно положень ч.7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

Колегія суддів, зазначає, що в межах господарської справи № 4/40/5022-387/2012 надано саме правову оцінку таким обставинам, які були встановленими при розгляді справи № 6/88-1627, відтак така не є обов'язковою при розгляді даної справи.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу.

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК України.

За змістом ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема, у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги, як положення ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України, так і приписи Земельного кодексу України, які регулюють правовідносини сторін у даній галузі.

При цьому, відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

За загальними положеннями ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондується і з положеннями ст. 224 Господарського кодексу України, якою передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Судом встановлено, що відповідач - ТОВ «Аско» , як правонаступник Орендного підприємства «ОСОБА_2 станція технічного обслуговування і ремонту автомашин № 2» і на сьогодні є постійним користувачем земельної ділянки, що розташована за адресою вул.Микулинецька, 40, м.Тернопіль, згідно державного акту серії ТР №12 від 11.05.1994, за виключенням частини, наданої в оренду СПД ОСОБА_6 (що визнається обома сторонами) та частини, на яку у відповідача припинилось землекористування у зв'язку із визнанням права власності на окремі будівлі за суміжним землекористувачем - ТОВ «Автотехсервіс» (що вбачається із судових рішень у справі №921/181/17-г/4, за участю тих же осіб, які також набрали законної сили).

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України у п. 5.2. рішення від 22.09.2005 у справі №1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства. Таким чином, стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України. Також зазначено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.

Цим рішенням визнано неконституційними положення: пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; а також пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

За приписами статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Водночас, вказана норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими способами у встановлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 (рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005).

Зміст правомочностей з володіння і користування земельною ділянкою як складових права постійного користування, полягає у можливості фізичного доступу користувача до земельної ділянки, можливості використання земельної ділянки для своїх потреб (з урахуванням її цільового призначення). Зміст прав та обов'язків землекористувачів викладено також у статтях 95, 96 Земельного кодексу України.

Згідно з приписами ст.125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, якими, відповідно до ст. 126 ЗК України, є державні акти, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Порядок та підстави припинення прав на землю врегульовано главою 22 Земельного кодексу України; підстави припинення права користування земельною ділянкою перелічені у статті 141 цього Кодексу.

Припинення правовідношення щодо права на земельну ділянку можливе шляхом припинення дії такого титулу, як підстави виникнення такого права, яким, у даному випадку за відсутності інших передбачених законодавством підстав, є державний акт; саме з чинністю державного акта позивач пов'язує правомірність свого землекористування.

Про відсутність обов'язкових вимог приписів щодо переоформлення права постійного користування землею зазначалося у п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» , відповідно до якого раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (постанова втратила чинність 03.06.2013).

Крім того, Законом України «Про Державний земельний кадастр» (чинний з 01.01.2013) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, і котрі видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними (п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону).

Колегія суддів також зазначає, що згідно правової позиції Верховного суду України, викладеною у постанові від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, припинення права користування земельної ділянки з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Натомість судом встановлено, що підтверджується матеріалами справи ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Аско» є правонаступником усіх прав та обов'язків Орендного підприємства «ОСОБА_2 станція технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2» .

Окрім того, ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Аско» є власником майна, яке знаходиться по вул. Микулинецька, 40, м. Тернопіль, а саме: будівлі автосалону під літ. «К» (реєстраційний номер - 20318478, номер запису: 2265, в книзі: 17), будівлі мийочної під літ. І (реєстраційний номер - 20318593 , номер запису: 2266, в книзі: 17), будівлі майстерні під літ. Д (реєстраційний номер - 20318373, номер запису: 2264, в книзі: 17), основної будівлі під літ. А (реєстраційний номер - 20318255, номер запису: 2262, в книзі: 17), будівлі оздоровчого комплексу під літ. Б (реєстраційний номер - 20318317, номер запису: 2263, в книзі: 17), що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.09.2007 за №№15971325, 15971703, 15969010, 15963730, 15968544.

Слід зазначити, що згідно довідки Головного управління ДФС у Тернопільській області № 254/6/19-00-17-08/2282 від 01.02.2018 ТОВ «Аско» на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ТР №12 реєстраційний номер 12 від 11.05.1994, з 1994 року зареєстровано платником земельного податку у м. Тернополі. За даними Свідоцтва №784573 від 08.05.2012 ТОВ «Аско» (код ЄДРПОУ 5482788) з 01.01.2012 є платником єдиного податку, за видом господарської діяльності: 50.20.0 технічне обслуговування та ремонт автомобілів, і як платник єдиного податку не є платником земельного податку з юридичних осіб за користування земельною ділянкою. Станом на 02.03.2017 заборгованості по земельному податку не має.

Із врахуванням зазначеного, колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення збитків.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального права).

Враховуючи встановлені обставини справи, межі перегляду оскаржуваного рішення, доводи сторін, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Щодо поданого представником відповідача 05.12.2018 клопотання, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази та врахувати їх при розподілі судових витрат у справі, а саме копія платіжного доручення № 84 від 04.12.2018 та копія договору про надання правничої допомоги № 01/12/18-пд від 03.12.2018, з яких вбачається, що Адвокатське об'єднання «Гловак і Партнери» та ТОВ «Аско» уклали договір про надання правничої допомоги щодо представництва інтересів товариства у справі № 921/710/17-г/6 у судах усіх інстанцій та здійснило оплату за надані послуги згідно цього договору у розмірі 20 000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Договір про надання правничої допомоги укладено між сторонами лише 03.12.2018, стороною не обґрунтовуються, які дії вчинені представником при розгляді справи № 921/710/17-г/6 та розмір їх оплати враховуючи, що вступна та резолютивна частина постанови винесена 05.12.2018. При цьому, представником відповідача в порядку положень ст. 124 ГПК України не подавався попередній розрахунок сум судових витрат з врахуванням укладеного договору, так як такий станом на час розгляду у суді першої інстанції не був укладеним. З огляду на що, колегія суддів приходить до висновку про відмову у відшкодуванні відповідних витрат.

Сплачений скаржником судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції в порядку положень ст. 129 ГПК України слід залишити за скаржником.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 86, 129, 240, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 міської ради, м.Тернопіль вих. № 1120/01 від 14.05.2018 (вх. ЗАГС № 01-05/315/18 від 17.10.2018) - відмовити.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.04.2018 з врахуванням додаткового рішення від 18.05.2018 у справі № 921/710/17-г/6 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку встановленому ст.ст. 287,288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 10.12.2018.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.