Постанова

від 02.04.2019 по справі 921/710/17-г/6

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 921/710/17-г/6

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду :

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційну скаргу Тернопільської міської ради

на рішення Господарського суду Тернопільської області (суддя І.П. Шумський) від 20.04.2018 з урахуванням додаткового рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2018

та постанову Західного апеляційного господарського суду (головуючий - М.Б. Желік, судді Н.А. Галушко, Г.В. Орищин) від 05.12.2018

за позовом Тернопільської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско"

про стягнення збитків в сумі 1 882 815 грн 91 коп.

Учасники справи:

представник позивача - не з'явився,

представник відповідача - Стасишин Б.І., директор, Фольчик А.С., адвокат.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 05.12.2017 Тернопільська міська рада (далі - Позивач) подала позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско" (далі - Відповідач) на користь Позивача 1 882 815 грн 91 коп. збитків.

1.2 Позовна заява мотивована завданням Відповідачем Позивачу істотної матеріальної шкоди внаслідок здійснення Відповідачем, без звернення до Позивача із заявою про передачу в оренду, фактичного користування земельною ділянкою площею 1,149481 (далі - Земельна ділянка) з метою обслуговування будівель і споруд по вул. Микулинецька, 40 у місті Тернополі, право власності на які Позивач набув внаслідок правонаступництва від Орендного підприємства "Тернопільска станція технічного обслуговування і ремонту автомашин № 2" (далі - СТО-2), якому, в свою чергу, рішенням Позивача № 87 від 08.02.1994 була відведена в постійне користування земельна ділянка, у складі якої перебуває Земельна ділянка, про що виданий Державний акт ТР № 12 від 11.05.1994 (далі - Державний акт), однак це право припинилось внаслідок ліквідації СТО-2, через що Державний акт про право постійного користування втратив чинність.

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1 20.04.2018 Господарський суд Тернопільської області прийняв рішення (залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2018) : в задоволенні позову відмовити.

2.2 Рішення судів мотивовані відсутністю підстав для задоволення вимог щодо стягнення спірної суми збитків, оскільки Позивач не довів безпідставного користування Відповідачем Земельною ділянкою, обґрунтованості суми заявлених збитків, причинного зв'язку між ними та вини Відповідача у заподіянні цих збитків Позивачу, так як Відповідач є правонаступником СТО-2, у тому числі щодо права постійного користування Земельною ділянкою, яка була надана СТО-2 в постійне користування у складі іншої земельної ділянки, про що виданий Державний акт. При цьому суди виходили з того, що СТО-2 як юридична особа не припиняло своєї діяльності внаслідок ліквідації, оскільки 25.07.1994 було перереєстровано у Відповідача зі збереженням ідентифікаційного коду (05482788">05482788), а Відповідач зареєстрований як платник земельного податку на підставі Державного акта, рішенням же Господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 у справі № 6/88-1527 за Відповідачем визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 13067,81 кв. м за адресою: вул. Микулинецька, 40 у місті Тернополі. При цьому суди виходили також з того, що Відповідач залишається постійним користувачем земельної ділянки, яка була надана в постійне користування СТО-2, про що виданий Державний акт, за виключенням частини тієї земельної ділянки, наданої в оренду суб'єкту підприємницької діяльності Поліщук М.Я., та частини, на яку у Відповідача припинилось право землекористування у зв'язку із визнанням права власності на окремі будівлі за суміжним землекористувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс" (що встановлено судовим рішенням у справі № 921/181/17-г/4, яке набрало законної сили і яким також встановлено що Земельна ділянка належить до земель комунальної власності).

2.3 Відмова суду у застосуванні за заявою Відповідача до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності обґрунтована відсутністю для цього підстав через відсутність порушеного права Позивача у спірних правовідносинах.

3. Встановлені судами обставини

3.1 Відповідач є правонаступником СТО-2, яка була власником приміщень по вул. Микулинецька, 40 в м. Тернополі. Правонаступництво відбулось за рішенням засновників, шляхом викупу СТО-2 в процесі його приватизації і стосувалось переходу права постійного користування земельною ділянкою по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі, яка належала СТО-2 згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ТР №12 від 11.05.1994.

Відповідно до реєстраційної картки СТО-2 перереєстровано Тернопільською міською адміністрацією 25.07.1994 у Відповідача (ідентифікаційний код 05482788">05482788).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1003433764 від 02.01.2018 Відповідач значиться в Реєстрі за тим самим ідентифікаційним кодом, що і СТО-2 - 05482788">05482788, а відомості про перереєстровану юридичну особу містяться у фіскальних органах ще з 21.10.1992. СТО-2 як юридична особа не припиняла своєї діяльності, внаслідок ліквідації.

3.2 Відповідно до Витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.09.2007 за №№15971325, 15971703, 15969010, 15963730, 15968544, Відповідач є власником майна, яке знаходиться по вул. Микулинецька, 40, м. Тернопіль, а саме: будівлі автосалону під літ. "К" (реєстраційний номер - 20318478, номер запису: 2265, в книзі: 17), будівлі мийочної під літ. І (реєстраційний номер - 20318593 , номер запису: 2266, в книзі: 17), будівлі майстерні під літ. Д (реєстраційний номер - 20318373, номер запису: 2264, в книзі: 17), основної будівлі під літ. А (реєстраційний номер - 20318255, номер запису: 2262, в книзі: 17), будівлі оздоровчого комплексу під літ. Б (реєстраційний номер - 20318317, номер запису: 2263, в книзі: 17) відповідно.

3.3 Згідно з довідкою Головного управління ДФС у Тернопільській області № 254/6/19-00-17-08/2282 від 01.02.2018 за даними ГУ ДФС у Тернопільській області Відповідача на підставі Державного акта з 1994 року зареєстровано платником земельного податку у м. Тернополі.

За відомостями в Свідоцтві №784573 від 08.05.2012, Відповідач (код ЄДРПОУ 5482788) з 01.01.2012 є платником єдиного податку, за видом господарської діяльності: 50.20.0 технічне обслуговування та ремонт автомобілів.

За змістом довідки №5398/7/12-02 від 02.03.2017 Головного управління ДФС у Тернопільській області Відповідач на підставі розділу ХХ, підрозділу № 8 перехідних положень Податкового кодексу України як платник єдиного податку не є платником земельного податку з юридичних осіб за користування земельною ділянкою, яка знаходиться у м. Тернополі по вул. Микулинецька, 40 площею 13439,81 кв.м., згідно з Державним актом.

Заборгованість зі сплати земельного податку у Відповідача з 1994 по 2012 роки відсутня, а з 01.01.2012 відсутній обов'язок сплачувати земельний податок, оскільки Відповідач взятий на облік у фіскальному органі як платник єдиного податку. Станом на 02.03.2017 у Відповідача відсутня заборгованість зі сплати земельного податку.

3.4 Згідно з довідкою №51/25 від 11.01.2018, виданою Відділом земельних ресурсів Тернопільської міської ради земельна ділянка, яка розташована за адресою вул. Микулинецька, 40 належить згідно з класифікацією видів земельних угідь до земель комерційного призначення.

3.5 За результатами розгляду справи № 6/88-1627 за позовом Відповідача до Позивача про визнання недійсним рішення Позивача №4/18/44 від 14.02.2006 про визнання таким, що втратив чинність Державний акт про право СТО-2 на постійне користування земельною ділянкою площею 13067,81 кв.м. по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі; вилучення цієї земельної ділянки у СТО-2 та надання її в оренду Відповідачу як правонаступнику СТО-2, Господарський суд Тернопільської області 26.10.2009 ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив: визнав недійсним рішення вісімнадцятої сесії Тернопільської міської ради четвертого скликання №4/18/44 від 14.02.2006 (із змінами згідно з рішенням від 18.03.2008 №5/16/120); визнав за Відповідачем право постійного користування земельною ділянкою площею 13067,81 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 у справі №6/88-1627 Позивачем не оскаржувалось та набрало законної сили.

У рішенні Господарського суду Тернопільської області від 02.08.2012 (залишеному без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2013) у справі №4/40/5022-387/2012, як і в наступних судових рішеннях у справах за участю Позивача та Відповідача встановленою вважалась обставина переходу права постійного землекористування ділянкою площею 13067,81 кв.м. від СТО-2 до Відповідача.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017 у справі №921/181/17-г/4 за позовом Відповідача до Позивача, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс", про визнання незаконним рішення Тернопільської міської ради №7/13/168 від 20.12.2016 серед іншого було встановлено що:

земельні ділянки по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі, в тому числі на користування частиною яких посилається Відповідач, належить до земель комунальної власності і Позивач правомірно вчиняє дії щодо розпорядження ними, а факт наявності у Відповідача права на постійне землекористування ділянкою по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернопіль за виключенням її частини, на яку право припинилось через визнання права власності на окремі будівлі за суміжним землекористувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс", підтверджено.

Це рішення залишено без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 та Вищого господарського суду України від 05.12.2017 у справі №921/181/17-г/4.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1 29.12.2018 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.04, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1 Суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, безпідставно послались як на преюдицію на судові рішення в інших справах, оскільки в цих рішеннях не встановлені обставини щодо права Відповідача щодо землекористування на підставі Державного акта з огляду на правонаступництво за правами та зобов'язаннями СТО-2.

5.2 Позивач, не заперечуючи факт правонаступництва Відповідача після СТО-2, заперечує факт набуття Відповідачем права землекористування внаслідок такого правонаступництва на підставі Державного акта, оскільки за змістом статті 37 Цивільного кодексу УРСР (в редакцій, чинній на час перетворення вказаних юридичних осіб) перетворення юридичної особи ототожнювалась з припинення цієї юридичної особи, а згідно зі статтею 27 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою припиняється внаслідок припинення юридичної особи.

5.3 Право постійного користування земельною ділянкою не є майновим правом, адже не має грошового виразу та не відображається в самостійному балансі юридичної особи, тому не може переходити в порядку правонаступництва від одної особи до іншої у разі перетворення у разі зміни організаційно-правової форми господарювання чи форми власності, що мало місце при перетворенні СТО-2 у Відповідача.

5.4 Є неналежним посилання судів на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі № 1-17/2005 - щодо неконституційності положень переоформлення права постійного користування земельною ділянкою у право оренди або право власності, оскільки Відповідач не оформлював право постійного користування на Земельну ділянку та не мав відповідного державного акта.

5.5 Суди дійшли незаконних висновків про недопущення Відповідачем протиправної, винної поведінки у спірних правовідносинах, оскільки Відповідач всупереч вимогам законодавства здійснює фактичне користування Земельною ділянкою без звернення до Позивача про передачу цієї земельної ділянки в оренду Відповідачу та без сплати орендної плати, які мав би сплачувати як користувач земельної ділянки, яка належить Позивачу.

5.6 Суди дійшли неправомірних висновків про неналежний розрахунок Позивачем суми вимог, оскільки зміна порядку проведення нормативної грошової оцінки земель не зумовлює недійсність раніше проведених оцінок з часу набрання чинності новими актами законодавства, які регламентують проведення оцінки земель.

5.7 Суди допустили порушення норм процесуального права, адже навіть у разі здійснення Позивачем неправильного розрахунку суми позову, суд має виходити з обґрунтованої частини суми позову та задовольнити позов частково.

6. Позиція Відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

6.1 Скаржник всупереч процесуальним нормам намагається у цій справі оскаржити висновки у рішенні Господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 у справі № 6/88-1627, яким за Відповідачем визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 13 067,81 га за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40.

6.2 СТО-2 не ліквідовувалось і не було припинене, а лише перереєстроване у Відповідача внаслідок приватизації державного майна, а тому право користування СТО-2 земельною ділянкою площею 13 067,81 га за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40, не припинено та належить на підставі Державного акта Відповідачу як правонаступнику СТО-2, у зв'язку із чим посилання судів на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі № 1-17/2005 є обґрунтованим.

6.3 Відсутність заборгованості зі сплати земельного податку виключає протиправність поведінки Відповідача, як обов'язкового елементу правопорушення та виключає заподіяння шкоди Позивачу.

6.4 Згідно з наданими Відповідачем суду експертними висновками визначена в Державному акті земельна ділянка належить до державної, а не до комунальної власності, а тому у Позивача відсутні повноваження з передачі цієї ділянки в оренду та можливості заподіяння Позивачу збитків у разі неукладення відповідного договору оренди

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

7.1 Відповідно до приписів статті 37 Цивільного кодексу України у редакції 1963 року (далі - ЦК УРСР) (чинній на час створення Відповідача шляхом перереєстрації з СТО-2 -25.07.1994, пункт 3.1), юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання) (частина 1). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (частина 2).

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України (в чинній редакції) (далі - ЦК України), юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Статтею 108 ЦК України встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

7.2 Частинами 1, 2 статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції від 05.05.1993, чинній на час видачі та реєстрації 11.05.1994 Державного акта) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Статтею 92 Земельного кодексу України (в чинній редакції, далі - ЗК України) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з таких підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

7.3 Зі змісту норм, наведених в пунктах 7.1, 7.2, Суд дійшов висновку, що приписи підпункту "в" частини 1 статті 141 ЗК України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво, тобто наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Суд звертається до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 02.08.2018 у справі №911/2726/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17 та від 31.01.2019 у справі 914/839/18 з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21.02.2011 № 21-3а11.

7.4 Суди встановили, що рішенням Позивача № 87 від 08.02.1994 СТО-2 була відведена в постійне користування земельна ділянка, у складі якої перебуває Земельна ділянка, про що виданий Державний акт.

Також суди встановили, що Відповідач є правонаступником СТО-2, яка була власником приміщень по вул. Микулинецька, 40 в м. Тернополі. Правонаступництво відбулось за рішенням засновників, шляхом викупу СТО-2 в процесі його приватизації і стосувалось переходу права постійного користування земельною ділянкою по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі, яка належала СТО-2 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ТР №12 від 11.05.1994 (пункт 3.1).

7.5 Частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції від 05.05.1993) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 цього кодексу передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині 3 статті 3 цього Закону України встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

7.6 Суди встановили, що Державний акт на право постійного користування землею серії ТР №12 від 11.05.1994 виданий СТО-2 відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

7.7 Пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Поряд з цим обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005.

Так, Конституційний Суд України рішенням від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

При цьому, Конституційний Суд України вказав на наступне:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов'язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв'язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов'язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв'язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою;

Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Згідно з пунктом 3 статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

7.8 У зв'язку із викладеним Суд дійшов висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, а також від 10.10.2018 у справі № 907/916/17.

7.9 У зв'язку із викладеним та враховуючи встановлені судами обставини щодо набуття СТО-2 права постійного користування Земельною ділянкою на підставі Державного акта, обставини правонаступництва Відповідача після СТО-2, яке відбулось внаслідок реорганізації (перереєстрації) цієї особи, без ліквідації юридичної особи СТО-2, а Відповідач в порядку правонаступництва набув всі права та обов'язки СТО-2, у тому числі і право постійного користування Земельною ділянкою, яке також визнано рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 у справі № 6/88-1627 (що набрало законної сили), Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що Відповідач користується Земельною ділянкою на законних підставах.

7.10 Дійшовши викладеного висновку, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункти 5.1, 5.2, 5.4).

7.11 Суд також відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.3), що право постійного користування земельною ділянкою не може переходити в порядку правонаступництва від однієї особи до іншої у разі перетворення у разі зміни організаційно-правової форми господарювання чи форми власності, що мало місце при перереєстрації СТО-2 у Відповідача, та аргументи, що право постійного користування земельною ділянкою не є майновим правом, з огляду на таке.

Право постійного користування земельною ділянкою є правом користування майном, майновим правом. Суд звертається mutatis mutandis до власної правової позиції, викладеної в пункті 17 постанови Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 903/540/17.

Суд також звертається до правових позицій Верховного Суду, відповідно до яких право користування земельною ділянкою, як і будь-яке інше право юридичної особи (яка припиняється в результаті реорганізації) переходить до її правонаступника: постанови Верховного Суду від 10.01.2018 у справі № 922/2310/16, від 06.02.2018 у справі № 911/46/15, від 02.04.2018 у справі № 910/3561/16, від 19.04.2018 у справі 910/9322/16, від 26.04.2018 у справі № 914/1874/17, від 08.05.2018 у справі № 926/2346/16, від 27.06.2018 у справі № 920/676/17.

7.12 У зв'язку із викладеним та враховуючи встановлені судами обставини користування Відповідачем Земельною ділянкою на підставі правовстановлюючих документів - внаслідок набуття Відповідачем як правонаступником права постійного користування земельною ділянкою, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача спірної суми у цій справі як безпідставно збережених Відповідачем за рахунок власника Земельної ділянки коштів, які Відповідач мав сплатити за користування Земельною ділянкою на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України. З цих підстав Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.5), що Відповідач всупереч вимогам законодавства здійснює фактичне користування Земельною ділянкою.

7.13 Таким чином доводи скаржника щодо неправомірності відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача спірної суми і як збитків, і як безпідставно збережених коштів не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

7.14 Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про відмову у задоволенні позовних вимог зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Тернопільської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області 20.04.2018 з урахуванням додаткового рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 921/710/17-г/6 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т.Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак