Рішення

від 15.11.2018 по справі 826/6333/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 листопада 2018 року 16:58 № 826/6333/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Багрій М.В., за участі представника позивача - Бучинського О.Й., представника відповідача - Негер І.М, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Теміс Трейд" доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.01.2018, -

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15 листопада 2018 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Теміс Трейд" (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень прийнятих 23 січня 2018 року Головним управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0442615147, № 0432615147 та №0422615147.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, позивач мав всі законодавчо визначені підстави для відображення у складі податкового кредиту по податку на додану вартість сум згідно з податковими накладними, отриманими від контрагентів у перевіряємому періоді, а тому викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу в цій частині є безпідставними, незаконними і такими, що ґрунтуються на вільному тлумаченні контролюючим органом норм чинного податкового законодавства.

Представник Головного управління ДФС у місті Києві проти позовних вимог заперечив, через канцелярію суду надав суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Свої заперечення на адміністративний позов відповідач обґрунтовує тим, що в даному випадку за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2018 клопотання представника Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено, визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

В судовому засіданні 08 жовтня 2018 року суд, за попередньою згодою сторін, протокольною ухвалою ухвалив закінчити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 15 листопада 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.

У судовому засіданні 15.11.2018 на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень від 12.12.2017 №№1071/26-15-14-07-01, 1070/26-15-14-07-01, 4525/26-15-14-03-02, 8173/26-15-14-09, 3189/26-15-14-06-03 Головного управління ДФС у місті Києві, відповідно до підпункту 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, підпункту 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.06.2017 у справі №757/31136/17-к, винесеної за клопотанням прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва Станкова О.П., в межах кримінального провадження від 12.05.2017 №32017100060000033 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України, на підставі наказів ГУ ДФС у м. Києві від 05.12.2017 №14219, від 18.12.2017 № 14865, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Теміс Трейд з питань дотримання вимог податкового, валютного (бюджетного) та іншого законодавства і правильності визначення об'єкту оподаткування, повноти нарахування та сплати податків до бюджетів усіх рівнів за період з 01.01.2015 по 07.06.2017, за результатами якої складено акт від 28 грудня 2017 року № 210/26-15-14-07-01-10/30184977 (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що при проведенні перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного (бюджетного) та іншого законодавства і правильності визначення об'єкту оподаткування, повноти нарахування та сплати податків до бюджетів усіх рівнів за період з 01.01.2015 по 07.06.2017 встановлено завищення податкового кредит з податку на додану вартість за період з 01.01.2015 по 07.06.2017 на загальну суму 60 475,00 грн., в тому числі за серпень 2015 року на суму 8 987,00грн.; за вересень 2015 року на суму 20 817,00 грн.; за жовтень 2015 року на суму 30 671,00 грн.

Зі змісту Акту перевірки вбачається, що на запит перевіряючих про надання документів від 12.12.2017 б/н-2, в тому числі стосовно проведених операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ ФОПП ГРУПП , ТОВ Теміс Трейд надано первинні та бухгалтерські документи, а саме:

Договір поставки № 520815 від 21.08.2015, укладений в м. Києві, між ТОВ ФОПП ГРУПП (надалі - Постачальник), в особі директора ОСОБА_4, з однієї сторони, та ТОВ ТЕМІС ТРЕЙД (надалі - Покупець) в особі директора ОСОБА_5

Відповідно до п. 1. даного договору, Постачальник зобов'язується поставляти Покупцеві товар у встановлені строки, а Покупець зобов'язується приймати такий товар і сплачувати за нього певні грошові суми.

Всі документи від імені ТОВ"ФОПП ГРУП" підписані директором ОСОБА_4

Розрахунки між підприємствами здійснювались у безготівковій формі.

Станом на 31.12.2015 наявна кредиторська заборгованість перед ТОВ"ФОПП ГРУП" на суму 362 844,70 грн.

В бухгалтерському обліку вищенаведені операції відображено наступним чином:

Дт по рахунку 281 Товари на складі - Кт по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками на суму 362 844,65 гривень.

Інших первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, стосовно взаємовідносин ТОВ ТЕМІС ТРЕЙД з ТОВ ФОПП ГРУП за період з 01.01.2015 по 07.06.2017, до перевірки товариством не надано.

Так, в ході аналізу податкової інформації, зібраної відповідно до ст. 72, ст. 74 ПК України та матеріалів, що надійшли на адресу контролюючого органу, по контрагенту- постачальнику ТОВ Теміс Трейд встановлено наступне.

ТОВ ФОПП ГРУП - взято на податковий облік в органи державної фіскальної служби від 05.02.2015 №265115014575 у ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві.

Основний вид діяльності - неспеціалізована оптова торгівля.

Свідоцтво платника ПДВ від 01.03.2015 № 200208391- анульоване 21.12.2016.

За результатами аналізу баз даних ДФС України, даних податкової звітності ТОВ ФОПП ГРУП та інформації з зовнішніх джерел встановлено, що остання податкова декларація по ПДВ була подана ТОВ ФОПП ГРУП за листопад 2015; податкова декларація з податку на прибуток ТОВ ФОПП ГРУП за 2015 рік не подана.

Крім того, податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ), звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів, ТОВ ФОПП ГРУП до органів ДФС за 2015, 2016 не подавало та відповідно податки не сплачувало.

Таким чином встановити наявність у перевіряємому періоді на підприємстві працюючих, їх кількість, не є можливим.

Інформація щодо власних та орендованих складських приміщень та наявності основних засобів в тому числі власного чи орендованого транспорту - відсутня.

Підприємство не декларувало основних засобів, складських приміщень, залишків товарів, які б надали змогу їх реалізувати у 2015, 2016 зокрема контрагенту ТОВ Теміс Трейд .

У зв'язку із незгодою з висновками Акту перевірки 05.01.2018 позивачем подано заперечення на Акт перевірки до відповідача, за результатами розгляду якої відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23 січня 2018 року № 0442615147, № 0432615147 та № 0422615147.

03 лютого 2018 року позивач подав скаргу на податкові повідомлення-рішення від 23 січня 2018 року № 0442615147, № 0432615147 та № 0422615147 до Державної фіскальної служби України.

Відповідно до Рішення про результати розгляду скарги від 06.04.2018 № 12300/6199-99-11-01-01-08, Державна фіскальна служба України залишила оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін, а скаргу - без розгляду.

Незгода позивача із даними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом.

Перевіряючи правомірність прийняття оскаржуваних рішень, суд виходить із наступного.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ Теміс Трейд та ТОВ ФОПП ГРУП , мету придбання послуг, обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення № 88), де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Як вже зазначалося, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Суд зазначає, що позивачем до суду надано копії первинних документів, на підтвердження здійснюваних господарських операцій ТОВ Теміс Трейд з ТОВ ФОПП ГРУПП .

З наданих документів вбачається, що позивачем придбані товари у ТОВ ФОПП ГРУПП були в подальшому реалізовані з очевидною економічною вигодою.

Отже, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем суду надано докази фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ ФОПП ГРУПП , складення за їх результатами первинних бухгалтерських документів, які відображають реальність операцій, а також фактичного спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

У своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначив, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11).

Зважаючи на викладене суд ще раз зауважує, що у ході судового розгляду справи позивач надав суду докази на підтвердження реальності здійснення ним господарських операцій та правомірне формування позивачем показників податкової звітності.

Окрім того, відповідач посилається на те, що листом оперативного управління СУФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 11.07.2017 №4645/8/26-55-23-01 надіслано протокол допиту директора ТОВ ФОПП ГРУПП ОСОБА_4, згідно з яким встановлено наступне:

Приблизно восени 2015 року малознайомий мені чоловік на ім'я ймовірно ОСОБА_7, запропонував мені стати директором підприємства за що пообіцяв мені грошову винагороду в розмірі 200 грн. ОСОБА_7 повідомив мені, що жодних функцій як директор підприємства я виконувати не буду, лише директором, на що я погодився. Згодом я зустрівся зі знайомим ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_8 разом з яким ми зустрілися біля станції метро Деміївська то пішли до нотаріуса де я підписав документи суть та зміст яких я не розумів, але назва Фопп Груп мені запам'яталась. Після підписання документів ми вийшли від нотаріуса та я отримав винагороду в розмірі 200 грн. Більше ОСОБА_7 та ОСОБА_8 я не бачив. Де знаходяться статутні документи та печатка ТОВ Фопп Групп мені не відомо. Дане підприємство зареєстрував на своє ім'я без мети введення будь-якої діяльності, а з метою отримання грошової винагороди. Жодного відношення до реєстрації та введення фінансово-господарської діяльності ТОВ Фопп Групп я не маю. Хто здійснював діяльність даного підприємства від мого імені мені не відомо. Жодних документів фінансово-господарської діяльності ТОВ Фопп Групп я не здійснював. Рахунків в банківських установах не відкривав. Хто є контрагентами ТОВ Фопп Групп мені не відомо. Де знаходиться на обліку ТОВ Фопп Групп та який вид діяльності даного підприємства основний я не знаю. Постановку даного підприємства на податковий облік в органах державної влади не здійснював. Доступу до клієнт-банк ТОВ Фопп Групп я ніколи не мав .

6 січня 2018 року Верховним Судом було прийняте рішення у справі № К/9901/1478/18, в якому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що всі первинні документи контрагента позивача є неналежними, оскільки ці документи підписані особою, яка в межах кримінальної справи повідомила, що ніякого відношення до вказаного підприємства не мала, фінансово-господарською діяльністю не займалась, адміністративно-розпорядчі функції керівника підприємства не виконувала.

23 січня 2018 року у справі № К/9901/436/18 Верховним Судом підтримано схожу позицію і зазначено, що хоча суд і погоджується з тим, що саме по собі порушення кримінальної справи не є беззаперечним доказом нереальності господарських правовідносин, але той факт, що в податкових накладних, прийнятих до обліку міститься прізвище особи, яка в рамках кримінального провадження повідомила про свою непричетність, підлягає врахуванню судом. А тому підписані цієї особою документи не можуть визнаватись належними.

У рішеннях, вказаних вище, суд чомусь трактує наявність протоколу допиту як доведений факт фіктивності господарської діяльності того чи іншого контрагента. Проте така позиція прямо суперечить положенням КАС України, адже частиною 2 статті 90 процесуального кодексу визначено, що жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Та й сам Кримінально-процесуальний кодекс України в статті 95 визначає, що суд може використовувати лише ті показання, які він безпосередньо сприймав особисто під час судового розгляду. І навпаки, судове рішення не може ґрунтуватися на поясненнях, які були надані слідчому та/або прокурору. Тобто показання чи пояснення, надані директором контрагента під час досудового розслідування, мають бути перевірені судом безпосередньо під час розгляду справи.

Крім того, коли у матеріалах адміністративної справи фігурує протокол допиту керівника підприємства-контрагента суду взагалі важко оцінити належність доказу, оскільки оригінал протоколу допиту до суду не може бути поданий, а в матеріалах справи навіть відсутні належним чином завірені його копії. Гуртування судом рішення на підставі таких документів, повністю нівелює принципи правомірності дій платника податків та індивідуальної відповідальності, обов'язковість яких закріплена ще й практикою Європейського суду з прав людини.

Оскільки законодавчо не передбачено обов'язок суду першої інстанції суворо дотримуватись правової позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку про можливість відступлення від даної правової позиції Верховного Суду.

Отже, суд зазначає, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Окрім того, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Суд зауважує, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи відповідача про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат.

Відсутність у розпорядженні відповідача документів суб'єкта господарювання або необізнаність відповідача про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб'єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб'єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 (06.05.2011) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічні висновки відображені і у рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18.01.2018 р. № К/9901/2964/18, № 2а-44807/09/1670.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Викладений висновок підтверджено у рішенні у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у п. 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, прямого впливу на оподаткування організації-заявника це не мало б .

З аналізу викладеного вбачається, що Європейський суд з прав людини чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знайшов своє продовження у праві Європейського Союзу, зокрема у Шостій Директиві від 17.05.1977 №77/388/EU щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту.

Крім того, як вбачається зі змісту Акту перевірки, перевірку позивача проведено на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.06.2017 у справі №757/31136/17-к, винесеної за клопотанням прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва Станкова О.П., в межах кримінального провадження від 12.05.2017 №32017100060000033 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 11-сс/796/4712/2018 скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.06.2017 у справі №757/31136/17-к, винесеної за клопотанням прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва Станкова О.П., в межах кримінального провадження від 12.05.2017 №32017100060000033 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

В силу пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як зазначено у пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника (пункт 86.10 статті 86 ПК України).

У свою чергу, положеннями пункту 86.8 статті 86 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14), від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12).

Відповідно до правової позиції викладеної в постановах Верховного суду України №21-425а 14 від 27.01.15, №826/5689/13 від 09.02.16, № 826/12631/14 від 16.02.16, у разі проведення позапланової перевірки без належних правових підстав, як наслідок така перевірка відсутня як юридичний факт, висновки акту перевірки не повинні оцінюватися судом, а податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.

Отже, визнання незаконною документальної позапланової невиїзної перевірки, проведеної відповідачем, є безумовною підставою для визнання незаконним і прийнятого за результатами такої перевірки податкового повідомлення-рішення.

Крім того, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а також доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень прийнятих 23 січня 2018 року № 0442615147, № 0432615147 та № 0422615147 протиправними та їх скасування, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В силу норми ч. 2 ст. 19 Конституції України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 77, 139, 143, 243-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Теміс Трейд" (03028, м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, буд. 46-а, код ЄДРПОУ 37119490) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення прийняті 23 січня 2018 року Головним управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0442615147, № 0432615147 та № 0422615147.

3. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Теміс Трейд" (03028, м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, буд. 46-а, код ЄДРПОУ 37119490) судові витрати у розмірі 2 930,00 грн. (дві тисячі дев'ятсот тридцять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11 грудня 2018 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа