Рішення

від 29.11.2018 по справі 202/56/18

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/56/18

(2/199/2396/18)

РІШЕННЯ

Іменем України

29.11.2018 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В.,при секретарі Куземі О.Г., за участю представника позивача ОСОБА_1, представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово-комерційна фірма Владо , ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення інфляційних збитків та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів, просив стягнути з них інфляційних втрат від суми боргу та 3% річних за час невиконання судового рішення в сумі 665606,52 грн. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що восени 2007 року між позивачем та ОСОБА_6, яка діяла на підставі довіреності та в інтересах ТОВ ВКФ Владо , було досягнуто домовленості щодо продажу зазначеного підприємства.

14 вересня 2007 року позивачем було передано завдаток розмірі 30000 доларів США для забезпечення в майбутньому договору купівлі-продажу ТОВ ВКФ Владо . Між сторонами було досягнуто домовленості щодо умов договору та його ціни, про вказані умови відповідач власноруч написав розписку від 14.09.2007 року. Інших письмових угод не укладалось.

Однак відповідач не виконала взяті на себе обов'язки та не повернула позивачу суму у розмірі 30000 доларів США, що в еквіваленті на національну грошову одиницю України, на час укладення угоди складало 228300,00 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі та стягнуто солідарно з ТОВ ВКФ Владо , ОСОБА_5, ОСОБА_6 грошову суму у розмірі 228300 грн. та судові витрати по справі.

На теперішній час відносно відповідачів на підставі виконавчого листа № 2-2062/2009 виданого від 11.06.20015 року відкрито виконавче провадження ВП № 55361180 від 11.12.2017 року про стягнення з ТОВ ПКФ Владо , ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 грошову суму у розмірі 228300,00 грн., однак до теперішнього часу відповідачі добровільно не виконали рішення суду.

Позивач просив суд стягнути з відповідачів на свою користь інфляційні витрати за весь час невиконання рішення суду у сумі 610227 грн, 3% річних простроченої суми за весь час невиконання судового рішення, що становить 55379,52 та судові витрати по справі.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилалась на те, що строки пред'явлення виконавчого листа до виконання позивачем пропущено, крім того, просила суд застосувати строки позовної давності.

Представник ТОВ ПКФ Владо у судовому засіданні позов не визнала, оскільки дійсний власник ТОВ придбав корпоративні права у 2016 році, йому невідомо було про вказані зобов'язання, він є добросовісним набувачем, тому не має відношення до боргу.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилась. Про день час та місце судового засідання повідомлялась у встановленому законом порядку.

Дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2009 року по справі №2-2062/09 за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово-комерційна фірма Владо , ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення суми, позов задоволено, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача стягнуто грошову суму 228300,00 грн. та судові витрати по справі. Рішення набрало законної сили.

На теперішній час рішення не виконано ні в добровільному , ні в примусовому порядку, що визнається сторонами та не підлягає доказуванню відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом

Ст. 625 ЦК України закріплено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У постанові Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №918/329/16, викладено правову позицію щодо правової природи нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та обчислення перебігу строку позовної давності в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, зазначено, що правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.2018р. у справі №906/1283/16.

Судами встановлено, що інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 ЦК України, внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу № 910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Таким чином,вимоги про позивача про стягнення з відповідачів на свою користь 3% річних є обґрунтованими.

Проте, ст. 257 ЦК України передбачена загальна позовна давність тривалістю три роки. Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Про порушення свого права позивач дізнався наступного дня після набрання законної сили судовим рішенням, тобто 1 грудня 2009 року, проте до суду з даним позовом звернувся 05 січня 2018 року.

Оскільки стороною заявлено про застосування строку позовної давності, суд вважає за необхідне застосувати загальну позовну давність тривалістю три роки та стягнути з відповідачів на користь позивача 3% річних за період з 05 січня 2015 року по 26 грудня 2017 року за прострочення грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду, в розмірі 20378,00 гривень.

Щодо стягнення інфляційних витрат суд виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України позивачем не надано доказів щодо наявності інфляційних процесів та надання розрахунку індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Таким чином позовні вимоги щодо стягнення індексу інфляції не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Таким чином, з кожного відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 213,13 грн.

Керуючись ст.ст. 12,81,133,144,263-265 ЦПК України, ст.ст.257,598,625 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово-комерційна фірма Владо , ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення інфляційних збитків та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання,- задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово-комерційна фірма Владо ( Дніпровський район місто Підгородне, вулиця Центральна,39, код ЄДРПОУ 13453772), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1,РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_6 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_3) 3% річних за період з 05 січня 2015 року по 26 грудня 2017 року за прострочення грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду, в розмірі 20378,00 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово-комерційна фірма Владо на користь ОСОБА_4 судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 213,13 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 213,13 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 213,13 грн.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги.

Суддя