Постанова

від 11.12.2018 по справі 813/3521/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 грудня 2018 року

справа №813/3521/17

адміністративне провадження №К/9901/64648/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Львівське управління начальника робіт на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2018 року у складі судді Грень Н. М. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів Сеника Р. П., Онишкевича Т.В., Хобор Р. Б. у справі № 813/3521/17 за позовом Державного підприємства Львівське управління начальника робіт до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

09 жовтня 2017 року Державне підприємство Львівське управління начальника робіт (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31 березня 2017 року № 0004241401, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за податковими зобов'язаннями у розмірі 154 317 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 25 799 грн, № 0004251401, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими зобов'язаннями у розмірі 2 472 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 618 грн, № 0004261401, яким платнику податків зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2016 року на 3 072 грн, № 0004271401, яким до Підприємства застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 020 грн та № 0004281401, яким до платника податків застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття.

19 червня 2018 року рішенням Львівського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав правомірності спірних податкових повідомлень-рішень.

22 жовтня 2018 року позивачем до Верховного Суду подано касаційну скаргу, в якій він, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме вимог статті 70, 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

27 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за наслідком усунення позивачем недоліків касаційної скарги в установлені судом строки та витребувано з Львівського окружного адміністративного суду справу № 813/3521/17.

Відзив відповідача на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.

06 грудня 2018 року справа № 813/3521/17 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оспорювані судові рішення відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що у лютому 2017 року податковим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку Підприємства з питань дотримання, зокрема, валютного законодавства за період з 01 січня 2014 року по 05 лютого 2017 року, за результатами якої складено акт від 17 лютого 2017 року № 100/13-01-14-01/22995851 (далі - акт перевірки).

31 березня 2017 року заступником начальника податкового органу на підставі акта перевірки, згідно з підпунктами 54.3.2 та 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято спірні податкові повідомлення рішення.

Касаційна скарга позивача підлягає перегляду в межах доводів та вимог відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

У касаційній скарзі безпідставність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень обґрунтовується позивачем посиланням на дві групи доводів, а саме неприйняття податковим органом первинних документів на підтвердження факту понесення витрат, а також помилкового висновку про неподання до податкового органу ліквідаційної декларації з податку на додану вартість та ліквідаційного фінансового звіту.

Щодо ненадання первинних документів під час перевірки

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт ненадання первинних документів під час проведення перевірки став підставою прийняття податкових повідомлень-рішень № 0004241401 та № 0004281401.

Касаційна скарга, хоча і містить вимоги про визнання неправомірними всіх спірних податкових повідомлень-рішень, проте фактично доводиться протиправність лише № 0004241401 та наводяться аргументи щодо правомірного формування витрат Підприємством у 2014-2016 роках.

Податковим повідомленням-рішенням № 0004241401 за порушення вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статі 134 Податкового кодексу України платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за податковими зобов'язаннями у розмірі 154 317 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 25 799 грн.

Склад податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття податкового повідомлення-рішення № 0004241401, доводиться податковим органом на підставі того, що як під час перевірки, так і після її завершення платником податків не надано первинних документів податкового та бухгалтерського обліку на підтвердження факту понесення витрат у 2014 році на загальну суму 458 415 грн та у 2015-2016 роках на загальну суму 737 094 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року Підприємством задекларовано податок на прибуток в сумі 0 грн.

Перевіркою повноти визначення декларування та своєчасності сплати податку на прибуток за період з 01 січня 2014 по 31 грудня 2014 року встановлено його заниження на сумі 82 515 грн (18% від суми 458 415 грн).

Проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року, яким задекларовано збиток Підприємства в сумі 338 193 грн встановлено заниження задекларованих позивачем показників у рядку 02 Декларацій "Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (+,-)" на суму 737 094 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на вимогу податкового органу від 09 лютого 2017 року №937/7/13-01-14-01/14 позивачем не надано підтверджуючих первинних документів щодо формування собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), інших операційних, інших витрат, регістрів бухгалтерського обліку за період 2014-2016 років, не долучені вони й до матеріалів справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України встановлено обов'язок платника податків забезпечити зберігання первинних документів податкового та бухгалтерського обліку протягом 1095 днів з дня подання податкової звітності для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно зі змістом пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.

З 01 січня 2015 року змінено редакцію статті 139 Податкового кодексу України, водночас на підставі підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, що діє з 01 січня 2015 року) регламентовано, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділ.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996 (далі - Закон № 996).

За змістом статті 8, частин першої та другої статті 9 Закону № 996 бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити.

Верховний Суд зазначає, що витрати для цілей формування витрат мають бути фактично здійснені і підтверджені належними та допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що всупереч вимогам статті 44 Податкового кодексу України первинні документи на підтвердження здійснення належного бухгалтерського обліку господарських операцій не надавалися як під час перевірки, так і після її завершення, відтак Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо безпідставного формування позивачем витрат та правомірності податкового повідомлення-рішення від 31 березня 2017 року № 0004241401.

Посилання позивача у касаційній скарзі на фактичне надання таких документів та безпідставне неврахування їх податковим органом спростовується як наявними матеріалами справи, так і безпосередньо змістом касаційної скарги, в якій Підприємство вказує, що підготовка документів, які були підставою для формування адміністративних витрат та інших витрат потребує значного часу, у зв'язку з чим такі документи будуть представлені безпосередньо до суду.

Факт надання чи ненадання Підприємством декларації з податку на додану вартість та фінансового звіту ліквідаційного до податкового органу, на що посилається позивач у касаційній скарзі не впливає на доведення складу податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття податкового повідомлення-рішення від 31 березня 2017 року № 0004241401.

Верховний Суд погоджується також з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності податкового повідомленням-рішенням № 0004281401, яким за порушення вимог пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510 грн, оскільки склад цього правопорушення доводиться тими ж самими обставинами, що було проаналізовано вище, встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано за наслідком касаційного розгляду.

Правомірність податкових повідомлень-рішень № 0004251401, № 0004261401 та № 0004271401 встановлена судами першої та апеляційної інстанцій за наслідком дослідження обставин, що підтверджують склад правопорушень, покладених в основу прийняття цих рішень, а саме виявлення відхилень між сумами податкових зобов'язання Підприємства та його контрагентів (Приватним підприємством Беркут , Публічним акціонерним товариством Львівобленерго ), що досліджено та підтверджено судами попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги позивача не містять жодних посилань у цій частині. Загалом аргументи скаржника зводяться виключно до непогодження з оцінкою судів попередніх інстанцій встановлених обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, Підприємством не зазначено.

Згідно з частиною другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства львівське управління начальника робіт залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року

у справі № 813/3521/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер