Постанова

від 03.12.2018 по справі 343/936/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 343/936/18

Провадження № 22-ц/4808/177/18

Категорія 41

Головуючий у 1 інстанції Лицур І. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Пнівчук О.В., Ясеновенко Л.В.,

за участю секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду, ухвалене суддею Лицуром І.М. 06 вересня 2018 року в м. Долина по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Громадської організації Автомайдан Долинщини про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною, спростування поширеної недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд із вказаним позовом.

Позовні вимоги мотивував тим, що переглядаючи в мережі Інтернет на сторінці під назвою ГО Авто Майдан , ГО Народна Самооборона м. Долина на відеохостингу YouTubeUa відео ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке опубліковане ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4, він виявив, що даним відео поширюється недостовірна інформація про нього, яка дезінформує громадян стосовно його діяльності як міського голови м. Долина, неправдиво та негативно зображує його як людину та керівника органу місцевого самоврядування, який скоює особливо тяжкі злочини з корисливою метою, внаслідок чого у долинян і не тільки може скластись помилкове і вкрай негативне відношення до нього, що може мати шкідливі наслідки для нього у майбутньому.

Починаючи з 34 сек. і до 58 сек. вказаного відео під час розмови між одним із протестувальників - ОСОБА_3 та начальником Долинського відділення поліції Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_5., ОСОБА_3 було стверджено, що міський голова ОСОБА_2 разом із своєю бандою умисно позбавив життя людину шляхом підпалу, після чого заволодів земельною ділянкою згорілого в автомобілі чоловіка. Даний запис став відомий великій кількості людей, адже на момент перегляду відео позивачем його переглянуло більше півтори тисячі користувачів Інтернету.

Вважає, що своїми діями відповідач порушив його законні права на честь, гідність та позитивну ділову репутацію, ганьбить та принижує їх, дискредитував його ділову репутацію як людини і міського голови та за сумісництвом керівника асоціації Енергоефективні міста України , та завдав йому моральної шкоди.

Просив суд визнати недостовірною дану поширену інформацію; зобов'язати ОСОБА_3 протягом п'яти днів з моменту вступу рішення суду в законну силу спростувати під відеозапис недостовірну інформацію та принести йому особисті вибачення за поширення такої недостовірної інформації зазначеного ним змісту, який надати Громадській організації Автомайдан Долинщини , а також ОСОБА_2; зобов'язати Громадську організацію Автомайдан Долинщини розмістити це спростування в Інтернеті на каналі YouTubeUa на своїй сторінці не пізніше наступного дня після отримання цього спростування, який в подальшому не видаляти. Відеозапис спростування та вибачення розмістити під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_3 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача 20000 грн. моральних збитків та понесені судові витрати.

Рішенням Долинського районного суду від 6 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Не погоджуючись із даним рішенням, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу.

Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи.

На його думку, висновок суду про факт особистого звернення ОСОБА_3 із усною заявою до начальника Долинського ВП з інформацією щодо вчинення злочину не відповідає дійсності, оскільки дана обставина не доводиться ні відеозаписом, ні показаннями свідка ОСОБА_7, ні відзивом на позовну заяву, ні твердженнями ОСОБА_3

Зокрема, у відзиві, який було надано ОСОБА_3 та який наявний в матеріалах справи, останній не заперечує, що він публічно звинуватив ОСОБА_2 у спаленні людини з метою заволодіння його земельною ділянкою, а лише посилається на те, що нібито сам позивач зазначив, що ОСОБА_3 був заявником про вчинення злочину і цю заяву доповів начальнику Долинського відділення поліції.

Також апелянт вважає, що ОСОБА_3 з метою уникнення відповідальності, під час судового засідання змінював свої доводи: то наполягав, що зробив заяву про вчинення злочину, то не пам`ятав змісту розмови, яка відбулась на акції протесту між ним та начальником поліції ОСОБА_5, то розмова була змонтована шляхом накладення звуку на відеоряд або складанням із різних частин запису. А після перегляду в суді відеозапису акції протесту взагалі заявив, що не впевнений, що на ньому зафіксований саме він.

Ці суперечливі доводи відповідача обґрунтовуються виключно його словами і не підтверджені жодними іншими доказами, а також не відображені в оскаржуваному рішенні.

Крім того, апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції наводить доводи ГО Автомайдан Долинщини , які викладені в його відзиві, підписаному уповноваженим від імені громадської організації ОСОБА_8, який не надав суду жодних документів, які б підтверджували його право на представництво ГО Автомайдан Долинщини . Тому посилання суду на даний відзив є помилковим і таким, що не може судом використовуватись як аргументовані доводи відповідача.

Також суд невірно та неповно відобразив фактичні обставини, які встановлені судом, і які вказані в позові та підтверджені доданими доказами.

Так, суд неповно відобразив зміст досліджуваного відеозапису, зокрема, щодо наведених мотивів нібито вчиненого ним злочину. Також без будь-якої мотивації суд не навів в рішенні такого доказу як заява позивача від 05.03.2018 року на адресу начальника Долинського ВП Калуського ГУНП в Івано-Франківській області, в якій він повідомляв про ознайомлення з вищеназваним відеозаписом і просив внести відповідні відомості до ЄРДР про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК України, та провести досудове розслідування.

В рішенні також невірно відображені показання свідка ОСОБА_7, не вказано таку суттєву обставину, яку повідомляли і відповідач ОСОБА_3, і свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про те, що існує багаторічний спір між Долинською міською радою та ними з приводу земельної ділянки.

Вважає, що відповідач за описаних вище обставин мав намір поширити про нього неправдиву інформацію, принизити його, очорнити здобутий позивачем роками наполегливої праці заслужений авторитет.

На підставі наведеного просить рішення Долинського районного суду від 6 вересня 2018 року скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_10 надіслав на електронну адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що межа допустимої критики щодо позивача є значно ширшою, оскільки він керівник органу місцевого самоврядування. Крім того, позивачем не доведено, що фраза: ІНФОРМАЦІЯ_4 стосується саме його, а оскільки він впізнав у ній себе, він цим самим опосередковано зізнався, що причетний до даної ситуації. Просить апеляційну скаргу позивача відхилити.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін.

Представник Громадської організації Автомайдан Долинщини в судове засідання апеляційного суду не з'явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, відповідача ОСОБА_3 та його представника дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_5 року в мережі Інтернет на відеохостингу YouTubeUa було поширено відео ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з 34 сек. і до 58 сек. даного відео один із протестувальників (ОСОБА_3.) в ході розмови з начальником Долинського відділення поліції Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_11 повідомив останньому про те, що два роки тому чоловіка, який мав крайній город, спалили. Спалив ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач зазначив, що вищевказана інформація відносно нього є недостовірна, дезінформує громадян, негативно зображує його перед громадськістю, принижує його честь і гідність. А тому вважає, що дану інформацію слід визнати недостовірною, зобов'язати ОСОБА_3 спростувати її та здійснити вибачення вказаного ним змісту, а Громадську організацію Автомайдан Долинщини розмістити таке спростування в Інтернеті на каналі YouTubeUa на своїй сторінці.

Враховуючи те, що дана інформація була поширена серед необмеженого кола осіб, наведене може негативно вплинути на громадську діяльність позивача, який є міським голово м. Долина, вважає також, що йому було заподіяно моральну шкоду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що поширене ІНФОРМАЦІЯ_5 року на відеохостингу YouTubeUa відео ІНФОРМАЦІЯ_1 за своїм змістом є зверненням з усною завою до представника компетентного державного органу про вчинення злочину. Крім того, таке звернення не може вважатися порушенням прав позивача, оскільки останній, будучи особою, обраною на посаду міського голови м. Долина, свідомо розумів або повинен був розуміти публічність та значимість своєї діяльності, зокрема і те, що за його діями спостерігатимуть більш прискіпливіше і більш критикуватимуть.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

Статтею 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

В той же час, ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

За змістом ст.ст. 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Реалізація такого права і є основною метою звернення за захистом, хоча про можливість вимагати відшкодування завданої поширенням неправдивої інформації, шкоди також стоять ряд питань, які підлягають до з'ясування в судовому засіданні, а саме питання доказів для реалізації права захисту у судовому порядку саме фізичною особою, так як лише людині притаманні почуття, внутрішні переживання, породжені внаслідок приниження чи образи, несправедливих звинувачень або наклепу щодо неї.

Відповідно до положень ст. 277 ЦК України та ст. 12 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, однак позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а суд в свою чергу дає оцінку цим доводам.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Із роз'яснень, викладених в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від №1 від 27.02.2009 року вбачається, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Крім зазначеного, позивач є керівником органу місцевого самоврядування - міським головою м. Долина, а відповідно до п. 21 вищезазначеної Постанови вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Даючи згоду на обрання чи призначення на публічну посаду, особа повинна усвідомлювати, що в силу необхідності дотримання принципів публічності, відкритості та підзвітності влади, що закріплені в статтях 3, 6, 19, 57 Конституції України, її посадова і професійна діяльність буде знаходитися під пильним наглядом суспільства. Межі оцінки і критики вчинків, висловлювань чи бездіяльності публічної особи є значно ширшими, ніж такі межі в оцінці звичайної людини.

Також, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.

У рішенні від 07.02.2012 року Аксель Спрінгер проти Німеччини Європейський Суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується .

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе (рішення у справі Гендісайд проти Сполученого Королівства від 07.12.1976 року).

Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена з явним злим умислом , тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку (рішення Європейського суду з прав людини у справі Лінгенс проти Австрії від 08.07.1986 року).

З огляду на наведені норми національного права, практику Європейського суду з прав людини та матеріали справи апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що інформація, яку просить спростувати позивач, є вираженням суб'єктивної думки відповідача і не є предметом судового захисту в розумінні ст. 277 ЦК України, а суду не було подано належних та допустимих доказів того, що поширенням даної інформації було заподіяно шкоду діловій репутації позивачу та мало інші негативні наслідки.

Також суд вірно відмовив у задоволенні вимог про принесення особистих вибачень за поширення такої інформації та стягнення моральної шкоди, оскільки згідно роз'яснень, викладених в п. 26 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року №1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, так як примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК, а ч. 2 ст. 31 Закону України Про інформацію встановлено, що суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Що стосується вимоги про зобов'язання Громадську організацію Автомайдан Долинщини розмістити спростування поширеної інформації в мережі Інтернеті на каналі YouTubeUa на своїй сторінці, то така є похідною від вимог про визнання поширеної інформації недостовірною та зобов'язання ОСОБА_3 спростувати її, а тому суд вірно відмовив в її задоволенні.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було взято до уваги відповідь на звернення ОСОБА_2 до начальника Долинського ВП Калуського ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_15 №1626 від 05.03.2018 року щодо непричетності сторонніх осіб до загибелі ОСОБА_16 (а.с. 22), то такі не заслуговують на увагу, оскільки даний факт відображено у оскаржуваному рішенні суду (а.с. 89). Крім того, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову.

Що стосується посилань апелянта на те, що відзив ГО Автомайдан Долинщини підписано ОСОБА_8 - особою, повноваження якої не підтверджено належним документом, то такі не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об'єднань ОСОБА_8 являється керівником ГО Автомайдан Долинщини з 02.06.2014 року, а тому уповноважений представляти юридичну особу у відносинах з третіми особами та вчиняти дії від її імені без довіреності.

Посилання на покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про існування багаторічного спору між Долинською міською радою та даними громадянами з приводу земельної ділянки не підтверджують факт порушення прав позивача поширенням спірної інформації.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, а фактично зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду від 06 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 грудня 2018 року.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Пнівчук О.В.

Ясеновенко Л.В.