Рішення

від 12.12.2018 по справі 910/9487/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

12 грудня 2018 року м. Чернігівсправа № 910/9487/18

Суддею Господарського суду Чернігівської області Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Дзюб Г.В., за правилами загального позовного провадження розглянуто справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Велес ,

вул. Куренівська, буд. 29-А, м. Київ, 04073

до відповідача: Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма Платінум ,

вул. І. Мазепи, 66/5, м. Чернігів, Чернігівська область, 14014

предмет спору: про визнання частково недійсним договору

За участю:

від позивача: не прибув

від відповідача: ОСОБА_1 довіреність № 25 від 16.10.2018, представник.

У судовому засіданні 12.12.2018 Господарським судом Чернігівської області на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2018 у справі № 910/9487/18 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Велес до Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма Платінум про визнання недійсними положень пунктів 8.3., 8.4., 8.5., 8.8. розділу 8 договору поставки № 0108/2016 від 01.08.2016, разом з доданими до неї матеріалами, передано за встановленою підсудністю на розгляд Господарському суду Чернігівської області.

27.09.2018, Господарським судом Чернігівської області відкрито провадження у справі № 910/9487/18, розгляд якої ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 17.10.2018, про що винесено ухвалу від 27.09.2018.

17.10.2018, судом, на підставі п. 3 частини 2 статті 183 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) було відкладено підготовче судове засідання на 28.11.2018, враховуючи необхідність отримання інформації про зарахування судового збору за розгляд даного спору до Державного бюджету та беручи до уваги продовження судом процесуальних строків для подання в порядку статтей 165, 178 ГПК України відповідачем відзиву на позов, а позивачем в порядку статтей 166, 184 ГПК України відповіді на відзив, про що винесено ухвалу від 17.10.2018. Вказаною ухвалою суду на підставі частини 3 статті 177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів до 26.12.2018.

За результатами підготовчого засідання 28.11.2018, суд, керуючись п. 3 частини 2 статті 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 12.12.2018, про що виніс ухвалу від 28.11.2018.

Позовні вимоги за даним позовом обґрунтовані дисбалансом між зобов'язаннями постачальника Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма Платінум (надалі - ПП ВКФ Платінум ) та покупця Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Велес (надалі - ТОВ ТД Велес ) за договором поставки від 01.08.2016 за № 0108/2016 (надалі - Договір). Як зазначив позивач у позовній заяві, вказаний правочин укладений ним під впливом помилки, оскільки на момент його укладення він не розумів формулювань, які були включені до договору у запропонованій відповідачем редакції, в частині міри відповідальності позивача як покупця за договором поставки від 01.08.2016 за № 0108/2016 за порушення умов оскаржуваного договору та щодо самого порядку розрахунку за вказаним правочином. З наведених підстав позивач вважає, що договір поставки від 01.08.2016 за № 0108/2016 має бути визнаний судом недійсним в частині пунктів 8.3., 8.4., 8.5., 8.8. розділу 8 договору у відповідності до приписів статті 229 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Відповідач відзивом на позов та повноважний представник відповідача у судовому засіданні 12.12.2018 проти заявленого позову заперечив у повному обсязі, вказавши на безпідставність вимог позивача, що згідно п. 3 статті 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору. Частиною 3 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд. З огляду на приписи частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Згідно приписів статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Як ствердив відповідач, на підставі наведених положень законодавства сторонами були визначені умови (зміст) оскаржуваного договору. Зокрема, виходячи з умов п. 1.2. Договору, сторони встановили, що договір поставки укладається на розсуд сторін. Як зазначено в п. 11.5. Договору, сторони дійшли згоди з усіх істотних умов цього Договору. Відповідач звернув увагу суду, що з огляду на приписи п. 11.13. - Договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології. Тобто, твердження позивача, що він добросовісно помилявся щодо своїх обов'язків за договором є надуманим та не підтверджується жодними доказами. Правові підстави для визнання недійсним спірного Договору в частині п. 8.3., 8.4., 8.5., 8.8. розділу 8, у зв'язку з його укладення позивачем під впливом помилки, як це передбачено статтею 229 ЦК України, - відсутні, відтак заявлений позов не підлягає задоволенню.

Зокрема, відповідач припустив, що даний позов пред'явлений позивачем до суду з метою затягування судового розгляду іншої справи №910/2490/18 за позовом ПП ВКФ Платінум до ТОВ ТД Велес про стягнення з останнього штрафних санкцій (пені), 20% відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі п. 8.3., 8.4., 8.5., 8.8. договору поставки від 01.08.2016 за № 0108/2016, дійсність яких оскаржується ТОВ ТД Велес в межах даної справи.

У підготовчі судові засідання 17.10.2018, 28.11.2018 та судове засідання 12.12.2018 по розгляду справи по суті позивач не прибув, повноважного представника не направив, відповіді на відзив у порядку статтей 166, 184 ГПК України у встановлений судом строк не надав, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надіслав. Як вбачається з матеріалів справи, про дату, час та місце судового засідання позивач був повідомлений належним чином, однак своїми процесуальними правами не скористався.

Частиною 1 статті 202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Пунктом 1 частини 3 зазначеної статті встановлено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Беручи до уваги, що позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, суд вважає, що його неяка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши повноважного представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2016 між ПП ВКФ Платінум (постачальник за договором) та ТОВ ТД Велес (покупець за договором) укладено договір поставки за № 0108/2016, за умовами якого, а саме п. п. 1.1., 1.3., постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару) в асортименті, кількості та цінами, вказаних у видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі прийняти та оплатити вказаний товар. Предметом поставки є товари з найменуванням, зазначеним у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 1.2. сторони погодили, що Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. п. 2.1., 2.3. Договору передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість, ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана постачальником у видатковій накладній, є датою поставки товару постачальником. Місце передання товару встановлюється за домовленістю сторін. Згідно п. 2.4. Договору право власності на поставлені товари переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника за видатковою накладною.

За приписами п. п. 5.1., 5.3. ціни на товари, що постачаються постачальником, є звичайними вільними відпускними та визначаються по взаємному погодженню сторін на кожну окрему партію поставки. Сторони визначають, що ціни на товари, погоджені сторонами, є попередніми і можуть змінюватись постачальником в залежності від показників, які обумовлюють вартість товару (собівартість, витрати) протягом строку дії договору, та які встановлюються на кожну партію окремо. Загальна сума договору розраховується шляхом додавання загальних сум партій товарів, поставлених постачальником на протязі строку дії Договору, згідно видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Порядок розрахунків погоджений сторонами розділом 6 Договору, згідно якого покупець зобов'язаний оплатити постачальнику вартість (ціну) кожної партії товару не пізніше 70 календарних днів з дати поставки товару шляхом безготівкового або готівкового перерахування суми грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п. 6.1.). Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, надійшла на поточний рахунок постачальника (п. 6.4.).

Розділом 8 Договору сторони встановили міру відповідальності за порушення договірних зобов'язань. Так п. 8.3. Договору сторони погодили, що за порушення терміну оплати вартості (ціни) поставленого товару, встановленого п. 6.1. цього Договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення виною стороною грошового зобов'язання, від суми боргу за кожний день прострочки. Пунктом 8.4. Договору встановлено, що в разі прострочення виконання грошових зобов'язань за цим Договором, винна у простроченні виконання такого зобов'язання сторона зобов'язана сплатити на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20% річних від простроченої суми, який (розмір процентів) сторони встановили, керуючись положеннями частини 2 статті 625 ЦК України. Згідно п. 8.5. Договору в разі несвоєчасного прийняття товару, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 1% від вартості несвоєчасно прийнятого товару, в разі прострочення прийняття товару більше ніж на 5 днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно прийнятого товару. У відповідності до п. 8.6. Договору в разі несвоєчасної доставки партії товару замовлених покупцем постачальник несе відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасної доставки партії товару за кожний день прострочення. При цьому, сплата штрафів, пені та відшкодування збитків не позбавляє винну сторону від виконання нею своїх зобов'язань за цим договором (п. 8.7.). Пунктом 8.8. Договору сторони керуючись положеннями статті 259 ЦК України домовились встановити тривалість загальної і спеціальної (для стягнення заборгованості, пені, штрафу, неустойки, відшкодування збитків) позовної давності у 5 років для кожної. Також, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України сторони домовились встановити термін для нарахування пені у 3 роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 11.5. Договору сторони дійшли згоди з усіх його істотних умов, а у п. 11.13. ствердили, що цей Договір укладений при повному розумінні сторонами його умов та термінології. При цьому, з огляду на зміст п. 11.9. Договору недійсність окремих його положень не буде означати недійсності Договору в цілому.

Договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2016 року. Цей договір автоматично пролонгується на повний наступний рік, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку його дії, письмово не попередила другу сторону про наміри припинити дію цього Договору (п.10.1.).

Судом встановлено, що за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором поставки. Відповідно, правовідносини сторін за вказаним Договором врегульовуються нормами глави 54 Купівля-продаж ЦК України, зокрема § 3 Поставка.

Спірний Договір поставки, положення якого оскаржуються в межах даної справи, є діючим, виходячи із порядку його автоматичної пролонгації, погодженої сторонами, та беручи до уваги відсутність належних доказів на підтвердження вжиття однією із сторін Договору заходів щодо припинення його дії в порядку, узгодженому п. 10.1..

Обґрунтовуючи заявлений позов позивач у позовній заяві вказав, що Договір укладений ним під впливом помилки при нерозумінні його положень в частині міри відповідальності за порушення договірних зобов'язань та в частині проведення розрахунків. Запропонована відповідачем редакція Договору, що в подальшому була ним погоджена, виходячи з пояснень позивача, значно розширила його відповідальність як сторони за Договором (покупця) та збільшило його договірні зобов'язання перед відповідачем (постачальником) порівняно з договірними зобов'язаннями відповідача (постачальника) перед ним. Як вважає позивач, зміст п. п. 8.3., 8.4., 8.5., 8.8. Договору створюють дисбаланс між обов'язками покупця та постачальника та є несправедливими по відношенню до покупця як сторони за договором.

Як ствердив позивач, він добросовісно помилявся щодо порядку проведення розрахунків, щодо своїх обов'язків за Договором та міри відповідальності при порушені договірних зобов'язань, відтак спірний Договір в частині п. 8.3., 8.4., 8.5., 8.8. має бути визнаний недійсним на підставі статті 229 ЦК України як такий, що вчинений ним під впливом помилки.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частинами 1, 2, 3, 5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними встановлено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презумується.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок доказування і подання доказів встановлено статтею 74 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 ГПК України).

У відповідності до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтею 78 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно статті 79 даного Кодексу достатніми доказами є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи зі змісту статтей 13, 74 ГПК України та статті 204 ЦК України обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, що має істотне значення. При цьому, в разі якщо сторона спірного правочину до та на момент вчинення цього правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, - це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК України.

До загальних засад цивільного законодавства, зокрема, належить свобода договору (п. 3 частини 1 статті 3 ЦК України).

У пункті 3 частини 1 статті 3, статті 6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але які відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У відповідності до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Пунктом 1.2. спірного Договору встановлено, що договір поставки укладається на розсуд сторін. Згідно п. 11.5. цього Договору сторони дійшли згоди з усіх його істотних умов. Відповідно до п. 11.13. сторони вказали, що договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології.

Як встановлено судом, доводи позивача про те, що на момент укладення спірного правочину він не розумів його положень та добросовісно помилявся відносно порядку оплати вартості поставленого товару та міри відповідальності внаслідок порушення ним грошових зобов'язань перед відповідачем, - не ґрунтуються на жодних доказах. При цьому, з огляду на зміст п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Виходячи зі змісту оскаржуваного Договору, порядок розрахунків сторін врегульовано розділом 6 договору Порядок розрахунків згідно якого, а саме п. 6.1., покупець зобов'язаний оплатити постачальнику вартість (ціну) кожної партії товару не пізніше 70 календарних днів з дати поставки товару, шляхом безготівкового або готівкового перерахування суми грошових коштів на банківській рахунок постачальника. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, надійшла на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 7.2.4. Договору, на який посилався позивач у позовній заяві, передбачено його обов'язки як сторони за договором, зокрема, в частині проведення звірки взаєморозрахунків з відповідачем та складанні відповідного акта за результатами проведеної звірки. Зазначений пункт Договору не передбачає іншого порядку розрахунків за поставлений товар ніж той, що погоджений сторонами п. 6.1.

Проаналізувавши умови даного Договору суд дійшов висновку, що зміст його пунктів 8.3., 8.4., 8.5., 8.8. розділу 8 відповідає положенням ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом частини 2 статті 217, частини 1 статті 230 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню як форми неустойки.

Частиною 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). За змістом частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

За приписами статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за яких сплачується пеня.

Так, пунктом 8.3. Договору, що оскаржується позивачем, сторони на власний розсуд у відповідності до положень § 1 та § 2 глави 49 ЦК України погодили, що виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого товару забезпечується неустойкою (пенею) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період порушення винною стороною грошового зобов'язання, від суми боргу за кожний день прострочки.

Пунктом 8.5. Договору сторони, керуючись наведеними нормами, на власний розсуд встановили, що виконання зобов'язання зі своєчасного прийняття поставленого товару забезпечується неустойкою (штрафом), що розраховується у відсотковому відношенні до вартості несвоєчасно прийнятого товару, розмір неутойки (штрафу) залежить від кількості днів прострочення, а саме у розмірі 1% у разі прострочення прийняття товару до 5 днів та у розмірі 5% у разі прострочення понад 5-ть днів.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом чи договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, однак законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. При цьому, його перебіг починається з дня, наступного за днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого періоду не може бути змінено за згодою сторін (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства за порушення грошових зобов'язань ).

Так, пунктом 8.8. Договору, що оскаржується позивачем, сторони виходячи з принципу свободи договору погодили більш тривалий строк для нарахування пені - три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що узгоджується зі змістом частини 6 статті 232 ГК України.

Вказаним пунктом Договору сторони збільшили тривалість позовної давності як загальної так і спеціальної (в тому числі щодо стягнення заборгованості, пені, штрафу, неустойки, відшкодування збитків) - у 5 років для кожної, що узгоджується з вимогами частини 1 статті 259 ЦК України за приписами якої позовна давність може бути збільшена за домовленістю сторін.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суму, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом чи договором.

Укладаючи договір на власний розсуд, сторони скористались правом на зміну процентної ставки, встановленої законом, та пунктом 8.4 Договору, що також оскаржується позивачем, збільшили розмір процентів у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, встановивши його на рівні 20%, що узгоджується з приписами частини 2 статті 625 ЦК України та принципом свободи договору.

Відповідно до статей 42 та 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків у результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Позивач під час здійснення своєї господарської діяльності, зокрема під час укладення оскаржуваного Договору із відповідачем, повинен був допускати можливість настання несприятливих фінансових наслідків, отже, вступаючи у договірні відносини з відповідачем, не був позбавлений можливості провести комерційний розрахунок та визначити власний комерційний ризик.

Доводи позивача про укладення оскаржуваного Договору під впливом помилки, при нерозумінні змісту положень Договору в частині порядку розрахунку за поставлений товар та міри відповідальності за порушення договірних зобов'язань судом відхилено як такі, що не підтверджуються належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами у розумінні статтей 76-79 ГПК України. При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що з огляду на позицію Верховного Суду України (п. 19 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9), помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, оскільки обставини, які в силу вимог статті 229 ЦК України є підставами для визнання недійсними пунктів 8.3., 8.4., 8.5., 8.8. Договору поставки судом не встановлено, а позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що спірний Договір був укладений під впливом помилки, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.

Згідно частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що заявлений позов не підлягає задоволенню, судові витрати по сплаті судового збору, що були понесені при поданні позову, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 42, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 202, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Велес (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 29-А, код ЄДРПОУ 31611804) до Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма Платінум (14014, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. І. Мазепи, 66/5, код ЄДРПОУ 37022077) про визнання частково недійсним договору поставки від 01.08.2016 за № 0108/2016, - відмовити в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 ГПК України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному статтею 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України.

Повне судове рішення складено 12.12.2018.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко