Постанова

від 12.12.2018 по справі 826/20366/13-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/20366/13-а Суддя першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Флексо Прінт Плюс на прийняте у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Флексо Прінт Плюс до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Флексо Прінт Плюс (далі - Позивач, ТОВ Флексо Прінт Плюс ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, у подальшому заміненого на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Солом'янському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.12.2013 року №0008502207 та №0008512207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2014 року, залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.08.2015 року, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду України від 14.03.2017 року заяву ДПІ у Солом'янському районі задоволено частково - рішення судів попередніх інстанцій скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що судами не було досліджено і не надано відповідної юридичної оцінки тому, чи можуть господарські операції з придбання товару бути дійсними і такими, з настанням яких виникають податкові зобов'язання, у разі, коли за вироком суду в одного з учасників такої операції встановлені ознаки фіктивності, що викликають сумніви у легітимності такого суб'єкта господарювання. Крім того, суд підкреслив, що поверховість, неповнота та підхід до дослідження обставин справи, що спричинили поспішний висновок про реальність та товарність господарських операцій з ТОВ Броксид , вимагають повторного та більше ретельного дослідження господарських операцій ТОВ Флекс Прінт Плюс з ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наявні у матеріалах справи первинні документи не містять безумовних доказів реальності господарських операцій між ТОВ Флекс Прінт Плюс та ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, а вироком суду підтверджений статус фіктивності ТОВ Броксид , що дає підстави для висновку про неможливість формування даних податкового обліку за наслідками умовного виконання договірних зобов'язань з вказаними контрагентами.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що правомірність формування податкового кредиту підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а невиконання контрагентами обов'язку зі сплати податку не має мати негативних наслідком для іншого суб'єкта господарювання. На переконання Апелянта, сам по собі вирок Дарницького районного суду міста Києва, яким встановлено створення ТОВ Броксид з метою прикриття незаконної діяльності, не є доказом безтоварності господарської операції з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.12.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі просила відмовити в її задоволенні та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування своєї позиції зазначала, що, по-перше, у ході перевірки були встановлені обставини відсутності ряду первинних документів, які є обов'язковими за умовами укладених ТОВ Флексо Прінт Плюс з контрагентами договорів, по-друге, вироком суду, який набрав законної сили, встановлено фіктивність ТОВ Броксид , а відтак в силу вимог чинного законодавства та позиції Верховного Судку України, господарські операції з таким суб'єктом господарювання перебувають поза межами правового поля і не дають право на формування даних податкового обліку.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у жовтні - листопаді 2013 року працівниками ДПІ у Солом'янському районі на підставі повідомлення від 07.10.2013 року №125/26-58-22-04, наказу від 07.10.2013 року №615, направлень від 29.10.2013 року №№ 652/26-58-22-07, 653/26-58-22-07, 654/26-58-22-07, 655/26-58-22-07, 656/26-58-22-07, 657/26-58-22-07, проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Флексо Прінт Плюс з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.

У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема:

- пп. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 533 963,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, п. 9.1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні в результаті чого завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на суму 81 756,00 грн.

Результати перевірки зафіксовані в акті від 25.11.2013 року №2434/26-58-22-07-17/33343497 (т. 1 а.с. 10-49).

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 11.12.2013 року винесені податкові повідомлення-рішення:

- форми Р № 0008502207, яким Позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 633 485,00 грн., у тому числі за основним платежем - 533 963,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 99 522,00 грн. (т. 1 а.с. 8);

- форми В4 № 0008512207, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року на 81 756,00 грн. (т. 1 а.с. 9).

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних актів індивідуальної дії, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ Флексо Прінт Плюс (Покупець) та ФОП ОСОБА_5 (Постачальник) укладено договори №01/03 від 01.03.2011 року (далі - Договір №01/03) та №14/02/11 від 14.02.2011 рок (далі - Договір №14/02/11) (т. 1 а.с. 107-112).

За умовами п. 1.1, п. 2.1 - п. 2.4, п. 3.1 Договорів, які за своїм змістом окремі ціни (п. 2.3), є ідентичними, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти і оплатити Продукцію (папір самоклеючий ЕКО формату 250 мм) на умовах даного договору. Ціни на Продукцію вказуються у видаткових накладних. Основою для оплати Продукції є рахунки-фактури Постачальника, що оформлюються при кожному відвантаженні Продукції. Покупець здійснює оплату за Продукцію протягом 60 календарних днів після отримання партії Продукції. Постачальник зобов'язується передати Покупцю Продукцію в строк встановлений та погоджений Сторонами в Заявці але не більше 30 календарних дня.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань Позивачем надано копії видаткових накладних та банківських виписок (т. 1 а.с. 168, 169, 176, 177).

Крім того, між ТОВ Флексо Прінт Плюс (Покупець) та ФОП ОСОБА_8 (Постачальник) укладено договір №04/10/10-01 від 04.10.2010 року (далі - Договір №04/10/10-01) (т. 1 а.с. 113-115).

У відповідності до п. 1.1, п. 2.1 - п. 2.4 Договору №04/10/10-01 на його умовах Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти і оплатити Продукцію (папір самоклеючий ЕКО формату 250 мм) на умовах даного договору. Ціни на Продукцію вказуються у видаткових накладних. Основою для оплати Продукції є рахунки-фактури Постачальника, що оформлюються при кожному відвантаженні Продукції. Загальну суму цього Договору складає сума 260000,00 грн. (двісті шістдесят тисяч) грн. 00 коп. Покупець здійснює оплату за Продукцію протягом 40 календарних днів після отримання партії Продукції. Постачальник зобов'язується передати Покупцю Продукцію в строк встановлений та погоджений Сторонами в Заявці але не більше 30 календарних дня.

На підтвердження виконання умов згаданого Договору Позивачем надано копії видаткової накладної та банківської виписки (т. 1 а.с. 163, 164, 180).

Крім іншого, між ТОВ Флексо Прінт Плюс (Покупець) та ФОП ОСОБА_6 (Постачальник) укладено договір №10/10-01 від 01.10.2010 року (далі - Договір №10/10-01) (т. 1 а.с. 116-118), за умовами п. 1.1, п. 2.1 - п. 2.4 якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти і оплатити Продукцію (папір самоклеючий ЕКО формату 250 мм) на умовах даного договору. Ціни на Продукцію вказуються у видаткових накладних. Основою для оплати Продукції є рахунки-фактури Постачальника, що оформлюються при кожному відвантаженні Продукції. Загальну суму цього Договору складає сума 260000,00 грн. (двісті шістдесят тисяч) грн. 00 коп. Покупець здійснює оплату за Продукцію протягом 40 календарних днів після отримання партії Продукції. Постачальник зобов'язується передати Покупцю Продукцію в строк встановлений та погоджений Сторонами в Заявці але не більше 30 календарних дня.

На підтвердження виконання умов Договору №10/10-01 Позивачем надано копію видаткової накладної та банківської виписки (т. 1 а.с. 164, 165, 166, 181).

Також судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ Флексо Прінт Плюс (Покупець) та ФОП ОСОБА_7 (Постачальник) укладено договір №1 від 01.11.2010 року (далі - Договір №1) (т. 1 а.с. 119-121), умови якого, викладені у п. 1.1, п. 2.1 - п. 2.4, передбачають, що Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти і оплатити Продукцію (папір самоклеючий ЕКО формату 250 мм) на умовах даного договору. Ціни на Продукцію вказуються у видаткових накладних. Основою для оплати Продукції є рахунки-фактури Постачальника, що оформлюються при кожному відвантаженні Продукції. Загальну суму цього Договору складає сума 495000,00 грн. (Чотириста дев'яносто п'ять тисяч грн. 00 коп.). Покупець здійснює оплату за Продукцію протягом 30 календарних днів після отримання партії Продукції. Постачальник зобов'язується передати Покупцю Продукцію в строк встановлений та погоджений Сторонами в Заявці але не більше 30 календарних дня.

В обґрунтування виконання договірних зобов'язань ТОВ Флексо Прінт Плюс надано копії видаткової накладної та банківської виписки (т. 1 а.с. 167, 179).

Поряд з викладеним, суд першої інстанції встановив, що між Позивачем (Покупець) та ФОП ОСОБА_4 (Постачальник) укладені договори №2 від 01.08.2010 року (далі - Договір №2) та №24.01.11 від 24.01.2011 року (далі - Договір №24.01.11) (т. 1 а.с. 170-175).

Відповідно до п. 1.1, п. 2.1 - п. 2.4, п. 3.1 згаданих Договорів, на умовах даного договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти і оплатити Продукцію (папір самоклеючий ЕКО формату 250 мм) на умовах даного договору. Ціни на Продукцію вказуються у видаткових накладних. Основою для оплати Продукції є рахунки-фактури Постачальника, що оформлюються при кожному відвантаженні Продукції. Загальну суму цього Договору складає сума 300184,43 грн. (Триста тисяч сто вісімдесят чотири 43 коп.) (п. 2.3 Договору №2). Загальну суму цього Договору складає сума 243516,00 грн. (Двісті сорок три тисячі п'ятсот шістнадцять грн. 00 коп.) (п. 2.3 Договору №24.01.11). Покупець здійснює оплату за Продукцію протягом 60 календарних днів після отримання партії Продукції. Постачальник зобов'язується передати Покупцю Продукцію в строк встановлений та погоджений Сторонами в Заявці але не більше 30 календарних дня.

Факт виконання господарських зобов'язань між контрагентами, на думку Позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних та банківськиї виписок (т. 1 а.с. 161, 162, 169, 178, 182).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження виконання умов договору між ТОВ Броксид та ТОВ Флексо Прінт Плюс , останнім надано копії видаткових накладних та банківських виписок (т. 1 а.с. 146 - 159).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо безтоварності укладених між контрагентами Договору та дефектності первинних документів, а також відомостей, викладених у вироку Дарницького районного суду міста Києва від 01.02.2013 року у справі №2602/4305/12, який набрав законної сили 27.03.2013 року (т. 2 а.с. 230-237), суд першої інстанції прийшов до висновку, що матеріалами справи не підтверджується реальність виконання договірних зобов'язань, оскільки, по-перше, останні не містять обов'язкових визначених сторонами первинних документів, по-друге, господарські відносини з ТОВ Броксид перебували поза межами правового поля з огляду на фіктивний характер даного суб'єкта господарювання.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, всупереч зазначеним вище вимогам закону та Положення, Позивачем не було надано належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8 та ТОВ Броксид , які б давали право на формування податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських відносин з вказаними контрагентами, оскільки на підтвердження виконання умов договорів ТОВ Флеско Принт Плюс не було додано рахунки-фактури та заявки, які визнані обов'язковими первинними документами згідно укладених з фізичними особами-підприємцями договорів.

Крім того, зміст видаткових накладних, нібито підписаних від імені працівників Позивача, унеможливлює ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. На підтвердження даних обставин судова колегія вважає за необхідне зазначити й таке.

Відповідно до п. 1 затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.06.1996 року №293/1318 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, яка була чинною на момент укладення договорів, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Згідно з п. 5 вказаної Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Приписи п. 9 Інструкції визначають, що особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.

За правилами абз. 2 п. 14 Інструкції відпуск фізичною особою - підприємцем підприємству цінностей, розрахунки за які проводяться у безготівковій формі, а також таких, що передаються безоплатно або за товарообмінними операціями, здійснюється за умови подання підприємцю довіреності підприємства.

Водночас Позивачем не було надано доказів виписування довіреностей на отримання товару від ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8 та ТОВ Броксид , зокрема, копії журналу реєстрації довіреностей, що, у свою чергу, ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій.

Крім того, матеріалами справи жодним чином не підтверджується підтверджують рух товару, отриманого на папері від вказаних контрагентів.

З огляду на викладене судова колегія критично оцінює наявні у матеріалах справи докази використання Позивачем у власній господарській діяльності отриманих від ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8 та ТОВ Броксид товарів, оскільки ними не підтверджується використання саме придбаних у вказаних контрагентів матеріальних цінностей.

Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

При цьому, судом першої інстанції було вірно враховано, що зі змісту наявного у матеріалах справи вироку Дарницького районного суду міста Києва від 11.02.2013 року у справі №2602/4305/12 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 366 КК України вбачається, що створення підсудним 03.06.2011 року ТОВ Броксид дозволило невстановленим слідством особами здійснювати незаконну діяльність з метою ухилення від сплати податків, у свою чергу свідчить про неправомірність формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками взаємовідносин Позивача з ТОВ Броксид .

Крім того, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між ТОВ Флексо Прінт Плюс та ТОВ Броксид були спрямовані на ухилення від сплати податків.

При цьому, колегією суддів враховується, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

У контексті наведених обставин колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду України від 26.01.2016 року у справі № 21-4781а15 та у подальшому підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2018 року у справі №826/6986/14, від 18.04.2018 року у справі №2а/0470/14206/12, від 08.05.2018 року у справі №802/3954/15-а, від 15.05.2018 року у справі №815/5318/17, від 15.05.2018 року у справі №826/10170/17.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість твердження суду першої інстанції про те, що надані Позивачем докази є неналежними та такими, що не підтверджують факт придбання товарів у вказаних контрагентів.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Відтак, обґрунтована Відповідачем та встановлена судом першої інстанції, однак не спростована Апелянтом юридична дефектність первинних документів, зокрема, Договору, актів приймання наданих послуг, свідчить, на думку колегії суддів, про безтоварний та фіктивний характер укладеного між контрагентами правочину.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , (далі - Закон про ОПП), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про ОПП до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням тощо.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Разом з тим, і приписи пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про ОПП, і положення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначають, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.1.7. ст. 1 Закону про ПДВ, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону про ПДВ, п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закон про ПДВ, п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону про ПДВ та п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З наведеного вбачається, що в силу положень пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 та п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування валових витрат та податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагентів товарів, а також встановлену невідповідність первинних документів вимогам чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у ТОВ Флексо Принт Плюс правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат за наслідкам відносин з ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8 та ТОВ Броксид .

Судова колегія погоджується з посиланням Апелянта на те, що встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ Флексо Принт Плюс , однак, відсутність ознак реальності господарських операцій, встановлена вище дефектність первинних документів та їх підписання від імені особи, щодо якої встановлено, у тому числі вироком суду, факт створення ТОВ Броксид з метою державної реєстрації фіктивного суб'єкта господарювання не може бути підставою для формування даних податкового обліку.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Флексо Прінт Плюс - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено 12 грудня 2018 року.

v