Ухвала

від 24.01.2019 по справі 826/20366/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 січня 2019 року

Київ

справа №826/20366/13-а

касаційне провадження №К/9901/1551/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Флексо Прінт Плюс на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 у справі №826/20366/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Флексо Прінт Плюс до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Флексо Прінт Плюс звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м Києві, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.12.2013 № 0008502207, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 633485грн., в тому числі за основним платежем 533963грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 99522грн.; від 11.12.2013 № 0008512207, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 81756грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю Флексо Прінт Плюс 11.01.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018, прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права. Вказує на неповне з'ясування судами попередніх інстанції обставин справи щодо господарських операцій позивача з його контрагентами.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа Зубац проти Хорватії (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі Леваж Престасьон Сервіс проти Франції , п. 45; згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 37; та Козліца проти Хорватії (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також Шамоян проти Вірменії (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 36; згадане вище рішення у справі Козліца проти Хорватії , п. 33; згадане вище рішення у справі Булфрахт Лтд проти Хорватії , п. 34, Добріч проти Сербії (Dobriж ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та Йовановіч проти Сербії (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі Добріч проти Сербії , п. 54).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 921 гривень (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік ).

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №826/20366/13-а є вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 11.12.2013 №0008502207, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 633485грн., в тому числі за основним платежем 533963грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 99522грн.; від 11.12.2013 № 0008512207, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 81756грн.

Верховним Судом установлено, що сума кожного окремо з оспорюваних у даній справі рішень суб'єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дає підстави дійти висновку про віднесення цієї справи до категорії справ незначної складності.

Судами першої та апеляційної інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські відносини з ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9 та ТОВ Броксид за наслідками, яких ТОВ Флексо Прінт Плюс сформувало податковий облік. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції носять безтоварний характер. Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на тому, що позивачем не було надано суду належним чином оформлених первинних документів, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9 та давали право на формування податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських відносин з вказаними контрагентами, зокрема, не додано рахунки-фактури та заявки, які визнані обов'язковими первинними документами згідно укладених з фізичними особами-підприємцями договорів; зміст видаткових накладних, нібито підписаних від імені працівників позивача, унеможливлює ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; не надано доказів виписування довіреностей на отримання товару від ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, зокрема, копії журналу реєстрації довіреностей, що, у свою чергу, ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій. Матеріалами справи жодним чином не підтверджується фактичний рух товару. Щодо господарських відносин між позивачем та ТОВ Броксид судами встановлено, що зі змісту вироку Дарницького районного суду міста Києва від 11.02.2013 року у справі №2602/4305/12 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 366 КК України вбачається, що створення підсудним 03.06.2011 року ТОВ Броксид дозволило невстановленим слідством особами здійснювати незаконну діяльність з метою ухилення від сплати податків, у свою чергу свідчить про неправомірність формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками взаємовідносин Позивача з ТОВ Броксид . Таким чином, первинні документи виписані від імені ТОВ Броксид не є належними звітними документами, а тому формування податкового обліку на підставі таких документів є неправомірним. Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

За встановлених вище обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність намірів створення реальних правових наслідків за результатами спірних господарських операцій.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2018 у справі щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

1.Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Флексо Прінт Плюс у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 у справі №826/20366/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Флексо Прінт Плюс до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк