Постанова

від 11.12.2018 по справі 29/25

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 грудня 2018 року

справа №29/25

адміністративне провадження №К/9901/29110/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Господарського суду міста Києва у складі судді Стасюк С.В. від 24 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року у складі суддів Губської Л.В., Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М. у справі №29/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Маяк до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

14 грудня 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Маяк (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення податкового органу від 08 грудня 2004 року № 0000512320/3 в частині донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств та застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 1 051 380 (один мільйон п'ятдесят одна тисяча триста вісімдесят) грн. 00 коп., з мотивів безпідставності його прийняття.

Постановою Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року, позов Товариства задоволений повністю, визнане недійсним податкове повідомлення-рішення від 08 грудня 2004 року № 0000512320/3, видане Державною податковою інспекцією в Оболонському районі м. Києва в частині донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств та застосування штрафних санкцій на загальну суму 1 051 380 (один мільйон п'ятдесят одна тисяча триста вісімдесят) грн. 00 коп.

Ухвалюючи судові рішення у справі суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що факти порушення податкового законодавства з боку позивача щодо заниження податку та прибуток не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, і як наслідок, штрафні санкції за цими епізодами застосовані відповідачем відносно позивача безпідставно.

27 лютого 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме пунктів 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 16.2 статті 16 Закону України Про оподаткування прибутку підприємства від 22 травня 1997 року №283/97-ВР, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи шляхом відтворення частини акту перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

22 травня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалах цього суду від 27 лютого 2017року, від 20 квітня 2017 року, справа із суду першої інстанції не була витребувана.

Товариством заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу до Суду не надавались, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.

26 лютого 2018 року матеріали касаційної скарги К/9901/29110/18 передані до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року матеріали касаційної скарги К/9901/29110/18 прийняти до свого провадження та витребувано справу №29/25 з Господарського суду міста Києва.

14 березня 2018 року справа №29/25 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 30683443, перебуває на податковому обліку з 14 грудня 1999 року.

Податковим органом у березні-червні проведено планову документальну перевірку дотримання податкового та валютного законодавства Товариством за період з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2003 року, результати якої викладені в акті перевірки від 16 червня 2004 року №860-23-202-30683443 (далі - акт перевірки).

Керівником податкового органу 08 грудня 2004 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0000512320/3 згідно з підпунктом б пункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами від 21 грудня 2000 року №2181-3 (далі Закон України 2181), яким Товариству збільшено суму податкового зобов'язання на 742230 грн. за порушення підпунктів 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 , пункту 16.2 статті 16 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 22 травня 1997 року №283/97 та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 309150 грн. на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181.

Суди попередніх інстанцій установили, що податковим органом встановлено чотири різновиди правопорушень, які обумовили збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток, в розрізі цих самих порушень податковим органом наведені доводи касаційної скарги.

Щодо заниження валового доходу за 2003 рік, внаслідок не включення до його складу вартості безоплатно отриманих послуг оренди вантажних автомобілів від фізичних осіб у розмірі 2,4 грн., у тому числі за другий квартал 2003 року - 0,9 тис. грн., за третій квартал - 0,9 тис. грн., за 4 квартал 2003 року - 0,6 тис. грн., в порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій встановили, укладення та виконання між Товариством та громадянином ОСОБА_1 договору оренди № 4 від 02 січня 2003 року, відповідно до умов якого товариство орендувало вантажний автомобіль Мерседес-Бенц 412 Д, державний номер НОМЕР_1, вартість оренди 100 грн. в місяць без ПДВ. Тимчасове користування автомобіля встановлено судами на підставі актів приймання-передачі автотранспорту від 02 лютого 2003 року, від 01 жовтня 2003 року.

Також встановлено укладення та виконання Товариством з громадянином ОСОБА_2 договору оренди № 5 від 02 січня 2003 року, відповідно до умов якого Товариство орендувало вантажний автомобіль Мерседес-Бенц 817, державний номер НОМЕР_2, вартість оренди 200 грн. в місяць без ПДВ, що підтверджено актом приймання - передачі автотранспорту від 02 січня 2003 року.

За висновком податкового органу встановлення під час перевірки факту того, що орендна плата за користування автотранспортом по цим договорам оренди не нараховувалась і не сплачувалась доводить отримання безоплатних послуг.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що отримані послуги з оренди автотранспортних засобів за договором оренди № 4 від 02 січня 2003 року та договором оренди № 5 від 02 січня 2003 року жодним чином не підпадають під визначення безоплатно отриманих послуг, оскільки здійснювалися за договорами оренди, укладеними на відплатній основі. Підстави для віднесення сум орендної плати до валового доходу 2003 року відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств відсутні.

Щодо включення до складу валових витрат 25000 грн. витрат на рекламу, внаслідок відсутності їх зв'язку з господарською діяльністю Товариства, в порушення пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Суди попередніх інстанцій дослідивши акти виконаних робіт, отриманих Товариством від Приватного підприємства Моро Інтернешенел , суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 та Приватної фірми Компроміс , відомостей по рахункам 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками та 685 Розрахунки з іншими кредиторами та Декларацій про прибуток підприємства за період, що перевірявся, наданих Товариством до податкового органу, встановили, що у перевіряємому періоді, позивач відносив до складу валових витрат вартість рекламних послуг.

За результатами дослідження первинних документів судами встановлено, що рекламні заходи здійснювалися позивачем з метою надання третім особам якомога достовірнішої інформації про товари, торгівлю якими здійснює позивач. Такі заходи спрямовані на збільшення товарообігу позивача, розміру його прибутку, а отже безпосередньо відносяться до господарської діяльності позивача.

Суд вважає, що пунктом 5.4 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , положення якого діяли впродовж періоду, за який здійснюється перевірка, встановлені особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат, підпунктом 5.4.4 цього пункту врегульовані витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Під час проведення перевірки та впродовж судових розглядів жодних застережень, щодо порушення наведених норм податковим органом не встановлено та не доведено, що унеможливлює прийняття позиції відповідача про допущення позивачем порушень при формуванні витрат за фактом отримання рекламних послуг.

Суд визнає, що дослідженнями акта перевірки встановлено віднесення витрат на рекламу до витрат пов'язаних з операційною діяльністю відповідно до пунктів 17 та 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248), який є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, підлягало застосуванню за правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), як джерело права підлягає застосуванню до спірних відносин за нормами статті 7 цього кодексу, які діють на час касаційного перегляду.

Відтак, податкове правопорушення податковим органом у цій частині є недоведеним.

Щодо завищення валових витрат на 9,0 тис. грн., податковим органом віднесено включення Товариством до складу валових витрат вартості послуг міжнародного зв'язку , до операцій не пов'язаних з веденням господарської діяльності в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 та підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Податковим органом на підставі рахунків отриманих Товариством від Товариства з обмеженою відповідальністю Укрком та Українсько-германсько-голандсько-датського СП Український мобільний зв'язок , відомостей по рахункам 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками та 685 Розрахунки з іншими кредиторами , Декларацій про прибуток підприємства встановлений факт віднесення до складу валових витрат вартості послуг міжнародного зв'язку.

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій врахували те, що згідно наказів керівника позивача, копії яких наявні в матеріалах справи, телефони підлягають використанню працівниками підприємства тільки у виробничих цілях. Відповідачем не доведено протилежного, тому його висновки про те, що ці витрати не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, ґрунтуються на припущеннях.

Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення Товариством до складу валових витрат вартості послуг міжнародного зв'язку, як різновиду адміністративних витрат в розумінні пункту 18 Положення (стандарту) 16 Витрати , хибними є посилання податкового органу на положення пункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , оскільки ці витрати не належать до потреб, не пов'язаних з веденням господарської діяльності та положення пункту 5.11 цієї статті, за якою установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Щодо взаємовідносин Товариства з Товариством з обмеженою відповідальністю Алко-Лайн (контрагентом позивача).

Судами попередніх інстанцій встановлено укладання та виконання Товариством з Товариством з обмеженою відповідальністю Алко-Лайн договорів купівлі-продажу № 1/02-12 від 02 грудня 2002 року, № 1/03-01 від 03 січня 2003 року, додаткової угоди № 1 від 18 квітня 2003 року до договору купівлі-продажу № 1/03-01 від 03 січня 2003 року, договору купівлі-продажу № 2/02-12 від 20 грудня 2002 року, на виконання яких контрагентом позивача поставлено, а Товариством прийнято та оплачено аудіо-, відеотехніку, комплектуючі до аудіотехніки, побутову техніку та зварювальні апарати напівавтомати в асортименті на загальну суму 3 013 018,34 грн., у тому числі вартість товару складає 2 510 848,61 грн., податок на додану вартість 502 169,73 грн.

Податковий орган правомірність формування позивачем валових витрат за цим різновидом операцій у сумі 2 510 848,61 грн. спростовує посиланням на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2004 року визнано недійсними установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю Алко-Лайн з моменту внесення в державний реєстр, як наслідок, усі первинні документи, видані цим Товариством, за висновком податкового органу також є недійсними.

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій встановили, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 квітня 2004 року скасовано в апеляційному порядку і в подальшому позовну заяву залишено без розгляду, тобто, судового рішення щодо недійсності установчих документів контрагента позивача не існує.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позов у цій частині висновувалися на доведеності поставки контрагентом позивача товару та використанні його Товариством у власній господарській діяльності.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дослідженнями акту перевірки та долученими до матеріалів справи відповідними первинними документами підтверджений рух придбаного позивачем товару.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Доведеність здійснення позивачем господарських операцій, встановлена судами попередніх інстанцій, підтвердження їх реального характеру, вказують на правомірність формування позивачем, валових витрат по факту придбання товару та спростовують висновки податкового органу про податкові правопорушення покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення.

Суд визнає, що відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірних господарських операцій, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року у справі №29/25 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер