Постанова

від 11.12.2018 по справі 809/185/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2018 року

Київ

справа №809/185/15

адміністративне провадження №К/9901/8547/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Селянсько-фермерського господарства Кулеші Михайла Михайловича

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 (головуючий суддя - Рибачук А.І., судді - Багрій В.М., Качмар В.Я.)

у справі № 809/185/15

за позовом Селянсько-фермерського господарства Кулеші Михайла Михайловича

до Державної податкової інспекції у Рогатинському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року Селянсько-фермерське господарство Кулеші М.М. (далі - СФГ Кулеші М.М.) звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рогатинському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ДПІ), в якому просило:

- визнати протиправними дії посадових осіб ДПІ при проведенні перевірки та документуванні її результатів (акт перевірки від 07.10.2014 № 548/220/22172888);

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 27.10.2014 № 0000682200, від 28.10.2014 № 0000712200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючий орган за результатами перевірки дійшов помилкового висновку про відсутність у СФГ Кулеші М.М. основних фондів для вирощення продукції (цукрового буряка), а також її переробки в мелясу бурякову та, як наслідок, відсутність підстав платнику податків перебувати на спеціальному режимі оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства. Позивач зазначив, що в період, який підлягав перевірці, здійснював реалізацію меляси бурякової власного виробництва, вирощеної на власних та орендованих землях, що підтверджується відповідними документами, які надавалися ДПІ.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 13.03.2015 адміністративний позов задовольнив частково:

- визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ: №0000682200 від 27.10.2014 та № 0000712200 від 28.10.2014.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 12.11.2015 постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову СФГ Кулеші М.М.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також невірну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.01.2016 відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 22.09.2017 відмовлено у задоволенні клопотання СФГ Кулеші М.М. про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015.

24.01.2018 справу в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017; далі - КАС України), передано до Верховного Суду.

Відповідно до вказаної норми КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі наказу ДПІ від 22.09.2014 №235 Щодо проведення позапланової виїзної перевірки СФГ Кулеші М.М. посадовим особам ДПІ видано направлення на проведення позапланової виїзної документальної перевірки СФГ Кулеші М.М. з 22.09.2014 тривалістю 5 робочих днів.

26.09.2014 наказом ДПІ № 245 Щодо продовження термінів проведення позапланової виїзної документальної перевірки СФГ Кулеші М.М. відповідно до пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) продовжено термін проведення перевірки на 2 дні з 29.09.2014.

За результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки СФГ Кулеші М.М. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства (з податку на прибуток за період з 01.07.2011 по 31.12.2013 та з податку на додану вартість за період з 01.07.2011 по 31.07.2014) складено акт перевірки від 07.10.2014 № 548/220/22172888.

На підставі вказаного акта ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення від 27.10.2014 № 0000682200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 586 836,00 грн., з яких на 469469,00 грн. за основним платежем та на 117 367,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000712200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 081 831,00 грн., з яких на 865465,00 грн. за основним платежем та на 216 366,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок ДПІ про порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 135.1статті 135, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 149.1 статті 149, пункту 151.1 статті 151, пункту 152.1 статті 152 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 469 469,00 грн., а також пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 865 465,00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на те, що у СФГ Кулеші М.М. відсутні первинні документи, які б підтверджували факт вирощування ним сільськогосподарських культур у таких обсягах, що надають право суб'єкту господарювання перебувати на спеціальному режимі оподаткування в порядку, визначеному статтею 209 ПК України, що, в свою чергу, виключає можливість його звільнення від установлених законом зобов'язань зі сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток за операціями з реалізації сільськогосподарської продукції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що податкові та видаткові накладні з реалізації меляси бурякової та договори оренди транспортних засобів не свідчать про вирощення позивачем сільськогосподарських культур (цукрового буряка) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також не дають можливості встановити обсяги вирощеної ним сільськогосподарської продукції. Натомість жодних первинних документів на підтвердження вирощування, збирання та переробки сільськогосподарської продукції (цукрового буряка) позивачем надано не було, що свідчить про правомірність прийняття ДПІ оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09.10.2014, основним видом діяльності СФГ Кулеші М.М. є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Відповідно до свідоцтва № 100187553 СФГ Кулеші М.М. з 01.01.2009 зареєстроване як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. У період, що перевірявся, позивач був платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до пункту 209.1 статті 209 ПК України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

За правилами пункту 209.2 статті 209 ПК України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, застосування платником спеціального режиму оподаткування у порядку наведених правових норм за своїм змістом є перевагою, наданою суб'єктам підприємницької діяльності зі статусом сільськогосподарського товаровиробника, пов'язаною із звільненням від установлених законом зобов'язань зі сплати податкових зобов'язань до державного бюджету.

Згідно з пунктом 209.6 статті 209 ПК України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Єдиними критеріями для віднесення товарів до сільськогосподарських для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість є належність цих товарів до певної товарної групи, а також створення цих товарів у процесі діяльності, визначеної пунктом 209.17 статті 209 ПК України.

Якщо товари відповідають визначеним товарним групам та отримані в результаті здійснення діяльності, що відповідає визначеним видам, вони є сільськогосподарськими і повинні враховуватися при визначенні питомої ваги сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. При цьому недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів є підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування.

Крім цього, відповідно до пункту 209.16 статті 209 ПК України обробка чи переробка продукції, одержаної в результаті діяльності платника податку у сфері сільського та лісового господарства і рибальства, вважається діяльністю у сфері сільського та лісового господарства і рибальства за умови, якщо така продукція вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку (крім їх придбання в інших осіб).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 6,0 га для ведення селянського фермерського господарства на території Світанківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області (державний акт ІФ-10-30/3/000018), а також станом на 01.01.2012 та 01.01.2013 у користуванні позивача було 40 га ріллі.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження тієї обставини, що реалізована позивачем меляса бурякова є продукцією власного виробництва, СФГ Кулеші М.М. надало копії податкових та видаткових накладних на поставку меляси бурякової, договору оренди трактора марки МТЗ-80 від 25.01.2010, укладеного із Стельмахом П.М. строком на 5 років, та договору оренди двох вантажних автомобілів марки КАМАЗ 5511 від 17.08.2010, укладеного з Мацяхом П.П. строком на 5 років.

Натомість, як встановив суд апеляційної інстанції, згідно з відповіддю Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області та управління Державтоінспекції УМВС України в Івано-Франківській області на запити Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області у позивача відсутні зареєстровані транспортні засоби і техніка.

Станом на 01.07.2014 відповідно до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ, кількість осіб працюючих у позивача становила одну особу - керівника.

Крім того, як під час перевірки, так і під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, позивачем не надано жодних первинних документів на підтвердження вирощування, збирання та переробки сільськогосподарської продукції (цукрового буряка), зокрема актів виконання робіт із здійснення посіву та використання посівних матеріалів у відповідних обсягах, актів оприбуткування вирощеної продукції та інших документів з виконання робіт з переробки сільськогосподарської продукції, її транспортування, складенням яких опосередковують господарські операції у межах даного виду господарської діяльності.

Водночас, податкові та видаткові накладні з реалізації меляси бурякової та договори оренди транспортних засобів не свідчать про вирощення позивачем сільськогосподарських культур (цукрового буряка) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також не дають можливості встановити обсяги вирощеної ним сільськогосподарської продукції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що СФГ Кулеші М.М. не відповідає критеріям, які надають право на застосування спеціального режиму оподаткування та бути платником фіксованого сільськогосподарського податку, передбаченого для сільськогосподарських підприємств, а тому відповідачем правомірно донараховано йому податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість оскаржуваними податковими повідомленнями-рішення.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Селянсько-фермерського господарства Кулеші Михайла Михайловича залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова