Постанова

від 29.11.2018 по справі 911/3719/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2018 р. Справа№ 911/3719/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Калатай Н.Ф.

секретаря судового засідання : Цибульського Р.М.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 29.11.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Київської області

від 04.09.2018 (повний текст рішення складено 10.09.2018)

у справі №911/3719/16 (суддя Ярема В.А.)

за позовом ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Чубинецький колос"

про стягнення 97 344, 18 грн.

ВСТАНОВИВ:

17.11.2016 ОСОБА_2 (далі- Яценко С.А., позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький колос" (далі - ТОВ "Чубинецький колос", відповідач) про стягнення 97 344,18 грн., з яких: 17 772,00 грн 3% річних та 79 572,18 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані наступним. Відповідачем всупереч ст. 54 Закону України Про господарські товариства не було виплачено позивачу у визначений законом строк 1 880 200,00 грн. вартості частки майна ТОВ "Чубинецький колос", і вказані кошти були присуджені до стягнення рішенням господарського суду Київської області від 24.12.2015 у справі №911/847/15, яке набрало законної сили. А оскільки відповідачем було допущено порушення свого грошового зобов'язання перед позивачем щодо виплати 1 880 200,00 грн. вартості частки майна ТОВ "Чубинецький колос", позивачем заявлено до стягнення 17 772,00 грн 3% річних та 79 572,18 грн. інфляційних втрат за період з 21.07.2016 по 16.11.2016 з посиланням на приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що вимоги позивача є погашеними в силу приписів Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом . Крім того, відповідачем було подано заяву про застосування до вимог позивача строку позовної давності з посиланням на ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.09.2018 (повний текст рішення складено 10.09.2018) у справі № 911/3719/16 у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_2 не звернуся у передбачений законом строк із заявою про визнання його грошових вимог в частині стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 21.07.2016 по 17.10.2016, до ТОВ "Чубинецький колос" у справі про банкрутство, провадження за якою надалі було припинено з підстав ч. 7 ст. 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", як наслідок вказані вимоги вважаються погашеними, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 21.07.2016 по 17.10.2016, задоволенню не підлягає. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги ж позивача про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 18.10.2016 по 16.11.2016, задоволенню не підлягають, оскільки станом на момент подання позову про стягнення вказаних сум діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого, в силу ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми.

Не погоджуючись з прийнятим по справі рішенням, ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив наведене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Скаржник наголошував на тому, що судом першої інстанції при вирішенні спору було невірно застосовано п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ч. 2 ст. 23 наведеного Закону, без врахування ч. 4 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою передбачено що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі. В свою чергу, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено строк для звернення кредиторів до господарського суду з письмовими заявами про визнання кредиторських вимог, проте, відповідний строк не є присікальним і його пропуск не пов'язується з припиненням права або звільненням боржника від грошових зобов'язань. Крім того, скаржник вказував, що автоматичного погашення всіх зобов'язань боржника внаслідок припинення процедури банкрутства - не відбувається. При цьому, стаття 625 Цивільного кодексу України поширюється на усі види грошових зобов'язань, про що вказується у постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018 № 686/21962/15-ц (провадження 14-16цс18).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2018 у справі №911/3719/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Ткоченка Б.О., суддів Пашкіної С.А., Зеленіна В.О.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" №454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Згідно п. 8 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

25.06.2018 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про юридичну особу - Північний апеляційний господарський суд, ідентифікаційний код 42262953.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

На виконання п. 4 розділу ІІІ Плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової адміністрації від 20.09.2018 №475, за актом прийняття-передачі судових справ від 02.10.2018 справу №911/3719/16 передано до Північного апеляційного господарського суду.

08.10.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю Чубинецький колос про залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 без розгляду, оскільки подана апеляційна скарга є безпідставною та її подання свідчить про зловживання скаржником своїми процесуальними правами.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2018 у справі №911/3719/16 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2018 у справі №911/3719/16 - залишено без руху.

Роз'яснено апелянту право протягом 10 днів з дня вручення зазначеної ухвали усунути недоліки, а саме подати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду.

01.11.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 надійшла заява №б/н від 31.10.2018 про надання доказів сплати судового збору, в додатках якої додано квитанцію №ПН 343 від 31.10.2018 про сплату судового збору у сумі 2 191, 50 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2018 у справі №911/3719/16 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2018 та призначено дану справу до розгляду в судовому засіданні на 29.11.2018.

19.11.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив у задоволенні апеляційної скарги - відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач послався на те, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції жодним чином не відходив від висновків постанови Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018 № 686/21962/15-ц (провадження 14-16цс18), а також вірно визначився з спірними правовідносинами щодо визначення вимог позивача в частині інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.07.2016 по 17.10.2016, як конкурсних, строк для пред'явлення яких пропущено позивачем, а також щодо визначення інфляційних втрат та 3% річних за період з 18.10.2016 по 16.11.2016, як таких, які не підлягають застосуванню внаслідок мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з ч. 3 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, відповідач вказував, що його зобов'язання перед ОСОБА_2 є погашеними в силу ч. 4 ст. 7 та ч. 4 ст. 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з огляду на те, що до відповідача були застосовані процедури банкрутства.

В судове засідання 29.11.2018 позивач представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Крім того, 28.11.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло повідомлення про розгляд справи без участі скаржника за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 29.11.2018 представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як наголошував позивач у позові, і що не заперечувалось відповідачем, на підставі рішення зборів учасників ТОВ "Чубинецький колос", оформленого протоколом зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький колос" №4 від 02.03.2012, виключено ОСОБА_2 зі складу учасників товариства у зв'язку з його виходом зі складу учасників товариства на підставі відповідно поданої заяви.

У зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Чубинецький колос" обов'язку по виплаті вартості частки у майні товариства, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Чубинецький колос" про стягнення відповідних коштів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.04.2015 у справі № 911/847/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2015, позов задоволено та присуджено до стягнення на користь ОСОБА_2 з ТОВ Чубинецький колос вартість частки майна товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький колос" у сумі 3 337 712,00 грн. та судовий збір у сумі 66 754,24 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2015 судові рішення по справі № 911/847/15 скасовані, а справу скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду Київської області від 24.12.2015, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2016 у справі №911/847/15, частково задоволено позов ОСОБА_2, стягнуто з ТОВ "Чубинецький колос" на користь позивача 1 880 200,00 грн. вартості частки у майні Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький Колос".

Враховуючи, що рішенням господарського суду Київської області від 24.12.2015, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2016 у справі №911/847/15, присуджено до стягнення з ТОВ "Чубинецький колос" на користь ОСОБА_2 1 880 200,00 грн. вартості частки майна ТОВ "Чубинецький Колос", які останній позивачу не виплатив, ОСОБА_2 на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано інфляційні втрати та 3% річних та пред'явлено до суду позов про стягнення відповідних коштів з відповідача.

Так, позивачем було заявлено до господарського суду Київської області позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 661 465,00 грн. інфляційних втрат та 169 529,00 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 19.07.2013 по 20.07.2016 на невиплачену відповідачем позивачу вартість частки майна товариства у розмірі 1 880 220,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.10.2016 у справі №911/2346/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016, позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький Колос" на користь ОСОБА_2 інфляційних втрат в сумі 1 539 062, 03 грн. та 3% річних в сумі 169 036,30 грн. за період з 19.07.2013 по 20.07.2016.

Проте, оскільки відповідачем не сплачено вартість частки майна товариства у розмірі 1 880 220,00 грн., а тому позивачем за відповідним позовом заявлено вимоги про стягнення з відповідача 17772,00 гривень 3% річних та 79572,18 гривень інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу з виплати вартості частки майна позивача у статутному капіталі ТОВ "Чубинецький колос" за період з 21.07.2016 по 16.11.2016.

В свою чергу, ухвалою Господарського суду Київської області від 18.10.2016, зокрема, порушено провадження у справі №911/3191/16 про банкрутство ТОВ "Чубинецький колос", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, визнано кредиторські вимоги ОСОБА_4 в сумі 1 917 341,44 грн., в т.ч. і за рішенням суду у справі № 911/847/15.

Згідно з ч. 1 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Частиною 2 статті 19 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Згідно з частиною 3 статті 19 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

19.10.2016 судом здійснено офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький колос" на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016, ухвалу господарського суду Київської області від 18.10.2016 по справі № 911/3191/16 скасовано, припинено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Чубинецький Колос".

Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 скасовано, ухвалу господарського суду Київської області від 18.10.2016 у справі № 911/3191/16 залишено в силі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.04.2017 у справі №911/3191/16, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017, в попередньому засіданні, зокрема, затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Чубинецький Колос", до якого включено вимоги ОСОБА_2 у сумі: 13780,00 грн. - 1 черга задоволення, 990962,44 грн. - 4 черга задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.10.2017 у справі №911/3191/16 про банкрутство ТОВ "Чубинецький колос" постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 та ухвалу господарського суду Київської області від 25.04.2017 у справі №911/3191/16 скасовано, провадження у справі про банкрутство ТОВ "Чубинецький колос" припинено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

При цьому, у постанові Вищого господарського суду України від 02.10.2017 у справі №911/3191/16 підставою для припинення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Чубинецький колос" стало те, що 20.02.2017 ТОВ Ескадор виконано зобов'язання ТОВ Чубинецький колос перед ОСОБА_2 за наказом господарського суду Київської області № 911/847/15 в повному обсязі шляхом перерахування 1 011 972,92 грн. на рахунок державної виконавчої служби, які в подальшому скеровані кредиторам ОСОБА_4 Крім того, у постанові касаційного господарського суду зазначено, що у зв'язку з виконанням зобов'язання за ТОВ Чубинецький колос за наказом Господарського суду Київської області № 911/847/15, постановою Сквирського відділу ДВС ГТУЮ у Київській області від 22.02.2017 закінчено виконавче провадження з примусового виконання наказ Господарського суду Київської області № 911/847/15.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача нарахування інфляційних втрат та 3% річних з невиконання грошового зобов'язання в розмірі 1 880 200,00 грн. з сплати вартості майна товариства при виході позивача зі складу учасників відповідача, визначивши загальний період прострочення з 21.07.2016 по 16.11.2016.

При цьому, враховуючи те, що ухвалою господарського суду Київської області від 18.10.2016, порушено провадження у справі №911/3191/16 про банкрутство ТОВ "Чубинецький колос", і вказана ухвала залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з 18.10.2016 індекс інфляції та 3% річних не підлягав застосуванню в силу приписів ч. 3 статті 19 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом . При цьому, вказана ухвала є чинною, а отже, відсутні підстави для нарахування вказаних показників у наведений період в силу прямої вказівки закону.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 18.10.2016 по 16.11.2016, задоволенню не підлягають, оскільки станом на момент подання позову про стягнення вказаних сум діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого, в силу ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що провадження у справі № 911/3191/16 було припинено постановою Вищого господарського суду України від 02.10.2017 у справі №911/3191/16 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою (в редакції, чинній на момент постановлення судом касаційної інстанції постанови від 02.10.2017) передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами.

В свою чергу, ч. 4 ст. 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент постановлення судом касаційної інстанції постанови від 02.10.2017) передбачено, що у випадках, передбачених пунктами 4 - 7 частини першої цієї статті, господарський суд в ухвалі про припинення провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Відповідач, заперечуючи проти вимог позивача щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.07.2016 по 17.10.2016 (останній день перед введенням мораторію згідно ухвали Господарського суду Київської області від 18.10.2016), вказував на те, що вимоги за даним періодом є конкурсними, тобто такими, які виникли до порушення справи про банкрутство, а отже, враховуючи припис ч. 4 ст. 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" - є погашеними.

Проте, з вказаними доводами відповідача суд апеляційної інстанції не погоджується, вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Ч. 4 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі банкрутства боржника не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог, що узгоджується з приписами ч. 4 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" якою встановлено, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Таким чином, вимоги позивача щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 21.07.2016 по 17.10.2016 - не є конкурсними, оскільки не були заявлені в межах розгляду справи про банкрутство № 911/3191/16, відповідно, підлягали б погашенню в шосту чергу в ліквідаційній процедурі у випадку продовження процедур банкрутства боржника. Крім того, вказані вимоги позивача не були і безспірними, оскільки будь-яких судових рішень з цих вимог - не приймалось. А оскільки провадження у справі № 911/3191/16 про банкрутство відповідача було припинено у зв'язку з погашенням боргу боржника третіми особами, а отже, боржника не було визнано банкрутом у розумінні вимог наведеного Закону і такий статус ним не набувався внаслідок припинення провадження у справі № 911/3191/16, у зв'язку з чим підстави для застосування норм спеціального закону про банкрутство до правовідносин щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.07.2016 по 17.10.2016 - відсутні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача до відповідача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.07.2016 по 17.10.2016 - є обґрунтованими, оскільки зобов'язання щодо їх сплати внаслідок несплати присудженого боргу за рішенням суду у справі № 911/847/15 не є припиненим в розумінні вимог цивільного законодавства, яке підлягає застосуванню до правовідносин сторін у даний період.

При цьому, доводи про часткове погашення боргу не знайшли своє підтвердження матеріалами справи, оскільки згідно з наявною платіжною вимогою від 06.10.2016, з рахунку боржника кошти були списані в розмірі 926 379,00 грн., проте, перераховані на рахунок ГУ територіального управління юстиції у Київській області, а не ОСОБА_4, а в постанові Вищого господарського суду України від 02.10.2017 у справі №911/3191/16 зазначено, що виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/847/15 закінчено постановою Сквирського відділу ДВС ГТУЮ у Київській області від 22.02.2017.

Згідно з ст.47 Закону України "Про виконавче провадження", грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця (ч. 1, 2).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Так, виходячи зі змісту вказаної правової норми, моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Вказана правова позиція викладена в п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013.

Згідно з ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції зазначає про правомірність нарахування позивачем відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України показників стосовно інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.07.2016 по 17.10.2016 на суму грошового зобов'язання, яке виникло внаслідок реалізації позивачем свого права виходу зі складу учасників товариства та права на отримання грошової вартості частки в майні товариства, оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем щодо виплати вказаних коштів є грошовим і виникло на підставі актів цивільного законодавства (зокрема, Закону України Про господарські товариства , ст. 148 Цивільного кодексу України), які передбачають право позивача щодо виходу зі складу учасників товариства, що узгоджується і з приписами ст. 11 Цивільного кодексу України щодо підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Крім того, згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 по справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), Верховним Судом зроблено наступні висновки: згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Також, нарахування вказаних показників інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.07.2016 по 17.10.2016 - не є зловживанням позивачем своїми правами, а навпаки, є реалізацією ним своїх прав та охоронюваних законом інтересів, і що передбачено нормою ст. 625 Цивільного кодексу України. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що обов'язок по виплаті частки в майні товариства у визначений строк (ст. 54 Закону України Про господарські товариства ) - є таким, що визначений законом, що узгоджується і з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України і виконання боржником обов'язку по його виплаті не пов'язано з пред'явленням будь-яких вимог.

Так, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.07.2016 по 17.10.2016, нарахованих на суму боргу в розмірі 1 880 200,00 грн. згідно рішення суду у справі № 911/847/15, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 13 716,21 грн. 3% річних та 79 572,18 грн. інфляційних втрат. При цьому, здійснюючи розрахунок інфляційних втрат за наведений період, загальна сума інфляційних втрат, розрахованих судом апеляційної інстанції, є більшою, ніж заявлено позивачем у позові, у зв'язку з чим, вказана вимога позивача задоволена судом в межах заявлених позовних вимог.

Посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі № 910/8528/17, судом апеляційної інстанції не може бути прийнято до уваги з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі № 910/8528/17 в межах розгляду справи про банкрутство боржника при розгляді вимог кредитора про визнання недійсним договору дарування, зазначено про те, що: Системний аналіз положень Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника , які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство) .

В свою чергу, висновки апеляційного суду під час розгляду даної справи в частині задоволення вимог позивача в частині присудження до стягнення показників 3% річних та інфляційних втрат за період з 21.07.2016 по 17.10.2016 стосуються нарахувань, які виникли до порушення справи про банкрутство боржника згідно ухвали від 18.10.2016 у справі № 911/3191/16, в межах наведеної справи про банкрутство вказані вимоги не розглядались, а їх розгляд здійснено вже після припинення провадження у справі про банкрутство. При цьому, щодо вимог до боржника за період нарахувань з 18.10.2016 по 16.11.2016 - судом апеляційної інстанції враховані приписи спеціального закону, який встановлював мораторій на нарахування відповідних показників. Крім того, у наведеній постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі № 910/8528/17 спірні правовідносини стосувались недійсності правочину дарування.

Також, у постанові Верховного Суду у справі № 911/2346/16 від 18.04.2018 предметом розгляду була постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін ухвалу суду першої інстанції стосовно визнання таким, що не підлягає виконанню наказ місцевого господарського суду про стягнення з боржника коштів присуджених рішенням суду, ухваленим до порушення справи про банкрутство боржника.

Проте, як зазначалось вище, висновки апеляційного суду під час розгляду даної справи в частині задоволення вимог позивача в частині присудження до стягнення показників 3% річних та інфляційних втрат за період з 21.07.2016 по 17.10.2016 стосуються нарахувань, які виникли до порушення справи про банкрутство боржника згідно ухвали від 18.10.2016 у справі № 911/3191/16, в межах наведеної справи про банкрутство вказані вимоги не розглядались, а їх розгляд здійснено вже після припинення провадження у справі про банкрутство.

Щодо строку позовної давності до вимог позивача згідно ст.ст. 257, 261 Цивільного кодексу України, про застосування якого заявлено відповідачем у поданій до суду першої інстанції заяві про застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, судом апеляційної інстанції за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 21.07.2016 по 17.10.2016.

Твердження відповідача про те, що трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.07.2016 по 17.10.2016 розпочався з моменту невиконання зобов'язання щодо виплати частки товариства, тобто з 03.03.2013 - судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки позивачем здійснено нарахування показників за ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 21.07.2016 по 17.10.2016, а отже, трирічний строк щодо кожної з цих вимог за наведений період розпочався саме 21.07.2016, що узгоджується і з приписами ст. 261 Цивільного кодексу України. Позивач звернувся з відповідним позовом 17.11.2016, про що свідчить вхідний штамп канцелярії суду першої інстанції, тобто в межах трирічного строку позовної давності згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України щодо вказаного періоду, у зв'язку з чим підстави для застосування строку позовної давності до вимог позивача за вказаний період - відсутні.

В свою чергу, оскільки позові вимоги в частині періоду нарахування за період з 18.102016 по 16.11.2016 задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю, то в цій частині питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні спору щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 18.10.2016 по 16.11.2016 - застосуванню не підлягає.

Також, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Чубинецький колос про залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 без розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вона задоволенню не підлягає, оскільки наведені у ній доводи не спростовують обов'язок апеляційного суду розглянути апеляційну скаргу по суті. Крім того, вимогами Господарського процесуального кодексу України не передбачено повноважень суду апеляційної інстанції щодо залишення апеляційної скарги без розгляду.

Ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Ч. 1 статі 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції за результатами перегляду справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2018 (повний текст рішення складено 10.09.2018) у справі № 911/3719/16 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 13 716,21 грн. та інфляційних втрат в сумі 79 572,18 грн. з прийняттям в цій частині нового рішення, яким позовні вимоги у наведеній частині підлягають задоволенню (не виходячи за межі позовних вимог). В решті рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2018 (повний текст рішення складено 10.09.2018) у справі № 911/3719/16 підлягає залишенню без змін.

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, а за подачу апеляційної скарги судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь скаржника пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 240, 255, 271, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2018 (повний текст рішення складено - 10.09.2018) у справі № 911/3719/16 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2018 (повний текст рішення складено 10.09.2018) у справі № 911/3719/16 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 13 716,21 грн. та інфляційних втрат в сумі 79 572,18 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги у наведеній частині - задовольнити.

3. В решті рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2018 (повний текст рішення складено 10.09.2018) у справі № 911/3719/16 - залишити без змін.

4. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Чубинецький колос - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Чубинецький колос (код ЄДРПОУ 34232992; місцезнаходження: 09023 Київська область, Сквирський район, с. Чубинці, вул. Дехтяренка, 1-А) на користь ОСОБА_2 (код НОМЕР_1; місцезнаходження: 09100 Київська обл.., АДРЕСА_1) 3% річних в сумі 13 716 (тринадцять тисяч сімсот шістнадцять) грн. 21 коп. та інфляційних втрат в сумі 79 572 (сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят дві) грн. 18 коп., а також 1 399 (одна тисяча триста дев'яносто дев'ять) грн. 34 коп. судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити .

5. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю Чубинецький колос (код ЄДРПОУ 34232992; місцезнаходження: 09023 Київська область, Сквирський район, с. Чубинці, вул. Дехтяренка, 1-А) на користь ОСОБА_2 (код НОМЕР_1; місцезнаходження: 09100 Київська обл.., АДРЕСА_1) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2 098 (дві тисячі дев'яносто вісім) грн. 98 коп.

6. Матеріали справи №911/3719/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Н.Ф. Калатай

Повний текст постанови складено 10.12.2018