Постанова

від 06.12.2018 по справі 619/511/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року

м. Харків

справа №619/511/17

провадження №22-ц/818/185/18

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: судді Тичкової О.Ю.,

суддів: Піддубного Р.М., Котелевець А.В.,

за участю секретаря судового засідання Прокопчук І.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство Харківполімернитка , ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

треті особи: Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Єніна Лариса Вікторівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області, ухвалене 30 серпня 2018 року о 16 годині 55 хвилин у складі судді Остропілець Є.Р. (повний текст рішення складено 07 вересня 2018 року),

УСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, після уточнення якого 14.09.2017 року (т.1 а.с. 144 - 149) просив визнати недійсним договір дарування 20/100 частин нерухомого майна в комплексі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що був укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 12 квітня 2016 року та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єніною Л.В. за номером 181 (надалі Договір).

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08.08.2017 року в якості правонаступника після смерті ОСОБА_9 у справу вступила ОСОБА_5 (т.1 а.с. 110).

Позов обґрунтовано тим, що позивачу належить 32/100 частини нежитлових приміщень у складі вищезазначеного комплексу. У Договорі викладено завідомо недостовірні відомості щодо загальної площі комплексу, а саме станом на 28.05.2004 року зазначений об'єкт мав загальну площу 2415,10 кв.м. та складався з адміністративного корпусу А2, площею 876,0 кв.м., боксу літ. Б площею 843,30 кв.м. , боксу літ. В, площею 552,20 кв. м., складу літ. Г, площею 104,0 кв.м., прохідної літ. Д, площею 39,60 кв.м. , АЗС літ. Е, огорожі N1 - N2. Разом з тим, протягом 2004 - 2012 років загальна площа та конфігурація ( складові частини) зазначеного об'єкту нерухомості змінилися і становлять 2775,90 кв.м., що складаються з адміністративного корпусу А2 площею 876,0 кв.м., боксу та частини механічного цеху літ. Б, площею 928,70 кв.м, боксу та частини механічної ділянки по обробці металу літ. В, площею 621,20 кв. м., складу літ. Г площею 104,0 кв.м., прохідної літ. Д площею 39,60 кв.м., заготовочного цеху літ. Н, площею 186,40 кв.м., АЗС літ. Є, навісу літ. I, огорожі N1 - N2. Приватний нотаріус мала доступ до документів, що свідчать про зазначені зміни, проте посвідчила Договір та внесла недостовірні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень, що призвело до порушення права власності ОСОБА_1, тому що фактично його ідеальна частка у праві власності на об'єкт нерухомого майна у розмірі 32/100 від 2755,90 кв. м. зменшилася до 32/100 від 2415,10 кв. м. Договір було укладено без попередньої згоди позивача, хоча відповідачі розпорядилися ідеальною часткою у праві спільної часткової власності, але це призвело до зменшення реальної частки у праві власності позивача на 340 кв.м.

Крім цього до Договору внесені недостовірні відомості щодо відсутності між співвласниками будь-яких судових спорів та претензій третіх осіб відносно предмета договору. Проте з 23.09.2015 року в провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 про визначення частки у спільному майні, виділення її в натурі та визнання права власності на неї.

Також Договір неправомірно містить посилання на конкретний порядок користування приміщеннями, що входять до складу комплексу, хоча будь - якого договору про визначення порядку користування не укладалося. Приміщення, віднесені до користування відповідачів, насправді є приміщеннями загального користування.

При укладенні Договору були грубо порушені права позивача на земельну ділянку загальною площею 0,9632 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Право на зазначену земельну ділянку виникло у позивача на підставі договору оренди від 24 жовтня 2006 року, укладеного між Малоданилівською селищною радою та ФОП ОСОБА_1 Відповідачі у справі зазначені в цьому договорі в якості потенційних землекористувачів. Проте при посвідченні Договору приватний нотаріус зазначила про припинення права користування дарувальниками земельною ділянкою з моменту укладення Договору, хоча договір оренди не було розірвано або припинено. Прядок користування земельною ділянкою Договором не встановлювався та з позивачем не погоджувався. Зазначені порушення свідчать про невідповідність спірного договору вимогам закону, що є підставою для визнання його недійсним.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 30 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Рішення суду мотивовано тим, що Договір всупереч вимог ст. 41 Конституції України, ст. ст. 319, 321 ЦК України порушує право власності позивача на 32/100 частини нежитлових приміщень загальною площею 2755,90 кв. м, тому що предметом Договору є 20/100 нежитлових приміщень загальною площею 2415,10 кв. м. Позивач не надавав відповідачам попередньої згоди на відчуження ними частки у праві спільної часткової власності на майно. Договором визначено конкретні приміщення у будівлях та спорудах, проте на дату розгляду справи судом жодного нотаріального договору про встановлення порядку користування приміщеннями, так само як і рішення суду про встановлення порядку користування або виділення співвласників в натурі, не має. Також до Договору внесені недостовірні відомості щодо відсутності будь-яких судових спорів та претензій третіх осіб відносно предмета договору. Відповідно до вимог ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. Тому Договір, яким порушено право власності позивача на 32/100 частини нежитлових приміщень загальною площею 2755.90 кв. м., порушує його право на земельну ділянку на якій розташований зазначений об'єкт нерухомості.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з апеляційними скаргами. Посилалися на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд не дав належної оцінки встановленим у справі обставинам та зробив висновки що суперечать матеріалам справи і вимогам закону. А саме, Договір відповідає вимогам ст. 203 ЦК України. Суд безпідставно вважав, що на спірні правовідносини розповсюджуються вимоги ст. 362 ЦК України щодо переважного права співвласника на викуп приміщення при відчуженням іншими співвласниками. Державна реєстрація Договору здійснена відповідно до вимог ст.12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі даних паперових свідоцтв про право власності, яким повинні відповідати документовані записи в реєстрі щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Крім цього суд не дав належної оцінки даним інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.09.2017 року, згідно яких 22.12.2016 року був внесений запис до реєстру про загальну площу комплексу у розмірі 2755,90 кв.м. Таким чином висновок суду про порушення права власності позивача не відповідає матеріалам справи. До укладення і після укладення спірного договору ОСОБА_1 як був так і залишається власником 32/100 частин майнового комплексу. Тому висновок суду про порушення прав позивача щодо володіння і користування земельною ділянкою не відповідає фактичним обставинам справи та закону. Апелянти вважають, що пункт 2.1. Договору не містить положень щодо передачі права власності на конкретні приміщення майнового комплексу. Дані зазначені у цьому пункті договору лише фіксують фактичний порядок користування майновим комплексом, який існує вже багато років. Таким чином висновки, викладені в рішенні суду, є необґрунтованими та хибними, суд зовсім не врахував доводів відповідачів по справі та приватного нотаріуса, дав однобічну оцінку доказам, а також невірно застосував норми права.

У відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_10, який діє в інтересах ОСОБА_1, просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення, доводи апеляційних скарг висновків, викладених у рішенні суду, не спростовують. Судом правильно встановлено, що укладення спірного договору дарування призвело до зменшення частки позивача у праві спільної часткової власності на майновий комплекс. Попередньої згоди на таке позбавлення права власності позивач не надавав, стороною у спірному договорі не був. Нотаріус зазначив у договорі конкретні приміщення, що передаються обдарованій, проте будь-яких угод про визначення порядку користування спільним майном між співвласниками не укладалося. При посвідченні Договору приватний нотаріус порушив Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, що виразилося у внесенні до державного реєстру відомостей стосовно загальної площі майнового комплексу, що не відповідає дійсності, та про припинення права користування земельною ділянкою з моменту укладення Договору. До теперішнього часу договір оренди обдарованою ОСОБА_2 не укладено, що порушує права ОСОБА_1 як землекористувача.

Судова колегія заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи вважає що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Частинами 1, 2 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи 12.04.2016 року ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_9 подарували ОСОБА_2 належні їм 20/100 (двадцять сотих) у комплексі загальною площею 2415,10 кв.м., який складається з адміністративного корпусу А-2 , 876,0 кв.м., боксу Б , 843, 30 кв.м., боксу В , 552,20 кв.м., складу - Г , 104,0 кв.м, прохідної - Д , 39,60 кв.м., АЗС - Е , АЗС - З , огорожі, N1-N2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Укладений між сторонами Договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єніною Л.В. за реєстровим № 181 ( т.1. а.с. 11 - 14).

Відповідно до пункту 2.1 Договору згідно довідки, виданої Комунальним підприємством технічної інвентаризації Інвенрос , 14.01.2016 року встановлений наступний порядок користування нерухомим майном між співвласниками: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_9 використовують: приміщення адміністративного корпусу літ. А-2 , загальною площею 54,2 кв.м., приміщення №№ 1-1, 1-9, 1-10 в літ. Б , загальною площею 317,5 кв.м., прохідну літ. Д , загальною площею 39,6 кв.м., склад літ. Г , загальною площею 104,0 кв.м.

Згідно свідоцтва про право власності від 26.09.2012 року (т. 1 а.с. 15 - 16) ОСОБА_1 належить 30/100 частин в комплексі загальною площею - 2755,90 кв.м., який складається з адміністративного корпусу А-2 , загальною площею 876,0 кв. м., боксу та частини механічного цеху літ. Б , загальною площею 928,70 кв. м., боксу та частини механічної ділянки з обробки металу, літ. В , загальною площею 621,20 кв. м.; складу літ. Г , загальною площею 104,0 кв.м., прохідної літ. Д, загальною площею 39,60 кв. м., заготовчого цеху Н , загальною площею 186,40 кв. м., АЗС - Є , навісу І, огорожі, N1-N2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Висновок суду першої інстанції про недійсність Договору зроблено на підставі вимог ст.ст. 717, 718, 184 ЦК України, ч.2 ст. 12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень тому, що приватним нотаріусом Єніною Л.В. посвідчено та внесено до Державного реєстру прав на нерухоме майно відомості, які не відповідають дійсності в частині заявлених прав на нерухоме майно у співвідношенні із реальними та фактичними правами співвласників на нерухоме майно щодо його площі та складових частин. Таким чином, предмет дарування не визначений як індивідуальна річ.

Проте судова колегія погодитися з зазначеним висновком не може.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) .

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст.201 ЦК України).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 10.11.2015 року на час укладення Договору в зазначеному реєстрі містилися дані про загальну площу Комплексу за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі 2755,90 кв.м. ( а.с. 18 - 21), проте відповідно до змісту Договору, предметом дарування є 20/100 частин Комплексу загальною площею 2415,10 кв.м.

Пояснюючи зазначену розбіжність, приватний нотаріус Єніна Л.В. зазначила, що при реєстрації правочину на підтвердження права власності дарувальники надали свідоцтва про право власності на відповідні частини в комплексі загальною площею 2415,10 кв.м. т.1. а.с. 158).

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України № 1952-IV від 01 липня 2004 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень (в редакції закону № 834-VIII від 26 листопада 2015 року, що діяла станом на 12.04.2016 року) відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи у паперовій формі, що містить документовані записи щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У разі їх невідповідності пріоритет мають дані реєстраційної справи у паперовій формі.

Проте суд першої інстанції цьому положенню закону належної оцінки не дав та помилково вважав, що нотаріус порушив п.20 Порядку реєстрації речових прав та їх обтяжень, який затверджений постановою КМУ від 25.12.2015 за № 1127.

В судовому засіданні, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що збільшення загальної площі Комплексу відбулося у зв'язку з реконструкцією ним особисто за власний кошти будівель, що входять до складу Комплексу.

За змістом ст. ст. 315, 317, 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує . Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна (ч.3 ст.357 ЦК України).

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності (ч.4 ст. 357 ЦК України).

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Оскільки в результаті здійснення позивачем реконструкції розмір його частки у праві власності на Комплекс не змінився, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про порушення відповідачами права власності ОСОБА_1 на частку майна у Комплексі.

Судова колегія також враховує, що 22.12.2016 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна було зазначено актуальну інформацію про Комплекс загальною площею 2755,9 кв.м. , що складається з адміністративного корпусу А-2 , 876,0 кв. м., боксу та частини механічного цеху літ. Б , 928,70 кв. м., боксу та частини механічної ділянки з обробки металу, літ. В , 621.20 кв. м; прохідної літ. Д, 39.60 кв. м., заготовчого цеху Н , 186.40 кв. м, , АЗС - Є , навісу І , огорожі N1-N2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою від 14.09.2017 року (т.1 а.с. 178 - 185).

Проте суд першої інстанції змісту зазначеної довідки належної оцінки не дав та не врахував, що обставини, на які посилається позивач у позові щодо наявності розбіжностей між даними реєстру та належними йому правовстановлюючими документами на 32/100 частини Комплексу, не відповідають дійсності.

Крім цього, суд помилково застосував до спірних правовідносин вимоги ст. 362 ЦК України щодо переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, оскільки між відповідачами було укладено договір дарування, а не купівлі - продажу.

Порядок здійснення права спільної часткової власності регулюється вимогами ст. 358 ЦК України. Зазначеною нормою визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. . Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Суд першої інстанції вважав що спірним договором встановлений порядок користування Комплексом. Проте, як вбачається зі змісту п.2.1 Договору нотаріусом лише процитовано зміст довідки Комунального підприємства Технічної інвентаризації Інвенрос (т.1. а.с. 22 - 24). Згідно зазначеної довідки нотаріальних угод про визначення порядку користування між співвласниками майна не укладалось. Сталий порядок користування спільним майном визначений співвласниками за змістом цивільно-правових договорів, за якими співвласники набували право спільної частково власності. ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_9 використовують приміщення №№1-11, 1-13 адміністративного корпусу літ. А-2 , загальною площею 54,20 кв.м., приміщення №№ 1-1, 1-9, 1-10 в літ. Б загальною площею 317,5 кв.м., прохідну літ. Д загальною площею 39,60 кв.м., склад літ. Г загальною площею 104,0 кв.м.

З довідки також вбачається, що крім дарувальників Комплекс належить ОСОБА_3 (19/100 частин), виробничому підприємству Харківполімернитка (25/100 частин ) та ОСОБА_1 ( 32/100 частин), які користуються відповідними приміщеннями у комплексі.

У Договорі не міститься будь - яких посилань на порядок користування Комплексом зазначеними співвласниками або досягнення між ними домовленості щодо визначення порядку користування.

Наявність судового спору між співвласниками щодо визначення порядку користування не може обмежувати право співвласниками на розпорядження належними їм ідеальними частками у спільній частковій власності та не впливає на правомірність Договору.

У зв'язку з тим, що судовою колегією встановлено відсутність порушення права власності позивача на 32 /100 частини Комплексу, не можна погодитися і з висновком суду про наявність порушення його прав на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 81 ЦПК обов'язок доказування наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Судова колегія вважає, що ОСОБА_1 не довів, що оспорюваний Договір порушує його права та суперечить вимогам закону.

З огляду на вищевикладене апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 підлягають задоволенню, рішення суду належить скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Відповідно до п. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 є обґрунтованими, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 960 грн. та на користь ОСОБА_4 960 грн., сплачених ним при подачі апеляційних скарг.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 30 серпня 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство Харківполімернитка , ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування від 12 квітня 2016 року 20/100 частин нерухомого майна в комплексі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов'язані зі зверненням до апеляційного суду у розмірі 960 (дев'ятсот шістдесят) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати пов'язані зі зверненням до апеляційного суду у розмірі 960 (дев'ятсот шістдесят) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 грудня 2018 року.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді А.В. Котелевець

Р.М. Піддубний