Рішення

від 05.12.2018 по справі 917/803/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2018 Справа № 917/803/18

м. Полтава

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренегат Компані", АДРЕСА_1, 03194

до Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод", вул. І.Приходька, 139, м. Кременчук, Полтавська область, 39621

про стягнення 1554887,30 грн.

Суддя господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Секретар судового засідання Лепій О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (адвокат, ордер про надання правової допомоги № 301968 від 20.09.18);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 49 юр-94 від 17.04.17).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренегат Компані" (далі - позивач/ ТОВ "Ренегат Компані") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" про стягнення 1554887,30 грн. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач без достатніх правових підстав набув грошові кошти позивача у розмірі 1554887,30 грн.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 14.08.18. вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.09.18.

В підготовчому засіданні 20.09.2018. судом оголошено перерву до 09.10.2018.

Ухвалою від 09.10.2018. суд за клопотанням відповідача продовжив строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів та відклав підготовче засідання у справі на 07.11.2018.

07.11.2018. суд закрив підготовче провадження у справі, за клопотанням сторін розпочав розгляд справи по суті та оголосив перерву в судовому засіданні до 05.12.2018.

Відповідач у відзиві позов заперечує, посилаючись на те, що спірні кошти були перераховані позивачем у якості оплати товару по договору поставки № 7617/010 077/с від 19.06.2017 і специфікації № 2 до договору, та в зв'язку з цим набуті відповідачем на правових підставах.

В судовому засіданні 05.12.2018. представник позивача наполягає на задоволенні позову у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечує.

Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.06.2017. між позивачем (покупець за договором) та відповідачем (продавець за договором) укладено договір поставки № 7617/010 077/с (далі - Договір, копія Договору - а.с. 7-14).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується виготовити і поставити, а покупець прийняти та оплатити напіввагони моделі 12-783 виготовлені згідно ТУ У 30.2-05763814-203:2014 і діючої технічної документації завода-виробника (далі - напіввагони/ продукція).

Відповідно до ОСОБА_3 № 1 до Договору (а.с. 15) продавець поставив покупцю три напіввагони, що підтверджується актами приймання-передачі № 1 від 18.07.2017. на суму 1119383,16 грн., № 2 від 09.08.2017. на суму 1119383,16 грн., № 3 від 09.08.2017. на суму 1119383,16 грн. (а.с. 16, 23, 30) та видатковими накладними № КВ-76132 від 18.07.2017., № КВ-76282 від 09.08.2017., № КВ-76454 від 07.09.2017. (а.с. 20, 28, 35).

Позивач стверджує та відповідач не заперечує, що поставлені по ОСОБА_3 № 1 напіввагони покупець оплатив у повному обсязі.

Згідно п. 11.7. Договору він діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2017.

Позивач зазначає, що на день підписання ним позовної заяви Договір поставки № 7617/010 077/с від 19.06.2017 є виконаним та закінченим.

Також позивач вказує, що 06.12.2017. між сторонами укладено ОСОБА_3 № 2 до Договору, шляхом обміну між покупцем та продавцем сканованими копіями даної ОСОБА_3.

Відповідно до ОСОБА_3 № 2 від 06.12.2017. (далі - ОСОБА_3 № 2, а.с. 37) покупець зобов'язується оплатити на користь продавця суму в розмірі 7393064,76 грн. за виготовлення та поставку 6 (шести) напіввагонів моделі 12-783.

Як зазначає позивач, підписання сканованих копій ОСОБА_3 № 2 стало підставою для оплати коштів позивачем.

Так, позивач платіжними дорученнями № 14 та № 15 від 08.12.2017. здійснив часткову попередню оплату відповідачу в сумі 1554887,30 грн. (а.с. 43, 44).

Листом № 13/12-2017 від 13.12.2017. позивач надав реквізити відповідачу щодо відправки оплаченого залізничного вантажного вагону.

Листом № 22/12-2017 від 22.12.2017. позивач звернувся до відповідача з вимогою повідомити йому про стан виконання відповідачем умов специфікації № 2 від 06.12.2017.

Позивач стверджує, що всі його звернення до відповідача були проігноровані та залишені без відповіді.

Згідно п. 11.6 Договору всі зміни та доповнення по даному Договору є дійсними лише в тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі і підписані з обох сторін, при цьому факсимільні копії мають юридичну силу з наступним підтвердженням їх оригіналами на протязі десяти днів.

Позивач зазначає, що у встановлені Договором строки, оригінал ОСОБА_3 № 2 відповідач так йому і не направив. В зв'язку з неотриманням від відповідача оригіналу ОСОБА_3 № 2 та відсутністю поставки напіввагонів, позивачем було надіслано відповідачу претензію від 03.01.2018. № 1 з проханням перерахувати кошти в сумі 1554887,30 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ РЕНЕГАТ КОМПАНІ .

Відповідач у відповіді на претензію № 2-18юр від 07.02.2018. стверджує про те, що ОСОБА_3 № 2 до договору сторонами не оформлено, призначення коштів перерахованих позивачем відповідачу в сумі 1554887,30 грн. є не зрозумілим та безпідставним і поставки вагонів здійснюватися не буде (а.с. 45-46).

Враховуючи вказану відповідь відповідача, листом № 25/04-2018 від 25.04.2018. (а.с. 40-41) позивач звернувся до відповідача з проханням повернути помилково перераховані кошти в сумі 1554887,30 грн. на розрахунковий рахунок позивача.

На підтвердження направлення вказаного листа позивачем надано копії опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку Укрпошти (а.с. 42).

Позивач зазначає, що жодної відповіді відповідача та вказаний лист ним не отримано, помилково перераховані позивачем кошти відповідач не повернув.

Враховуючи викладене, позивач стверджує, що до цього часу у відповідача зберігається безпідставно набуте майно позивача, а саме, перераховані позивачем 08.12.2017. грошові кошти у розмірі 1554887,30 грн. Вказану суму грошових коштів позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно набуті (формулювання вимоги згідно позовної заяви).

Відповідач у відзиві позов заперечує, вважає, що вимога про стягнення безпідставно набутих грошових коштів є необґрунтованою та неправомірною.

Зокрема, відповідач зазначає, що 06.12.2017. між сторонами було укладено специфікацію № 2 шляхом підписання її уповноваженими особами та обміном сторонами сканкопіями зазначеного документу, відповідно до якої позивач брав на себе зобов'язання сплатити на користь відповідача 6160887,30 грн. за партію вагонів мод. 12-783 у кількості 5 шт. до 22.12.17, вартість одного (шостого) вагону мала бути сплачена до 19.01.18. На виконання умов договору відповідачем було виставлено на адресу позивача рахунок № КВ-12021 від 07.12.2017. (а.с. 77) для здійснення останнім 100% попередньої оплати за партію вагонів у кількості 5 шт. відповідно до умов Договору.

Однак позивачем 08.12.2017. було перераховано на користь Відповідача лише частину від вищезгаданої суми у розмірі 1554887,00 грн.

Як зазначає відповідач, на даний момент специфікацію № 2 від 06.12.2018. до Договору сторонами не анульовано та не визнано даний документ недійсним відповідно до вимог чинного законодавства. Таким чином, твердження позивача про відсутність між сторонами договірних зобов'язань не відповідає дійсності.

Також відповідач вказує на те, що відповідно до умов п. 3.11, п. 11.1 договору, відвантаження вагонів здійснюється тільки після надходження коштів у повному обсязі за обумовлену партію вагонів. Позивач усупереч вимогам Договору не виконав свої зобов'язання стосовно 100% оплати за погоджену партію вагонів у строки передбачені п. 2 специфікації № 2 та відповідно до рахунку № КВ-12021 від 07.12.2017.

Пунктами 5.2 та 9.2 Договору передбачено, що у випадку порушення строків проведення попередньої оплати за продукцію, який визначений сторонами у графіку зазначеному у ОСОБА_3, строк поставки продукції автоматично переноситься на строк прострочення платежу, при цьому відповідач залишає за собою право зміни ціни.

Отже, на думку відповідача, у нього є всі правові підстави не здійснювати відвантаження продукції (вантажні вагони мод. 12-783 у кількості 5 шт.) згідно умов специфікації № 2 до моменту виконання позивачем договірних зобов'язань передбачених Договором.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що спірні грошові кошти не являються помилково сплаченими, як вважає позивач, а є частиною попередньої оплати від загальної суми 6160887,30 грн. отриманої від останнього для виконання замовлення стосовно виготовлення 5-ти вантажних вагонів і відповідно були направлені на закупку необхідної сировини.

В зв'язку з цим відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач у відповіді на відзив звернув увагу суду на той факт, що правова позиція відповідача, яку він наводить у своєму відзиві на позовну заяву по справі № 917/803/18 кардинально суперечить правовій позиції відповідача, яка наведена у його відзиві на позов по справі № 917/240/18 (копія відзиву № 2-18юр від 05.04.2018. по справі № 917/240/18 - а.с. 92-94). Так, у відзиві по справі № 917/240/18 відповідач зазначає, що ОСОБА_3 № 2 від 06.12.2017 до Договору поставки № 7617/010 077/с від 19.06.2017. між сторонами не укладалася.

Згідно вимог п. 11.6 Договору всі зміни та доповнення по даному Договору діючі в тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі і підписані з обох сторін, при цьому факсимільні копії мають юридичну силу після підтвердження її оригіналами на протязі десяти днів.

Відповідач заявляв у своєму відзиві на позовну заяву по справі № 917/240/18 про те, що від позивача не надходило жодних пропозицій в письмовій формі на укладення ОСОБА_3 № 2 від 06.12.2017., відповідно і відповідач не направляв на адресу позивача ОСОБА_3 № 2 оформленої належним чином у письмовій формі, підписаної уповноваженою особою та скріпленої печаткою, як того вимагає чинне законодавство і вимоги зазначені у п. 11.6 Договору.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що доводи викладені у відзиві відповідача на позовну заяву по справі № 917/803/18 не можуть бути враховані при прийнятті судом справедливого рішення по даній справі.

При винесенні рішення суд виходить з наступного.

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013. у справі № 6-88цс13, від 24.09.2014. у справі № 6-122цс14, від 07.06.17. у справі № 923/1233/15.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 ЦК України).

Судом встановлено, що 19.06.2017. між сторонами було укладено договір поставки № 7617/010 077/с, специфікація № 1 (додаток № 1) до Договору на поставку в червні-серпні 2017 року трьох напіввагонів вартістю 3358149,48 грн.

Обидві сторони вказують, що договірні зобов'язання по специфікації № 1 виконані у повному обсязі.

Позивач у позові зазначає та відповідач підтверджує, що 06.12.2017. між сторонами укладено специфікацію № 2 до Договору на поставку в грудні 2017р. - січні 2018 р. шести напіввагонів вартістю 7393064,76 грн.

Судом встановлено, що специфікація № 2, як і основний договір поставки № 7617/010 077/с від 19.06.2017. та спеціфікація № 1, укладалися сторонами шляхом підписання їх уповноваженими особами та обміном сканкопіями зазначених документів по електронній пошті. Вказаний порядок укладення підтверджується обома сторонами.

В такому ж самому порядку (обмін підписаними сторонами сканкопіями по електронній пошті) між сторонами було укладено і додаткову угоду № 1 до Договору від 06.12.2017. (а.с. 131), відповідно до якої сторони погодилися продовжити строк дії Договору до 31.12.2018.

Також суд звертає увагу на те, що специфікація № 2 та додаткова угода № 1 до Договору були запропоновані до укладення саме позивачем.

Визнання специфікації № 2 укладеною також підтверджується частковим її виконанням позивачем, а саме здійсненням часткової передоплати у розмірі 1554887,00 грн. платіжними дорученнями № 14 від 08.12.2017. та № 15 від 08.12.2017., у призначенні платежу яких чітко вказано: попередня оплата за напіввагони, згідно договору поставки № 7617/010 077/с від 19.06.2017.

Позивач підтверджує, що вказані кошти були перераховані відповідачу саме в якості передоплати по специфікації № 2. Отже, при проведені відповідної оплати позивач усвідомлював про наявність діючого договору та відповідної специфікації.

В судовому засіданні 05.12.2018. представник позивача повідомив, що здійснена позивачем оплата у розмірі 1554887,00 грн. не була безпідставною, але пізніше така підстава відпала у зв'язку із невизнанням відповідачем специфікації № 2 укладеною та відмовою відповідача від поставки товару.

При цьому, позивач посилається на позицію відповідача викладену у відзиві на позовну заяву по справі № 917/240/18.

Судом встановлено, що у справі № 917/240/18 господарським судом розглядалася позовна заява ТОВ Ренегат Компані до ПАТ Крюківський вагонобудівний завод про стягнення 1662283,07 грн. Ухвалою від 12.04.2018. вказану позовну заяву ТОВ Ренегат Компані було залишено без розгляду у зв'язку з відмовою позивачем від позову.

Тобто, судом при розгляді справи № 917/240/18 не досліджувалися та не оцінювалися докази на підтвердження фактів викладених відповідачем у відзиві.

Посилання позивачем на відзив відповідача по іншій справі судом до уваги не береться, адже суд приймаючи рішення досліджує всі наявні в матеріалах справи докази і саме на основі доказів встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази, суд погоджується з позицією відповідача щодо того, що специфікація № 2 та додаткова угода № 1 до Договору є укладеними.

Заперечення позивача щодо недотримання сторонами п. 11.6 Договору, згідно якого всі зміни та доповнення по даному Договору є дійсними лише в тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі і підписані з обох сторін, при цьому факсимільні копії мають юридичну силу, з подальшим підтвердженням їх оригіналами на протязі десяти днів, суд до уваги не бере, оскільки специфікація № 2 та додаткова угода № 1 до Договору укладалися не за допомогою факсимільного зв'язку, а шляхом обміну підписаними сканкопіями зазначених документів по електронній пошті.

При цьому, суд звертає увагу на те, що основний Договір та специфікація № 1 так само укладалися сторонами шляхом обміну підписаними сканкопіями зазначених документів по електронній пошті. За твердженням представника відповідача, в судовому засіданні, обмін оригіналами договору та специфікації № 1 відбувся між сторонами лише при поставці вагонів. Представник позивача ці твердження не спростував. До того ж, умовами договору не зазначено хто саме із сторін договору повинен бути ініціатором відповідних дій.

Приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон), електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Відповідно до ст. 6 Закону для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Тобто, вказана норма передбачає можливість використання електронного підпису, але не встановлює його обов'язковості.

Враховуючи вказані норми, посилання позивача на відсутність електронного цифрового підпису уповноваженої особи на специфікації № 2 та додатковій угоді № 1 під час обміну ними сторонами по електронній пошті є некоректним, адже основний Договір поставки укладено тим же способом.

Таким чином суд дійшов висновку про дотримання сторонами письмової форми укладення специфікації № 2 та додаткової угоди № 1. Крім цього, сторонами були здійснені дії щодо виконання специфікації № 2 (відповідачем виставлено рахунок на передоплату, а позивачем здійснено часткову оплату такого рахунку). Тобто, підстави вважати специфікацію № 2 та додаткову угода № 1 до Договору неукладеними відсутні. Отже, враховуючи умови додаткової угоди № 1 на час винесення даного рішення Договір поставки є дійсним (до 31.12.2018.).

Крім цього, в судовому засіданні 05.12.2018. представник відповідача підтвердив, що Договір не скасовано, не визнано недійсним , не змінено та не припинено.

Отже, твердження позивача щодо того, що правова підстава перерахування спірних коштів відпала спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Суд дотримується презумпції дійсності правочину (ст. 204 ЦК України).

Таким чином, встановлені судом обставини підтверджують схвалення позивачем своїми діями, в тому числи здійснення його часткового виконання, укладання додаткової угоди № 1 до Договору та Спеціфікації № 2, що свідчить про наявність правової підстави для набуття відповідачем грошових коштів. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту безпідставного набуття відповідачем майна (грошових коштів) та факту того, що правова підстава відпала.

Відповідно до приписів ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні та відмовляє в позові у повному обсязі.

При прийнятті рішення судом врахована правова позиція викладена в постановах ВС від 19.03.18 № 904/5844/17, від 04.05.18 № 927/468/17.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на позивача та не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 13.12.2018.

Суддя О.С. Семчук