Постанова

від 15.05.2019 по справі 917/803/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 917/803/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представники учасників справи:

позивача - Святюк С.П.,

відповідача - Логашкін С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2019

(головуючий суддя Слободін М.М., судді Сіверін В.І., Терещенко О.І.)

у справі №917/803/18 Господарського суду Полтавської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренегат Компані"

до Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"

про стягнення 1 554 887,30 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренегат Компані" (далі - ТОВ "Ренегат Компані") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" (далі - ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод") про стягнення 1 554 887,30 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без достатніх правових підстав набув грошові кошти позивача у розмірі 1 554 887,30 грн.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 19.06.2017 між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) укладено договір поставки №7617/010 077/с (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов`язується виготовити і поставити, а покупець прийняти та оплатити напіввагони моделі 12-783 виготовлені згідно з ТУ У 30.2-05763814-203:2014 і діючою технічною документацією заводу-виробника (далі - напіввагони/продукція).

Загальна вартість договору, відповідно до п. 4.3 договору, визначена у розмірі 3 358 149,48 грн.

Згідно з п. 11.6 договору всі зміни та доповнення по даному договору є дійсними лише в тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі і підписані з обох сторін, при цьому факсимільні копії мають юридичну силу з наступним підтвердженням їх оригіналами на протязі десяти днів.

Відповідно до п. 11.7 договору він діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2017.

Згідно з п. 2.1 даного договору кількість та ціна продукції, що поставляється, визначається специфікаціями до даного договору, які є його невід`ємною частиною.

2.2. Між сторонами була підписана специфікація №1 до договору, відповідно до якої відповідач повинен був поставити 3 напіввагони, а позивач сплатити їх вартість у розмірі 3 358 149,48 грн.

Відповідно до специфікації №1 продавець поставив покупцю три напіввагони, що підтверджується актами приймання-передачі №1 від 18.07.2017 на суму 1 119 383,16 грн, №2 від 09.08.2017 на суму 1 119 383,16 грн, №3 від 09.08.2017 на суму 1 119 383,16 грн, та видатковими накладними №КВ-76132 від 18.07.2017, №КВ-76282 від 09.08.2017, №КВ-76454 від 07.09.2017.

Поставлені по специфікації №1 напіввагони покупець оплатив у повному обсязі.

2.3. Позивач листом №05/12-2017 від 05.12.2017 звернувся до відповідача з проханням надіслати для узгодження та підписання додаткову угоду та специфікацію до договору №7617/010 077/с від 19.06.2017 щодо поставки ще шести напіввагонів.

06.12.2017 між сторонами відбувся обмін сканованими копіями специфікації №2.

Письмових екземплярів специфікації №2 сторони не підписали.

2.4. Відповідно до копії специфікації №2 від 06.12.2017 позивач зобов`язується оплатити на користь відповідача суму в розмірі 7 393 064,76 грн за виготовлення та поставку 6 (шести) напіввагонів моделі 12-783.

Позивач платіжними дорученнями №14 та №15 від 08.12.2017 перерахував грошові кошти відповідачу із зазначенням в графі призначення платежу - попередня оплата за напіввагони, згідно з договором поставки №7617/010 077/с від 19.06.2017 в сумі 1 554 887,30 грн.

Листом №13/12-2017 від 13.12.2017 позивач надав реквізити відповідачу щодо відправки оплаченого залізничного вантажного вагону.

Листом №22/12-2017 від 22.12.2017 позивач звернувся до відповідача з вимогою повідомити йому про стан виконання відповідачем умов специфікації №2 від 06.12.2017.

Станом на 31.12.2017 поставки напіввагонів не відбулося, оригінальними примірниками додаткової угоди та специфікації №2 сторони не обмінялися.

2.5. У зв`язку з неотриманням від відповідача оригіналу специфікації №2 та відсутністю поставки напіввагонів, позивач надіслав відповідачу претензію від 03.01.2018 №1 з проханням перерахувати кошти в сумі 1 554 887,30 грн на розрахунковий рахунок ТОВ "Ренегат Компані".

Відповідач у відповіді на претензію №2-18юр від 07.02.2018 зазначив, що специфікацію №2 до договору сторонами не оформлено, призначення коштів, перерахованих позивачем відповідачу в сумі 1 554 887,30 грн, є незрозумілим та безпідставним і поставки вагонів здійснюватися не буде.

2.6. Враховуючи вказану відповідь відповідача, позивач листом №25/04-2018 від 25.04.2018 звернувся до відповідача з проханням повернути помилково перераховані кошти в сумі 1 554 887,30 грн на розрахунковий рахунок позивача.

Відповіді відповідача на вказаний лист позивач не отримав, безпідставно отримані кошти відповідач не повернув.

2.7. Звернувшись з позовом, позивач зазначив, що до цього часу у відповідача зберігається безпідставно набуте майно позивача, а саме перераховані позивачем 08.12.2017 грошові кошти у розмірі 1 554 887,30 грн. Вказану суму грошових коштів позивач просив стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.

2.8. Заперечуючи проти позову, відповідач вказує, що 06.12.2017 між сторонами було укладено специфікацію №2 шляхом підписання її уповноваженими особами та обміном сторонами сканкопіями зазначеного документу. Відповідно до специфікації №2 позивач брав на себе зобов`язання сплатити на користь відповідача 6 160 887,30 грн за партію вагонів мод. 12-783 у кількості 5 шт. до 22.12.2017, вартість одного (шостого) вагону мала бути сплачена до 19.01.2018. На виконання умов договору відповідачем було виставлено на адресу позивача рахунок №КВ-12021 від 07.12.2017 для здійснення останнім 100% попередньої оплати за партію вагонів у кількості 5 шт. відповідно до умов договору.

Однак позивач 08.12.2017 перерахував на користь відповідача лише частину від вищезгаданої суми у розмірі 1 554 887,00 грн.

Відповідач зауважив, що на даний момент специфікацію №2 від 06.12.2018 до договору сторонами не анульовано та не визнано даний документ недійсним відповідно до вимог чинного законодавства. Таким чином, твердження позивача про відсутність між сторонами договірних зобов`язань не відповідає дійсності.

Також відповідач вказує на те, що відповідно до умов п. 3.11, п. 11.1 договору, відвантаження вагонів здійснюється тільки після надходження коштів у повному обсязі за обумовлену партію вагонів. Позивач всупереч вимогам договору не виконав свої зобов`язання стосовно 100% оплати за погоджену партію вагонів у строки, передбачені п. 2 специфікації №2, та відповідно до рахунку №КВ-12021 від 07.12.2017.

Пунктами 5.2 та 9.2 договору передбачено, що у випадку порушення строку проведення попередньої оплати за продукцію, який визначений сторонами у графіку, зазначеному у специфікаціях, строк поставки продукції автоматично переноситься на строк прострочення платежу, при цьому відповідач залишає за собою право зміни ціни.

Отже, на думку відповідача, у нього є всі правові підстави не здійснювати відвантаження продукції (вантажні вагони мод. 12-783 у кількості 5 шт.) згідно з умовами специфікації №2 до моменту виконання позивачем договірних зобов`язань, передбачених договором.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що спірні грошові кошти не є помилково сплаченими, як вважає позивач, а є частиною попередньої оплати від загальної суми 6 160 887,30 грн для виконання замовлення стосовно виготовлення 5-ти вантажних вагонів.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 05 грудня 2018 року рішенням Господарського суду Полтавської області у позові відмовлено.

3.1.1. Рішення мотивовано тим, що сторони дотримались письмової форми укладення специфікації №2 та додаткової угоди №1, оскільки основний договір та специфікація №1 укладалися сторонами також шляхом обміну підписаними сканкопіями зазначених документів по електронній пошті.

Крім цього, сторонами були здійснені дії щодо виконання специфікації №2 (відповідачем виставлено рахунок на передоплату, а позивачем здійснено часткову оплату такого рахунку). Суд дійшов висновку, що підстави вважати специфікацію №2 та додаткову угода №1 до договору неукладеними, відсутні.

Таким чином, суд встановив обставини, що підтверджують схвалення позивачем укладання додаткової угоди №1 до договору та специфікації №2, що свідчить про наявність правової підстави для набуття відповідачем грошових коштів.

Господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту безпідставного набуття відповідачем майна (грошових коштів) або факту того, що правова підстава для одержання відповідачем грошових коштів відпала.

3.2. 25 лютого 2019 року постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Полтавської області від 05.12.2018 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" на користь ТОВ "Ренегат Компані" 1 554 887,30 грн.

3.2.1. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при поданні позову у справі №917/240/18 відповідач заперечував дійсність специфікації №2. Позивач у зазначеній справі погодився з позицією відповідача і подав заяву про залишення позову без розгляду. Аналогічну позицію щодо недійсності специфікації №2 відповідач зайняв і у відповіді на претензію від 03.01.2018 №03/01-2018.

Позивач, враховуючи наведену вище позицію відповідача, у позові зазначив, що специфікація №2 була укладена сторонами, однак не була підтверджена оригіналами цієї специфікації, підписаними сторонами відповідно до п. 11.6 договору, тому не створила правових наслідків.

Використовуючи наявне у позові формулювання "була укладена", відповідач у відзиві на позов від 17.09.2018 визнав дійсність специфікації №2 та зазначив про наявність підстави отримання ним грошових коштів і, таким чином, необхідність відмови у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що в разі подання позивачем вимоги, яка ґрунтується на твердженні про дійсність специфікації №2, відповідач займав позицію щодо її недійсності, а в разі подання позивачем вимоги, яка ґрунтується на неукладеності специфікації №2, відповідач стверджував, що вона є дійсною.

3.2.2. За таких умов, суд апеляційної інстанції оцінюючи специфікацію №2 та умови відповідного правочину, вважав за доцільне застосувати тлумачення, яке ґрунтується на оцінці поведінки сторін після укладання правочину та принципі contra proferentem.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи тлумачення п. 11.6 договору, за яким всі зміни та доповнення по даному договору є дійсними лише в тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі і підписані з обох сторін, при цьому факсимільні копії мають юридичну силу з наступним підтвердженням їх оригіналами на протязі десяти днів, зазначив, що ця умова договору не повинна використовуватись відповідачем на свою користь в залежності від обставин.

Враховуючи обставини даного спору та враховуючи поведінку відповідача, який займає взаємовиключні правові позиції з метою неповернення грошових коштів, опираючись також на підхід contra proferentem, суд апеляційної інстанції розтлумачив п. 11.6 договору на користь недійсності специфікації №2 як такої, що не має оригіналу, підписаного сторонами.

Крім того, апеляційна інстанція врахувала, що зміна відповідачем правової позиції на протилежну і взаємовиключну є ознакою недобросовісності учасника обороту.

3.2.3. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Враховуючи викладені вимоги та фактичні обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що грошові кошти були набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 19 березня 2019 року ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 та залишити в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 05.12.2018.

4.2. На думку скаржника, Східний апеляційний господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст.ст. 8, 55, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 11, 202, 205, 207, 627, 628, 1212 ЦК України та норми процесуального права - ст.ст. 76, 78, 86, 269 ГПК України.

4.2.1. Суд апеляційної інстанції під час перегляду справи не надав належної правової оцінки тим фактам, що позивач своїми листами №22/12-2017 від 22.12.2017 та №25/04-2018 від 25.04.2018 підтвердив, що між сторонами укладено специфікацію №2 до договору та що саме на виконання зобов`язань, передбачених даним документом, позивачем здійснено часткову попередню оплату в сумі 1 554 887,30 грн за 5 напіввагонів мод. 12-783.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку про відсутність договірних зобов`язань між сторонами і, відповідно, що грошові кошти були набуті відповідачем без достатньої підстави.

4.2.2. Східний апеляційний господарський суд безпідставно та неправомірно зробив висновок щодо недійсності додаткової угоди №1 та специфікації №2 до договору, оформленої за допомогою електронної пошти (шляхом обміну сканкопіями підписаних документів) і як наслідок необґрунтовано стягнув з відповідача суму попередньої оплати за замовлений товар.

4.2.3. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неналежним чином здійснив тлумачення умов договору з застосуванням підходу contra proferentem. Також апеляційною інстанцією неправомірно прийнято до уваги відзив відповідача на позовну заяву у справі №917/240/18, яка не розглядалась, а відповідно судом не з`ясовувались обставини та факти, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень.

4.2.4. Судом першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, було здійснено системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України та зроблено обґрунтований висновок, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно.

4.2.5. Також скаржник послався на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 24.09.2014 у справі №6-122цс14, від 07.06.2017 у справі №923/1233/15, правові позиції викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.2018 №904/5844/17, від 04.05.2018 №927/468/17, від 02.05.2018 №923/1366/16.

4.3. 26 квітня 2019 року ТОВ "Ренегат Компані" подало до Верховного Суду відзиви (один за підписом директора товариства Бортника Н.М., другий за підписом адвоката Святюка С.П.) на касаційну скаргу, в яких воно просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 залишити без змін.

4.3.1. ТОВ "Ренегат Компані" у відзивах на касаційній скаргу зазначає, що апеляційним судом у постанові було правильно встановлено та досліджено, що відповідач неодноразово змінював свою позицію у спорі на протилежну, що може свідчити про зловживання правом.

4.3.2. Враховуючи обставини даного спору та враховуючи поведінку відповідача, який займає взаємовиключні правові позиції з метою неповернення грошових коштів, опираючись також на підхід contra proferentem, суд апеляційної інстанції у своїй постанові правильно тлумачив п. 11.6 договору на користь недійсності специфікації №2 як такої, що не має оригіналу, підписаного сторонами.

4.3.3. Фактично, по своїй суті специфікація №2 є доповненням до договору поставки, а тому вона мала бути укладена з урахуванням п. 11.6 договору.

4.3.4. Відповідач не прийняв пропозицію позивача, оформлену специфікацією №2, щодо продовження дії договору поставки, а тому останній припинив свою дію 31.12.2017 у зв`язку із закінченням строку дії договору.

4.3.5. Східним апеляційним господарським судом правильно здійснено тлумачення правовідносин сторін у контексті ст. 1212 ЦК України. Суд апеляційної інстанції підкреслив, що зобов`язання повинно належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться. У свою чергу дії відповідача є протилежними до зазначених.

4.3.6. Враховуючи усе вище перелічене, позивач вважає, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 є законною та обґрунтованою, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

5.2.2. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

5.2.3. Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

5.2.4. Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

5.2.5. Враховуючи обставини даного спору та враховуючи поведінку відповідача, який займає взаємовиключні правові позиції щодо отриманих ним грошових коштів у розмірі 1 554 887,30 грн, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про застосування принципу contra proferentem, зокрема під час тлумачення п. 11.6 договору поставки.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав) - особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір під переважним впливом однієї зі сторін (under the diminant sinfluence of the party).

Сторони у п. 11.6 договору поставки погодили, що всі зміни та доповнення по даному договору є дійсними лише в тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі і підписані з обох сторін , при цьому факсимільні копії мають юридичну силу з наступним підтвердженням їх оригіналами на протязі десяти днів .

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що наведена умова договору не повинна використовуватись таким чином, щоб відповідач мав можливість за своїм бажанням визнати укладеною або неукладеною специфікацію №2.

Отже, відповідно до встановлених судами обставин справи, Верховний Суд вважає, що правильно тлумачити п. 11.6 договору на користь неукладеності специфікації №2, оскільки відсутній оригінал специфікації №2, підписаний сторонами.

5.2.6. Крім того, суд касаційної інстанції вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини дають підстави для висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

5.2.7. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

5.2.8. Згідно з ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Так, надаючи правову кваліфікацію правовідносинам сторін, судом апеляційної інстанції правильно враховано, що відповідач неодноразово змінював свою позицію у спорі на протилежну, що може свідчити про зловживання правом.

5.2.9. Зокрема, апеляційним судом встановлено, що при поданні позову у справі №917/240/18 відповідач заперечував дійсність специфікації №2. Позивач у зазначеній справі погодився із позицією відповідача і подав заяву про залишення позову без розгляду. Аналогічну позицію щодо недійсності специфікації №2 відповідач зайняв і у відповіді на претензію від 03.01.2018 №03/01-2018. Крім того, у відповіді на претензію відповідач також зазначив, що призначення коштів перерахованих позивачем відповідачу в сумі 1 554 887,30 грн є незрозумілим та безпідставним і поставки вагонів відповідач здійснювати не буде.

Верховний Суд констатує, що обставини справи свідчить, що відповідач, який постійно змінює свою позицію щодо отриманих ним грошових коштів у розмірі 1 554 887,30 грн, в такий спосіб діє недобросовісно та з порушенням меж здійснення цивільних прав, встановлених ст. 13 ЦК України, що не відповідає ані конституційним принципам, ані загальним принципам права, встановленим ст. 3 ЦК України.

5.2.10. Враховуючи обставини даного спору та поведінку відповідача, який займає взаємовиключні правові позиції з метою неповернення грошових коштів, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що вимоги позивача про повернення зазначених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України є обґрунтованими та правильно задоволені судом апеляційної інстанції, оскільки правової підстави для перерахування позивачем відповідачу 1 554 887,30 грн не існувало.

5.2.11. При цьому Верховний Суд вважає посилання скаржника на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду є безпідставними, оскільки правова позиція у даній справі не є відмінною від правових позицій у наведених відповідачем постановах.

5.2.12. Верховний Суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не спростував висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та не довів неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарського суду апеляційної інстанції про задоволення позову обґрунтованим. При цьому, доводи відповідача у касаційній скарзі висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" без задоволення, а постанови апеляційної інстанції - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 у справі №917/803/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Мамалуй

Л. Стратієнко